Бувайте, і дякуємо за рибу

Розділ 3

Наступні дві вантажівки вели не Боги Дощу, але вони повторили те ж саме.

Самотня постать пленталась, чи скоріше хлюпала, далі, доки пагорб не закінчився, а з ним і підступна калюжа.

Через якийсь час дощ почав втихати, і навіть місяць на мить показався з-за хмар.

Рено проїхало повз, а його водій несамовитими і складними сигналами намагався показати самотній постаті, що він був би радий підвезти, але саме зараз в нього не виходить, тому що він прямує в протилежному напрямку, від того в якому йшла фігура, і не важливо який це напрямок, і він сподівається, що його зрозуміють. Водій завершив свої сигнали підбадьорливо піднявши великого пальця, що означало, що він сподівається, що постать почувається добре, незважаючи на те, що їй холодно і вона трішки більше ніж повністю мокра, і він постарається підвезти її якось іншим разом.

Самотня фігура попленталась далі. Проїхав Фіат, і точно повторив дії Рено.

Максі проїхала іншою стороною дороги і блимнула фарами, хоча, що це означало: «Привіт» або «Вибач, але нам в іншу сторону», або «Гей, дивіться, он хтось іде під дощем, оце невдаха» — було не зовсім зрозуміло. Зелена стрічка на лобовому склі вказувала на те, що яким би не було послання, воно йшло від Стіва і Кероли.

Дощ вже зовсім припинився, лише грім вчувався десь за пагорбами, наче хтось казав: «І ще одне…» через двадцять хвилин після того, як втратив останній аргумент.

Повітря наповнилось нічною прохолодою. І звук дуже добре поширювався. Самотня постать, безнадійно трусячись від холоду, досягла перехрестя, на якому бічна дорога повертала кудись наліво. На протилежній стороні стояв дорожній вказівник, до якого фігура поквапилась підійти, і почала вивчати з гарячковою цікавістю, відвертаючись від нього хіба тоді, коли якась машина проїздила повз.

І за нею наступна.

Перша прошмигнула повз, повністю проігнорувавши, інша — безцільно блимнула фарами. Форд Кортіна проїхав повз і зупинився.

З подивом відхилившись від знаку, постать закинула свій пакет на плече і поспішила до машини. Проте в останній момент Кортіна вдарила по газам, і буксуючи в мокрій землі та вириваючи цілі траншеї, зникла десь на дорозі.

Постать сповільнилася і зупинилася, самотня і пригнічена.

Випадково сталося так, що наступного дня водій Форду Кортіна поїхав до лікарні, аби йому вирізали апендикс. Правда, за дивним збігом обставин, хірурги припустились помилки і видалили йому ногу, і до того як операцію на апендиксі встигли перенести, апендицит переріс у захоплююче серйозний випадок перитоніту^[1] і справедливість, таким чином, відновилась.

А постать, тим часом, пленталась далі.

Сааб під'їхав до зупинки.

Його вікно опустилось і дружній голос запитав:

— Далеко зібрався?

Постать повернулась до нього. Вона зупинилась і схопилась за дверну ручку.

Постать, авто і його ручка знаходились на планеті, яку називали Земля, світі, опис якого в Путівнику по Галактиці для космотуристів, складався всього з двох слів «Майже безпечна».

Чоловіка, який написав цей опис, звали Форд Префект, і він, в цей самий момент, був далеко не в безпечному світі, сидів далеко не в безпечному барі, і необачно спричиняв проблеми.