— Люди починають говорити, — сказала Фенчьорч того вечора, коли вони таки затягнули її віолончель всередину.
— Не тільки говорити, — підтвердив Артур, — але й друкувати, великими жирними буквами під призами з бінго. Ось чому я вирішив, що краще придбати це.
Він показав їй два вузьких буклети квитків авіаліній.
— Артур! — зойкнула вона, обіймаючи його. — Невже це означає, що ти збираєшся поговорити з ним?
— В мене був день, — сказав Артур, — надмірного телефонного виснаження. Я фактично розмовляв з кожним відділом, фактично кожної газети на Фліт стріт, і нарешті відслідкував його номер.
— Очевидно ти дуже важко працював, любий, ти аж промок від поту.
— Не від поту, — сказав Артур стомлено. — Щойно приходив фотограф. Я намагався сперечатись, але… Не зважай, відповідь так.
— Ти говорив з ним.
— З його дружиною. Вона сказала, що він був надто дивним в цей момент, і попросила передзвонити пізніше.
Він важко сів, а потім зрозумів, що забув щось важливе і попрямував до морозильника.
— Хочеш коктейль?
— Ладна вбити за нього. Я завжди знала, починаються важкі часи, коли мій вчитель гри на віолончелі міряє мене поглядом і каже: «А так, моя дорогенька, думаю трохи Чайковського сьогодні».
— Я передзвонив, — сказав Артур, — і вона сказала, що він зараз за 3,2 світлових роки від телефону і мені варто передзвонити пізніше.
— Ой.
— Я передзвонив знову. Вона сказала, що ситуація покращилась. Він тепер за якихось 2,6 світлових роки від телефону, але це все одно далекувато і він не зможе докрикнути.
— А ти не припускаєш, — сказала Фенчьорч із сумнівом, — що є ще хтось, з ким ми могли б поговорити?
— Навіть гірше, — сказав Артур, — я розмовляв з якимось типом з науового журналу, який насправді знає його, і він сказав, що Джон Вотсон не тільки вірить, але й насправді має абсолютні докази, зазвичай продиктовані йому ангелами із золотими бородами і зеленими крилами, в сандалях Dr. Scholl, що наймодніша нерозумна теорія місяця вірна. Людей, які сумніваються у його маревах і задають питання, він тріумфально перериває на середині речення історіями про сандалі, і більше нічого.
— Я не думала, що все настільки погано, — тихо сказала Фенчьорч. Вона мляво помахала білетами.
— Я телефонував до місіс Вотсон знову, — сказав Артур. — Її звати, між іншим, і тобі, мабуть, було б цікаво дізнатись, Таємна Джил.
— Розумію.
— Я радий, що ти розумієш. Я думав, що ти можеш не повірити в мої розповіді, тому коли я телефонував, то підключив автовідповідач, щоб записати дзвінок.
Він пішов прямісінько до апарату і почав возитися і пітніти над усіма тими кнопками. А все через те, що його особливо рекомендував журнал Which? і тому ним майже неможливо було користатися не божеволіючи при цьому.
— Ось воно, — сказав він решті, витираючи піт з чола.
Голос був високим, з шумом і тріскотом через свою подорож до геостаціонарного супутника і назад, але ще в ньому відчувалась нав’язлива теплота.
— Можливо мені слід пояснити, — сказав голос Таємної Джил Вотсон, — що телефон насправді в кімнаті, в яку він ніколи не заходить. Розумієте телефон у Божевільні. Вонко Адекватний не любить входити до Божевільні, тому він і не входить. Я думаю вам слід це знати, щоб зекономити час на дзвінках. Якщо ви хочете зустрітися з ним, то це дуже легко влаштувати. Все що вам потрібно це увійти. Він зустрічається з людьми тільки за межами Божевільні.
Дуже збентежений голос Артура:
— Вибачте, я не розумію. Де знаходиться божевільня?
— Де Божевільня? — Голос Таємної Джил знову. — Ви коли не будь читали інструкцію на упаковці зубочисток?
На плівці, Артурів голос визнав, що не читав.
— Ви можете захотіти зробити це. Ви можете виявити, що це прояснить деякі речі. Ви можете виявити, що там вказано де Божевільня. Дякую.
Звук гудків. Артур вимкнув автовідповідач.
— Ну що ж, я припускаю, ми можемо розцінювати це як запрошення, — сказав він і знизав плечима. — Я насправді дістав його адресу від того типа з наукового журналу.
Фенчьорч поглянула на нього задумливо нахмуривши брови, а потім знову на квитки.
— Ти думаєш воно того варте? — запитала вона.
— Ну, — сказав Артур, — єдина річ, яку про нього розповідають, і з якою я згоден, крім того факту, що його всі вважають божевільним, це те, що він справді знає більше за всіх живих людей про дельфінів.