Поштова лихоманка

ПРОЛОГ ЗА МІСЯЦЬ ДО 

Є така... хвороба семаграфістів.  

Вона схожа на хворобу, відому як «калентура»; на неї потерпають моряки у довгих рейсах, коли, після тижнів штилю під безжальним сонцем, їм раптом починає видаватися, що корабель стоїть серед зеленого поля — і вони ступають крок за борт.[1] 

Семаграфістам же іноді здається, що вони вміють літати. 

Між високими вежами семафорів лежить приблизно по вісім миль, а якщо вилізти на вершечок, опинишся десь за сто п’ятдесят футів над рівниною. Якщо попрацювати там досить довго з непокритою головою, то, як переказують, ваша вежа стане здаватися все вищою, а сусідня вежа — все ближчою, і вам може видатися, що можна перестрибнути з однієї на іншу, чи, осідлавши невидимі семаграми, кружляти між них, як сніжинка, а може, й вирішити, що ви сам — семаграма. Дехто вважає, що, можливо, це всього лише збурення мозку, викликане виттям вітру в тросах. Достеменно не знає ніхто. Ті, хто ступають у повітря за сто п’ятдесят футів від землі, надалі нечасто виявляють схильність до дискусій.  

Вежа злегка похитувалася на вітрі, але це було добре. В цій вежі було чимало нових інженерних рішень. Вона використовувала енергію вітру для приведення в дію своїх механізмів, вона не могла переломитися, бо була збудована гнучкою, вона більше скидалася на дерево, ніж на споруду. Більшу частину її можна було зібрати на землі й здійняти вертикально менше ніж за годину. Це був шляхетний і красивий витвір. І, завдяки новій системі щитків та кольорових вогнів, вона могла надсилати семаграми вчетверо швидше за старі вежі.  

Принаймні зможе, щойно вдасться вирішити кілька проблем із затримкою дії деяких пристроїв... 

На самісіньку верхівку вежі хутко видряпувався якийсь юнак. Більшу частину шляху він провів у липкому сірому ранковому тумані, а далі вже рухався в яскравому сонячному світлі, тим часом як туман лежав під ним аж до самісінького обрію, наче море. 

Він не приділяв краєвидам жодної уваги. Він ніколи не мріяв літати. Він мріяв про машини, про те, щоб змусити їх працювати краще, ніж будь-коли. 

Наразі він хотів зрозуміти, чому нові щитки теж заклинило. Він же змастив повзунки, перевірив тросики, а потім вистромився далеко на відкрите повітря, щоб перевірити самі щитки. Такого робити не дозволяється, але кожен на Лінії знає, що часом інакше нічого не полагодиш. Хай там як, ви в цілковитій безпеці, якщо подбали про... 

Почулося «дзень». Він обернувся і побачив карабін свого страхувального троса на доріжці внизу, побачив тінь, відчув жахливий біль у пальцях, почув власний крик і впав... 

...як якір.