Єретики Дюни

***

Теґ і Дункан, обидва важко озброєні, разом із Люціллою вийшли з не-кулі в найхолоднішу пору ночі. Зорі над головою були колючими, мов голки, повітря, доки вони його не сколихнули, — цілковито нерухомим.

У ніздрі Теґа відразу ввірвався гнилуватий запах снігу й надалі вже там переважав. Запах напливав із кожним подихом, а коли вони видихали, довкола їхніх облич здіймалася густа хмара пари.

Від холоду на очах Дункана виступили сльози. Коли вони готувалися покинути не-кулю, він багато міркував про старого Ґурні. Ґурні зі щокою, пораненою Харконненівським батогом з атраментової лози. «Зараз нам знадобилися б вірні друзі», — подумав Дункан. Не надто довіряв Люціллі, а Теґ був дуже, дуже старим. Дункан бачив, як Теґові очі блищать у зоряному світлі.

Перекинувши важезний древній лазеростріл через ліве плече, Дункан глибоко запхнув руки в кишені, щоб зігріти їх. Забув, як холодно може бути на цій планеті. Люціллі, здавалося, холод не дошкуляв. Очевидно, вона черпала тепло з якогось зі своїх бене-ґессеритських трюків.

Дивлячись на неї, Дункан усвідомив, що він ніколи особливо не довіряв відьмам, навіть леді Джессіці. Про них легко було думати як про зрадниць, позбавлених будь-якої вірності, окрім як своєму Сестринству. У них було стільки клятих таємних хитрощів! Хоча Люцілла вже облишила свої спокусницькі маневри. Вона знала, що його слова щирі та не розходяться з думками. Дункан відчував, як закипає її гнів. Хай собі закипає!

Теґ стояв нерухомо, пильно дивлячись уперед і прислухаючись. Чи слушно було покладатися на єдиний план, який вони склали з Бурзмалі? Вони не мали змоги повернутися. Невже минуло всього вісім днів, відколи вони зважилися на це? Здається, минуло більше часу, попри тиск приготувань. Він глянув на Дункана й Люціллу. Дункан ніс древній Харконненівський лазеростріл, довгу польову модель. Навіть запасний заряд був тяжким. Люцілла відмовилася від будь-якої зброї, крім невеликого лазеростріла, схованого за корсажем. Він годився лише на один маленький викид. Іграшка таємного вбивці.

— Ми в Сестринстві відомі тим, що йдемо до бою, озброєні тільки нашими вміннями, — сказала вона. — Для нас буде приниженням відступити від цього взірця.

А все ж вона мала ножі, сховані в піхвах на ногах. Теґ їх бачив. Ще він здогадувався, що ці ножі отруєні.

Теґ зважував у руці рушницю з довгою цівкою: сучасний лазеростріл у польовому стилі, який він приніс сюди з Твердині. Через плече була перекинута ще одна зброя, пара до тієї, що ніс Дункан.

«Мушу покладатися на Бурзмалі, — подумки казав собі Теґ. — Я його вишколив. Знаю його кваліфікацію. Якщо він каже, що цим новим союзникам можна вірити, то ми їм віримо».

Бурзмалі, вочевидь, не тямився від радощів, що його старий командир живий та в безпеці.

Але після їхньої останньої зустрічі випав сніг, і цей сніг лежав тепер довкола них, мов чиста дошка, на якій будуть записані всі їхні сліди. Вони не розраховували на сніг. Чи у Службі контролю погоди були зрадники?

Теґ здригнувся. Повітря було холодним. Цей холод відчувався як космічний, позапланетний, наче довкола них порожнеча, крізь яку на лісову галявину вільно потрапляє світло зірок. Слабке світло чисто відбивалося від покритої снігом землі та білої пороші на скелях. Темні обриси хвойних дерев і голі гілки листяних показували тільки свої білі розмиті крайки. Усе інше ховалося у глибокій темряві.

Люцілла подула на пальці, схилилася до Теґа й шепнула:

— Хіба він не мав би вже бути тут?

Він знав, що це не справжнє питання. «Чи можна довіряти Бурзмалі?» — ось що вона хотіла спитати. Повторювала це питання на різні лади, відколи Теґ вісім днів тому виклав їй план. Усе, що він міг відповісти:

— Я поставив на це своє життя.

— І наші життя також!

Теґові теж не подобалося, що непевності громадяться одна на одну, та, врешті-решт, усі плани покладалися на вміння тих, хто їх реалізовував.

— Це ти наполягала, що ми мусимо звідти вибратися і рушити на Ракіс, — нагадав він. Сподівався, що вона помітить його усмішку, і цей жест усуне колючку з його слів.

Люцілла не заспокоїлася. Теґ ніколи не бачив, щоб якась Превелебна Мати так неприховано нервувалася. Хвилювалася б іще більше, якби довідалася про його нових союзників! Звичайно, річ і в тому, що вона не зуміла повністю виконати завдання Тарази. Як це мусило її дратувати!

— Ми дали клятву захищати гхолу, — нагадала вона йому.

— Бурзмалі теж дав таку клятву.

Теґ зиркнув на Дункана, що мовчки стояв між ними. Дункан ніяк не виказав, що чув цю суперечку або поділяв їхню знер­вованість. Древнє самовладання втримувало його риси непорушними. Теґ розумів, що Дункан прислухається до ночі, роб­лячи те, що слід було робити всім їм трьом. На його юному обличчі малювався дивний вираз позбавленої віку зрілості.

«Якщо мені колись потрібні були вірні друзі, то це зараз!» — міркував Дункан. Подумки він повернувся в минуле, у часи Г’єді Прайм, до своїх передгхолівських коренів. Це називали «ніччю Харконненів». У такі ночі Харконнени в теплі й безпеці обладунку із силовими підвісками любили полювати на своїх підданих. Поранений утікач міг померти від холоду. Харконнени знали! Прокляття їхнім душам!

Як і слід було сподіватися, Люцілла помітила Дунканову зосередженість і послала йому погляд, що казав: «Ми з тобою маємо незакінчену справу».

Дункан підставив обличчя під зоряне світло, щоб вона, напевне, побачила його посмішку, вираз образливого розуміння, який змусив Люціллу захолонути всередині. Зняв із плеча тяжкий лазеростріл і перевірив його. Люцілла помітила звивистий орнамент на ложі та вздовж ствола. Древня річ, однак і досі випромінювала смертоносну прицільність. Дункан поклав лазеростріл на ліве плече, правицю на руків’я, палець на спусковий гачок. Точнісінько так, як і Теґ тримав свою сучасну зброю.

Люцілла відвернулася від своїх супутників і всіма чуттями прислухалася до схилу узгір’я над і під ними. Не встигла й завершити цього руху, як довкола вибухнули гучні звуки. Ніч заповнилася громаддям звуків — сплеск сильного гуркоту праворуч від них, тоді тиша. Наступний вибух зі схилу під ними. Тиша. Зі схилу над ними! Звідусіль!

При перших же звуках вони втрьох скоцюрбилися під захистом скель біля печерного входу до не-кулі.

Звуки, що наповнили їхню ніч, годі було точно описати: пронизливий шум, частково механічний, частково пищання, зойки, сичання. Земля раз у раз здригалася від глибинних вибухів.

Теґ знав ці звуки. Там ішла битва. Він чув сичання вогнеметів позаду. На далекому небі спалахували піки променів тяжких лазерострілів.

Щось блиснуло вгорі, тягнучи за собою рій синіх і червоних іскор. Ще й ще раз! Земля затремтіла. Теґ носом утягнув повітря: палена кислота і слід часнику.

Не-кораблі! Їх багато!

Вони приземлялися в долині під древньою не-кулею.

— Назад усередину! — наказав Теґ.

Кажучи це, побачив, що вже запізно. Довкола них розпочався людський рух. Теґ здійняв свій довгий лазеростріл і скерував його вниз по схилу, у напрямку найпронизливішого шуму та найближчого помітного руху. Звідти долинав багатоголосий людський крик. Між деревами, що закривали поле битви, залітали вільні світлокулі. Їх випускали ті, хто звідти наближався. Несені холодним вітром світлокулі танцювали і дрейфували вгору узгір’я. Темні постаті рухалися при цьому змінному освітленні.

— Лицепляси! — прохрипів Теґ, розпізнавши напасників. Ці мандрівні вогні за кілька секунд випливуть з-поміж дерев, а менше ніж за хвилину дістануться до них!

— Нас зрадили! — скрикнула Люцілла.

З узгір’я над ними долинув гучний рев:

— Башаре!

Численні голоси!

«Бурзмалі?» — спитав себе Теґ. Глянув угору, тоді вниз, на лицеплясів, що невпинно наближалися. Нíколи розбиратися і вибирати. Він нахилився до Люцілли:

— Це Бурзмалі над нами. Бери Дункана і тікайте!

— Та що, як…

— Це наш єдиний шанс!

— Ти дурень! — звинуватила вона його, хоча й слухняно оберталася при цьому.

Теґове «Так!» аж ніяк не втихомирило її страхів. От що буває, коли покладаєшся на чужі плани!

Дункан думав інакше. Він зрозумів, що задумав Теґ, — пожертвувати собою, аби вони вдвох могли втекти. З ваганням дивився, як знизу до них наближаються напасники. Побачивши його вагання, Теґ гукнув:

— Це бойовий наказ! Я твій командир!

То був найближчий до Голосу тон, який Люцілла будь-коли чула від мужчини. Вона вирячилася на Теґа.

Усе, що бачив Дункан, — це обличчя Старого Герцога, який наказував йому підкоритися. Цього було цілком досить. Він ухопив Люціллу за руку і, перш ніж потягти її схилом угору, сказав:

— Відкриємо вогонь прикриття, коли виберемося звідси!

Теґ не відповів. Доки Люцілла й Дункан дряпалися вгору, він присів навпочіпки за покритою снігом скелею. Знав, що тепер мусить дорого продати своє життя. А ще знав, як це мусить бути: несподівано. Останній розчерк старого башара.

Напасники підбігали дедалі швидше, обмінюючись схвильованими вигуками.

Налаштувавши лазеростріл на максимум випромінювання, Теґ натис гачок. Унизу, впоперек схилу пронеслася вогненна дуга. Дерева спалахували й падали. Люди кричали. На такому рівні розряджування зброї вистачить ненадовго, та миттєвого ефекту вистачило для нищівної розправи.

У раптовій тиші, що настала після першого пострілу, Теґ змінив позицію. Перебрався під захист іншої скелі, ліворуч, і знову послав палючий промінь у низ темного узгір’я. Над поваленими деревами й розчленованими тілами зосталося лише кілька летючих світлокуль, які витримали перший спалах.

Його другу контратаку привітали нові крики. Він обернувся і поповз крізь скелі до іншого боку печерного входу в не-кулю. Там спрямував свою вогненну мітлу до підніжжя протилежного схилу. Ще крики. Ще полум’я і падіння дерев.

Ніхто не відкрив вогонь у відповідь.

«Вони хочуть узяти нас живими!»

Тлейлаксу готові були послати стільки лицеплясів, щоб він розрядив на них свій лазеростріл!

Теґ перекинув ремінь старої Харконненівської зброї, краще приладнавши її на плечі та приготувавшись до атаки. Витяг майже спорожнілу зарядку сучасного лазеростріла, перезарядив його та поклав зброю на камінь. Сумнівався, чи матиме змогу перезарядити другу зброю. Хай думають, що у нього вичерпалися набої. Та на крайній випадок він мав за поясом два Харконненівські пістолети. З близької відстані битимуть потужно. Хай-но підійдуть ближче ті, Пани тлейлаксу, з наказу яких відбулася ця різня!

Теґ обережно підняв довгоцівковий лазеростріл із каменю та відступив, підіймаючись угору, до вищих скель, ледь звернувши ліворуч, а тоді праворуч. Двічі зупинився, щоб промести схили внизу короткими серіями, наче заощаджуючи заряд. Не було сенсу намагатися приховувати рухи. Вони вже піймали його життєвідстежувачем, крім того, на снігу зоставалися сліди.

Несподівано! Чи зможе він притягти їх ближче?

Високо над печерним входом до не-кулі Теґ знайшов у скелях чимале заглиблення, дно якого було заповнене снігом. Стрибнув униз, зайняв цю позицію і захоплено глянув: з неї відкривалося чудове поле обстрілу. Кілька недовгих секунд вивчав це місце. Згори його захищали вищі стрімчаки, з трьох сторін відкриті схили. Він обережно здійняв голову і спробував заглянути вгору, за скельний захист.

Там було тихо.

Чи ті крики, які він чув, вигукували люди Бурзмалі? Навіть якщо й так, не було гарантії, що за таких обставин Дункан і Люцілла зуміють утекти. Тепер це залежало від Бурзмалі.

«Чи такий він винахідливий, як я про нього думав?»

Не було часу обмірковувати можливості чи якось змінювати ситуацію. Битва розгорілася. Він був її учасником. Теґ глибоко вдихнув і глянув униз по схилу, поверх каменів.

Так, вони оговталися і відновили наступ. Цього разу без промовистих світлокуль і безшумно. Не було більше й підбадьорливих криків. Теґ спер довгий лазеростріл на камінь перед собою і одним довгим ударом зліва направо нарисував палючу дугу, дозволивши їй наприкінці згаснути через безсумнівне вичерпання заряду.

Зняв стару Харконненівську зброю та наготував її, мовчки чекаючи. Вони очікували, що він тікатиме на узгір’я. Теґ натомість припав до землі під захистом скель, сподіваючись, що над ним угорі достатньо руху й що це зіб’є з пантелику життєвідстежувачів. Досі чув людей унизу, на випаленому схилі. Мовчки лічив про себе, відміряв відстань, з довгого досвіду знаючи, скільки часу знадобиться напасникам, щоб дістатися межі смертоносного досягнення. А ще уважно прислухався, чи не залунає інший звук, знайомий йому з попередніх зустрічей із тлейлаксу: різкі команди, віддані писк­ливими голосами.

Ось вони!

Пани просувалися врозсип, були далі, ніж він сподівався. Боязкі створіння! Теґ налаштував старий лазеростріл на максимум випромінювання та зненацька підвівся зі своєї захисної колиски між скелями.

Побачив вигнутий дугою стрій лицеплясів, що наближався при світлі підпалених дерев і кущів. Пискляві вигуки команд долинали з-за лінії наступу, далеко за танцем жовтогарячого світла.

Цілячись над головами найближчих напасників, Теґ зазирнув за вогненний хаос і натиснув гачок: дві довгі серії, туди й назад. На якусь мить його вразило, якою потужно руйнівною виявилася ця древня зброя. Очевидно, лазеростріл був витвором досконалого мистецтва, але в не-кулі не було можливості перевірити це.

Цього разу крики мали інший тон: високий і несамовитий!

Теґ прицілився нижче й очистив найближчий схил від лицеплясів. Дав їм відчути повну силу випромінювання, показавши, що в нього не одна зброя. Промітав туди й сюди смертоносною дугою, давши напасникам достатньо часу, щоб побачити, як заряд слабне, переходячи в останнє потріскування.

Ось! Їх уже раз підманули, тепер вони будуть обережнішими. Може, з’явиться шанс приєднатися до Дункана й Люцілли. Ця думка заповнила його свідомість. Теґ обернувся, вибрався зі своєї схованки, почав підійматися вгору по скелі. На п’ятому кроці йому здалося, що він зіткнувся з гарячою стіною. Вистачило часу збагнути, що сталося: вибуховий постріл із потужного паралізатора вцілив йому в обличчя та груди! Цей постріл прилетів просто з вершини, куди Теґ направив Дункана й Люціллу. Гіркота переповнювала Теґа, коли він провалювався у темряву.

Інші теж спроможні на несподівані вчинки!