Єретики Дюни

***

Одраде, простягшись на боці, лежала на підвіконні аркоподібного вікна. Ледь торкалася щокою теплого пласкла, крізь яке бачила Велику Площу Кіна. Під спину підклала червону подушку, що пахла меланжем, — як і багато речей на Ракісі. Позаду розміщувалися три кімнати, маленькі, але зручні й належно віддалені як від Храму, так і від Твердині Бене Ґессерит. Ця віддаленість була одним із пунктів угоди між Сестринством і священниками.

— Шіану слід краще охороняти, — наполягала Одраде.

— Сестринство не може бути її єдиним опікуном, — заперечував Туек.

— Як і священники, — ударом на удар відповіла Одраде.

Під аркоподібним вікном Одраде, на шість поверхів нижче, ледь організованим хаосом розкинувся величезний базар, майже заповнивши Велику Площу. Сріблясто-жовте світло призахідного сонця обсипало сцену блиском, видобуваючи яскраві барви балдахінів, рисуючи довгі тіні на нерівній землі. Проміння пробивалося крізь куряву там, де порозкидувані групи людей юрмилися довкола латаних парасолів та поплутаних торгових рядів.

Велика Площа насправді не була квадратною. Тяглася дов­кола базару на повний кілометр перпендикулярно до вікна Одраде та вдвічі більше ліворуч і праворуч від нього. Гігантський прямокутник утоптаної землі та старого каміння, впродовж дня збитий на гризьку пилюку покупцями, що протистояли спеці в надії на добру оказію.

З настанням вечора тут на очах Одраде розгорталася якась нова діяльність — надходило більше людей, рух ставав сильнішим і гарячковішим.

Одраде перехилила голову, щоб під гострішим кутом глянути на землю біля свого будинку. Частина торговців, які отаборилися просто під її вікном, уже розходилася до своїх поблизьких помешкань.

Невдовзі повернуться, підкріпившись і відбувши коротку сієсту, готові якнайповніше використати ті цінніші години, коли люди просто неба можуть дихати повітрям, що не обпікає їм горлянок.

Одраде зауважила, що Шіана запізнюється. Священники не сміють більше зволікати. Тепер вони гарячково працюватимуть, засипаючи Шіану питаннями, наказуючи їй пам’ятати, що вона — посланниця самого Бога до Його Церкви. Нагадуватимуть Шіані про численні вимушені зобов’язання вірності, які Одраде доведеться вишукати та висміяти, щоб дівчинка бачила всі ці тривіальності з належної перспективи.

Одраде вигнула спину дугою і присвятила хвилину безмовним дрібним вправам, аби зменшити напругу. Зізналася собі у певному співчутті до Шіани. У думках дівчинки достоту панує тепер хаос. Шіана небагато знала або й зовсім не знала про те, чого їй сподіватися, перейшовши під повну опіку Превелебної Матері. Годі сумніватися, що юна свідомість була засмічена міфами та іншими нісенітницями.

«Як була й моя», — подумала Одраде.

У таку мить, як ця, вона не могла уникнути спогадів. Її безпосереднє завдання ясне: екзорцизм, вигнання злих духів не лише з Шіани, а й із себе самої.

Нав’язливі думки Превелебної Матері у її спогадах: Одраде, п’ять літ, затишний дім на Гамму. При дорозі перед домом вишикувалися будинки, що в приморських містах планети вважаються маєтками середнього класу: низькі одноповерхові вілли обабіч широких вулиць. Ряд будівель тягнеться аж до вигнутого морського берега, там вони більші й розкидані рідше, ніж уздовж вулиць. Лише біля моря стають дорожчими, а їхні власники не так ревно використовують кожен квадратний метр.

Вигострена Бене Ґессерит пам’ять Одраде прокочувалася крізь цей далекий дім, оживляла його мешканців, вулиці, товаришів у іграх. Відчула стискання у грудях, воно підказало їй, що ці спогади пов’язані з пізнішими подіями.

Бене-ґессеритський дитсадок у штучному світі Аль Дханабу — однієї з найраніших безпечних планет Сестринства. (Пізніше вона довідалася, що колись Бене Ґессерит обмірковували, чи не перетворити всю планету на не-покій. Енергетичні обмеження звели цей план нанівець). Дитсадок був каскадом різноманітностей, чимось новим для дитини, звичної до комфорту й дружелюбності Гамму. Освіта Бене Ґессерит передбачала також інтенсивне фізичне тренування. Вихованкам постійно нагадували, що годі сподіватися стати Превелебною Матір’ю, не пройшовши крізь сильний біль і часті повторення начебто безнадійних фізичних вправ.

Частина її компаньйонок не витримала цього етапу. Пішли, щоб стати няньками, служницями, працівницями, випадковими розплідницями. Наповнювали ніші всюди, де їх потребувало Сестринство. Траплялося, Одраде тужила за провалом, відчуваючи, що життя після нього не таке й погане — менше обов’язків, простіші цілі. Це було до того, як вона пройшла Перший Вишкіл.

Я думала про це як про переможний вихід на свободу. Та опинилася по той бік свободи.

Усе, що там знайшлося, — нові та суворіші вимоги.

Одраде сіла на підвіконня свого ракіанського вікна, відсунула подушку вбік. Відвернулася від базару. Там ставало дедалі гамірніше. Кляті священники! Затягли запізнення понад усі можливі межі!

«Мушу згадувати своє дитинство, бо це допоможе мені з Шіаною, — подумала вона. І власна слабкість одразу ж здалася їй смішною: — Чергова відмовка!»

Деяким кандидаткам знадобилося понад п’ятдесят літ, щоб стати Превелебними Матерями. Це було закладено в них упродовж Другого Вишколу — уроку терплячості. Одраде рано виявила здібності до глибших студій. Її планували зробити однією з ментаток Бене Ґессерит і, ймовірно, архівісткою. Та цей намір порушило відкриття того, що її таланти спрямовані на дещо інше, потрібніше. Її націлювали на тонші обов’язки в Капітулі.

Безпека.

Таким диким Атрідівським талантам часто діставалося це заняття. Дбайливе ставлення до деталей — от що було визначальною рисою Одраде. Знала, що Сестри можуть передбачити деякі її вчинки, просто глибоко її знаючи. Тараза робила таке постійно. Одраде почула пояснення від самої Тарази: «Особистість Одраде напрочуд сильно віддзеркалюється у виконанні нею своїх обов’язків».

У Капітулі був жарт: «Що робить Одраде, коли не працює? Іде на роботу».

Капітула не накидала потреби прикриватися масками, які кожна Превелебна Мати автоматично використовувала, опинившись назовні. Можна було імпульсивно виявляти емоції, відверто реагувати на власні та чужі помилки, переживати сум чи горе, а інколи навіть щастя. Чоловіки теж були доступними — не для схрещення, а для розради, якщо така потрібна. Усі чоловіки з Капітули Бене Ґессерит були достатньо приваб­ливими, деякі навіть щирими у своїй привабливості. Ці останні тішилися значною популярністю.

Емоції.

Крізь свідомість Одраде промайнуло розпізнавання.

«Приходжу до того ж, що й завжди».

Одраде відчула на спині теплий дотик вечірнього сонця Ракіса. Знала, де сидить її тіло, але розум відкрився для дедалі ближчої зустрічі із Шіаною.

Любов!

Це було б так легко й так небезпечно.

У цю мить вона заздрила Стаціонарним Матерям, яким дозволено прожити все життя з постійним розплідним партнером. З такого зв’язку походив Майлс Теґ. Інші Пам’яті підказали їй, що так було з леді Джессікою та її Герцогом. Навіть Муад’Діб обрав таку форму партнерського союзу.

«Це не для мене».

Одраде зізналася у гіркій заздрості, що їй не було дозволено такого життя. І яке ж вона мала відшкодування в тому житті, куди її направлено?

«Життя без любові можна інтенсивніше присвятити Сестринству. Ми забезпечуємо втаємничених власною формою підтримки. Не переймайся браком сексуальної насолоди. Вона доступна завжди, тільки-но відчуєш потребу».

З привабливими чоловіками!

Від днів леді Джессіки, упродовж часів Тирана й досі змінилося багато чого… включно з Бене Ґессерит. Кожна Превелебна Мати це знала.

З грудей Одраде вирвалося глибоке зітхання. Вона через плече озирнулася на базар. Досі Шіани не видно.

«Я не смію полюбити цю дитину!»

Зроблено. Одраде знала, що вона розіграла мнемонічну гру за формою, накладеною Бене Ґессерит. Обернулася, всілася на підвіконні, схрестивши ноги. Звідси мала гарний вид на базар та дахи міста і його улоговину. Знала, що нечисленні пагорби на південь звідси — це останні залишки Оборонної Стіни Дюни, високого гірського ланцюга, пробитого колись Муад’Дібом і його легіонами верхи на піщаних червах.

Гаряче повітря танцювало над землею за канатом і каналом, які захищали Кін від вторгнення нових червів. Одраде ледь усміхнулася. Священники не вбачали нічого дивного в оточенні своїх поселень водними перепонами, аби захиститися від вторгнення їхнього Розділеного Бога.

«Ми поклонятимемося тобі, Боже, та не чіпай нас. Це наша релігія, наше місто. Бачиш, не називаємо його Арракіном. Тепер це Кін. Ця планета вже не Дюна й не Арракіс. Тепер це Ракіс. Тримайся осторонь, Боже. Ти — минуле, а минуле змушує соромитися».

Одраде вдивлялася в ці далекі пагорби, що танцювали у спекотному мареві. Могла накласти Інші Пам’яті на цей древній краєвид. Знала це минуле.

«Якщо священники далі затягатимуть із прибуттям Шіани, я їх покараю».

Базар під нею все ще був спекотним, тепло нагромадилося в ґрунті та товстих стінах довкола Великої Площі. Це теплове випромінювання посилював дим численних кухонних вогнищ у довколишніх будинках і закритих навісами осередках життя, розкиданих по базарі. День стояв гарячий, температура перевищувала тридцять вісім градусів. Але цей будинок був за давніх часів Центром Рибомовок, його охолоджували іксіанські механізми та басейни випаровування на даху.

«Нам тут буде зручно».

І так безпечно, як це можливо при захисних заходах Бене Ґессерит. Цими коридорами походжають Превелебні Матері. Священники мали своїх представників у будівлі, але ніхто з них не проникне туди, де Одраде вважає їхню присутність небажаною. Шіана зустрічатиметься з ними час від часу, проте лише з дозволу Одраде.

«Це відбувається, — думала Одраде. — Таразин план просувається вперед».

У пам’яті Одраде було ще свіжим останнє повідомлення з Капітули. Та його сенсаційна інформація про тлейлаксу сповнила Одраде збудженням, яке вона ретельно придушила. Цей Вафф, цей Пан тлейлаксу, був би цікавим об’єктом вивчення.

Дзен-суніт! І суфій!

«Ритуальна схема, заморожена впродовж тисячоліть», — сповіщала Тараза.

У Таразиному посланні була ще одна безсловесна звістка. «Тараза цілковито мені довіряє». Одраде відчула, яка сила напливає до неї з цього розуміння.

«Шіана — точка опори. Ми — важіль. Наша сила походитиме з багатьох джерел».

Одраде розслабилася. Знала, що Шіана не дозволить священникам зволікати довше. При всій своїй стійкості Одраде ледь могла витримати напади нетерплячки. Шіані це ще складніше.

Вони обидві, Одраде та Шіана, стали змовницями. Це перший крок. Чудова гра для Шіани. Завдяки народженню та вихованню вона знала, що не слід довіряти священникам. Дуже радісно нарешті мати союзника!

Якась форма діяльності розворушила людей просто під вік­ном Одраде. Вона зацікавлено глянула вниз. П’ятеро голих чоловіків утворили коло, сплівши руки. Їхні накидки та дистикости лежали збоку купою, яку стерегла смаглява молода дівчина у довгій коричневій сукенці з меланжевого волокна. Її волосся була перев’язане шматком червоної тканини.

Танцівники!

Одраде бачила багато звітів про цей феномен, але, відколи прибула, сама зіткнулася з таким уперше. Серед глядачів було троє Священничих гвардійців у жовтих шоломах з високими гребенями. Гвардійці мали на собі короткий одяг, що давав змогу вільно рухати ногами, кожен був озброєний обкованою металом палицею.

Танцівники кружляли, а тим часом натовп глядачів дов­кола, як і слід було сподіватися, ставав дедалі неспокійнішим. Одраде знала цю схему. Невдовзі залунає гучне скандування і почнеться велика бійка. Порозбивають голови. Потече кров. Люди кричатимуть і тікатимуть. Згодом усе затихне без жодного втручання влади. Дехто піде геть, плачучи. Дехто забереться звідти, регочучи. Священничі гвардійці не втручатимуться.

Безглузде шаленство цього танцю і його наслідки століттями захоплювали Бене Ґессерит. Зараз він привернув до себе пильну увагу Одраде. Виродження цього ритуалу прослідкувала Міссіонарія Протектіва. Ракіанці називали його «Збоченим танцем». Він мав й інші назви, а найважливішою з них була «Сіайнок». До цього танцю звівся найвеличніший ритуал Тирана, мить його причастя з Рибомовками.

Одраде розпізнала та оцінила енергію цього феномену. Жодна Превелебна Мати не помилилася б, побачивши його. Та все ж таке марнотратство її непокоїло. Подібні речі слід накопичувати і спрямовувати у правильне русло. Такий ритуал потребував належного використання. Тим часом усе, що він робив, — це висмоктував сили, які могли виявитися деструкційними для священників, якщо їх не втамувати.

Ніздрів Одраде дістався солодкий фруктовий запах. Вона принюхалася, глянула на вентиляційні отвори біля вікна: тепло, випромінюване натовпом і розігрітою землею, створило висхідний потік. Він ніс із собою запахи, що проникали крізь іксіанські вентиляційні отвори. Одраде притисла ніс і чоло до пласкла, щоб глянути просто вниз. Ах, танцівники чи натовп перевернули торгову ятку. Танцівники тупотіли по плодах. Жовтий м’якуш бризкав їм аж до стегон.

Одраде розгледіла між глядачами торговця плодами — знайоме поморщене обличчя, кілька разів вона бачила його при ятці поруч зі входом до її будинку. Здавалося, він цілковито байдужий до своєї втрати. Як усі довкола, не зводив очей із танцівників. П’ятеро голих чоловіків рухалися, високо й невлад здіймаючи ноги. Танець здавався неритмічним і на вигляд нескоординованим, його схема зводилася до того, що троє танцівників періодично завмирали, обома ногами стоячи на землі та підіймаючи вгору двох інших.

Одраде розпізнала, що це. Схема була пов’язана з древнім фрименським способом пересування по піску. Цей цікавий танець був скам’янілістю, реліктом, який коренився у потребі рухатися неритмічно, не сповіщаючи про свою присутність черва.

Люди з великого базарного прямокутника почали тиснутися ближче до танцівників, підстрибували, як іграшки з коробки, аби зазирнути понад юрмищем і побачити п’ятьох голих чоловіків.

Тут Одраде помітила ескорт Шіани, який просувався далеко праворуч, там, де у площу вливалася широка вулиця. Символи звіриних слідів на тамтешніх будівлях вказували, що широка вулиця була Божою Дорогою. Історична свідомість сповістила їй, що колись уздовж цієї вулиці пролягав шлях Лето ІІ до міста з обведеного високими мурами Сар’єру далеко на півдні. Якщо зважати на деталі, то й досі можна було розгледіти деякі форми та взірці з Тиранового міста Онна, фестивального центру, збудованого довкола старшого міста, Арракіна. Онн затер багато слідів Арракіна, але деякі вулиці збереглися: певні будівлі виявилися надто корисними, щоб їх замінити. Будівлі неминуче окреслювали вулиці.

Шіанин ескорт дістався туди, де вулиця змикалася з базаром. Жовтошоломні гвардійці крок за кроком просувалися вперед, пробиваючи собі дорогу палицями. Гвардійці були високими: товсті двометрові палиці, якими вони спиралися об землю, сягали найнижчому з них лише до плеча. Навіть у найстихійнішому натовпі ніколи не бракувало Священничих гвардійців, але оборонці Шіани були найвищими з високих.

От вони знову рушили з місця, ведучи свій загін у напрямку Одраде. При кожному кроці їхні накидки розвівалися, відкриваючи гладеньку сірість найкращих дистикостів. Ступали просто вперед, п’ятнадцятеро, розставлені ледь вигнутим строєм, що оминав найбільші скупчення яток.

За гвардійцями йшла не надто організована група священниць із Шіаною посередині. Одраде кілька разів вихопила поглядом примітну постать Шіани, що виділялася серед ескорту вигорілим на сонці волоссям і гордо піднятим угору обличчям. Та увагу Одраде привернули жовтошоломні Священничі гвардійці. Вони рухалися з бундючністю, до якої їх привчили з дитинства. Ці гвардійці знали, що вони кращі за звичайний люд. А звичайний люд реагував досить передбачувано: розступався, відкриваючи дорогу загонові Шіани.

Усе діялося так природно, що Одраде могла розгледіти древній взірець, наче стежила за ще одним ритуальним танцем, незмінним упродовж тисячоліть.

Одраде, як це часто з нею бувало, відчула себе археологом. Не тим, який просіює запилені залишки віків, а радше особою, зосередженою на тому ж, що й багато сестер Бене Ґессерит: яким чином люди несуть усередині себе своє минуле. У цьому видно було взірець, закладений ще Тираном. Процесія Шіани була усталена самим Богом-Імператором.

П’ятеро голих чоловіків під вікном Одраде не спиняли свого танцю. А все ж Одраде помітила, що настрій глядачів змінився. Хоч вони й не повертали дружно голови на дедалі ближчу фалангу Священничих гвардійців, а все ж знали про них.

Тварини завжди знають, коли наближаються пастухи.

Неспокій натовпу запульсував шпаркіше. Ніхто не сміє відібрати у них їхній хаос! З краю натовпу вилетіла грудка болота і впала на землю біля танцівників. П’ятеро чоловіків не пропустили жодного кроку танцю, але їхня швидкість зросла. Довжина серій танцювальних рухів між повтореннями свідчила про надзвичайну пам’ять.

З натовпу вилетіла ще одна грудка болота і вдарила танцівника у плече. Ніхто з п’яти чоловіків не збився з ритму.

Натовп почав кричати і скандувати. Дехто вигукував лайку. На зміну скандуванню прийшло ляскання в долоні, що мало збивати рухи танцівників.

А все ж рисунок танцю не змінився.

Ритм скандування натовпу став різкішим, повторювалися крики, що луною відбивалися від стін довкола Великої Площі. Натовп намагався зламати танцювальну схему. Одраде відчула, що сцена внизу має глибоке значення.

Загін Шіани здолав уже більш ніж половину шляху через базар. Рухалися ширшими проходами між ятками, а зараз повернули просто до Одраде. Найгустіший натовп був метрів за п’ятдесят перед Священничими гвардійцями. Гвардійці ступали розміреними кроками, не зважаючи на тих, хто тікав, розсипаючись на всі боки. Очі під жовтими шоломами дивилися просто вперед, понад головами юрби. Ніхто з гвардійців процесії не показав і знаком, що бачить натовп, танцівників чи якусь іншу перепону.

Зненацька натовп припинив скандування, наче невидимий диригент махнув рукою, наказуючи замовкнути. П’ятеро чоловіків танцювали далі. Тиша внизу була заряджена такою силою, що в Одраде здійнялися волоски на карку. Просто під нею три Священничі гвардійці серед глядачів усі разом обернулися і зникли з поля зору.

Десь у глибині натовпу жінка вигукнула прокляття.

Танцівники не дали й знаку, що почули.

Натовп гойднувся вперед, зменшивши вільний простір дов­кола танцівників щонайменше наполовину. Дівчини, що стерегла дистикости й накидки танцівників, уже не було видно.

Шіанина фаланга марширувала вперед, а відразу ж позаду йшли священниці та їхня юна підопічна.

Праворуч від Одраде вибухнуло заворушення. Люди почали бити одне одного. На п’ятьох танцівників полетіло ще більше грудок. Натовп знову скандував, прискоривши темп.

Водночас ті, що стояли позаду, розступилися перед гвардійцями. Тамтешні глядачі не зводили очей з танцівників, не припиняли створювати дедалі дужчий хаос, та крізь них відкрився прохід.

Одраде, мов заворожена, пильно дивилася вниз. Там дія­лося багато речей одночасно: люди билися і лаяли одне одного, чулося невпинне скандування і невблаганне просування гвардійців.

Усередині захисного кільця священниць можна було розгледіти Шіану, що переводила погляд з боку в бік, намагаючись побачити довколишнє сум’яття.

Дехто з натовпу, озброївшись ломаками, бив людей дов­круж себе, та ніхто не загрожував гвардійцям чи будь-кому з Шіаниного загону.

Танцівники досі стрибали всередині дедалі тіснішого кільця глядачів. Усі з’юрмилися поблизу будинку Одраде, змусивши її притиснути голову до пласкла й під гострим кутом дивитися вниз.

Гвардійці на чолі Шіаниного загону просувалися між цим хаосом, сформованим для них широким проходом. Священниці не заглядали ані ліворуч, ані праворуч. Жовтошоломні гвардійці дивилися просто перед собою.

Одраде вирішила, що зневага — надто слабке слово для такої вистави. Неправильним було б твердження, що розбурханий натовп ігнорував проходження загону. Ті й ті усвідомлювали одне одного, але існували в окремих світах, дотримуючись суворих правил такого відокремлення. Тільки Шіана ігнорувала цей таємний протокол, підстрибуючи вгору, щоб зазирнути за щит тіл довкола себе.

Натовп рвонув уперед, просто під Одраде. Затопив танцівників, порозкидував їх, мов гігантська хвиля кораблі. Одраде бачила частини оголених тіл — у крикливому хаосі їх штовхали, лупцювали й перекидали з рук у руки. Лише завдяки найінтенсивнішій концентрації Одраде могла розрізнити звуки, що долинали до неї.

Це було шаленство!

Ніхто з танцівників не опирався. Їх убили? Це жертвоприношення? Аналізи Сестринства навіть не торкнулися цього феномену.

Жовті шоломи підступили під будинок Одраде, відкривши Шіані та її священницям дорогу всередину, тоді зімкнули ряди. Обернулися і сформували захисну дугу довкола входу. Тримали палиці горизонтально, на висоті поясів, з’єднавши їх із сусідніми та утворивши так бар’єр.

Хаос позаду них почав стихати. Не видно було нікого з танцівників, але були жертви, люди лежали на землі, ще інші хиталися, ледь тримаючись на ногах. Можна було розгледіти скривавлені голови.

Шіана і священниці вже зникли з очей Одраде, ввійшовши до будинку. Одраде сіла зручніше і спробувала збагнути, свідком чого вона щойно стала.

Неймовірно.

Жоден зі звітів Сестринства, жодна голограма не могла б належно цього відобразити! Почасти це був запах — курява, піт, інтенсивні людські феромони. Одраде глибоко вдихнула. Відчула, що дрижить усередині. Натовп розсипався на окремих осіб, які повернулися на базар. Вона бачила, що дехто плакав. Дехто лаявся. Дехто сміявся.

Двері за Одраде розчахнулися. Сміючись, увійшла Шіана. Одраде обернулася і, перш ніж Шіана зачинила двері, побачила в коридорі своїх охоронців і кількох священниць.

Темно-карі очі дівчинки блищали від збудження. Вузьке обличчя, риси якого почали вже заокруглюватися, показуючи, якою вона буде дорослою, напружилося від придушених емоцій. Напруга пом’якшала, коли дівчинка зосереджено глянула на Одраде.

«Дуже добре, — подумала Одраде, простеживши це. — Перший урок творення зв’язку вже розпочався».

— Ти бачила танцівників? — зажадала Шіана, піруетами та стрибками долаючи кімнату, щоб зупинитися перед Одраде. — Чудові, правда? Гадаю, чудові! Канія не хотіла, щоб я дивилася. Казала, що участь у Сіайноку для мене небезпечна. Та я не зважаю! Шайтан ніколи не з’їв би цих танцівників!

З раптовим припливом усвідомлення, якого раніше вона зазнавала тільки під час Агонії прянощів, Одраде розгледіла наскрізь усю схему того, свідком чого щойно стала. Вистачило Шіаниного слова та її присутності, щоб усе з’ясувати.

Мова!

Глибоко у своїй колективній підсвідомості ці люди зберігали мову, що могла розповісти їм речі, яких вони не хотіли чути. Нею промовляли танцівники. Нею промовляла Шіана. Цілісність складалася з тонів голосу, рухів і феромонів. Складна й витончена комбінація, що розвивалася, як усі мови.

З потреби.

Превелебна Мати всміхнулася щасливій дівчинці, яка стояла перед нею. Тепер Одраде знала, як піймати в пастку тлейлаксу. Тепер вона краще збагнула задум Тарази.

«За першої ж нагоди мушу супроводжувати Шіану до пустелі. Почекаємо лише прибуття цього Пана Тлейлаксу, цього Ваффа. Візьмемо його з собою!»