Висотка

9 У район висадки

сьомій годині Ентоні Ройял із білою вівчаркою пішов розшукувати дружину. Пес оговтався після побоїв і йшов, накульгуючи, попереду. Його мокра від крові шерсть була вкрита яскраво-червоними плямами. Цими знаками битви Ройял пишався, як і плямами крові на своїй куртці. Немов наслідуючи пса, Ройял носив на грудях і стегнах його кров — знаки відмінності на костюмі ката.

Він почав спуск у глибини будівлі з холу біля швидкісних ліфтів. З кабіни щойно вийшла група збуджених сусідів: чотирма поверхами нижче мешканці з 15-го розграбували квартиру. Такі нальоти відбувалися дедалі частіше. Особливо вразливими були порожні квартири, навіть залишені всього на один день. Якась нематеріальна система зв'язку сповіщала готових до рейду грабіжників, що квартиру десятком поверхів вище або нижче можна було розорити.

Нарешті Ройял знайшов ліфт, який довіз його до 35-го поверху. Ресторан був закритий; приготувавши останній обід, шеф-кухар і його дружина зникли назавжди. Крісла та столи були нагромаджені безладною барикадою, на дверях висів замок. Високі оглядові вікна, через які можна спостерігати чарівний вид, були зачинені віконницями, і північний кінець басейну тонув у пітьмі.

Останній плавець, ринковий аналітик із 38-го поверху, якраз вилазив із басейну. Поки він перевдягався, його дружина чатувала в роздягальні. Ройял дивився, як вівчарка прочвалала калюжами на липких кахлях під вишками і справила нужду біля відчинених дверей порожньої роздягальні. Жінка навіть не скривилася. Ройял відчув гордість за пса: у того відроджувався примітивний рефлекс території. Маркування цієї кабіни надмірно яскравою сечею собаки позначило невеличку територію, що підпадає під його вплив.

Ще годину Ройял продовжував шукати дружину, спускаючись усе нижче, до центральної частини висотки. Переміщуючись із одного поверху на інший, від одного ліфта до іншого, він усвідомив всю міру катастрофи. Повстання мешканців проти будинку йшло повним ходом. Гори сміття не давали змоги доступитися до забитих сміттєпроводів. Сходи були всипані битим склом, уламками кухонних стільців і відірваних сегментів поруччя. Таксофони в ліфтових холах стояли розбитими, немов мешканці (такі само мешканці, як Енн і він сам) домовилися перервати будь-які контакти із зовнішнім світом.

Чим нижче спускався Ройял, тим сильнішою була розруха. Двері пожежних виходів було зірвано з петель, кварцове скло оглядових вікон вибите. Освітлення в коридорах і на сходах не працювало, розбиті лампи ніхто змінювати не збирався. До восьмої години ранку коридори занурювалися майже в повний морок, тут і там валялися мішки сміття. Написи на стінах, зроблені фарбами, що світяться, нагадували декорації фільму жахів.

У холах збиралися войовничі групи мешканців, що охороняли свої ліфти; вони дивилися одне на одного з різних кінців коридора. Багато жінок носили на плечах радіорації, які вони переключали з каналу на канал, ведучи якусь свою акустичну війну. Інші тягали камери зі спалахами, готові зафіксувати будь-який акт насильства, будь-яке вторгнення на їхню територію.

Переходячи з ліфта в ліфт, обстежуючи по два поверхи за раз, Ройял нарешті дістався нижньої половини будинку. Його не чіпали, коли він з'являвся в холах, розступалися. Поранена вівчарка та плями крові на куртці давали йому пропуск на територію ворогуючих кланів, немов володарю, що спустився зі своєї цитаделі, щоби пред'явити рани повсталим підданим.

Поки він дістався 10-го поверху, там спорожніли коридори і холи. Кілька мешканців никали торговим центром, витріщаючись на порожні хромовані полиці. Банк і винний магазин були закриті, опущені ґрати було замкнено. Ані сліду Енн тут не було. Ройял повів вівчарку в басейн, тепер заповнений ледве наполовину. У жовтій воді, повній сміття, в оточенні картонних коробок і газет плавав матрац.

«Та тут навіть труп залишиться непоміченим»,— майнула думка у Ройяла. Поки вівчарка оббігала варварськи зруйновані роздягальні, він помахав тростиною, розганяючи вологе повітря. У нижній секції будинку було важко дихати. Навіть зараз, під час короткого візиту, Ройял відчував тиск тисяч людей над головою.

Із ліфтового холу за басейном долинули крики. Підкликавши собаку, Ройял попрямував до заднього виходу. Біля входу в початкову школу розгорілася запекла суперечка. Сварилися два десятки чоловіків і жінок — група батьків із нижніх поверхів несла парти та стільці, дошку та мольберти, інша група не давала їм увійти до класів.

Невдовзі спалахнула бійка. Підбурювані монтажером, задерши парту над головами, батьки рішуче рушили вперед. Противники — мешканці 11-го і 12-го поверхів — позицій не здавали. Почулася непристойна лайка, а потім жінки і чоловіки почали незграбно штовхатися.

Ройял підтягнув вівчарку до себе: нехай самі розбираються. Коли він повернувся, щоб продовжити пошуки Енн, двері, що вели зі сходів у хол, розчинилися. Натовп мешканців (здебільшого з 14-го і 15-го поверхів) приєднався до бійки. Цих очолював Річард Вайлдер, що підняв у руці кінокамеру, як бойовий штандарт. Ройял вирішив, що Вайлдер знімає документальний фільм, про який стільки говорив. І напевно, він і зрежисував усю цю сцену. Однак Вайлдер у запалі битви лише агресивно розмахував камерою, ведучи нових союзників у бій на своїх же колишніх сусідів. Батьків, що покидали парти і дошки, відтіснили в безлад, на сходи.

Вайлдер зачинив за ними двері. Вигнання колишніх сусідів і друзів принесло йому неприховане задоволення. Камерою він тикав у бік класу початкової школи. Там, за перекинутою дошкою, зіщулилися дві молоді жінки — дружина Ройяла та Джейн Шерідан. Як учениці, що їх заскочили за пустощами, вони дивились на Вайлдера, який поманив їх до себе театральним жестом.

Узявши вівчарку на короткий повідець, Ройял штовхнув скляні двері та проминув мешканців, що в запалі трощили дитячі парти.

— Усе гаразд, Вайлдер,— сказав він твердим, проте звичайним голосом.— Я розберуся.

Потім пройшов повз Вайлдера до класу й підняв Енн на ноги.

— Ходімо. Не хвилюйся про Вайлдера.

— А я і не хвилююсь...— абсолютно спокійно говорила Енн і дивилася на Вайлдера з неприхованим захопленням.— Господи, він просто божевільний...

Ройял чекав, що Вайлдер нападе на нього. Попри двадцять років різниці між ними він почувався спокійно та був упевнений у собі, готовий до фізичного протистояння. Проте Вайлдер із цікавістю дивився на Ройяла і чухав під пахвою — зовсім по-звірячому. Він немов радів, що небожитель зійшов нарешті на нижні рівні і приєднався до боротьби за територію та жінок. Сорочка Вайлдера була розстібнута до пупа, оголюючи гордо виставлену напоказ широку грудну клітку. Він тримав камеру біля щоки, начебто керував постановкою чи хореографією складної дуелі, яка має відбутися за більш зручної нагоди на сцені у високій частині будівлі.

Увечері, повернувшись до квартири на 40-му поверсі, Ройял почав стверджувати своє лідерство на верхніх поверхах. Для початку, поки його дружина і Джейн Шерідан відпочивали в ліжку Енн, він відвів вівчарку на кухню і згодував собаці залишки їжі. Рани на плечах і голові пса вкрилися жорсткою кіркою, і це хвилювало Ройяла куди більше за образи, що їх зазнала дружина. Він практично сам улаштував їй випробування, відкладаючи її пошуки. Як він і підозрював, Енн і Джейн, закінчивши купувати їжу в супермаркеті, не змогли знайти справний ліфт. Коли до них пристав п'яний звукооператор, жінки сховалися в порожньому класі.

— Там усі знімають фільми,— сказала чоловікові Енн, збуджена безрозсудною пригодою в середовищі нижчих класів.— Як тільки когось починають бити, тут же включають камери.

— А потім набиваються в кінозал,— підтвердила Джейн,— і дивляться, хто що записав.

— Тільки не Вайлдер. Він чекає чогось дійсно страшного.

Обидві жінки повернулися, не думаючи навіть дивитися на Ройяла, але він сприйняв це по-своєму. Як не дивно, саме любов до Енн змусила Ройяла пред'явити її сусідам знизу — це був внесок у нове царство, яке вони будували разом. Вівчарка належала до більш практичного світу, і вже зрозуміло, що для обміну в тому майбутньому, яке на них чекає, пес виявиться набагато кориснішим, ніж жінка. Він вирішив не викидати закривавлену куртку, радий носити кров собаки на грудях. Він відмовився від будь-яких пропозицій вичистити її від дружин своїх співгромадян, які прийшли, щоби заспокоїти двох молодих жінок.

Після нападів на вівчарку та на дружину Ройяла його квартира природним чином перетворилася на центр тяжіння для сусідів, які вирішили перехопити ініціативу, поки не втрапили до пастки на даху висотки. Пенгборну Ройял пояснив, що життєво важливо заручитися підтримкою мешканців на поверхах трохи нижче 35-го.

— Щоб вижити, нам потрібні союзники — необхідно убезпечитися від нападів нижніх рівнів і розширити доступ до ліфтів. Нас можуть відрізати від центральної частини будинку, а це небезпечно.

— Слушно,— погодився гінеколог, задоволений тим, що Ройял нарешті тверезо оцінює їхнє становище.— Варто нам утвердитися, і ми нацькуємо їх на нижні рівні, тобто «балканізуємо» центральну частину і почнемо колонізацію всієї будівлі...

Потім Ройял дивувався, як легко їм вдалося здійснити задум. О дев'ятій годині, до початку вечірок, вони почали вербувати прихильників на поверхах нижче басейну на 35-му. Пенгборн майстерно маніпулював людьми, яких образили, яких мучили ті ж проблеми, що й мешканців верхнього поверху: їхні машини теж були розбиті, вони теж страждали від несправностей водопроводу та кондиціонерів. Ройял і Пенгбон обачливо запропонували сусідам користуватися верхніми ліфтами. Більше їм не доведеться входити через головний вхід і продиратися через тридцять ворожих поверхів: досить дочекатися мешканця з останнього поверху, увійти з ним до приватного вестибюлю і без пригод піднятися на 35-й поверх, а потім спуститися на один-два прольоти до своєї квартири.

Пропозицію було прийнято, адже Ройял і Пенгборн не просили натомість ніяких поступок. Повернувшись на 40-й поверх, парламентарі розійшлися по домівках готуватися до вечірніх святкувань. Упродовж попередньої години мало що сталося, хіба що немолоду непритомну жінку бухгалтера з 28-го поверху скинули в напівпорожній басейн, а радіолога з 7-го поверху побили біля сушуарів у перукарському салоні, але в цілому ситуація у висотці залишалася нормальною. З настанням ночі будівля наповнилася звуками гулянок. Починаючи з нижніх поверхів, вечірки поширювалися по будинку, захищаючи його панцирем світла та веселощів. Стоячи на балконі, Ройял слухав, як ширяться музика і сміх, і чекав, поки одягнуться жінки. Далеко внизу до сусідньої висотки під'їхала машина, і трійко її пасажирів вийшли і, задерши голову, подивилися на сотні забитих людьми балконів. Будь-який спостерігач, безсумнівно, вирішив би, що дві тисячі мешканців живуть разом у стані загальної ейфорії.

Заспокоєні бадьорою атмосферою, Енн і Джейн Шерідан швидко опановували себе. Енн більше не заговорювала про від'їзд і взагалі немов забула, що колись хотіла поїхати. Після зіткнення в початковій школі у неї з'явилося відчуття єднання з іншими мешканцями. У майбутньому насильство неодмінно стане цінним засобом зміцнення суспільства. У супроводі Ройяла Енн і Джейн йшли рука в руці на першу сьогоднішню вечірку, організовану газетним оглядачем із 37-го поверху, і слухали розповіді про нові зіткнення й інциденти. Зокрема, зникло світло ще на двох поверхах — 6-му і 14-му.

Пенгборн привітав із цим Ройяла: очевидно, він вважав, що без того тут не обійшлося. Схоже, ніхто навіть на верхніх поверхах не бачив невідповідності між задоволеними лощеними гуляками та занепадом у будівлі. Коридорами, усипаними неприбраним сміттям, повз забиті сміттєпроводи та зіпсовані ліфти, йшли люди в смокінгах. Елегантні дами підіймали подоли суконь, щоби переступити розсипи битих пляшок. Аромат дорогих лосьйонів після гоління змішувався зі смородом кухонних відходів.

Цей дикий контраст радував Ройяла, показуючи, як легко цивілізовані та статечні люди здатні відмовитися від раціональної поведінки. Він згадав власне протистояння з Вайлдером.

Той, до речі, напевно, почав нове сходження, раз дістався вже до 15-го поверху. Воістину у висотці повинні залишитися тільки двоє — Вайлдер і Ройял, тоді і почнеться справжня сутичка серед пустельних коридорів і кинутих квартир, на очах у птахів.

Енн, усвідомивши загрозу насильства, начебто загартувалася. Стоячи біля каміну у вітальні, Ройял з любов'ю дивився на дружину. Вона більше не кокетувала з літніми бізнесменами та молодими підприємцями, натомість уважно слухала Пенгборна, немов відчувала, що гінеколог може стати їй у пригоді не тільки в професійному сенсі. Хоч і приємно було показати дружину іншим мешканцям, Ройял відчував за неї відповідальність. Його сексуальне заступництво поширювалося і на Джейн Шерідан.

— Чи не хотіли б ви перебратися до нас? — запитав він у Джейн.— Ваша квартира небезпечна.

— Із задоволенням, Енн теж пропонувала. Я вже дещо перенесла.

Ройял танцював із нею в засміченому передпокої, не криючись обмацуючи міцні стегна і таз, немов проведена інвентаризація закріплювала його права на майбутню зустріч із цими частинами тіла.

По кількох годинах після півночі, Ройял прокинувся в порожній квартирі на 39-му поверсі. Він лежав на канапі, Джейн притулилася до його плеча. Столи навколо було заставлено брудними склянками та попільничками — слідами покинутої гостями вечірки. Музику з балконів перекривав шум випадкових актів насильства. Десь кричали щось невиразне і били у двері шахти ліфта.

Світло вимкнулося. Лежачи в темряві та намагаючись угамувати запаморочення від світла із сусідньої висотки, Ройял машинально почав пестити Джейн, гладити її важкі груди. Вона навіть не спробувала відсунутися. За кілька митей, коли вже була електрика і засвітилася настільна лампа, що лежала на підлозі балкона, жінка впізнала Ройяла та, відсунувшись, сіла напроти.

Почувши шум, Ройял озирнувся довкола і побачив дружину, що у вечірній сукні сиділа за столом у кухні, поклавши руку на кавоварку, що якраз грілася. Ройял обійняв Джейн і притягнув її до себе з навмисною повільністю, ніби демонструючи дружині переваги повільного відтворення фільму. Він знав, що Енн може їх бачити, але вона спокійно сиділа за кухонним столом, закурюючи сигарету. На подальший сексуальний акт вона дивилася мовчки, немов схвалювала його. Не як модну нині відповідь на подружню зраду, як розумів Ройял, але з племінної солідарності, з поваги до вождя клану.