Глибокий рев океану.
Прибій з дальніх берегів, до яких ледве дотягується думка.
Німий гуркіт глибини.
І серед цього всього голос, який кличе, та навіть і не голос, деренчливий гомін, розмиті значення слів, напіввимовлені пісні думок.
Вітання, хвилі вітань, які котяться назад у невиражене, слова, які розпадаються разом.
Крах журби і скорботи на узбережжях Землі.
Хвилі радості на — куди? Світ невимовно знайдений, невимовно прибув на, невимовно мокру, пісню дощу.
А зараз фуга із голосів шуміла поясненнями неминучої катастрофи світу, який має бути знищеним, приплив безпомічності, спазм розпачу, зрив, знову ж таки розпад слів.
А потім кидок долі, знаходження тіньової землі у прихованих значеннях загорнутого часу, захованих вимірах, стягування паралелей, кружляння волі, удар і розкол, політ. Нова Земля прийшла на заміну, а дельфіни пішли.
Тоді приголомшливо, єдиний голос, доволі ясно.
— Цей акваріум було доставлено вам за умовами кампанії Збережемо Людей. Ми прощаємося з вами.
А потім звук довгих, важких, повністю сірих тіл, які котяться до незвіданих бездонних глибин, тихо хихикаючи.