Єретики Дюни

***

Майлс Теґ отямився в темряві й виявив, що його несуть на ремінних ношах із силовими підвісками. Вони слабко поблискували, тож він міг розгледіти крихітні бульбашки підвісок, що рядом звисали довкола нього.

Рот йому заткнуто кляпом. Руки туго зв’язано за спиною. Але очей не зав’язано.

«Тож їм байдуже, що я побачу».

Він не міг сказати, хто вони. Стрибкі рухи темних обрисів довкола нього підказували, що вони спускаються по нерівній місцевості. Якась стежка? Ремінні ноші гладко рухалися на силових підвісках. Він відчував тихе гудіння підвісок, коли його загін затримувався, щоб обговорити черговий поворот складного переходу.

Час від часу міг розгледіти крізь якусь перепону мерехтіння світла попереду. Нарешті вони вийшли на освітлену ділянку і там зупинилися. Він побачив самотню світлокулю на висоті приблизно трьох метрів. Вона була прив’язана до стовпа й легенько погойдувалася на холодному вітрі. В її жовтому сяйві він розгледів хатку в центрі болотистої галявини й численні сліди на затоптаному снігу. Довкруж галявини росли кущі та кілька далеко розкиданих одне від одного дерев. Хтось провів йому над обличчям яскравішим ліхтариком. Ніхто нічого не сказав, але Теґ побачив жест — чиясь рука показувала на хатку. Він давно не бачив такої зруйнованої споруди. Здавалося, вона завалиться від найлегшого дотику. Міг побитися об заклад, що дах протікає.

Загін знову рушив, повернувши до хатки. Він вивчав свій ескорт у тьмяному світлі — обличчя, по самі очі замотані заслоною, що затуляла роти й підборіддя. Волосся прикривали каптури. Вбрання було громіздким, широким, приховувало деталі тіл, крім загального обрису рук і ніг, що рухалися, мов на шарнірах.

Прив’язана до стовпа світлокуля потемніла.

Двері хатки відчинилися, випустивши на галявину сніп яскравого світла. Теґів ескорт увіпхнув його досередини й залишив там. Він почув, як двері за ним зачинилися.

Після темряви надворі світло всередині здавалося майже сліпучим. Теґ кліпав, аж доки його очі не пристосувалися до зміни. З дивним відчуттям — наче він перебуває не тут, а деінде — озирнувся довкола. Очікував, що всередині приміщення відповідатиме своєму зовнішньому вигляду, але кімната виявилася охайною, майже без меблів. Лише три крісла, маленький столик і… тут він різко втягнув повітря: Іксіанський Зонд. Нев­же вони не відчули запаху шеру в його диханні?

Якщо вони такі необізнані, то хай використовують зонд. Для нього це буде агонія, проте вони нічого не витягнуть із його мозку.

Щось клацнуло біля нього, він почув рух. Перед ним з’явилося троє людей, вони стали в ногах нош, розступившись. Мовчки на нього дивилися. Теґ пробіг очима по всій цій трійці. Той, що стояв ліворуч, був одягнутий у темний комбінезон, розстебнутий, з відкритими відворотами. Мужчина. Квадратне обличчя — Теґ бачив уже таке в деяких уродженців Гамму. Маленькі очі-намистини пронизували Теґа наскрізь. Це було обличчя інквізитора, байдужого до чужих страждань. Свого часу Харконнени привезли сюди багато таких. Вузькоспрямований типаж, такі вміють викликати біль, навіть не змінившись на виду.

Той, що стояв просто біля Теґових ніг, мав на собі широке й громіздке чорно-сіре вбрання, схоже на одяг ескорту, але каптур був відкинутий назад, відкриваючи невиразне обличчя під коротко обтятим сивим волоссям. Обличчя не виявляло нічого, вбрання майже повністю його закривало. Годі було сказати, чоловік це чи жінка. Теґ записав у пам’ять обличчя: широкий лоб, квадратне підборіддя, великі зелені очі над загостреним носом; маленький рот стиснутий у гримасі несмаку.

Третій член цієї групи найдовше прикував до себе Теґову увагу: високий, у добре зшитому чорному комбінезоні. Поверх комбінезона — строгий чорний піджак. Чудово припасований костюм. Дуже дорогий. Без оздоб чи розпізнавальних знаків. Безсумнівно, чоловік. Він, здавалося, нудьгував, і Теґ одразу ж приліпив йому цю мітку. Вузьке гордовите обличчя, карі очі, тонкогубий рот. Знуджений, знуджений, знуджений. Усе це довкола — безпідставне зазіхання на його дуже важливий час. Він мав нагальні справи деінде, а тих двох інших, ту дрібноту слід змусити розуміти це.

«Це офіційний спостерігач», — подумав Теґ.

Знудженого прислали господарі цього місця, щоб він поспостерігав і доповів про побачене. Де ж його кейс із даними? Ах, є. От він, спертий об стіну позаду. Кейси були свого роду посвідченням таких функціонерів. Під час своєї інспекційної подорожі Теґ бачив схожих людей, що проходили вулицями Айсая та інших великих міст Гамму. Малі, тонкі кейси. Що важливіший функціонер, то менший кейс. Цей кейс насилу помістить кілька наборів даних і крихітний комунікатор. Його власник не обійдеться без транс’ока, щоб негайно з’єднатися з начальством. Тонкий кейс, тож це важливий функціонер.

Цікаво, що сказав би цей спостерігач, якби Теґ спитав у нього: «І як тобі моє самовладання?»

Відповідь уже написано на цьому знудженому обличчі. Не було б жодної реакції. Він тут не для того, щоб відповідати. «Коли піде звідси, — подумав Теґ, — ступатиме довгими кроками. Дивитиметься кудись удалечінь, на ті, відомі лише йому сили, що його чекають. Ляскатиме цим кейсом по ногах, щоб нагадати собі про власне значення і привернути увагу інших до ознаки своєї влади».

Громіздка постать біля Теґових ніг заговорила голосом з безсумнівно жіночими вібраціями. Владний голос — вона не очікує жодних заперечень.

— Бачите, як він тримається і стежить за нами? Я казала це вам перед входом. Лише гаємо час, а його в нас надто мало на такі нісенітниці.

Теґ вдивлявся в неї. Щось неясно знайоме в голосі. Мала силу переконання, якої можна б сподіватися від Превелебної Матері. Невже це можливо?

Тяжколиций гаммієць кивнув:

— Твоя правда, Матерлі. Але тут не я наказую.

«Матерлі? — замислився Теґ. — Ім’я чи титул?»

Вони обоє глянули на функціонера. Той відвернувся і схилився до свого кейса. Вийняв із нього маленький комунікатор і став біля екрана, повернутого так, щоб ні Теґ, ні двоє інших не могли його роздивитися.

Транс’око сяйнуло зеленим світлом, що кидало хворобливий відблиск на обличчя спостерігача. Його самовпевнена усмішка зникла. Він беззвучно ворушив губами, слова формувалися лише для того, щоб хтось по той бік транс’ока їх побачив.

Теґ не показав, що вміє читати по губах. Усі, навчені в Бене Ґессерит, уміли читати по губах, видимих під майже кожним можливим кутом. Чоловік говорив мовою, що була версією старого галаху.

— Це, безсумнівно, башар Теґ, — сказав він. — Я провів ідентифікацію.

Зелене світло танцювало на обличчі функціонера, коли він пильно вдивлявся в транс’око. Той, хто з ним спілкувався, мусив виявити своє хвилювання, якщо це світло щось означало.

Губи функціонера знову беззвучно заворушилися.

— Ніхто з нас не сумнівається, що він кондиціонований проти болю, і я чую від нього запах шеру. Він буде…

Замовк, а зелене світло знову затанцювало йому по обличчі.

— Я не шукаю виправдань. — Губи старанно формували слова старого галаху. — Ви знаєте, що ми зробимо все можливе, але я раджу енергійно вдатися до всіх інших способів перехопити гхолу.

Зелене світло погасло.

Функціонер прикріпив транс’око до пояса, обернувся до своїх колег і кивнув головою.

— Т-зонд, — сказала жінка.

Зонд прилаштували над головою Теґа.

«Вона назвала це Т-зондом», — подумав Теґ. Коли зверху накладали ковпак, встиг на нього глянути. Там не було іксіанського штемпеля.

Теґ пережив дивне почуття дежавю. Здалося, що раніше його вже багато разів тримали тут у полоні. Не відокремлений спогад, а розпізнання чогось глибоко знайомого: бранець і ті, що його допитують, — ця трійця… зонд. Він почувався спустошеним. Звідки міг знати цю мить? Сам ніколи не вдавався до зонда, хоча детально вивчив його використання. Бене Ґессерит часто застосовували біль, хоч переважно покладалися на Правдомовця. Ба більше, Сестринство вважало, що певні пристрої можуть призвести до надмірної залежності від іксіан. Це було зізнанням у слабкості, ознакою того, що вони не можуть обійтися без таких зневажуваних приладів. Теґ навіть підозрював, що за такою поведінкою приховувалося певне похмілля Батлеріанського Джигаду, бунту проти машин, спроможних скопіювати суть людського мислення і пам’яті.

Дежавю!

«Звідки я знаю цю мить?» — уперто питала ментатська логіка. Знав, що ніколи раніше не був полоненим. Яка кумедна заміна ролей. Великий башар Теґ у полоні? Він ледь не всміхнувся. Але це глибоке відчуття знайомості не відступало.

Його тюремники розмістили ковпак просто в нього над головою і почали вивільняти та прикріпляти йому до скальпа контакти, схожі на мацаки медузи. Функціонер дивився, як працюють його компаньйони. У нього на лиці, що було позбавлене будь-яких емоцій, з’явилися легкі ознаки нетерплячості.

Теґ пробігся поглядом по трьох обличчях. Хто з них гратиме роль «друга»? Ах, так, та, яку називають Матерлі. Захопливо. Це різновид Всечесної Матрони? Та двоє інших не ставилися до неї з такою шанобою, як можна б сподіватися з того, що чув Теґ про поворотців-Загублених.

Хоча це й були люди з Розсіяння. Можливо, за винятком чоловіка з квадратним обличчям у коричневому комбінезоні. Теґ пильно вивчав жінку: сиве волосся без блиску, спокійне самовладання у широко розставлених зелених очах, підборіддя ледь випинається, що справляє враження солідності та надійності. Її добре вибрано для ролі «друга». Обличчя Матерлі було відображенням респектабельності, обличчям того, кому можна довіряти. А все-таки Теґ розгледів у ній якусь відстороненість. Вона уважно стежитиме, щоб підмітити момент, коли їй слід втрутитися. Напевне, була ученицею Бене Ґессерит.

Або ученицею Всечесних Матрон.

Вони закінчили прикріпляти контакти йому до голови. Гаммієць пересунув консоль зонда так, щоб усі троє могли бачити дисплей. Від Теґа екран зонда приховали.

Жінка витягла Теґові кляп з рота, підтвердивши його оцінку її ролі. Вона була джерелом розради. Він заворушив язиком, повертаючи чутливість. Обличчя та груди Теґа досі залишалися дещо онімілими від приголомшливого пострілу паралізатора. Скільки часу минуло відтоді? Та, якщо вірити беззвучним словам функціонера, Дункан утік.

Гаммієць глянув на спостерігача.

— Можеш починати, Яре, — сказав функціонер.

«Яр? — замислився Теґ. — Цікаве ім’я». Звучить майже на тлейлаксанський лад. Але Яр не був лицеплясом… чи Паном тлейлаксу. Надто великий для першого, нема жодних ознак другого. Пройшовши науку Сестринства, Теґ у цьому не сумнівався.

Яр торкнувся контрольної панелі на консолі зонда.

Теґ почув свій болісний зойк. Ніщо не приготувало його до такого сильного болю. Вони, вочевидь, налаштували свою диявольську машину на максимум уже при першому ударі. Це безсумнівно! Знали, що він ментат. Ментат може відгородитися від певних вимог плоті. Але це була справжня мука! Він не міг від неї втекти. Мука пройшла крізь усе його тіло, погрожуючи непритомністю. Зможе шер захистити його?

Біль поступово зменшувався і відступав, залишаючи тільки тремтливі спогади.

Знову!

Зненацька він подумав, що такою мусить бути Агонія прянощів, крізь яку проходять Сестри, щоб стати Превелебними Матерями. Більшого болю, напевно, бути не може. Він намагався зберегти мовчання, проте почув свій зойк і стогін. Прикликав до гри всі свої вміння — усе вивчене в Бене Ґессерит і в школі ментатів, щоб стриматися, не промовити слів благання, обіцянок розповісти їм будь-що, аби вони тільки припинили.

Мука знову відступила, а тоді повернулася.

— Досить! — Це озвалася жінка. Теґ навпомацки шукав у пам’яті її імені. Матерлі?

Яр заговорив похмурим голосом.

— Він напханий шером, цього вистачить, щоб витримати щонайменше рік. — Жестом вказав на свою консоль. — Нічого.

Теґ неглибоко дихав. Мука! Знову наростала, попри вимогу Матерлі.

— Я сказала досить! — відрізала Матерлі.

«Яка переконлива гра», — подумав Теґ. Відчув, що біль слабне, відступає, так, наче з його тіла витягали всі нерви, випорювали нитки, в яких записано пам’ять про страждання.

— Те, що ми робимо, неправильно, — сказала Матерлі. — Цей чоловік…

— Такий, як кожен інший чоловік, — перебив її Яр. — Слід мені прикріпити спеціальний контакт до його пеніса?

— Ні, доки я тут! — з натиском відповіла Матерлі.

Теґ відчув, що він майже підпав під владу цієї жінки, повіривши у її щирість. Останні нитки болю покинули його тіло, він лежав там з відчуттям, наче здіймається над поверхнею, яка його підтримує. Почуття дежавю залишалося. Він був тут і не тут. Був тут і не був.

­— Нас не похвалять, якщо ми знову провалимося, — сказав Яр. — Ти готова постати перед ними з черговою невдачею?

Матерлі різко труснула головою. Схилилася так, щоб Теґ міг побачити її крізь переплутані медузячі щупальця контактів зонда.

— Башаре, мені дуже шкода, що ми це робимо. Повірте мені. Це не мій задум. Прошу, мені це здається огидним.

Теґ змусив себе всміхнутися. Вона добре працювала. Перевів погляд на функціонера, що чекав результату.

— Перекажіть від мене своїм господарям: вона дуже добра в цьому.

Обличчя функціонера потемніло від крові, що припливла до нього. Він сердито глянув спідлоба.

— Дай йому по максимуму, Яре. — Його голос виявився уривчастим тенором, без жодного сліду глибокого вишколу, помітного в голосі Матерлі.

— Прошу! — сказала Матерлі. Випросталася, але не відводила погляду від очей Теґа.

Теґові вихователі з Бене Ґессерит навчали його: «Стеж за очима! Спостерігай, як змінюється їхній фокус. Якщо фокус переміщається назовні, свідомість переміщається досередини».

Він навмисне сфокусував зір на її носі. Обличчя Матерлі не було потворним. Радше своєрідним. Намагався здогадатися, яка фігура може ховатися під цим громіздким одягом.

— Яре! — Це функціонер.

Яр поправив щось на своїй консолі та натис перемикач.

Нова мука, що прокотилася крізь Теґа, дала знати, що попередній рівень справді був нижчим. Разом із новим болем з’явилася дивна ясність. Теґ виявив, що він здатен нібито відсунути свою свідомість від вторгнення. Цього болю зав­дано комусь іншому. Знайшов сховище, де мало що його торкалося. Був біль. Навіть агонія. Він приймав звіти про ці переживання. Це, вочевидь, частково було ефектом шеру. Він знав це і був вдячний.

— Думаю, ми його втрачаємо, — втрутився голос Матерлі. — Краще послаб.

Відповів інший голос, але його звук розвіявся, перш ніж Теґ зумів розпізнати слова. Зненацька зрозумів, що втратив пункт, куди міг закинути якір своєї свідомості. Тиша! Йому здалося, що він чує, як його серце швидко б’ється від страху, але не був цього певен. Усе було тишею, глибоким спокоєм, а за ним — нічого.

«Я ще живий?»

Тоді віднайшов серцебиття, але не мав певності, що воно його власне. Бум-бум! Бум-бум! Це було відчуття руху, але не звуку. Він не міг розпізнати його джерела.

«Що зі мною відбувається?»

У його візуальних центрах з’явилися слова — сліпуча білість на чорному тлі.

— Я зменшив до третини.

— Залиш так. Побачимо, чи зможемо прочитати щось із його фізичних реакцій.

— Він може нас чути?

— Не свідомо.

У жодній із Теґових інструкцій не йшлося, що зонд може виконати свою диявольську роботу за присутності шеру. Але вони називали це Т-зондом. Чи тілесні реакції можуть бути ключем до прихованих думок? Існували одкровення, які можна зондувати фізичними методами?

У візуальних Теґових центрах знову з’явилися слова.

— Він досі ізольований?

— Цілковито.

— Переконайся. Занур його трохи глибше.

Теґ спробував здійняти свідомість понад свій страх.

Я мушу зберегти контроль!

Що могло б відкрити його тіло, якби він не мав з ним контакту? Він міг уявити, що вони роблять. Його мозок зареєстрував паніку, але плоть не могла її відчути.

Ізолюй суб’єкта. Не залиш йому нічого, де він міг би помістити свою особистість.

Хто це сказав? Хтось. Почуття дежавю повернулося з пов­ною силою.

«Я ментат, — нагадав він собі. — Мій мозок і його робота — це мій центр». Він мав досвід і спогади, на які міг покладатися центр.

Біль повернувся. Звуки. Гучні! Значно гучніші, ніж слід.

— Він знову чує. — Це Яр.

— Як це можливо? — Тенор функціонера.

— Може, ти поставив надто низько. — Матерлі.

Теґ спробував розплющити очі. Повіки не слухалися. Тоді він згадав. Вони називали це Т-зондом. Це був не іксіанський пристрій. Це була якась річ із Розсіяння. Він міг точно встановити, де вона перехопила його м’язи та чуття. Це було так, наче якась інша особа ділить із ним його тіло, випереджаючи схеми реакцій. Він зумів простежити за роботою цього механізму вторгнення. Це був пекельний пристрій! Міг змусити його моргати, пердіти, сопіти, срати, сцяти — усе що завгодно. Міг наказувати його тілу так, наче він був не мислячою частиною власної поведінки. Йому лишалася роль спостерігача.

Його атакували запахи — огидні запахи. Не міг наказати собі насупитися, але подумав про те, щоб насупитися. Цього вистачило. Ці запахи викликані зондом. Зонд грався його чуттями, вивчав їх.

— Маєш досить, щоб його прочитати? — Тенор функціонера.

— Він ще чує нас! — Яр.

— Прокляття всім ментатам! — Матерлі.

— Діт, Дат і Дот, — сказав Теґ, називаючи лялечок-маріонеток зимового шоу зі свого дитинства на Лернеї багато років тому.

— Він розмовляє! — Функціонер.

Теґ відчув, що машина блокує його свідомість. Яр щось робив за консоллю. Та однаково Теґ знав: ментатська логіка підказала йому щось важливе. Ці троє були ляльками. Важливі лише ляльководи. Те, як рухалися ляльки, підказало йому, що роблять ляльководи.

Зонд продовжував своє вторгнення. Попри докладені зусилля, Теґ відчув, що його свідомість допасовується до цієї машини. Вона вивчає його, але й він вивчає її.

Тепер він зрозумів. Увесь спектр його чуттів можна було скопіювати в цей Т-зонд й ідентифікувати, поставити мітку, щоб Яр міг викликати її за потреби. Всередині Теґа існував органічний ланцюг реакцій. Машина могла його відстежити, наче зробивши дублікат. Шер і його ментатська опірність відштовхнули шукачів від його спогадів, але все інше можна було скопіювати.

«Воно не мислитиме, як я», — запевнив він себе.

Машина не стала б тим самим, що його нерви і плоть. Не мала б Теґ-пам’яті чи Теґ-переживань. Вона не була народжена жінкою. Не проходила пологовим каналом, аби з’явитися у цьому дивовижному Всесвіті.

Частина свідомості Теґа використала маркер пам’яті, підказуючи йому, що це спостереження виявило щось про гхолу.

Дункана було виціджено з аксолотлевого контейнера.

Це зауваження прийшло до Теґа разом із гострим щипанням кислоти на язику.

Знову Т-зонд!

Теґ дозволив собі розділити свідомість на окремі потоки й поплив разом із ними. Відстежував дію Т-зонда, далі обмірковував зауваження про гхолу і весь цей час прислухався до тієї трійці. Діт, Дат, Дот. Три ляльки дивно мовчали. Так, чекають, коли Т-зонд довершить свою справу.

Гхола: Дункан був продовженням клітин, що народилися від жінки, заплідненої чоловіком.

Машина і гхола!

Зауваження: Машина не може поділитися цим досвідом народження, їй доступна лише віддалена заміна, а при цьому, безперечно, втрачаються важливі особисті нюанси.

У цю мить відбувається те саме: машина оминає певні особ­ливості його самого.

Т-зонд узявся відтворювати нюхові відчуття. З кожним викликаним запахом у мозку Теґа прокидалися певні спогади. Він відчув високу швидкість Т-зонда, та його свідомість жила за межами цього шалено квапливого пошуку. Була спроможною обплутувати його певним викликаним так спогадом і тримати всередині стільки, скільки йому хотілося.

От воно!

Гарячий віск, який він крапнув собі на ліву руку, коли мав усього чотирнадцять літ і вчився у школі Бене Ґессерит. Оживив у пам’яті школу та лабораторію, наче в цю мить тільки це й було справжнім існуванням. Школа прилягала до Капітули. Вступивши туди, Теґ довідався, що в його жилах тече кров Сіони. Жоден ясновидець не міг вистежити його.

Побачив лабораторію, відчув запах воску — суміш штучних ефірів і природного продукту бджільництва. Бджіл розводили Сестри-невдахи, що не стали Превелебними Матерями, та їхні помічники. Він перенісся пам’яттю до миті, коли спостерігав за бджолами та людьми, зайнятими роботою в яблуневих садах.

Функціонування суспільної структури Бене Ґессерит здавалося дуже складним. Залишалося таким аж до моменту, коли його вдавалося розглянути крізь призму потреб: їжі, вбрання, тепла, зв’язку, навчання, захисту від ворогів (підмножина потягів до виживання). Щоб зрозуміти виживання Бене Ґессерит, потрібні були деякі уточнення. Сестринство займалося прокреацією не заради людства загалом. Жодної залишеної без нагляду расової плутанини! Прокреація потрібна для розширення своєї влади, для продовження існування Бене Ґессерит. Сестри вважали, що це достатня служба людству. Можливо, так і було. Прокреаційна мотивація була такою глибокою, а Сестринство таким скрупульозним.

Його атакував новий запах.

Він розпізнав мокру шерсть свого вбрання. Так воно пахло, коли він увійшов до командної капсули після битви під Понсіярдом. Запах наповнив його ніздрі, заодно викликавши інші: озону від інструментів у капсулі, поту тих, хто там перебував. Вовна! Сестринство завжди вважало трохи дивацькою цю його рису: він любив натуральні тканини й уникав синтетичних, вироблених підневільними фабриками.

Так само не любив слідокрісел.

«Не люблю запахів гноблення у будь-якій формі».

Чи ці ляльки — Діт, Дат і Дот — знають, наскільки вони пригноблені?

Ментатська логіка глузувала з нього. Хіба вовняні тканини не були так само витвором підневільних фабрик?

Це інше.

Якась його частка сперечалася. Синтетику можна зберігати майже нескінченно. Дивись, як довго вона витримала в нуль-ентропійних контейнерах Харконненівської не-кулі.

«Однаково я віддаю перевагу вовні й бавовні!»

Хай так і буде!

«Та звідки в мене такі уподобання?»

Це Атрідівські упередження. Ти успадкував їх.

Теґ відіпхнув запахи і сконцентрувався на цілісності руху влізливого зонда. Невдовзі виявив, що може передбачити подальші його дії. Відчувалося як новий мускул. Він зайнявся вигинанням його, а водночас продовжував дослідження викликаних спогадів, шукаючи вартісних прозрінь.

Я сиджу біля дверей матері на Лернеї.

Теґ відділив частку свідомості й стежив за сценою: одина­дцять літ. Він розмовляє з малою аколіткою Бене Ґессерит, що прибула в ескорті Поважної Особи. Аколітка — дрібне створіння з рудувато-білявим волоссям і ляльковим личком. Кирпатенький ніс, зелено-сірі очі. ПО — Превелебна Мати в чорному вбранні, на вигляд справжня древність. Увійшла в ці ближні двері з Теґовою матір’ю. Аколітка на ім’я Карлана випробовує свої неоперені вміння на юному синові дому.

Не встигла Карлана вимовити й двадцяти слів, як Майлс Теґ розпізнав схему. Вона намагається видобути з нього інформацію! Це був один з перших уроків делікатного приховування, який дала йому мати. Врешті-решт, існували люди, що могли розпитувати юного хлопчину про домашнє господарство Превелебної Матері, сподіваючись здобути так інформацію, яку можна продати. На відомості про Превелебних Матерів завжди є попит.

Мати пояснювала: «Оціни того, хто питає, і припасуй свої відповіді до його піддатливості». Жоден такий прийом не спрацював би проти повної Превелебної Матері, але проти аколітки, та ще такої!

Перед Карланою він вдає боязку нехіть. Карлана занадто високої думки про свою привабливість. Він дозволив їй перемогти його нехіть після довгої воєнної кампанії з переміщенням і перегрупуванням сил. Як здобич вона дістає жменю брехливої інформації. Коли Карлана повторить ці брехні ПО за зачиненими дверима, здобуде сувору критику, а то й ще щось болючіше.

Озвалися Діт, Дат і Дот.

— Думаю, тепер ми його піймали.

Теґ розпізнав голос Яра, що вирвав його зі старих спогадів. «Припасуй свої відповіді до його піддатливості». Теґ почув ці слова, промовлені материним голосом.

Ляльки.

Ляльководи.

— Спитай симуляцію, куди вони забрали гхолу, — каже функціонер.

Тиша, тоді тихе дзижчання.

— У мене нічого. — Яр.

Теґ чує їхні голоси з болісною вразливістю. Змушує очі розплющитися всупереч наказам зонда.

— Гляньте! — каже Яр.

Три пари очей втуплюються в Теґа. Як же повільно вони рухаються. Діт, Дат і Дот: очі кліпають… кліп… кліп… щонайменше хвилина між кліпаннями. Яр тягнеться до своєї консолі. Його пальці дістануться до мети десь за тиждень.

Теґ досліджує пута на своїх руках і долонях. Звичайна мотузка! Не поспішаючи, згинає пальці, торкається вузлів. Вузли слабнуть, розплутуються, спершу повільно, а тоді розв’я­зуються повністю. Він переходить до лямок, якими його прив’язано до ремінних нош. Ці легші: прості ковзкі замки. Ярова рука ще й на чверть не дотяглася до консолі.

Блим… блим… блим…

У трьох парах очей з’являється вираз легкої несподіванки.

Теґ вивільняється з медузячої плутанини контактів зонда. Поп-поп-поп! Щупальця розлітаються у різні боки. Здивовано помічає, що на тильному боці правої долоні, там, де вона розсунула контакти зонда, є поріз, який повільно починає кривавити.

Ментатська проєкція: я рухаюся з небезпечною швидкістю.

Та він уже поза ношами. Функціонер повільно-повільно тягнеться до випуклості в бічній кишені. Теґова рука розриває йому гортань. Функціонер уже більше не торкнеться малого лазеростріла, який носить при собі завжди. Простягнута рука Яра досі не здолала третини відстані до консолі зонда. Хоча в його очах встигло з’явитися виразне здивування. Але Теґ сумнівається, чи той чоловік бодай побачив руку, що переламала йому шию. Матерлі рухається трохи швидше. Її ліва стопа наближається до місця, де всього мить тому був Теґ. Однаково надто повільно! Голова Матерлі відкинута назад, горло відкрите. Теґова долоня перерубує його.

Як повільно вони валяться на долівку!

Теґ усвідомлює, що його заливає піт, але не може гаяти час, щоб перейматися цим.

«Я знав наперед кожен їхній рух! Що зі мною сталося?»

Ментатська проєкція: агонія зонда підняла мене на новий рівень здібностей.

Напад інтенсивного голоду змусив його зрозуміти, скільки енергії він витратив. Відштовхнув голод геть, відчуваючи, що повертається до нормального ритму часу. Три глухі звуки: тіла нарешті звалилися на долівку.

Теґ обстежив консоль зонда. Точно не іксіанська. Хоча принцип керування схожий. Закоротив систему збереження даних, стерши її вміст.

Кімнатне світло?

Пристрій керування біля дверей, ззовні. Він погасив світло, зробив три глибокі подихи. Рухлива пляма, вируючи, вибухнула в ніч.

Ті, що принесли його сюди, одягнені у громіздке вбрання, яке мало захистити їх від зимового холоду, ледь устигли обернутися в бік дивного звуку, коли рухлива пляма вразила їх.

Цього разу Теґ набагато швидше повернувся до нормального ритму часу. Зоряне світло показувало йому стежку, що вела схилом униз, крізь густий чагарник. Спершу ковзався і послизався на вбитому в болото снігові, тоді знайшов спосіб утримувати рівновагу, передбачаючи зміни місцевості. Кожен крок робив, знаючи, куди поставити ногу. Невдовзі опинився на відкритому просторі, що спускався в долину.

Вогні великого міста й гігантський чорний прямокутник будівлі поблизу центру. Він знав це місце: Айсай. Там перебували ляльководи.

«Я вільний!»