Висотка

19 Нічні ігри

ечеря була майже готова. Сидячи на балконі 25-го поверху, Роберт Лейнг ворушив попіл багаття, запаленого зі сторінок телефонного довідника. Язички вогню освітлювали на рожні спокусливі плечі та грудну клітку вівчарки. Лейнг роздував полум'я і сподівався, що Еліса й Елеонора Пауелл, що лежать поряд на матраці, схвалять усе, що він зробив. Він не забував поливати жиром темну шкіру вівчарки, яку добряче нашпигував часником і зеленню.

— Одне є правило в житті,— бурмотів він про себе.— Чуєш запах часнику — отже, усе гаразд.

Нарешті все владналося, принаймні, станом на сьогодні. Вівчарка майже готова — чудова страва, яка піде жінкам на користь. Вони обидві останнім часом були невдоволені через недоїдання, від утоми вони навіть не похвалили Лейнга — з якою майстерністю та сміливістю він зловив собаку, не кажучи вже про непросту задачу оббілувати та обпатрати величезну тварину. Жінки навіть скаржилися на нервове скиглення Лейнга, коли він квапливо гортав сторінки куховарської книги, знайденої в квартирі неподалік. Він довго вибирав, як саме приготувати собаку. По тому, як тремтів і скавучав пес, він і сам оцінив важливість моменту, немов зрозумів, що залишився однією з останніх тварин у висотці і тому заслуговує особливих кулінарних підходів.

Думка про наближення тижнів голоду засмутила Лейнга, і він підкинув у багаття ще кілька сторінок. Хоча на нижніх поверхах, можливо, і водилася дичина, спускатися його поки не тягнуло. Огидний сморід від басейну на 10-му пробирався в усі вентиляційні короби та ліфтові шахти. Лише одного разу за останні місяці Лейнг потрапив на нижні рівні, коли, як добрий самаритянин, допоміг Ентоні Ройялу.

Він спокійно колов дрова в холі 25-го поверху. Варто було йому висмикнути з хиткої вже барикади туалетний столик, як у пролом, що утворився, ввалився Ройял. Кров із маленької рани на його грудях покривала білу куртку червоними відбитками долонь, немовби архітектор намагався себе позначити, щоби не загубитися. Він був майже не жилець: очі дивилися нарізно, шкіра обтягнула худе чоло. Якимось чином Ройял зміг дістатися сюди від самого пентхауса. Постійно спотикаючись, він шкутильгав сходами вниз за допомогою Лейнга, поки вони не досягай 10-го поверху. Над порожніми полицями супермаркету висів сморід гнилої плоті; Лейнг вирішив було, що зламали замкнений холодильник і м'ясо псується. Сплеск апетиту мало не змусив його кинути Ройяла та вирушити на пошуки їжі.

Але Ройял, майже не розплющуючи очей, вхопив Лейнга за плече та кивнув у бік басейну.

У жовтому світлі, що відбивалося від жирних плиток, перед ними простягнувся довгий могильник. Вода вже давно висохла; дно басейну було всипане черепами, кістками та спотвореними кінцівками десятків тіл. Переплутані тіла нагадували відвідувачів величезного пляжу, захоплених раптовою катастрофою.

Вражений не стільки видом знівечених тіл — мешканців, що померли від старості або хвороби і дісталися, схоже, диким собакам,— скільки смородом, Лейнг відвернувся. Ройял, що відчайдушно чіплявся за нього під час спуску сходами, далі міг упоратися сам і рушив до ряду роздягалень. Востаннє Лейнг бачив Ройяла, коли той підходив до сходів біля мілкого кінця басейну, немовби сподівався знайти собі місцинку на цьому останньому схилі.

Лейнг, присівши навпочіпки біля вогню, потикав шампуром стегно вівчарки і з зусиллям прогнав із пам'яті вид могильника. Іноді в нього виникали підозри, що хтось із мешканців дійшов до канібалізму — з дуже багатьох трупів хірургічно майстерно було зрізано цілі шматки плоті. Можливо, мешканці нижніх поверхів, змучені тяготами та дискримінацією, здалися необхідності.

— Роберте! Що ти робиш?..— незадоволений голос Еліси перервав роздуми Лейнга.

Витерши руки об фартух, він поспішив до спальні.

— Усе гаразд, вечеря майже готова.

Лейнг говорив заспокійливим тоном — так він розмовляв під час клінічної практики з найтупішими дітьми-пацієнтами. Такий тон не пасував двом розумним жінкам, що уважно стежили за ним із ліжка.

— Напустив диму в квартиру,— сказала Елеонора.— Знову сигнали подаєш?

— Ні... Це все телефонні довідники. Папір, напевно, із пластиком.

Еліс стомлено похитала головою.

— Де батарейки для Елеонори? Ти обіцяв знайти. Вона хоче знову писати огляди.

— Я знаю...

Лейнг подивився на порожній екран портативного телевізора на підлозі. Відповісти було нічого: як він не старався, останні батарейки вже сіли.

Елеонора уважно дивилася на нього. Вона розколупала рану на зап'ясті та манірно показувала її кішці, що сиділа в дальньому кутку.

— Ми обговорювали, чи не переїхати тобі в іншу квартиру.

— Що?

Не знаючи, чи це серйозно, чи знову розігрується пантоміма, Лейнг весело розсміявся.

Жінки лежали впритул одна до одної, ніби зливаючись докупи. Періодично приносячи їжу, Лейнг навіть не розумів точно, кого обслуговує. Вони об'єдналися в одному ліжку для тепла і безпеки, а можливо, і щоб спільно стежити за ним. Елеонора й Еліс знали, що залежать від Лейнга. Попри «пантоміми», вони своєю поведінкою повністю задовольняли потреби Лейнга — в обмін на його турботу. Такий обмін чудово підходив Лейнгові, як і те, що обидві були в одному ліжку: він терпів лише один набір улесливих вимог, один репертуар нервових ігор.

Йому подобалося, коли в Елеонорі прокидався старий дух. Обидві жінки страждали від недоїдання, і Лейнг радів, коли вони знаходили сили виконувати свої ролі в цьому уповільненому фарсі та поводилися з ним, як дві гувернантки, що служили багатому господареві, дратуючи норовливу та замкнуту дитину. Часом Лейнгові подобалося доводити гру до логічного завершення: він уявляв, що ці дві жінки командують ним та нескінченно його зневажають. Така роль виручила його, коли у квартиру увірвалася банда грабіжниць. Побачивши, як знущаються над Лейнгом і прийнявши його за бранця Елеонори й Еліс, жінки пішли. З іншого боку, можливо, вони надто добре усвідомлювали, що відбувається.

Так чи інакше, Лейнг міг вільно жити в цьому тісному сімейному колі. Тепер він мав повну свободу досліджувати себе, а постійна непередбачуваність тримала всіх у тонусі. Він міг просити цицьку, а міг і розгніватися. Ампул із морфієм залишалося достатньо, і Лейнг подумував познайомити жінок із цим п'янким еліксиром. Звикання знову схилить баланс сил на його користь і посилить їхню залежність. Як не дивно, саме тут, у висотці, він знайшов своїх перших пацієнтів.

Потім, розділивши собаку та роздавши щедрі порції жінкам, Лейнг, притулившись спиною до балконного поруччя, задумався про своє везіння. Тепер уже неважливо, як він поводиться, яким примхливим поривам дає волю, якими збоченими стежками слідує. Шкода, що Ройял помер: Лейнг був йому безмірно вдячний за проект висотки і взагалі за все, що тут відбувалося. Незрозуміло, з якого дива Ройял відчував перед смертю якусь там провину.

Лейнг бадьоро помахав жінкам — вони сиділи на матраці з тацею та їли з однієї тарілки,— доїв темне м'ясо, заправлене часником, і подивився на фасад будівлі. Усі поверхи були занурені в пітьму, і Лейнг цьому зрадів. Хоча він дійсно любить і підтримує свою зграю, це не заважає новознайденій свободі.

Загалом життя у висотці вдалося. Усе поступово приходило в норму. Лейнг знову почав подумувати про медичний інститут. Завтра можна під'їхати до фізіологічної лабораторії: може, дадуть студентів. Тільки спочатку треба прибратися. Він бачив, як дві сусідки підмітали в коридорі. Є надія запустити ліфт. Напевно, варто зайняти ще одну квартиру, розібрати барикаду та заново обставити кімнати. Лейнг згадав про погрозу Елеонори прогнати його і відчув величезне аж до непристойності задоволення. Треба подумати, як знову завоювати їхню прихильність.

Втім, усе це, як і морфій, який він буде їм давати, збільшуючи дозу, тільки початок, репетиція майбутніх розваг. Відчуваючи, як росте всередині радість, Лейнг притулився до поруччя.

Сутеніло, у темряві світилися вогники догоряючого багаття. Великий собака на рожні нагадував силует летючої понівеченої людини, що підіймається в нічне небо, і вуглинки горіли на його шкірі, ніби коштовне каміння.

Лейнг подивився на сусідню висотку. Там стався збій електропостачання, і на 7-му поверсі згасло світло. У темряві вже миготіли промені ліхтарів: мешканці намагалися зрозуміти, що відбувається. Лейнг посміхнувся, готовий вітати їх у новому світі.