Бувайте, і дякуємо за рибу

Розділ 30

В Лос-Анджелесі вони винайняли автомобіль, в одному з тих місць де дають в оренду машини, які викинули на смітник інші люди.

— Змусити її вписатися в поворот інколи важко, — сказав хлопець в сонцезахисних окулярах, і вручив їм ключі, — інколи простіше вийти з машини і піймати авто, яке рухається у потрібному вам напрямку.

Артур і Фенчьорч залишилися на ніч у готелі Сонячний Бульвар, в якому, як їм казали, вони отримають масу задоволення від його загадковості.

— Тут всі або англійці або дивні, або і те і те разом. В них тут в басейні англійські рокери читають Мова, Правда і Логіка ¹¹купці фотографів.

Це була правда. Там був один, який справді так робив.

Завідувач гаражем не особливо хвилювався про їх машину, але в цьому не було нічого поганого, бо їх також вона не особливо хвилювала.

Пізніше, того ж вечора вони їхали пагорбами Голівуду, вздовж Малхоланд Драйв і спершу зупинилися, щоб окинути поглядом сліпуче море вогнів, які являли собою Лос-Анджелес, а пізніше зупинилися, щоб окинути поглядом сліпуче море вогнів, які являли собою долину Сан-Фернандо. Вони обоє погодилися, що відчуття сліпучості дійшло лише до очей, але зовсім не торкнуло інших частин тіла, і тому поїхали далі несучи в собі, якесь дивне незадоволення побаченим. Коли хвилюючі моря вогнів зникли, стало непогано, але світло означає освітлювати щось, та проїхавши через усе те, що це вогні мали освітлювати, вони про це навіть не задумувались.

Вони спали неспокійно і прокинулись аж по обіді, коли навколо висіла неймовірна спека.

Проїхавши автомагістраллю до Санта Моніки вони спочатку вирішили подивитися на Тихий океан. Це було місце де Вонко Адекватний проводив весь свій час і добру частину ночей.

— Хтось розповів мені, — сказала Фенчьорч, — що одного разу чув розмову двох старих леді на пляжі, які займались тим же що й ми, вперше в житті споглядали Тихий океан. І очевидно, після довгої паузи, одна з них сказала іншій: «Знаєш, а він не стільки великий, наскільки я очікувала».

Їх настрій покращився коли сонце сповзло ближче до західної частини неба, і до того як Артур і Фенчьорч сіли в гуркітливу машину і рушили прямісінько на захід сонці, перед яким ніхто б не наважився будувати таке місто як Лос-Анджелес, вони раптом відчули напрочуд безпричинне відчуття щастя і навіть були не проти того, що старе радіо в авто грало лише дві станції, і обидві одночасно. Хоча, і там і там йшов відмінний рок-н-рол.

— Я впевнена він зможе нам допомогти, — сказала Фенчьорч рішуче. — Я з тобою згоден. Повтори ще раз, як він любить, щоб його називали?

— Вонко Адекватний.

— Я впевнена, що він зможе нам допомогти.

Артуру було цікаво чи той зможе, і він сподівався, що зможе, і ще сподівався, що те щось, втрачене Фенчьорч, можна буде знайти тут, на Землі, навіть байдуже чим ця Земля могла б виявитись.

Він надіявся, точніше продовжував надіятись з того часу, як вони розмовляли на березі Серпентайн, що йому не доведеться пригадувати нічого з того, що він дуже надійно і ретельно поховав у найдальших закутках пам’яті, сподіваючись, що воно припинить чіплятися до нього.

У містечку Санта Барбара вони зупинилися біля рибного ресторану, який здається був просто переобладнаним складом.

Фенчьорч замовила червону кефаль і сказала, що було смачно.

Артур замовив стейк з риби меча і сказав, що вона розлютила його.

Він схопив за руку офіціантку, яка йшла повз і почав лаяти.

— Чому ця триклята риба настільки добре приготовлена? — гнівно запитав він.

— Будь ласка, вибачте мого друга, — сказала Фенчьорч остовпілій офіціантці. — Здається, йому нарешті випав гарний день.