Заборонені чари

Розділ 26 Сумніви

Коли Аліса ввійшла до свого кабінету, Маріка сиділа в кріслі за письмовим столом і займалася перекладом Кейтового листа. На цей час вона вже встигла списати більше половини аркуша своїм дрібним, акуратним почерком.

— Швидко працюєш, — зауважила Аліса, всівшись на край столу. — Хоча краще б скористалася комп’ютером.

— Я думала про це, — відповіла Маріка, мигцем поглянувши на ноутбук, що лежав праворуч від неї. — Але ж ти сама знаєш, що всі тутешні елінські шрифти мають незвичний для нас вигляд. Членам Ради буде легше розібрати написане від руки, ніж роздруківку.

— Твоя правда, — погодилась Аліса, теліпаючи в повітрі ногою. — Це, до речі, ще одне свідчення недолугості моєї освіти. Здавалося б, як філолоґ, я маю добре кумекати в усьому, що стосується мов. Аж ні — зробити нормальний шрифт для слованської не можу. Навіть не уявляю, з якого боку до цього підступитися.

— Навряд чи це найбільша з наших проблем, — сказала Маріка, продовжуючи працювати над перекладом. — Якщо в майбутньому Рада вирішить узяти на озброєння комп’ютери, то й зі шрифтами щось придумає.

Наступні чверть години дівчата провели мовчки. Маріка перекладала листа, а Аліса просто стежила за її роботою і не втручалася, хоча кілька разів їй на думку спадали вдаліші формулювання, аніж ті, які використала подруга.

Врешті Маріка дописала останній рядок — να πριπαδκυ ηακο νε ζμοξεμο ωιηαξθηι ζ νηο [3] (перекладати Кейтів підпис вона не стала), поклала ручку на стіл і голосно видихнула.

— Ну все, готово. — Потім повернулася до Аліси і зміряла її поглядом. — Бачу, ти перевдяглася. При Стенові?

— Я попросила його вийти до ванної.

— Правильно. Хоч, як на мене, взагалі не слід було дражнити його. Він страшенний бабій, я ж розповідала. Не пропускає жодної спідниці.

Аліса осміхнулася:

— Тоді це не про мене. Зазвичай я ходжу в штанях.

Маріка відповіла їй кволою усмішкою.

— Атож, це трохи спантеличує його. Але навряд чи зупинить, якщо він надумає звабити тебе. Єдина моя надія — на твою стійкість.

— Не бійся, я встою, — пообіцяла Аліса. — Стен дуже подобається мені як людина, але в сексуальному плані зовсім не приваблює. Та якщо знадобиться, я зможу переспати з ним.

Маріка втупилась у неї приголомшеним поглядом.

— Знадобиться? — перепитала вона. — З якого це дива тобі може знадобитися з ним переспати?

Аліса відчула, як її щоки запалали.

— Ну… пам’ятаєш, я говорила, що коли-небудь заведу дитину. Звичайно, не найближчим часом, а згодом, років у тридцять. Проте вже зараз я мимоволі приміряю всіх знайомих чоловіків на роль майбутнього батька. А твій брат відповідає всім моїм вимогам. Тебе це шокує?

Маріка якось непевно знизала плечима.

— Не скажу, що шокує. Просто ти заскочила мене зненацька. Відколи ви познайомились, я все боюся, що він почне залицятися до тебе. Але я й подумати не могла, що ти сама плануєш затягти його в ліжко.

Аліса коротко розсміялася.

— Ну, про те, що планую, це велике перебільшення. Я лише занесла його до списку потенційних кандидатів на батьківство.

Маріка трохи помовчала, вагаючись. Нарешті запитала:

— А Кейт у цьому списку є?

— Раніше був, — чесно відповіла Аліса. — Але я викреслила його, коли переконалася, що ви закохані одне в одного.

Гірко зітхнувши, Маріка поклала лікті на стіл і вткнулася обличчям у долоні. Аліса погладила її по голові.

— Прошу тебе, любонько, не впадай у меланхолію. От побачиш, усі ці домисли місіс Волш — чистісіньке безглуздя.

— Вона писала про це так упевнено…

— Вона помилилася, — наполягала Аліса. — Повір мені, Джейн „рожева“ до самих кінчиків волосся. Порівняно з нею, мене можна назвати натуралкою. Скільки її знаю, вона ніколи не цікавилася хлопцями, а з дівчатами спить ще з тринадцяти років.

— У тім-то й річ… — почала була Маріка, та враз осіклася. — Вона пішла з Кейтом до нашого світу. За словами Котятка, вони назвалися чоловіком та жінкою, а в готелі мешкали в одній кімнаті.

— І ти сама сказала, що це правильно, — зауважила Аліса. — Згадай, як ти говорила, що вони вчинили розумно, назвавшись подружжям, а не братом і сестрою. Крім того, Кейт у своєму листі прямо написав, що їм не вдалося повернутися назад через вимкнений портал. А це цілком спростовує версію місіс Волш, що вони з власної волі втекли до світу Конорів.

— Ні, не спростовує, — заперечила Маріка, прибравши руки від обличчя. — Могло бути й так, що Кейт і Джейн чекали на мене в Мишковарі, щоб попросити притулку. І щоб потім оселитися в нашому світі… й жити разом.

— Дурня! — пирхнула Аліса. — Кейт кохає тебе, це очевидно. А ти просто накручуєш себе, забиваєш собі голову нісенітницями. Тепер, коли виявилося, що ви з Кейтом можете одружитися, ти боїшся в це повірити, боїшся розчарування, боїшся…

— Не треба, Алісо! — попросила Маріка з мукою в голосі й підвелася з крісла. — Будь ласка, не треба про це.

Аліса зіскочила зі столу й обняла її. Маріка поклала голову кузині на плече.

— Не треба, так не треба, — сказала Аліса. — Час нас розсудить.

Продовжуючи обіймати Маріку, вона думала про Кейта і Джейн, які зараз їхали через ліси північної Ібрії, прямуючи до столиці країни, Паланти. Із суто еґоїстичних міркувань їй слід було б молитися про те, щоб дикий здогад місіс Волш підтвердився — адже Кейт, на відміну від Флавіана, становив для Аліси серйозну загрозу. Познайомившись особисто з ібрійським королем, вона переконалася, що Флавіан ладен задовольнитись і тим малим, що Маріка зможе йому дати, а все її кохання, як і раніше, належатиме Алісі. Зате Кейта Маріка кохала по-справжньому, пристрасно, всім своїм єством, і якщо вони зійдуться, Аліса стане третьою зайвою, просто другом сім’ї.

А проте, Аліса цілком була на Кейтовому боці. Вона любила Маріку і щиро бажала їй щастя. Хай навіть ціною свого власного…

Маріка підвела голову, поцілувала кузину в губи й вивільнилася з її обіймів.

— Піду, мабуть, до батька. Ти зі мною?

— Не зараз, — відповіла Аліса. — Приєднаюся до вас за обідом, а поки попрацюю.

— Гаразд, — сказала Маріка і знов поцілувала її. — А після обіду трохи полюбимося. Хочеш?

— Ще б пак! — усміхнулась вона. — Завжди цього хочу.

— Ну, тоді я ввімкну в гостьовій обігрів.

З цими словами вона вийшла з кабінету, а Аліса влаштувалася за столом і підсунула до себе ноутбук, на клавішах якого були наліпки з літерами грецького алфавіту. Ще при першій їхній зустрічі Анте Стоїчков попросив її укласти словансько-анґлійський розмовник. Аліса охоче взялася до цієї справи й віддавала їй майже весь свій вільний час — якого вона мала вдосталь, оскільки, всупереч умовлянням Маріки та сера Генрі, таки полишила університет.

Та наразі робота в Аліси не йшла на лад, вона знай відволікалася, поринала в задуму. Всьому виною був лист від місіс Волш, який викликав у Маріки таку гостру реакцію. Аліса, звичайно, не вірила в ту маячню, що буцімто Кейт і Джейн втекли до світу Конорів, щоб жити разом, проте її доймала цікавість: які ж підстави були в їхньої матері, щоб так подумати?..

Зрештою Аліса програла боротьбу з собою й висунула шухляду стола, в якій лежав цей лист. Тобто, лежав раніше — тепер його там не було.

Це нітрохи не здивувало і не збентежило Алісу, а ще дужче розпалило в ній бажання прочитати його. Хвилину чи дві вона сиділа на місці й зосереджено міркувала над тим, де Маріка могла поспіхом сховати листа. Потім встала і впевнено підійшла до книжкової шафи, на одній з полиць якої стояли медичні підручники та часописи. Розкритий конверт знайшовся між сторінками найсвіжішого журналу.

„Даруйте, місіс Волш,“ — подумки вибачилась Аліса, виймаючи з конверта складені втроє аркуші паперу.