Єретики Дюни

***

Гедлі Туек, Преосвященник Розділеного Бога, дедалі сильніше гнівався на Стіроса. Хоча Стірос був надто старим, аби сподіватися засісти колись на лаві Преосвященника, проте мав синів, онуків і численних небожів. Особисті амбіції він переніс на родину. Цинічний чоловік цей Стірос. Він представляв могутню фракцію у священстві, так звану «наукову спільноту» — впливову, підступну та всеохопну. Її члени небезпечно наближалися до єресі.

Туек пам’ятав, що не один Преосвященник загубився в пустелі, ставши жертвою нещасного випадку. Стірос та його фракція спроможні були влаштувати такий випадок.

У Кіні був пополудень, Стірос саме вийшов, дуже роздратований. Хотів, щоб Туек вирушив до пустелі та особисто спостерігав за наступною вилазкою Шіани. Підозріливий Туек відхилив це запрошення.

Зав’язалася дивна суперечка, повна інсинуацій та неясних натяків на поведінку Шіани, плюс словесні атаки на Бене Ґессерит. Стірос, який ніколи не довіряв Сестринству, відразу відчув неприязнь до нової командирки Твердині Бене Ґессерит на Ракісі, цієї… як же її? Ах, так, Одраде. Дивне ім’я, але Сестри часто прибирали дивні імена. Це було їхнім привілеєм. Сам Бог ніколи не висловлювався проти добродійної основи Бене Ґессерит. Проти окремих сестер — так, але Сестринство загалом входило в Боже Святе Видіння.

Туекові не подобалася манера, з якою Стірос говорив про Шіану. Цинічна манера. Врешті-решт Туек утихомирив Стіроса словами, проголошеними у святому місці з високим вівтарем та образами Розділеного Бога. Призматичні передавачі променів відкидали тонкі блискучі клини, що просвічували крізь клуби диму з меланжевого кадила та падали на подвійну лінію високих колон, які вели до вівтаря. Туек знав, що з цього місця його слова потрапляють просто до Бога.

— Бог діє крізь Сіону наших днів, — промовив Туек до Стіроса, зауваживши розгубленість на обличчі старого радника. — Шіана — живе нагадування про Сіону, цей людський інструмент, що перевів Бога у Його теперішнє Розділення.

Стірос лютував, казав речі, яких не посмів би повторити перед повною Радою. Він надто покладався на свій тривалий зв’язок із Туеком.

— Кажу тобі, вона сидить тут, оточена дорослими, які хочуть запобігти ласки перед нею і…

— І перед Богом! — Туек не міг пропустити нагоди вимовити ці слова.

Стірос нахилився ближче до Преосвященника і проскрипів:

— Шіана є центром освітньої системи, яка забезпечує її всім, що тільки вона собі вигадає. Ми ні в чому їй не відмовляємо!

— Нам і не варто.

Стірос продовжував, наче Туек нічого не казав.

— Канія доставила їй записи із Дар-ес-Балята!

— Я — книга приречення, — завів Туек, цитуючи слова самого Бога зі сховища в Дар-ес-Баляті.

— Саме так! І вона дослухається до кожного слова.

— Чого тебе це турбує? — спитав Туек своїм найспокійнішим тоном.

— Ми не перевіряємо її знань. Вона перевіряє наші.

— Такою мусить бути Божа воля.

Годі було не розпізнати гіркий гнів на обличчі Стіроса. Туек помітив це й чекав, коли старий радник добере нові аргументи. Запас таких аргументів, звісно, був величезним. Цього Туек не заперечував. Істотними були інтерпретації. Ось чому Преосвященник мусив бути остаточним інтерпретатором. Попри погляд священників на історію (а може, саме завдяки йому), вони дуже багато знали про те, як Бог прибув на Ракіс, щоб поселитися тут. Мали сам Дар-ес-Балят з усім його вмістом — найдревніший відомий не-покій у Всесвіті. Упродовж тисячоліть, коли Шай-Хулуд переводив зелену планету Арракіс у пустельний Ракіс, Дар-ес-Балят чекав під пісками. У цьому Святому Сховищі священство здобуло голос самого Бога, його видрукувані слова й навіть голограми. Усе було пояснено, і тепер вони знали, що пустельна поверхня Ракіса відтворює первісну форму планети, той початковий вигляд, який вона мала, коли була єдиним відомим джерелом священних прянощів.

— Вона розпитує про Божу сім’ю, — сказав Стірос. — Чого б їй розпитувати про…

— Вона перевіряє нас. Чи ставимо ми Їх на місця, Їм належні. Від Превелебної Матері Джессіки до її сина Муад’Діба та до його сина, Лето ІІ, — Святий Тріумвірат Небес.

— Лето ІІІ, — пробурмотів Стірос. — Як же той Лето, що загинув від рук сардаукарів? Як же він?

— Обережно, Стіросе, — протяжно мовив Туек. — Ти знаєш, що мій прапрадід висловився у цій справі з цієї ж лави. Наш Розділений Бог перевтілився своєю часткою, а інша частка зосталася на небесах, щоб бути посередником у Возвеличенні. Ця його частка стала тоді безіменною, якою завжди мусить бути Істинна Божа Суть!

— О?

Туек почув страшний цинізм у голосі старого. Слова Стіроса неначе дрижали в наповненому кадилом повітрі, закликаючи до жахливої відплати.

— Чого ж тоді вона питає, як наш Лето перетворився на Розділеного Бога? — зажадав Стірос.

Невже Стірос сумнівався у Святій Метаморфозі? Це вразило Туека.

— З часом вона просвітить нас, — сказав він.

— Наші немічні відповіді мусять наповнити її сум’яттям, — глузливо прокоментував Стірос.

— Стіросе, ти заходиш занадто далеко!

— Справді? Вважаєш просвітою те, що вона питає, як піщана форель поглинає більшість води Ракіса і знову перетворює його на пустелю?

Туек намагався приховати дедалі сильніший гнів. Стірос представляв могутню фракцію священства, але його тон і слова порушували питання, на які Преосвященники давно вже відповіли. Метаморфоза Лето ІІ дала життя безлічі піщаних форелей, кожна з яких несла його часточку. Від піщаної форелі до Розділеного Бога. Послідовність відома й шанована. Ставити її під сумнів — однаково що заперечувати Бога.

— Сидиш тут і нічого не робиш, — звинуватив його Стірос. — Ми пішаки у…

— Годі! — Туек достатньо наслухався цинічних висловів цього старого. Зібравши всю свою гідність і напустивши її на себе, Туек промовив Божі слова:

— Господь Твій добре знає, що у твоєму серці. Того дня твоя душа виступить зі звинуваченням проти тебе. Не потребую Я іншого свідка. Не слухаєш своєї душі, слухаєш свою лють та своє шаленство.

Стірос пішов геть розгніваний.

Після тривалих роздумів Туек облачився у найрозкішніші шати — білі, золоті та пурпурові. Пішов відвідати Шіану.

Шіана була в саду, на даху центрального священничого комплексу, з Канією та ще двома: молодим священником на ім’я Балдік, з особистої служби Туека, та Кіпуною, священницею-аколіткою, що, як на смак Туека, поводилася надто вже схоже на Превелебну Матір. Сестринство, звичайно, мало тут своїх шпигунів, але Туек не любив про це думати. Кіпуна взяла на себе більшу частину фізичного вишколу Шіани, і між дитиною і аколіткою виник зв’язок, що викликав у Канії ревнощі. Та навіть Канія не могла протистояти наказам Шіани.

Вони вчотирьох стояли біля кам’яної лави близько тіні вентиляційної вежі. Кіпуна тримала Шіану за праву руку, маніпулюючи з дитячими пальцями. «Шіана підростає», — відзначив Туек. Шість років прожила вона під його опікою. Бачив зав’язі грудей, що випиналися під її одежею. На даху не віяв вітерець, а повітря у Туекових легенях було тяжким.

Туек оббіг поглядом сад, щоб упевнитися, чи не нехтують тут запровадженими ним застережними заходами. Ніколи не відомо, звідки може з’явитися небезпека. Четверо особистих охоронців Туека — добре озброєних, хоча цю зброю вони й приховували — розділили між собою сторожу даху, по одному на кожному розі. Парапет довкола саду був високим, лише голови охоронців виступали над його краєм. Єдиною будівлею, вищою за священничу вежу, була головна вітряна пастка Кіна, близько кілометра на захід звідси.

Попри очевидні докази того, що віддані ним розпорядження виконуються, Туек відчував небезпеку. Чи це Бог перестерігав його? Туека досі непокоїв цинізм Стіроса. Чи не було помилкою рішення надати Стіросу таку свободу дій?

Шіана побачила, що Туек наближається, і припинила дивні вправи з вигинанням пальців, які вона робила під керівництвом Кіпуни. Прибравши вираз мудрої терплячості, дитина стояла мовчки, втупивши погляд у Преосвященника. Це змусило її товаришів обернутися і глянути туди ж.

Шіана не вбачала в Туеку грізної постаті. Радше любила старого, хоча деякі його питання були недоречними. А його відповіді! Цілком випадково відкрила питання, яке найбільше турбувало Туека.

«Чому?»

Деякі з приставлених до неї священників відкрито інтерпретували це питання як: «Чому ви в це вірите?» Шіана негайно підхопила таку манеру, і подальші її зондування Туека та інших прибрали незмінної форми:

— Чому ви в це вірите?

Туек зупинився кроків за два від Шіани і схилився.

— Добридень, Шіано. — Нервово крутонув шиєю під коміром. Сонце пекло йому плечі, і він не міг збагнути, чого дитина так часто тут буває.

Шіана не відводила пильного позирку від Туека. Знала, що цей погляд його непокоїть.

Туек кашлянув. Коли Шіана так на нього дивилася, він завжди питав себе: «Чи це Бог глядить на мене її очима?»

— Шіана питала вчора про Рибомовок, — сказала Канія.

Своїм найбільш єлейним тоном Туек відповів:

— Це Свята Армія самого Бога.

— І всі вони жінки? — спитала Шіана. Говорила так, наче не могла в це повірити. Для низів ракіанського суспільства Рибомовки були назвою з древньої історії, людьми, вигнаними в Голодні Часи.

«Вона мене випробовує», — подумав Туек. Сучасні носії цієї назви мали на Ракісі лише невелику торгово-шпигунську делегацію, до якої входили і чоловіки, і жінки. Їхнє древнє походження ніяк не впливало на теперішню їхню діяльність, переважно вони виступали в ролі збройної руки Ікса.

— Чоловіки завжди служили Рибомовкам як радники, — промовив Туек. Уважно стежив, як відреагує на це Шіана.

— Тоді там завжди були Дункани Айдаго, — зауважила Канія.

— Так, так, звичайно, Дункани. — Туек силкувався не скривитися. Ця жінка вічно його перебивала! Туек не любив, коли йому нагадували про цей аспект історичної присутності Бога на Ракісі. Гхола, що постійно повертався, і його становище у Святій Армії були чимось на зразок безмовної індульгенції Бене Тлейлакс. Та годі було заперечити те, що Рибомовки захищали Дунканів від небезпеки, очевидно, діючи з наказу Бога. Дункани, без сумніву, були святими, але належали до особливої категорії. Згідно з Божими записами, він сам убив кількох Дунканів, певно перевівши їх так просто на небеса.

— Кіпуна розповідала мені про Бене Ґессерит, — сказала Шіана.

Як думки цієї дитини перестрибують із теми на тему!

Туек кашлянув, усвідомлюючи змішані почуття до Превелебних Матерів. Слід шанувати тих, що були «люблені Богом», як Свята Ченоа. А перший Преосвященник сконструював логічний доказ того, що Свята Хві Норі, Божа Наречена, була таємною Превелебною Матір’ю. Вшановуючи ці особ­ливі обставини, священники, хоч їх це дратувало, почувалися відповідальними за Бене Ґессерит. Переважно це виявлялося в тому, що Сестринству продавали меланж за смішну ціну, значно нижчу за ту, яку брали тлейлаксу.

Своїм найневиннішим тоном Шіана промовила:

— Розкажи мені про Бене Ґессерит, Гедлі.

Туек кинув гострий погляд на дорослих довкола Шіани, намагаючись піймати усмішку на їхніх обличчях. Не знав, як упоратися з Шіаною, з її манерою називати його на ім’я. З одного боку, це було принизливим. З другого — вона вшановувала його такою інтимністю.

«Бог тяжко мене випробовує», — подумав він.

— Превелебні Матері — добрі люди? — спитала Шіана.

Туек зітхнув. Усі записи підтверджували, що Бог мав певні застереження стосовно Сестринства. Божі слова ретельно вивчено й піддано остаточній інтерпретації Преосвященника. Бог не дозволив Сестринству зашкодити Золотому Шляху. Це було ясно.

— Багато з них добрі, — сказав Туек.

— А де найближча Превелебна Мати? — далі розпитувала Шіана.

— У Посольстві Сестринства в Кіні, — відповів Туек.

— Ти її знаєш?

— У Твердині Бене Ґессерит багато Превелебних Матерів, — сказав він.

— Що це за Твердиня?

— Так вони називають свій дім тут.

— Одна з Превелебних Матерів мусить бути за старшу. Ти її знаєш?

— Я знав її попередницю, Тамелейн, але ця нова. Щойно приїхала. Її ім’я Одраде.

— Кумедне ім’я.

Туек і сам так думав, але промовив:

— Один із наших істориків сказав мені, що це форма імені Атрід.

Шіана задумалася. Атріди. Це родина, яка привела на світ Шайтана. До Атрідів тут були тільки фримени та Шай-Хулуд. Усна історія, яку її народ зберіг, попри всі священничі заборони, описувала родоводи найважливіших людей Ракіса. Шіана часто чула ці імена ввечері у своєму сільці.

Муад’Діб сплодив Тирана,

А Тиран сплодив Шайтана.

Шіана не мала охоти сперечатися з Туеком. Зрештою, сьогодні він здається втомленим. Тож вона сказала лише:

— Приведіть до мене цю Превелебну Матір Одраде.

Кіпуна затулила губи долонею, щоб приховати радісну усмішку.

Туек приголомшено ступив крок назад. Як міг він виконати таку вимогу? Навіть ракіанські священники не сміли наказувати Бене Ґессерит. А якщо Сестринство йому відмовить? Міг би він взамін за це запропонувати меланж у подарунок? Це може бути витлумачено як вияв слабкості. Превелебні Матері вміли торгуватися! Не було тяжчих торгів, ніж із цими холодноокими Сестрами. А ця нова, Одраде, здавалася найгіршою з усіх.

Усі ці думки миттю промайнули в Туековій голові.

Втрутилася Канія, запропонувавши Туекові потрібний вихід.

— Може, Кіпуна могла б передати Шіанине запрошення, — сказала вона.

Туек зиркнув на молоду священницю-аколітку. Так! Багато хто підозрював (і, звісно, Канія теж), що Кіпуна шпигувала для Бене Ґессерит. Звичайно, всі на Ракісі для когось шпигували. Туек вдячно всміхнувся і кивнув Кіпуні.

— Знаєш когось із Превелебних Матерів, Кіпуно?

— Кілька з них мені знайомі, Владико, — відповіла Кіпуна.

Вона принаймні досі виявляє належну повагу.

— Чудово, — промовив Туек. — Чи не була б твоя ласка передати ввічливе запрошення Шіани в посольство Сестринства?

— Зроблю все, що в моїх скромних силах, Владико.

— Я в цьому не сумніваюся!

Кіпуна почала гордо повертатися до Шіани, її переповнювало почуття успіху. З технологіями, розробленими Сестринством, виявилося вкрай легко вселити в Шіану це бажання і розпалити його. Кіпуна всміхнулася і відкрила було рота, збираючись щось сказати. Тут її увагу привернув рух на парапеті, метрів за сорок він Шіани. Щось зблиснуло на сонці. Щось мале і…

Зі здушеним криком Кіпуна згребла Шіану, жбурнула її на ошелешеного Туека і крикнула: «Тікай!» З цими словами Кіпуна метнулася в бік швидкого і яскравого спалаху — крихітного шукача, що тяг за собою довгу шиґаструну.

В юності Туек грав у бейсбол. Він інстинктивно піймав Шіану, завагався на мить, тоді розгледів небезпеку. З дівчинкою, що борюкалася і протестувала, Туек крутнувся і стрибнув у відчинені двері, ще вели на сходи. Почув грюкання, з яким позаду нього щільно зачинилися двері, швидкі кроки Канії, що поспішала слідом за ним.

— Що це? Що це? — кричала Шіана, б’ючи Туека кулаками по грудях.

— Цить, Шіано! Цить! — Туек зупинився на першому сходовому майданчику. З цього майданчика до середини будинку вели пандус і спуск на силових підвісках. Канія зупинилася біля Туека, в тісному приміщенні вона гучно хапала повітря.

— Воно вбило Кіпуну і двох твоїх охоронців, — висапала Канія. — Порізало їх! Я це бачила. Рятуй нас, Боже!

Думки Туека вирували. І пандус, і спуск на підвісках були замкнутими шурфами-червоточинами всередині вежі. Їх можна було захопити. Можливо, напад на дах — лише частина значно складнішого плану.

— Відпусти мене! — наполягала Шіана. — Що відбувається?

Туек опустив її на підлогу, але все ще тримав за руку. Схилився до неї.

— Шіано, люба, хтось намагався завдати тобі шкоди.

Рот Шіани відкрився, як кругле «о», тоді вона спитала:

— Вони зробили щось погане Кіпуні?

Туек глянув на двері даху. Чи не орнітоптер почув він там? Стірос! Як же легко могли змовники забрати в пустелю трьох беззахисних людей!

Канія віддихалася.

— Я чую ’топтер, — сказала вона. — Нам не слід тікати звідси?

— Спустимося сходами, — промовив Туек.

— Але…

— Роби, що кажу!

Міцно тримаючи Шіану за руку, Туек повів її на нижчий поверх. Крім пандуса й доступу на підвісках, цей поверх мав двері, що вели до широкого вигнутого коридору. Всього за кілька коротких кроків від них був вхід до помешкання Шіани, колишнього житла самого Туека. Він знову завагався.

— Щось діється на даху, — прошепотіла Канія.

Туек глянув на перелякану мовчазну дитину поруч із ним. Її рука була вогкою.

Так, з даху долинав якийсь галас: крики, сичання вогнепалів, тупіт численних ніг. Двері даху над ними, зараз невидимі, гучно розчахнулися. Це додало Туеку рішучості. Він відчинив двері до коридору, рвонув туди й одразу ж потрапив в обійми вдягнених у чорне жінок, вишикуваних тісним клином. Туек відчув усередині порожнечу поразки. Пізнав жінку на вістрі клина. Одраде!

Хтось вихопив у нього Шіану й увіпхнув її в гущу чорних постатей. Перш ніж Туек чи Канія встигли запротестувати, їм долонями затулили роти. Інші руки притисли їх до стіни коридору. Кілька чорних постатей пройшли у двері й рушили вгору сходами.

— Дитина в безпеці, і це все, що зараз важливо, — шепнула Одраде. Заглянула Туекові в очі. — Без галасу. — Рука, що затуляла йому рота, відхилилася. Вдавшись до Голосу, Одраде наказала: — Розкажи мені, що сталося на даху!

Несподівано для себе, Туек беззастережно підкорився.

— Шукач тяг за собою довгу шиґаструну. Пролетів над парапетом. Кіпуна побачила це і…

— Де Кіпуна?

— Мертва. Канія бачила. — Туек описав героїчний стрибок Кіпуни назустріч небезпеці.

«Кіпуна мертва! — подумала Одраде. Приховала нестямно люте почуття втрати. Дуже шкода. Така хоробра смерть гідна захоплення, але ж яка втрата! Сестринство завжди потребувало відваги й жертовності, а ще генетичного багатства, яке мала Кіпуна. — Його втрачено, погублено через цих незугарних дурнів!»

На жест Одраде з уст Канії зняли руку.

— Розкажи, що ти бачила, — промовила Одраде.

— Шукач обвив шиґаструну довкола шиї Кіпуни і… — Канія здригнулася.

Над ними почулося глухе відлуння вибуху, тоді настала тиша. Одраде махнула рукою. Удягнені в чорне жінки розсипалися по коридору, тихо зникли за поворотом. З Туеком і Канією залишилися тільки Одраде та дві молодші жінки, з холодними очима й напруженими обличчями. Шіани ніде не було видно.

— У це вплутані іксіани, — сказала Одраде.

Туек погодився. Така довга шиґаструна.

— Куди ви забрали дитину? — спитав він.

— Ми її захищаємо, — відповіла Одраде. — Стій тихо. — Вона схилила голову, прислухалася.

Удягнена в чорне жінка вибігла з-за повороту і прошепотіла щось Одраде до вуха. Одраде ледь усміхнулася.

— По всьому, — промовила Одраде. — Ходімо до Шіани.

Шіана зайняла м’яке блакитне крісло в головній кімнаті свого приміщення. Удягнені в чорне жінки стояли за нею, як захисна дуга. Туеку здалося, що дитина цілковито отямилася від шоку через напад і втечу, але її очі блищали від хвилювання та непоставлених запитань. Шіанина увага була спрямована на щось праворуч від Туека. Він зупинився і глянув туди. Від побаченого йому перехопило подих.

Під стіною, дивно зібгавшись, лежало голе чоловіче тіло, голова була викручена так, що підборіддя притислося до лівого плеча. У розплющених очах застигла мертва порожнеча.

Стірос!

Подрана на ганчір’я одежа Стіроса, очевидно, силоміць із нього зірвана, лежала безладною купою біля ніг тіла.

Туек глянув на Одраде.

— Він був до цього причетний, — сказала вона. — З іксіанами були лицепляси.

Туек спробував ковтнути пересохлим горлом.

Повз нього до тіла прочовгала Канія. Туек не бачив її обличчя. Але присутність Канії нагадала йому, що колись, за їхньої молодості, між ними щось було. Туек інстинктивно ворухнувся, щоб стати між Канією та дитиною, що сиділа в кріслі.

Канія зупинилася біля тіла й копнула його. З радісним виразом на обличчі повернулася до Туека.

— Я мусила впевнитися, що він мертвий, — сказала вона.

Одраде зиркнула на товаришок.

— Позбудьтеся тіла.

Тоді глянула на Шіану. Відколи Одраде привела сюди штурмові сили, щоб відбити напад на храмовий комплекс, це була перша її можливість пильніше вивчити дівчинку.

— Превелебна Мати, чи могла б ти пояснити… — заговорив Туек.

— Пізніше, — перебила вона його, не обертаючись.

При словах Туека Шіана пожвавішала.

— Я так і думала, що ти Превелебна Мати!

Одраде лише кивнула. Яка чарівна дитина. Одраде знову охопило почуття, як перед древньою картиною в помешканні Тарази. Щось із вогню, вкладеного в мистецький витвір, надихало зараз Одраде. Дике натхнення! Це було послання від божевільного ван Гога. Хаос, перетворений на величний порядок. Чи ж не було це частиною кодексу Сестринства?

«Ця дитина — моє полотно», — подумала Одраде. Відчула, як їй поколює долоню, — наче від дотику до того старовинного пензля. Ніздрі роздулися від запаху олії та барвників.

— Залиште мене з Шіаною наодинці, — наказала Одраде. — Усі вийдіть.

Туек почав протестувати, але замовк, коли одна з удягнених у чорне товаришок Одраде стиснула його за передпліччя. Одраде глянула на нього.

— Бене Ґессерит уже робили вам послуги раніше, — сказала вона. — Цього разу ми врятували вам життя.

Жінка, що тримала Туека за передпліччя, шарпнула його.

— Дай відповідь на його питання, — наказала Одраде. — Але зроби це деінде.

Канія ступила крок до Шіани.

— Ця дитина під моїм…

— Геть! — гримнула Одраде, вклавши в наказ усю міць Голосу.

Канія завмерла.

— Ви ледь не втратили її через купку недолугих змовників, — промовила Одраде, пронизуючи Канію поглядом. — Ми поміркуємо, чи матимеш ти ще можливість спілкуватися з Шіаною.

Очі Канії зайшли сльозами, але звинувачення Одраде годі було заперечити. Канія обернулася і вийшла з іншими.

Одраде перевела увагу на дитину, що напружено чекала.

— Ми довго на тебе очікували, — сказала Одраде. — Не дамо цим дурням ще однієї нагоди втратити тебе.