Бувайте, і дякуємо за рибу

Розділ 13

Того вечора, вже вдома, він скакав по будинку симулюючи біг через кукурудзяне поле у сповільненій зйомці, час від часу вибухаючи нестримним сміхом. Артур навіть роздумував чи ризикнути йому послухати альбом з грою на волинці. Була восьма година і він вирішив, що змусить себе, силоміць заставить, послухати весь запис, перед тим як подзвонити їй. Можливо навіть краще відкласти це до завтра. Це було б непогано. А ще краще на наступний тиждень.

Ні. Ніяких ігор. Вона була йому потрібна і не важливо навіщо. Він абсолютно точно потребував її, обожнював, жадав і хотів зробити з нею ще купу речей, для яких не було назви.

Взагалі, Артур піймав себе на тому, що постійно повторяв щось на зразок «Їппііі» поки кумедно стрибав по дому. Її очі, її волосся, її голос, її все…

Він зупинився.

Треба поставити платівку з грою на волинці. А потім подзвонити їй.

А можливо вона подзвонить першою?

Ні. Він зробить те, що планував. Він поставить платівку з грою на волинці. Послухає її, до останнього писку волинки. А потім подзвонить їй. Так, це був правильний порядок. Так він все і зробить.

Артур навіть не хотів торкатися зайвих речей, бо боявся, що вони вибухнуть.

Він дістав запис. Той не розірвався. Лише вислизнув з обкладинки. Він відчинив програвач і увімкнув підсилювач. Вони обоє вижили. Він дурнувато хихотів поки опускав зчитувач на платівку.

Артур сів і почав урочисто слухати «Бравий шотландський солдат».

А потім «Велика благодать».

Він слухав щось про якусь долину чи щось таке.

І думав про той чудовий ланч, який провів з Фенчьорч.

Вони якраз збиралися йти, коли раптом їх відволікло неочікуване «зачекайте». Жінка зі страхітливою завивкою махала їм з протилежного кутка кімнати, схожа на пташку зі зламаним крилом. Всі в пабі озирнулись на них і здавалося очікували якихось дій.

Нікого не змушували слухати ту частину, де Анжі була дуже вдячна, що їй допомогли зібрати 4,30 фунта на її апарат для діалізу, те як вона невпевнено повідомляла, що хтось за цим столиком виграв коробку цукерок з вишневим лікером, і скористатися моментом, щоб перевірити той факт, що ця дама намагалася дізнатись, чи вони часом не мають квиток з номером 37.

Пізніше Артур зрозумів, що йому доведеться. Він сердито поглянув на годинник.

Фенчьорч штовхнула його.

— Давай, — сказала вона, — іди забери призи. Не показуй, що ти погано вихований. Можеш навіть виступити з промовою, про те який ти задоволений виграшем. Потім подзвониш мені і розповіси як все пройшло. Я б не проти послухати ту платівку. Давай вже.

Вона помахала рукою і пішла.

Постійні відвідувачі пабу сприйняли промову як дещо нестриману. Це всього на всього просто альбом з музикою.

Артур думав про це, слухав музику і продовжував сміятися.