Бувайте, і дякуємо за рибу

Розділ 23

Над зіркою Заксіз саме розгорілась битва. Сотні лютих і страшенно озброєних Зірзлянських кораблів вже розгромлено і розтрощено до атомів усіма можлививми руйнівними силами величезного срібного Заксізіанського корабля.

Частина супутника також кудись ділась. Швидше всього її рознесло тим же сліпучим пострілом силової гармати, який розщеплює кожну найменшу частинку простору, через яку проходить.

Зірзлянські кораблі, що залишились, хоч як жахливо озброєні вони не були, дали драла, безнадійно переможені руйнівною силою Заксізіанського головного корабя, і шукали прихистку за супутником, залишки якого продовжували дезінтегруватися. В цей час, Заксізіанський флагман, який мчав, навздогін Зірзлянським кораблям, раптом оголосив, що йому потрібен вихідний і полетів з поля бою.

На якусь мить у всіх подвоїлось відчуття страху і переляку, проте корабель зник.

З колосальною силою він пурхав вздовж неосяжних шляхів нераціонально вигнутого простору, швидко, легко, і головне, безшумно.

Глибоко в його засаленій, смердючій койці, якою насправді був люк, що вийшов з ладу, Форд Префект спав серед своїх рушників і снились йому старі улюблені місця. Серед них був і Нью-Йорк.

У сні він проходив пізно ввечері біля Іст Сайду, вздовж річки, яка стала настільки сильно забруднена, що нові життєві форми з’являлися з неї спонтанно, вимагаючи соціального забезпечення і права на голосування.

Одна з таких форм щойно пропливла повз, махаючи кінцівкою. Форд помахав у відповідь.

Істота підпливла до берега і виповзла з води.

— Привіт, — сказало воно, — мене щойно створено. Я геть зовсім новий і нічого не знаю про Всесвіт. Ти можеш мені щось розповісти?

— Отакої, — сказав Форд трохи розгублено, — я можу розповісти хіба, що де найближчий бар.

— А як щодо любові і щастя. Я відчуваю глибоку потребу в таких речах, — сказала істота і помахала щупальцями. — Є якісь думки з цього приводу?

— Ти можеш одержати щось типу того, — відповів Форд, — на Сьомій Авеню.

— Я інтенсивно відчуваю, — продовжило створіння, — що мені треба бути красивим. Я гарний?

— Ти доволі прямолінійний.

— Не має часу на пусті балачки. Я гарний?

— Як на мене? — запитав Форд. — Ні. Але слухай, — додав він за мить, — більшості людей начхати. Розумієш. На поверхні є ще такі як ти?

— Не знаю, чуваче, — відповіла істота, — я ж казав, що новенький тут. Життя зовсім чуже для мене. На, що воно схоже?

Нарешті, Фордові трапилось запитання, на яке він міг авторитетно відповісти.

— Життя, — почав він, — наче грейпфрут.

— Ем, як так?

— Ну, воно щось типу помаранчево-жовте і покрите западинами зовні, вологе і м’ясисте всередині. А ще в ньому є зернятка. О, і деякі люди полюбляють з’їдати половинку на сніданок.

— А є ще бодай хтось, з ким я міг би поговорити?

— Я сподіваюсь, — сказав Форд. — Запитай полісмена.

Глибоко в своєму лігвищі, Форд Префект завовтузився і перевернувся на інший бік. Це не був його улюблений тип снів через те, що в ньому не було Ексцентрики Галумбітс, тригрудої шльондри з Еротикону IV, за участі якої проходило більшість його снів. Але принаймні це був сон. І принаймні він спав.