Висотка

16 Радісна угода

езрозуміла сцена»,— вирішив Лейнг. Він більше не міг довіряти відчуттям. Квартиру заливало загадкове світло, сіре та сире, хоча і підфарбоване легким внутрішнім світлом. Стоячи на кухні посеред мішків зі сміттям, Лейнг намагався наточити з крана хоч кілька крапель і озирався на сумовитий туман, що простягнувся завісою через вітальню... Чи через його власний мозок? Цікаво, котра година? Як довго він уже не спить? Лейнг ніби пригадав, що задрімав на картатому килимку на підлозі кухні, між ніжками столу, поклавши голову на мішок зі сміттям. Він збирався зазирнути до спальні, де спала сестра, але ніяк не міг утямити, прокинувся він уже наступного дня чи всього лише після п'яти хвилин сну.

Він потрусив годинника і колупнув потрісканий циферблат брудним нігтем. Годинник зупинився під час бійки в ліфтовому холі 25-го поверху кілька днів тому. Хоча Лейнг забув про точність моменту, стрілки його розбитого годинника позначили годину, коли той розбився, ніби копалина, викинута на пляж, яка, кристалізуючись, назавжди зберігає коротку послідовність подій, що відбулись в океані, який тепер для неї зник. Утім, яка різниця, котра година, аби не ніч, коли слід ховатися в квартирі, зіщулившись за ненадійною барикадою.

Лейнг крутив кран холодної води, слухаючи, як змінюється тон гудіння. На короткий час, мало не на хвилинку на день, із крана точилася зелена від водоростей рідина. Маленькі порції води, рухаючись угору-вниз величезною мережею труб по всій будівлі, оголошували про свою появу і зникнення легкою зміною тону гудіння. Ловлячи цю далеку і складну музику, Лейнг відточив слух і тепер краще сприймав узагалі будь-які звуки. І навпаки: зір, що використовувався переважно вночі, показував йому світ ніби через непрозору плівку.

Висотка практично завмерла. Як часто повторював собі Лейнг, майже все, що могло статися, уже сталося. Покинувши кухню, він протиснувся у вузький простір між вхідними дверима та барикадою і притулився правим вухом до дверної панелі, з легкої вібрації визначаючи, чи ходять по сусідніх квартирах грабіжники. Кожен день, коли і він, і Стіл вислизали зі своїх квартир, як символічне нагадування про часи, коли люди справді виходили з дому, вони по черзі притискали долоні до металевих стінок ліфтової шахти, відчуваючи, як тілу передається тремтіння раптових рухів п'ятнадцятьма поверхами вище або нижче. Скоцюрбившись на сходах і поклавши пальці на металеве поруччя, вони ловили таємниче бурмотіння висотки, далекі осередки насильства, немов спалахи випромінювання з іншого всесвіту. Висотку подекуди пронизували тихі пошерхи: поранений мешканець крадеться сходами, пастка закривається за бродячим собакою, необережна жертва падає від удару кийка.

Утім, сьогодні в цій зоні без часу і світла не лунало ані звуку. Лейнг повернувся на кухню і продовжив слухати водопровід — частину гігантської акустичної системи, керованої тисячею клапанів, агонізуючий музичний інструмент, на якому колись активно грали. Усе було тихо. Мешканці залишалися на місці, ховалися по домівках за барикадами, намагаючись зберегти залишки розуму і підготуватися до ночі. В якомусь сенсі життя у висотці почало копіювати зовнішній світ,— там теж жорстокість і агресія стримується завдяки коректним конвенціям.

Так і не зрозумівши, скільки він уже не спить і чим був зайнятий півгодини тому, Лейнг сів на підлозі в кухні, посеред порожніх пляшок і відходів, і став дивитися на залишки пральної машини і холодильника, що перетворилися на сміттєві баки. Йому було важко пригадати, для чого ці предмети використовувалися раніше. В якомусь сенсі у речей з'являлося нове призначення, нова роль, яку ще належало зрозуміти. Занедбана висотка стала моделлю світу, в яку тягло людей майбутнє,— у пейзаж по той бік технологій, де все або розвалюється, або радикально перебудовується. Лейнг задумався: іноді здавалося, що вони живуть у майбутньому, що воно вже не тільки прийшло, але й видихлося. Присівши навпочіпки біля пересохлого джерела, як пустельний кочівник, який нікуди не поспішає, Лейнг терпляче чекав, коли піде вода. Він поколупав бруд на тильній стороні долонь. Митися всі давно перестали. Висотка смерділа. Ані туалети, ані сміттєпроводи не працювали, і вранці фасадом будинку з балконів текли тонкі цівки фекалій. Але над цим характерним запахом панував новий двозначний, солодко-гнильний аромат, що пробивався з порожніх квартир,— і вдаватися в подробиці Лейнг не хотів.

Попри всі незручності, життя у висотці йому подобалося. Зараз, коли мешканців залишилося мало, Лейнг готовий був рухатися вперед і жити своїм життям. Як і де — цього він ще не вирішив.

Але його по-справжньому турбувала сестра. Еліс підчепила незрозумілу хворобу і весь час або лежала на матраці в спальні, або тинялася напівгола квартирою, її тремтяче тіло, як надчутливий сейсмограф, відгукувалося на непомітне тремтіння будівлі. Коли Лейнг постукав по зливу під раковиною, посилаючи гул порожньою трубою, Еліс тихим голосом покликала його зі спальні.

Лейнг відправився до неї, пробираючись через купи трісок, наколотих із побитих меблів. Він отримував задоволення, трощачи столи і стільці.

Еліс простягла до нього худу руку.

— Цей шум... ти знову подавав комусь сигнали. Кому цього разу?

— Еліс, нікому. Та й кого ми знаємо?

— Тих людей на нижніх поверхах. Вони тобі подобаються.

Лейнг стояв поруч із матрацом, вагаючись, присісти чи ні.

Обличчя сестри блищало, як восковий лимон. Очі, намагаючись сфокусуватися, плавали в очницях загубленими рибками. Лейнг на мить злякався, що сестра помирає: за останні два дні вони з'їли лише кілька шматочків консервованого копченого лосося, банку якого він знайшов під мостинами в порожній квартирі. Забавно, що меню у висотці ставало все різноманітнішим у дні повного занепаду,— на світ з'являлися нові й нові делікатеси.

Утім, їжа не головне: з усіх інших поглядів Еліс була повна життя. Лейнг із задоволенням вислуховував приємну критику на свою адресу, коли намагався догодити безглуздим примхам сестри. Усе це було лише грою, але він насолоджувався роллю відданого слуги уїдливої господині, вірного прислужника, для якого головним задоволенням були брак схвалення з боку господаря та нескінченне перерахування його промахів. Багато в чому, насправді, його стосунки з Еліс були тим, що несвідомо намагалася створити його дружина, випадково натрапивши на єдине можливе джерело гармонії між ними, і що Лейн тоді відкинув. Він думав іноді, що у висотці його шлюб міг би скластися щасливо.

— Еліс, я намагаюся роздобути води. Ти б хотіла чаю?

— Чайник смердить.

— Для тебе я його помию. Тобі загрожує зневоднення.

Вона неохоче кивнула.

— А що відбувається?

— Нічого... Усе вже відбулося.— Від тіла Еліс виходив сильний, але не огидний запах.— І тепер починає приходити в норму.

— Що з Аланом? Ти казав, що доглянеш за ним.

— Боюся, його немає.— Лейнг терпіти не міг згадок про чоловіка Еліс.— Я ходив до твоєї квартири... Вона порожня.

Еліс відвернулася, показуючи, що сита братом по горло. Лейнг нахилився, щоби зібрати з підлоги тріски, які сестра накидала біля матраца. Ніжки від крісла з вітальні, густо просочені клеєм і лаком, будуть відмінно горіти. Ці крісла Лейнг притягнув із квартири Адріана Талбота після зникнення психіатра. Також він був дуже вдячний за копію репродукції картини Гепплюата — смаки мешканців середніх поверхів виявилися дуже доречними. А от мешканцям нижніх поверхів туго доведеться з модними колись стільцями із хромованих трубок і необробленої шкіри: на них можна тільки сидіти.

Їжу тепер готували на вогнищах, які розводили на балконах або в декоративних камінах. Лейнг виніс дрова на балкон. Присівши навпочіпки, він зрозумів, що готувати насправді нема чого. Банки зі схованки во дні они довелося пожертвувати сусідові-ортодонту. Становище Лейнга рятували лише приховані ампули з морфієм.

До Стіла, страшного своєю непередбачуваною жорстокістю, Лейнг звертався лише за потреби. Безліч людей зникли або повністю перестали боротися. Кинули висотку заради зовнішнього світу? Лейнг був упевнений, що ні. В якомусь сенсі він залежав від невизначених стосунків з ортодонтом і стежив за його убивчими вивертами, як в'язень, закоханий у похмурого наглядача. У попередні тижні поведінка Стіла лякала. Демонстративно бездумні напади на самотніх і беззахисних, дитяча звичка мазати кров'ю стіни порожніх квартир — на це Лейнгові дивитися було важко. Відтоді, як зникла дружина, Стіл ходив ніби туго натягнута тятива величезних арбалетів, які він змайстрував зі струн од піаніно і встановив у холах і коридорах. На стріли він пустив ключки для гольфу. При цьому Стіл залишався дивно спокійним, немов проходив якийсь квест.

Вечорами він відсипався, даючи можливість Лейнгу роздобути води. Узявши чайник, Лейнг почув голос сестри, але, коли увійшов, вона вже забула, чого хотіла.

Вона простягнула до нього руки. Зазвичай Лейнг тер їй долоні, намагаючись передати хоч трохи тепла, але зараз через якусь смішну відданість ортодонтові він навіть не спробував допомогти Еліс. Невеличка демонстрація черствості, відмова від особистої гігієни і навіть навмисне нехтування здоров'ям складали систему, яка влаштовувала Лейнга. Тепер його думки займав тільки наступний напад, наступна квартира, яку вони пограбують, і наступний мешканець, якого поб'ють. Йому подобалося дивитися на Стіла в ділі — бездумне насильство заворожувало. Кожен інцидент наближав їх до кінцевої мети — царства, у якому найбільш збочені пориви нарешті зможуть проявлятися у всіляких видах. На цьому етапі фізичне насильство остаточно має припинитися.

Лейнг почекав, поки Еліс впаде в забуття. Турбота про сестру забирала надто багато сил. Якщо вона вмирає, він не спроможний їй допомогти. Доведеться вколоти останній грам морфію і заховати тіло, не віддавши на поталу Стілу. Улюбленим заняттям ортодонта стало наряджати трупи і влаштовувати з них гротескні композиції. Уява дантиста, пригнічувана роками роботи із зубами, ставала живою, коли він грав із мертвими. Напередодні Лейнг застав Стіла, коли той наносив грим на обличчя рекламного агента, одягненого в шовкову нічну сорочку. Таким чином Стіл згодом зможе знову-таки заселити всю висотку — трупів йому явно не бракуватиме.

З чайником у руках Лейнг вийшов із квартири. Коридор і ліфтовий хол наповнювало те ж тьмяне світло, підфарбоване сріблясто-перламутровим внутрішнім сяйвом,— отруйні випари самої висотки, суть її мертвого бетону. Стіни поверх аерозольних графіті було забризкано кров'ю, це нагадувало витончені картини в стилі ташизм[2], яких було повно в квартирах на верхніх поверхах.

Сміттєві мішки уздовж стін заснувалися павутинням розкрученої з котушок магнітофонної плівки. Під ногами хруснули кинуті негативи — на кожному було зображено давно забутий акт насильства. Лейнг завмер, щоби не привернути увагу хижака, що причаївся: із дверей до холу біля сходів вийшов чоловік у льотній куртці та шкіряних черевиках.

Дивлячись, як Пол Кросленд діловито крокує брудним килимом, Лейнг усвідомив, що диктор повернувся з телестудії, де читав денні новини. Кросленд був єдиним, хто виходив із будівлі,— останньою сполучною ланкою із зовнішнім світом. Навіть Стіл його цурався. Деякі мешканці все ще дивилися новини за допомогою телевізорів на батарейках, і засинали на сміттєвих мішках за барикадами. Можливо, вони ще сподівалися: раптом Кросленд відкладе підготовлений текст і викладе всьому світу, що відбувається у висотці.

На сходах Лейнг улаштував пастку на собаку за допомогою тропічної москітної сітки, яку прихопив із квартири антрополога трьома поверхами вище. Висотку заполонила навала собак: вони спускалися з рідних угідь на верхніх поверхах. Лейнг не мав надії зловити велику собаку, а ось такса або пекінес цілком могли би заплутатися в нейлонових мереживах.

Хол перегороджувала барикада з меблів, і Лейнг рушив коридором, в який виходили десять квартир північного крила.

Через три двері він виявив покинуту квартиру. Кімнати були порожні, меблі та апаратура давно зникли. На кухні Лейнг покрутив крани, потім, розрізавши ножем шланги пральної та посудомийної машин, набрав у чашку води з присмаком металу. У ванній на викладеній кахлями підлозі лежало голе тіло літнього податківця. Карафа на підлозі ще зберігала запах віскі — слабкий аромат викликав майже запаморочливу ностальгію.

Лейнг пішов до наступної квартири, також занедбаної і випотрошеної, і Лейнг звернув увагу на округлу припухлість килима в спальні. Запідозривши, що там приховано запаси їжі, він згорнув килим і виявив, що в паркеті та бетонній плиті зроблено лаз до нижньої квартири.

Замкнувши двері, Лейнг ліг на підлогу і зазирнув униз. У круглому скляному столику, що дивом уцілів, відбилася його закривавлена сорочка та бородате обличчя, як ніби Лейнг дивився в глибокий колодязь. Біля столу лежали два перекинутих крісла. Балконні двері було акуратно зачинено, з двох сторін вікна висіли чисті фіранки. Дивлячись на мирну сцену, Лейнг відчував, що йому випадково відкрився паралельний світ, де не діють закони висотки,— чарівне царство, у якому величезні будинки обладнані та прикрашені, але не заселені.

Не втримавшись, він опустив у лаз худі ноги та прослизнув до нижньої кімнати. Стоячи на скляному столі, Лейнг оглядав квартиру. Загострене чуття підказало, що він не один: десь дзвякнув крихітний дзвіночок. Зі спальні почулося тихе шарудіння, наче маленька тварина намагалася вибратися з паперового пакета.

Лейнг штовхнув двері спальні. Руда жінка, років за тридцять, повністю одягнена, лежала в ліжку та гралася з перською кішкою. На тварині був оксамитовий нашийник із дзвіночком, а повідець був прив'язаний до закривавленого зап'ястка жінки. Кішка злизала з шерсті крапельки крові, а потім учепилася в зап'ястя жінці, намагаючись прогризти тонку шкіру і роз'ятрити рану.

Жінка, у якій Лейнг улізав Елеонору Пауелл, навіть не намагалася завадити кішці, яка мала намір поласувати її плоттю, а із серйозним синюшним обличчям дивилася на тварину, як терпляча мама дивиться на ігри дітей.

Поруч з її лівою рукою, на шовковому покривалі, лежали олівець та журналістський блокнот. Екранами до неї, за фут від ліжка, стояли чотири телевізори, налаштовані на різні канали. Три екрани були порожні, четвертий телевізор, на батарейках, показував розпливчасту картинку кінних перегонів — без звуку.

Забувши про блокноти, Елеонора періодично підносила закривавлене зап'ястя до пащі кішки, яка жадібно терзала шкіру навколо суглоба. Лейнг спробував відігнати кішку, але Елеонора смикнула повідець, повертаючи тварину до рани.

— Я не даю їй померти,— докірливо сказала жінка Лейнгу і безтурботно посміхнулася. Потім підняла ліву руку.— Докторе, можу запропонувати вам інше зап'ястя... Бідолаха, ви зовсім схудли.

Лейнг слухав звуки, що їх видавала кішка. У квартирі панувала тиша, і його власне прискорене дихання лунало неприродно гучно. Він що, скоро залишиться єдиним живим мешканцем висотки? Сам-один буде поневірятися поверхами та галереями, підходити до тихих ліфтових шахт, сидіти на самоті на балконах — почергово на кожному? Сон, що дуже давно його вабив, раптом здався жахіттям, особливо, якщо врахувати, що, залишившись тут на самоті, він постійно чутиме свої кроки та зустрічатиметься в помешканнях із самим собою.

Лейнг увімкнув звук телевізора. З динаміка долинув голос коментатора перегонів — божевільна скоромовка із кличок. Диктор немов квапливо перераховував тих, хто повинен населити висотку за допомогою екстреної пересадки особистостей.

— Що? Де програма? — підняла голову Елеонора, утупившись в екран.

Ліва рука потягнулася до блокнота й олівця.

— Що він говорить?

Лейнг підсунув під неї руки, збираючись підняти, однак худе тіло виявилося несподівано важким. А він виявився несподівано слабким.

— Ви можете йти? За телевізором я потім повернуся.

Елеонора, знизавши плечима, прихилилася до Лейнга, як п'яна в барі, яка прийняла двозначну пропозицію від старого знайомого, окинула його оцінюючим поглядом і погладила по руці.

— Гаразд. Тільки спочатку знайдіть батарейки.

— Зрозуміло.

Під її поглядом Лейнг витяг із гардероба валізу і почав набивати в неї одяг.

Так Лейнг забрав Елеонору Пауелл і її портативний телевізор до себе. Елеонору він улаштував на матраці у вітальні та цілими днями бігав покинутими квартирами в пошуках їжі, води та батарейок. Повернення в його життя телевізора переконало Лейнга, що все у висотці приходить у норму. Коли Стіл перебрався на більш ситні пасовища — вгору, Лейнг відхилив пропозицію супроводжувати його. Він зі своїми двома жінками вже вирішив від усіх відокремитися. З Еліс й Елеонорою він зможе бути таким агресивним і самодостатнім, таким пасивним і покірним, яким забажає. Поки що він не уявляв, ким стане для цих двох жінок, але свою роль він буде грати в рідних стінах.

Лейнг знав, що він почувається краще, ніж будь-коли, попри загрозу для життя і можливість померти в будь-яку хвилину від голоду або нападу. Його радувала впевненість у собі, уміння справлятися із завданнями з виживання — пошук їжі, збереження розуму, охорона своїх жінок від грабіжників, які захотять забрати їх собі. І головне, він пишався, що тримає під контролем пориви до Елеонори та сестри,— ці збочені думки, які навіювались нескінченними можливостями висотки.