20 000 льє під водою

РОЗДІЛ XI «Наутілус»

Капітан Немо підвівся. Я пішов слідом за ним. Подвійні двері, що були в глибині залу, відчинились, і я увійшов до кімнати таких же розмірів, як та, яку ми щойно покинули. Це була бібліотека. Високі шафи з чорного палісандрового дерева, оздоблені інкрустаціями з міді, мали па широких полицях величезну кількість книг в однаковій оправі. Вони стояли уздовж стін залу, а біля них тяглися широкі, дуже зручні дивани, оббиті темно-коричневою шкірою. Легкі пересувні пюпітри, які можна було за бажанням відсовувати чи присовувати, служили підставкою для книжок під час читання. Посередині стояв великий стіл, завалений брошурами, між якими було кілька дуже старих журналів. Увесь цей гармонійний ансамбль заливало електричне світло, що падало з чотирьох матових куль, наполовину вгвинчених у завитки стелі. Я роздивлявся з справжнім захопленням цей зал, так майстерно обладнаний, і не міг повірити своїм очам.

— Капітане Немо, — сказав я своєму хазяїнові, який усівся на дивані, — ця бібліотека могла б зробити честь найбільшому з палаців на землі, і я дуже дивуюсь, коли думаю, що вона супроводжує вас у морських глибинах.

— Де можна знайти більше самотності і тиші, пане професоре? — відповів капітан Немо. — Ваш кабінет у музеї, чи може він дати вам такий повний відпочинок?

— Ні, капітане, і я мушу додати, що він дуже бідний у порівнянні з вашим. Ви маєте тут шість чи сім тисяч томів.

— Дванадцять тисяч, пане Аронакс. Це єдине, що зв’язує мене з землею. Але світ перестав існувати для мене з того дня, коли мій «Наутілус» уперше занурився у воду. Цього дня я купив останні книжки, останні брошури, останні журнали, і відтоді, мені здається, людство більше не мислило й не писало. Між іншим, ці книжки до ваших послуг, пане професоре, і ви можете вільно користуватися ними.

Я подякував капітанові Немо і наблизився до полиць бібліотеки. Тут були у великій кількості наукові, філософські і художні твори усіма мовами, але я не побачив жодного твору з політичної економії; здавалося, що таким книжкам був суворо заборонений доступ на корабель. Цікава деталь: усі книжки були розставлені незалежно від мови, якою вони були написані, і це доводило, що капітан «Наутілуса» міг бігло читати будь-яку з них.

Між книжками я помітив шедеври древніх і сучасних авторів, тобто все те, що людство створило найкращого в історії, поезії, романі і науці від Гомера до Віктора Гюго, від Ксенофонта до Мішле, від Рабле до мадам Занд. Але особливо багато було в бібліотеці наукових творів: книжки з механіки, балістики, гідрографії, метеорології, географії, геології тощо посідали тут не менш важливе місце, ніж твори з природничої історії, і я зрозумів, що це були улюблені науки капітана. Я побачив тут усього Гумбольдта, всього Араго, праці Фуко, Анрі Сен-Клер Девіля, Мільн-Едвардса, Катрфажа, Тіндаля, Фарадея, Бертело, абата Секкі, Петермана, капітана Морі, Агассіса[39] і т. д.; «Записки Академії наук», бюлетені різних географічних товариств тощо, і в цьому ж ряду два томи, яким я, можливо, був зобов’язаний цим відносно. люб’язним прийомом капітана Немо. Знайдена мною серед інших творів книга Жозефе Бертрана[40] під заголовком «Засновники астрономії» нагадала мені певну дату: знаючи, що вона з’явилася протягом 1865 року, я міг прийти до висновку, що «Наутілус» вирушив у путь не раніше цього часу. Отже, не більше як три роки тому капітан Немо почав своє підводне існування. А втім, я сподівався, що в бібліотеці є твори ще новіші, які допоможуть мені встановити цю дату з більшою точністю. Але в мене ще був час провести ці розшуки, і тому я не хотів далі відкладати нашу прогулянку і огляд усіх чудес «Наутілуса».

— Капітане, — сказав я, — дякую вам за дозвіл користуватися вашою бібліотекою. В ній є немало скарбів науки, і я скористаюся ними.

— Цей зал є не тільки бібліотекою, але й кімнатою для куріння.

— Кімнатою для куріння! — вигукнув я. — Хіба на цьому кораблі курять?

— Безперечно.

— В такому разі, капітане, я змушений припустити, що ви зберегли зв’язки з Гаваною.

— Ніяких, — відповів капітан. — Візьміть оцю сигару, пане Аронакс, і, хоч вона не з Гавани, ви зостанетеся задоволений нею, якщо ви на цьому розумієтеся.

Я взяв сигару, яку мені пропонували і яка нагадала мені формою лондонські сигари; вона, здавалося, була скручена з золотих листочків. Я прикурив її від маленького запалював, який був на витонченому бронзовому п’єдесталі, і втягнув перші клуби диму з насолодою любителя, що не курив уже протягом двох днів.

— Це чудово, — сказав я, — але це не тютюн.

— Ні, — відповів капітан, — Це не гаванський і не турецький тютюн. Це особлива, багата на нікотин водорість, яку мені постачає море без будь-якої скнарості. Шкодуєте ви за лондонськими, пане?

— Капітане, я зневажаю їх з цього дня.

— Ну, куріть скільки вам завгодно, не міркуючи про походження цих сигар. Жодне відомство їх не контролювало, але від цього, я гадаю, вони не гірші.

— Навпаки.

Цієї миті капітан Немо відчинив двері напроти тих, через які ми ввійшли до бібліотеки, і я вступив у величезний і розкішно освітлений зал. Він був завдовжки десять, завширшки шість і заввишки п’ять метрів. Крізь сяючу стелю, оздоблену легкими арабесками, лилося м’яке денне світло на всі чудеса, зібрані в цьому музеї. Це справді був музей, в якому вміла і вправна рука об’єднала всі скарби природи й мистецтва в тому мальовничому безладді, яким відзначається майстерня художника.

Близько тридцяти картин майстрів, усі в однакових рамах, відокремлені одна від одної блискучими щитами з колекцією зброї, прикрашали стіни, покриті шпалерами зі строгим рисунком. Я побачив тут найцінніші полотна, більшістю яких захоплювався в приватних колекціях в Європі і на художніх виставках. Різні школи старовинних майстрів були представлені тут «Мадонною» Рафаеля, «Дівчиною» Леонардо да Вінчі, «Німфою» Корреджо, «Жінкою» Тіціана, «Обожнюванням» Веронезе, «Успінням» Мурільо, «Портретом» Гольбейна, «Ченцем» Веласкеса, «Мучеником» Рібера, «Ярмаркою» Рубенса, двома фламандськими пейзажами Теньєра, трьома маленькими жанровими картинами Жерара-Доу, Метсу і Поля Поттера, двома полотнами Жеріко і Прюдона, кількома морськими видами Бакюйзена і Верне. Серед творів нових художників виявилися картини, написані Делакруа, Енгром, Деканом, Тройоном, Мейсоньє, Добіньї і т. д., та кілька чудових зліпків з мармуру або бронзи з найкращих зразків стародавніх скульптур стояли на п’єдесталах по кутках цього прекрасного музею. Той стан подиву, що мені пророкував капітан «Наутілуса», уже почав оволодівати мною.

— Пане професоре, — сказала ця дивна людина, — ви пробачте мені за ту безцеремонність, з якою я вас приймаю, і за безладдя, що панує в салоні.

— Капітане, — звернувся я, — не приймаєте моє запитання за спробу розгадати вас, — скажіть, ви не художник?

— Любитель, не більше, пане. Я любив колись колекціонувати чудові твори, написані рукою людини. Я жадібно шукав, невтомно рився і зміг зібрати кілька дуже цінних предметів. Це останні спогади про ту землю, яка уже вмерла для мене. В моїх очах ваші сучасні художники стали вже древніми, нібито вони існували дві-три тисячі років тому, і я змішую їх у своїй уяві. Великі майстри не мають віку.

— А ці музиканти? — спитав я, показуючи на партитури Вебера, Россіні, Моцарта, Бетховена, Гайдна, Мейербера, Герольда, Вагнера, Обера, Гуно і багатьох інших розкидані на великому піаніно, що займало цілий простінок у салоні.

— Ці музиканти, — відповів капітан Немо, — є сучасниками Орфея, бо хронологічні відмінності стираються з пам’яті мертвих, а я вмер уже, пане професоре, так само вмер, як і ті з ваших друзів, що відпочивають на глибині шести футів під землею!

Капітан Немо замовк і, здавалося, поринув у глибокий роздум. Я схвильовано дивився на нього, мовчки вивчаючи його дивовижне обличчя. Спершись рукою на край коштовного мозаїчного столу, він більше не бачив мене, забув про мою присутність.

Я щадив його зосередженість і продовжував оглядати рідкісні речі, що збагачували салон.

Поряд з творами мистецтва дуже важливе місце посідали природничі колекції. Вони складалися, головним чином, з рослин, черепашок та інших продуктів океану, які, мабуть, були знайдені особисто самим капітаном Немо. Посеред салону з невеликого басейну, зробленого з ребристої черепашки, — так званої тридакни, — бив фонтан, освітлений електрикою. Вирізані красивими фестонами краї цієї черепашки, яку дає найбільший з безголових слимаків, мали в окружності близько шести метрів; отже, вона перевищувала ті прекрасні тридакни, які Венеціанська республіка подарувала Франціску І.

Навколо басейну у чудових вітринах, скріплених мідними цвяхами, були розкласифіковані і наділені написами найцінніші витвори моря, які будь-коли міг побачити натураліст. Легко уявити мою радість, радість ученого.

Ряд зоофітів мав дуже цікавих представників обох своїх груп: поліпів і голкошкірих. У першій групі були органчики, морські віяла, сірійські губки, корали Молукських островів, морські пера, чудові різновидності коралів Норвезького моря; нарешті, всі породи тих чудових поліпняків, зрошення яких утворює цілі острови, що обіцяють з часом зробитися материками. Група голкошкірих, що відзначаються колючою оболонкою, складалася з повної колекції змієзірок, морських зірок, волосатиків, морських їжаків, морського латаття тощо.

Який-небудь конхіолог з слабкими нервами, безперечно, знепритомнів би перед численними вітринами, де були розкласифіковані представники ряду молюсків. Я побачив тут колекцію неоцінимої вартості, описати яку повністю у мене невистачило б часу.

Серед цих жителів морів згадаю тільки красивий королівський молоток Індійського океану, білі плями якого яскраво вирізнялися на червоно-коричневому фоні; царський хребець яскравих кольорів, увесь укритий колючками, рідкісний екземпляр в європейських музеях, вартість якого, сподіваюся, до двадцяти тисяч франків; звичайна риба-молоток з морів Нової Голландії, яку важко роздобути; екзотичні серцевинки Сенегалу, крихкі білі двостулкові черепашки, що одним подувом могли б бути розвіяні, як мильні бульбашки; багато різновидностей морських лійок з острова Яви, рід вапнякових трубочок, оторочених листяними складками і дуже дорого поціновуваних любителями; цілий ряд курганчиків, то жовто-зелених, яких ловлять в американських морях, то темно-бурих, що люблять води Нової Голландії, — одні здобуті в Мексиканській затоці і відзначаються своїми черепицеподібними черепашками, інші — зірчатки, знайдені в південних морях, і, нарешті, найрідкісніший з усіх-чудовий бодець Нової Зеландії; потім дивовижні сірчасті телліни, цінні породи цітер, гратчастий соняшник, мармурова кубарна з блискучими перламутровими плямами, зелені папуги Китайських морів; далі — усі різновидності черепашок, які використовуються замість монет в Індії і Африці; «слава моря» — найкоштовніша черепашка Східної Індії; нарешті, дафнії, башточки, янтіни, оливки, мітри, каски, багреці, арфи, тритони, веретена, криловики, птероцери, пателли, гіалеї, клеодори, красиві й крихкі черепашки, які наука охрестила найприємнішими іменами.

Збоку, в спеціальних відділеннях, коливалися чотки найчудовіших перлів, в яких електричне світло відбивалося вогняними цятками: рожеві перли, відірвані од перлових пін Червоного моря, зелені перли райдужного вуховида, жовті перли, голубі, чорні — цікаві витвори різних молюсків усіх океанів і деяких черепашок північних річок; нарешті, незвичайної ціни екземпляри, здобуті з найрідкісніших перлин. Деякі з цих перлин були більші за голубине яйце; вони коштували стільки ж і навіть більше, ніж перлина, яку мандрівник Таверньє продав за три мільйони шахові персидському, і могли посперечатися з перлиною імама москатського, що, як я думав, не мала собі рівної в світі.

Отже, оцінити цю колекцію було, так би мовити, неможливо. Капітан Немо повинен був витратити мільйони, щоб придбати оці різноманітні екземпляри, і я запитував себе, з якого джерела він черпає кошти, щоб задовольнити свою фантазію колекціонера. Раптом він перебив мене такими словами:

— Ви роздивляєтеся мої черепашки, пане професоре? Справді, вони можуть зацікавити натураліста; але для мене вони мають ще більшу принадність, бо я зібрав їх власними руками. Немає жодного моря на земній кулі, де б я не провадив розшуків.

— Я розумію, капітане, цю радість прогулюватися посеред таких багатств. Ви з тих, які самі створили собі скарб. Жоден європейський музей не володіє подібною колекцією продуктів океану. Але якщо я вичерпаю все моє захоплення на колекцію, то що залишиться для корабля, на якому вона знаходиться? Я зовсім не хочу проникати у ваші таємниці, проте признаюся, що сам «Наутілус», сила руху, яка міститься в ньому, машини, що дозволяють йому маневрувати, — все це не може не збудити в мені у вищій мірі цікавості. Я бачу прилади, які висять на стінах цього салону і призначення яких мені невідоме. Чи можу я взнати про це?..

— Пане Аронакс, — відповів мені капітан Немо, — я вам уже сказав, що ви будете вільні па борту цього судна і, значить, усі частини «Наутілуса» не заборонені для вас. Отже, ви можете детально оглянути їх, і я з задоволенням супроводитиму вас.

— Я не знаю, як і дякувати вам, капітане, але не зловживатиму вашою люб’язністю. Я запитаю вас тільки, яке призначення мають оці фізичні прилади?..

— Пане професоре, точно такі самі прилади є в моїй кімнаті, і там я охоче поясню вам, для чого вони служать. Але раніше пройдіть у каюту, приготовлену для вас. Треба, щоб ви знали, як ви влаштовані на борту «Наутілуса».

Я пішов слідом за капітаном Немо у вузький коридор. Він провів мене на ніс корабля, а потім ввів у каюту, вірніше розкішну кімнату з ліжком, речами туалету і різними іншими меблями.

Я щиро подякував хазяїнові.

— Ваша кімната поряд з моєю, — сказав він мені, відчиняючи двері, — а з моєї хід у салон, з якого ми щойно вийшли.

Я ввійшов до кімнати капітана. Вона мала суворий вигляд, майже монастирський. Залізне ліжко, робочий стіл, кілька речей туалету. Усе було в якомусь півсвітлі. Нічого вишуканого, тільки суворо-необхідне.

Капітан Немо вказав мені на крісло.

— Сідайте, будь ласка.

Я сів, і він почав розмову.