20 000 льє під водою

РОЗДІЛ XIV Чорна ріка

Площа земної кулі, зайнята водою, обчислюється в три мільйони вісімсот тридцять дві тисячі п’ятсот п’ятдесят вісім квадратних міріаметрів[41]. Ця рідка маса має в обсязі два мільярди двісті п’ятдесят мільйонів кубічних миль, і якщо з неї утворити кулю, то діаметр її дорівнював би шістдесяти льє, а вага трьом квінтильйонам тонн. Щоб зрозуміти це число, треба сказати собі, що квінтильйон відноситься до мільярда, як мільярд до одиниці, тобто, що в одному квінтильйоні міститься стільки ж мільярдів, скільки одиниць у мільярді. Отже, кількість цієї рідкої маси майже така ж, яку могли б вилити всі річки землі протягом сорока тисяч років.

Під час геологічних епох за вогняним періодом слідував період водяний. Спочатку океан покривав усю землю. Потім поступово, в силурійський період, з’явилися вершини гір, виступили з води острови, які пізніше то зникали під час потопів, то з’являлися знову, з’єднувались, утворювали материки; нарешті земля набула тих географічних обрисів, які ми бачимо тепер. Тверда маса відвоювала в рідкої тридцять сім мільйонів шістсот п’ятдесят сім квадратних миль, або дванадцять тисяч дев’ятсот шістнадцять мільйонів гектарів.

Обриси материків дозволяють поділити води на п’ять великих частин: Північний Льодовитий океан, Південний Льодовитий океан, Індійський океан, Атлантичний океан і Тихий океан.

Тихий океан простягається з півночі на південь між двома полярними колами і з заходу на схід між Азією та Америкою на протязі ста сорока п’яти градусів довготи. Це найспокійніше з морів; його течії широкі й повільні, припливи незначні, дощі рясні. Ось який океан судилося мені обійти насамперед за найнезвичайніших умов.

— Пане професоре, — сказав капітан Немо, — ми зараз, якщо вам завгодно, визначимо точно наше місцеперебування і відправну точку нашої подорожі. Тепер без чверті дванадцять. Ми зараз піднімемося на поверхню води.

Капітан тричі натиснув електричний дзвоник. Насоси почали викачувати воду з резервуарів; стрілка манометра показувала різні тиски, відмічаючи висхідний рух «Наутілуса», потім зупинилася.

— Ми на поверхні, — сказав капітан.

Я пішов до центрального трапа, піднявся по його металевих східцях і через відчинений люк вийшов на палубу «Наутілуса».

Палуба виступала з води тільки на вісімдесят сантиметрів. «Наутілус» мав веретеноподібну форму, чим справді нагадував довгу сигару. Я помітив, що його черепицеподібні залізні пласти дуже скидаються на луску, яка вкриває великих плазунів. Цим я пояснив собі, чому, незважаючи на найкращі підзорні труби, це судно приймали завжди за морську тварину.

Човен, напівзахований у корпусі корабля, утворював посередині палуби невеликий виступ. Попереду й позаду нього підносилися дві невисокі кабіни з похилими стінками, заскленими товстим сочевицеподібним кришталем; одна з них призначалася для штурмана, що управляв «Наутілусом», а в другій горів яскравий електричний ліхтар, що освітлював йому дорогу.

Море було чудове, небо чисте. Довге судно ледь-ледь погойдувалося на широких океанських хвилях. Легкий східний вітерець брижив поверхню води. Обрій, звільнений від туману, був доступний для найкращих спостережень.

У полі зору не було нічого. Жодної скелі, жодного острівця не було поблизу. Не видно було і «Авраама Лінкольна». Безмежна пустиня оточувала нас.

Капітан Немо, озброївшись секстантом, визначив висоту сонця, — це давало йому географічну широту місця. Він почекав кілька хвилин, поки сонце торкнеться краю обрію. Під час спостереження жоден мускул його не здри гнувся, І прилад не був би більш нерухомий у руці мармурової статуї.

— Південь, — сказав він. — Пане професоре, чи не завгодно вам спуститися вниз?

Я кинув останній погляд на це трохи жовтувате море, що омивало японські береги, і спустився у великий салон.

Там капітан визначив місцеперебування, обчислив з допомогою хронометра довготу, перевірив свій висновок попередніми кутомірними спостереженнями і сказав мені:

— Пане Аронакс, ми перебуваємо під сто тридцять сьомим градусом і п’ятнадцятьма мінутами західної довготи…

— Від якого меридіана? — жваво запитав я, сподіваючися, що відповідь капітана вкаже на його національність.

— У мене є різні хронометри, — відповів він, — поставлені по меридіанах паризькому, грінвічському і вашингтонському. Але на честь вас я користувався паризьким.

Ця відповідь не з’ясувала мені нічого. Я вклонився, і капітан продовжував говорити далі:

— Сто тридцять сім градусів і п’ятнадцять мінут західної довготи від паризького меридіана і тридцять градусів сім мінут північної широти, тобто ми перебуваємо на відстані миль триста од берегів Японії. Значить, сьогодні, 8 листопада, опівдні, починається наша дослідницька подорож під водою.

— В добрий час! — промовив я.

— А тепер, пане професоре, — додав капітан, — я не заважатиму вашим заняттям. Я наказав узяти курс на схід-північ-схід на глибині п’ятдесяти метрів. Ось карти з позначенням крупних пунктів; по них ви можете стежити за напрямком. Салон у повному вашому розпорядженні, а я, з вашого дозволу, піду собі.

Капітан Немо уклонився. Я залишився сам, заглиблений у свої думки. Вони незмінно поверталися до капітана «Наутілуса». Чи довідаюсь я коли-небудь, до якої нації належить ця дивна людина, яка запевняє, що не належить до жодної? Хто викликав у неї ненависть до людства, — ненависть, яка, можливо, шукає жахливої помсти? Чи був капітан Немо одним з тих невизнаних учених, одним з тих геніїв, яким, за словами Конселя, «заподіяли багато лиха», — сучасним Галілеєм[42] або вченим-революціонером, вигнаним із своєї країни? Цього я не міг ще сказати. Випадок закинув мене на його корабель, і життя моє було в його руках: він прийняв мене холодно, але гостинно; проте жодного разу не потис руки, яку я йому простягав, і жодного разу не подав мені своєї руки.

Цілу годину я був занурений у роздуми, стараючись розгадати таємницю, що так цікавила мене. Потім погляд мій зупинився на великій карті півкуль, розкладеній на столі, і я опустив палець на місце схрещення вказаних капітаном довготи і широти.

Море, так само як і материки, має свої ріки. Це особливі течії, що відрізняються температурою і кольором. Найбільш відома океанська течія — Гольфстрім. Наука визначила на земній кулі напрям п’яти найголовніших течій: однієї — в північній частині Атлантичного океану, другої — в південній, третьої — в північній частині Тихого океану, четвертої — в південній і, нарешті, п’ятої — в південній частині Індійського океану. Дуже ймовірно, що існувала й шоста течія — в північній частині Індійського океану, коли Каспійське та Аральське моря разом з великими озерами Середньої Азії складали один суцільний водяний простір.

І от через той пункт, що був позначений на карті, і протікала одна з цих течій — Куро-Сіво, що в перекладі з японської мови означає «Чорна ріка»; виходячи з Бенгальської затоки, де її нагріває перпендикулярне проміння тропічного сонця, вона перетинає Малакську затоку, тече вздовж берегів Азії, описує криву в північній частині Тихого океану аж до Алеутських островів, уносячи з собою стовбури камфорних дерев та інших місцевих рослин і різко відрізняючись яскраво-синім кольором своїх гарячих вод від хвиль океану. Саме по цій течії і повинен був іти «Наутілус». Я стежив за нею по карті, уявляючи, як вона зникає в незмірному просторі Тихого океану, і відчував себе захопленим нею, коли на порозі салону з’явилися Нед Ленд і Консель.

Обидва мої товариші просто остовпіли, побачивши стільки чудес, що лежали перед їхніми очима.

— Де ми перебуваємо? — вигукнув канадець. — У Квебекському музеї?

— З дозволу пана, — сказав Консель, — я б швидше подумав, що ми в готелі Сомерар.

— Друзі мої, — відповів я, запрошуючи їх увійти, — ви не в Канаді і не у Франції, а на борту «Наутілуса», на відстані п’ятдесяти метрів під рівнем моря.

— Треба цьому вірити, якщо пан це стверджує, — сказав Консель, — але справді цей салон може здивувати навіть такого фламандця, як я.

— Дивуйся, мій друже, і дивись, бо для такого класифікатора, як ти, тут знайдеться над чим попрацювати.

А втім, не було потреби заохочувати Конселя. Добрий хлопець, схилившись над вітринами, уже бурмотів слова мовою натуралістів: клас черевоногих, родина труборогів, рід ужовок, вид…

У цей час Нед Ленд, мало розуміючись на конхіології, розпитував мене про побачення з капітаном Немо: чи довідався я, хто він, звідки родом, куди пливе і в які глибини тягне нас? Одним словом, він ставив мені тисячу запитань, на які я не встигав відповідати.

Я йому виклав усе, що знав або, вірніше, чого не знав, а потім запитав у свою чергу, що він чув і бачив за цей час.

— Нічого не бачив і не чув, — відповів канадець. — Я навіть не помітив нікого з екіпажу судна. Чи воно часом не електричне?

— Електричне.

— Слово честі, в це можна повірити… А ви, пане Аронакс, — запитав Нед Ленд, якого весь час переслідувала одна й та сама думка, — чи не можете ви сказати, скільки чоловік на цьому судні? Десять, двадцять, п’ятдесят, сто?

— Нічого не можу вам відповісти, містере Ленд. А втім, повірте мені, облиште на час вашу думку заволодіти «Наутілусом» або втекти з нього. Це судно — шедевр сучасної техніки, і я шкодував би, коли б мені не пощастило побачити його. Багато хто побажав би опинитися в нашому становищі, щоб мати можливість зробити подорож серед отаких чудес. Отже, тримайте себе спокійно, і давайте стежити за тим, що відбувається навколо нас.

— Стежити! — вигукнув гарпунник. — Але ж нічого не видно та й ніколи не буде видно з цієї залізної тюрми! Ми йдемо, ми пливемо, як сліпі…

Тільки-но Мед Ленд вимовив ці слова, як раптом на», стала абсолютна темрява. Світло на стелі погасло і так швидко, що в мене заболіли очі, так само як бував при переході від глибокої темряви до найяскравішого світла.

Ми сиділи мовчки, не ворушачись, не знаючи, який сюрприз — приємний чи неприємний — чекає нас. Але тут почулося шарудіння, ніби в стінах «Наутілуса» щось відсовувалося.

— Це кінець, — сказав Нед Ленд.

Раптом світло проникло зовні в салон з обох боків крізь два довгастих отвори. Водні глибини були яскраво освітлені електричним сяйвом. Два кришталевих вікна відділяли нас од моря. Спочатку я здригнувся від думки, що це крихке скло може розбитися; але міцні мідні рами підтримували його і надавали йому величезної сили опору.

Море було чітко видне в радіусі однієї милі від «Наутілуса». Яке видовище! Яке перо змогло б описати його! Хто зумів би намалювати ефект світла, що пронизує прозорі шари, і поступове пом’якшення тонів і відтінків од верхніх до нижніх шарів океану!

Всім відома прозорість морської води — вона чистіша за джерельну воду. Мінеральні та органічні речовини, які вона містить у собі в розчині, навіть збільшують її прозорість. У деяких частинах океану, наприклад біля Антильських островів, можна виразно бачити піщане дно на глибині ста сорока п’яти метрів, а проникаюча сила сонячного проміння зупиняється, як то кажуть, тільки на глибині трьохсот метрів. Але в цьому рідинному середовищі, в якому просувався «Наутілус», електричне світло містилося в самих хвилях. Це вже була не освітлена вода, а рідке полум’я.

Якщо прийняти гіпотезу Еремберга, яка допускає, що глибокі водні шари фосфоресціюють, то природа, звичайно, зберегла для жителів моря одне з найдивовижніших видовищ, і я можу судити про це по найрізноманітнішій грі цього світла. По обидва боки від мене було по вікну, що виходили на незвідані безодні. Темрява в салоні посилювала зовнішнє освітлення, і ми дивилися ніби крізь велетенське скло акваріума.

«Наутілус», здавалося, не рухався. Це тому, що поблизу не було нічого такого, що могло б показати, що ми рухаємося. Часом, проте, струмені води, яку розсікав ніс корабля, проносилися перед нашими очима з величезною швидкістю.

Зачаровані, ми стояли, спираючись на рами вікон, і ніхто з нас не думав переривати мовчання, коли Консель сказав:

— Ви хотіли бачити, друже Нед? Дивіться ж!

— Цікаво! Цікаво! — сказав канадець, який, забувши про свій гнів і про свої плани втечі, був у невимовному захопленні. — Варто було приїхати здалека, щоб помилуватися з цього дивовижного видовища.

— Ах, — вигукнув я, — тепер я розумію життя цієї людини! — Вона створила собі окремий світ, який розкриває перед нею найпрекрасніші чудеса.

— Але де ж риби? — зауважив канадець. — Я не бачу риб.

— Хіба це важливо для вас, друже Нед? — відповів Консель. — Адже ви все одно їх не знаєте.

— Як не знаю? Я ж рибалка! — вигукнув Нед Ленд. І між двома друзями почалася з приводу цього суперечка, бо вони знали риб, але кожний по-своєму.

Усім відомо, що риби складають четвертий і останній клас типу хребетних. Їх дуже точно визначають так: «Хребетні з подвійним кровообігом і холодною кров’ю, які дихають зябрами і пристосовані до життя у воді». Вони поділяються на дві різні групи: групу риб костистих, тобто таких, в яких спинний хребет складається з кістяних хребців, і групу риб хрящових, в яких спинний хребет складається з хребців хрящових.

Канадець, можливо, знав про цей поділ, але Консель розумівся на цьому значно більше, і тепер, здружившись із Недом, не міг допустити, щоб той знав менше, ніж він, і тому сказав:

— Друже Нед, ви гроза риб, ви дуже спритний рибалка. Ви переловили величезну кількість цікавих морських тварин. Але я готовий битись об заклад, що ви не знаєте, як їх класифікують.

— Ото ще, — серйозно заперечив гарпунник. — Риб поділяють на їстівних і неїстівних.

— Оце так поділ — гастрономічний! — вигукнув Консель. — А скажіть мені, чи знаєте ви різницю між рибами костистими і рибами хрящовими?

— Може й знаю, Конселю.

— А підрозділи цих двох великих класів?

— Ні, про це не маю ніякого уявлення, — відповів канадець.

— У такому разі, друже Нед, слухайте і запам’ятовуйте. Костисті риби поділяються на шість рядів. Перший ряд — колючопері риби, в яких верхня щелепа суцільна і рухлива з зябрами, що нагадують по формі гребінь. Цей ряд включає п’ятнадцять родин, тобто три чверті всіх відомих риб. Представник — окунь звичайний.

— Досить смачна риба, — зауважив Нед Ленд.

— Другий ряд, — продовжував перераховувати Консель, — черевопері, в яких черевні плавці знаходяться під животом, позаду грудних, і не прикріплені до плечових кісток. Ряд цей розпадається на п’ять родин і включає більшу частину прісноводних риб. Представники: короп, щука.

— Фе! — зневажливо мовив канадець, — прісноводні риби!

— Третій ряд, — сказав Консель — горлопері. Їхні черевні плавці знаходяться під грудними і безпосередньо зв’язані з кісткою плеча. В цьому ряді чотири родини. Представники — плоскуша, камбала, косорот.

— Оце чудова риба! — вигукнув гарпунник, який не хотів дивитися на риб інакше ніж з погляду кулінарії.

— Четвертий ряд, — не бентежачись говорив далі Консель, — голопузі, з видовженим тілом, позбавлені черевних плавців і вкриті товстою і нерідко слизькою шкірою. Цей ряд має тільки одну родину. Представники: вугор, гімноти.

— Ну, це так собі, — вставив Нед Ленд.

— П’ятий ряд, — розповідав Консель, — пучкозяброві, з суцільними рухливими щелепами, але зябра їхні складаються з маленьких пучків, розміщених попарно уздовж зябрових дуг. Цей ряд теж має одну лише родину. Представники: морський коник, пегас.

— Погані, — сказав гарпунник.

— Нарешті, шостий ряд, — говорив Консель, — міцнощелепні, в яких щелепна кістка нерухомо з’єднана з міжщелепною; піднебіння з’єднується з черепом з допомогою шва. Звідси — нерухомість щелепи. Ряд цей не має справжніх черевних плавців. Складається з двох родин. Представники: чотиризубець, місяць-риба.

— Ця риба може тільки осквернити каструлю! — крикнув канадець.

— Ви зрозуміли, друже Нед? — спитав учений Консель.

— Нічого в світі, друже Консель, — відповів гарпунник. — Але продовжуйте розповідати, бо це виходить у вас дуже цікаво.

— Щодо риб хрящових, — незворушно говорив далі Консель, — то вони складають три ряди.

— Тим краще, — зауважив Нед.

— Перший — круглороті, щелепи яких з’єднані в одне рухоме кільце, а зябра відкриваються численними щілинами. Цей ряд має одну-єдину родину. Представник: мінога.

— Непогана риба, — вставив Нед Ленд.

— Другий — поперечнороті, з зябрами, схожими на зябра круглоротих, але нижня щелепа в них рухлива. Цей ряд, найважливіший з усього класу, складається з двох родин. Представники: скат і акула.

— Як! — закричав Нед. — Скати і акули в одному ряді? Ну, друже Консель, якщо ви хочете, щоб скати були цілі, то я не раджу вам уміщувати їх в одну посудину з акулами!

— Третій ряд, — вів далі Консель, — осетрові, в яких зябра відкриваються, як звичайно, однією щілиною, що прикрита кришкою. Він налічує чотири родини. Представник — осетр.

— Ах, друже Консель, найкраще ви приберегли на кінець, — принаймні я так думаю. Тепер усе?

— Так, мій добрий Неде, — відповів Консель, — але майте на увазі, що, довідавшися про це, ви ще нічого не взнали, бо родини поділяються на роди, підроди, види, різновидності…[43]

— От, друже Консель, кілька різновидностей, — сказав гарпунник, повернувшись до вікна в стіні.

— Так, риби! — вигукнув Консель. — Справді, можна подумати, що стоїш перед акваріумом.

— Ні, — відповів я, — бо акваріум — тільки клітка а ці риби вільні, як птахи в повітрі.

— Ну, друже Консель, називайте ж їх, називайте! — просив Нед Ленд.

— Ні, — відмовився Консель, — я на це не спроможний. За цим зверніться до мого пана.

І справді, добрий хлопець, завзятий класифікатор, не був, проте, натуралістом, і я не знаю, чи зумів би він відрізнити тунця від пузанка. Одним словом, він був повною протилежністю канадця, який не вагаючись називав усіх риб.

— Це спинорог, — сказав я.

— Спинорог китайський, — додав Нед Ленд.

— Рід спинорогів, родина твердошкірих, ряд міцно-щелепних, — прошепотів Консель.

Справді, Консель і Нед Ленд удвох склали б одного доброго натураліста.

Канадець не помилився. Багато спинорогів, з сплющеними тілами, з зернистою шкірою, озброєних шипом на спинному плавці, гралися навколо «Наутілуса», ворушачи чотирма рядами колючок, що стирчали по обидва боки хвоста. Немає нічого прекраснішого за їхню шкіру, сіру на спині, білу на череві, золотисті цятки якої сяяли у воді. Між ними звивалися скати, як скатертини, що розвівалися на вітрі. Серед них, я, на превелику мою радість, помітив китайського ската з жовтуватою спиною, ніжно-рожевим черевом і трьома шипами над оком. Вид рідкісний і навіть викликав сумнів щодо свого існування в часи Ласепеда, який бачив їх тільки в одній збірці японських малюнків.

Протягом двох годин ціла підводна армія супроводжувала «Наутілус». Серед риб, що грались і швидко рухалися, суперничаючи одна з одною в красі, блиску і швидкості, я розрізнив зеленого губана, красиву султанку з подвійною чорною смугою на спині, кольбеня з заокругленим хвостом, білого з фіолетовими плямами на спині японського тунця, чудового представника родини макрелей з голубим тілом і сріблястою головою, блискучих лазуровиків, сама назва яких заміняє цілий опис, спар рубчастих, з плавцями, що переливаються голубим і жовтим, спар смугастих, з чорною смугою на хвостовому плавці і спар поясних, витончено облямованих шістьма поясами, трубкоротих з ротом на зразок флейти, або морських бекасів, що іноді бувають завдовжки з цілий метр, японських саламандр, мурен їжакових, довгих двометрових зміїв з маленькими жвавими очицями та широким ротом, повним зубів, і т. д.

Наше захоплення все зростало, вигуки не припинялися. Нед називав риб, Консель класифікував їх, а мене вражала жвавість їхніх рухів і краса форм. Ніколи ще не доводилося мені бачити цих істот, живих і вільних, в їхній природній стихії.

Я не перераховуватиму всіх різновидностей, що промайнули перед нашими здивованими очима, всю колекцію риб Японського і Китайського морів. Риб було значно більше, ніж птахів у повітрі, і вони стікалися до «Наутілуса», притягувані, напевне, блиском електричного світла.

Раптом салон освітився. Залізні віконниці засунулися. Чаруюче видіння зникло. Але довго ще я був заглиблений у мрії, аж поки мій погляд не зупинився на приладах, що висіли на стінах. Компас, як і раніше, показував напрям на північний схід, манометр — тиск у п’ять атмосфер, що відповідав глибині п’ятдесят метрів, а електричний лаг — швидкість п’ятнадцять миль на годину.

Я чекав капітана Немо, але він не з’являвся. Годинник показував п’яту годину.

Нед Ленд і Консель пішли до своєї каюти. Я теж повернувся до себе. Обід чекав мене на столі. Він складався з супу, приготовленого з найсмачніших черепах, з султанки, печінка якої, приготовлена окремо, була найкращою стравою, і, нарешті, філе з м’яса риби їжака, яке здалося мені смачнішим за лососину.

Вечір я провів за читанням, писанням і в роздумах. Потім, коли сон почав долати мене, я простягся на ліжку і міцно заснув, у той час як «Наутілус» ковзав по швидкій течії «Чорної ріки».