Із праху посталі

Розділ 11 Багато хто повертається

Неймовірно, але те, що злетіло, повинно було впасти.

В заметілі темряви по всьому світу вітри обернулися й подули в зворотному напрямку, а те, що підняла буря, заколивалося на край неба і випало знову на Американський континент.

Над усім північним Іллінойсом збиралися грозові хмари й вибухали дощем. На землю лилися душі, мертві крильця й сльози від людей, які змушені були відмовитися від подорожі та повторювати День повернення додому, окутані сумом, замість того, щоб радіти.

У небі над Європою та Америкою, де колись панувала радість із цієї нагоди, тепер бриніла меланхолія, яку гнали хмари гніту, забобонів і зневіри. Гості Дня повернення додому верталися на поріг Будинку, прослизали у вікна, мансарди, підвали і швидко ховалися, щоб вразити Сім’ю, яка дивувалася, примовляючи: «Як так? Знову День повернення додому? Чи, може, настав Судний день?» Принаймні Судний день настав саме для їхнього світу. Цей потік душ, ця буря загублених людей, що зібралися на даху, заполонили підвал поміж винних бочок, чекали якогось одкровення, яке б потім змусило членів Сім’ї ухвалити рішення зібрати раду і вітати один за одним тих, кого треба сховати від світу.

І ось перша з цих дивних заблукалих душ їхала в потязі, що котився через усю Європу на північ, назустріч імлі й туманам, назустріч прекрасним і живильним дощам…