Артур Дент був роздратований невгасаючими звуками пістолетного вогню.
Обережно, намагаючись не розбудити Фенчьорч, яка все ще уривчасто спала, він висковзнув на люк, що вийшов з ладу, який вони пристосували в якості ліжка. Артур сповз по драбині і потайки пішов коридором. Настрій у нього був кепський.
Коридори були кошмаром клаустрофоба: погано освітлені, з ліхтарями, які постійно блимали і гасли. До того ж це набридливе дзижчання ламп.
Однак, це були не лампи.
Він зупинився і відхилився назад, коли літаючий електродриль пролетів повз, тьмяно освітленим коридором, без перестанку видаючи противний скрипучий звук і зрідка гепаючись об стіни, наче збита з пантелику бджола.
Це також було не воно.
Він проліз через двері і опинився у більшому коридорі. З одного кінця коридору повз їдкий дим, тому він пішов у протилежний бік.
Він дійшов до наглядового монітора вмонтованого в стіну і закритого ззовні загартованим, проте все одно погано прикріпленим, плексигласом.
— Ти не міг би, будь ласка, це вимкнути? — попросив він Форда Префекта, який повзав перед екраном в купі шматків відео обладнання, яке він дістав з вітрини магазину на Тотенхем Корт Роад, за допомогою шматка цегли, а також огидної кучі порожніх пивних банок.
— Шшшш! — зашипів на нього Форд, і з маніакальною зосередженістю втупився в екран. Він дивився фільм Чудова Сімка.
— Хоча б трішки, — сказав Артур.
— Ні! — крикнув Форд. — Зараз якраз почнеться цікава частина! Слухай, я нарешті це все налаштував: рівень напруги, швидкість розгортки, все, а зараз цікава частина!
Зітхнувши і ледве стримуючи головний біль, Артур сів позаду нього і почав дивитись цікаву частину. Він слухав вигуки, крики і «їхаа!», які лунали від Форда, на стільки спокійно на скільки міг.
— Форд, — сказав він зрештою, коли стрічка закінчилась, і Форд вишукував іншу здобич серед стопки касет, якою мала стати Касабланка, — як так, що…
— А вона велика, — сказав Форд. — Саме за нею я і повернувся. Ти розумієш, що я ніколи не бачив її повністю? Кожного разу пропускав кінець. Одного разу я знову подивився половину, за день до того, як прийшли вогони. Коли вони все підірвали, я думав що більше ніколи її не побачу. Гей, а що трапилось з усім тим?
— Життя, — сказав Артур, і відірвав банку від пачки з шести штук.
— О, знову це, — сказав Форд. — Я думав, що це може бути щось на кшталт цього. Такому я віддаю перевагу, — сказав він, коли на екрані мелькнув Rick’s Cafe із фільму. — Як так, що?
— Що?
— Ти почав казати: «Як так…»
— Як так, що ти на стільки не любиш Землю, і разом з тим… ай, та не зважай, давай просто дивитись фільм.
— Точно, — сказав Форд.