Висотка

4 Угору!

ісля смерті ювеліра впродовж тижня події стрімко розвивалися в найтривожнішому напрямку. Річард Вайлдер, який мешкав на двадцять чотири поверхи нижче доктора Лейнга і тому набагато сильніше відчував тиск висотки, одним із перших повною мірою відчув зміни.

Вайлдер три дні був у від'їзді: знімав сцени для нового документального фільму про заворушення у в'язниці. Заколот арештантів у великій провінційній в'язниці, який широко висвітлювався в газетах і на телебаченні, дав можливість вставити у фільм гострі кадри. Вайлдер повернувся додому після обіду. Він щовечора дзвонив Гелен із готелю й обережно розпитував про стан справ у висотці, але вона ні на що особливо не скаржилася. Проте її ухильні відповіді його непокоїли.

Припаркувавшись, він поштовхом відчинив дверцята і витяг важке тіло з-за керма. Зі свого паркувального місця з краю автостоянки він уважно оглянув фасад величезного будинку. На перший погляд усе було спокійно. Сотні машин рівними рядами стояли на паркувальному майданчику. Поверхи балконів піднімалися назустріч сонцю, за перилами пишно квітли рослини в горщиках. На мить Вайлдеру навіть стало прикро: завжди готовий до дії, він насолоджувався суперечками минулого тижня, коли доводилося осаджувати агресивних сусідів (особливо з верхніх поверхів), які псували життя Гелен і двом хлопцям.

Певний дисонанс вносило тільки розбите велике вікно на 40-му поверсі, через яке вийшов нещасний ювелір. На даху було два пентхауси: північний займав Ентоні Ройял; у південному жив ювелір із дружиною. Зламану раму не замінили, і зірочка-скалка нагадала Вайлдеру чи то клинопис, чи то позначку на фюзеляжі бойового літака.

Вайлдер дістав із машини валізу і сумку з подарунками для Гелен і синів. На задньому сидінні лежала кінокамера: Вайлдер планував відзняти кілька сот футів пілотних кадрів для фільму про висотку. Незрозуміла загибель ювеліра підтвердила його впевненість у тому, що слід зняти документальний фільм про життя у висотці, можливо взявши смерть ювеліра за відправну точку. Яке щастя, що Вайлдер мешкає в тому ж будинку, що й покійник: це додасть фільму автобіографічності. Коли закінчиться поліцейське розслідування, справу передадуть до суду, а великий знак питання поганої слави так і залишиться на тому, що Вайлдер називав «переоціненим будинком» або «висячим палацом, що розсіює насіння інтриг і руйнації».

Підхопивши багаж м'язистими руками, Вайлдер пішов стоянкою до будівлі. Його власна квартира була розташована прямо над головним входом, і Вайлдер очікував, що Гелен вийде на балкон помахати рукою — одна з компенсацій за те, що він мусив паркувати машину в кінці стоянки. Однак майже всі жалюзі були опущені.

Пришвидшивши крок, Вайлдер дістався перших рядів машин. І тоді ілюзія порядку почала відлітати геть. Машини в перших трьох рядах були всипані брудом, вилощені колись боки вкрилися подряпинами і вм'ятинами. Доріжки навколо будівлі вкривали пляшки, банки та скалки; сміття було стільки, ніби воно сипалося з балконів безперервно.

У вестибюлі Вайлдер побачив, що два ліфти не працюють. У холі панувала тиша, немов будинок покинули. Офіс менеджера будинку було замкнено, на викладеній плиткою підлозі біля скляних дверей лежала нерозібрана пошта. На стіні напроти ліфтів виднівся напівстертий напис — перший серед закликів й особистих послань, які незабаром покриють усі доступні поверхні. Достатньо влучні, ці графіті демонстрували рівень інтелекту й освіченості мешканців. Попри виявлену в них жвавість розуму та багату уяву, вправні акровірші, паліндроми та грайливі непристойності, намальовані на стінах аерозольними фарбами, перетворилися на різнобарвну нечитабельну мішанину на кшталт дешевих шпалер (мешканці висотки так ними гребували) у пральнях і туристичних агентствах.

Вайлдер із дедалі більшим нетерпінням чекав біля ліфта. Він бив по кнопках, але ліфти не виказували йому жодних ознак взаємності. Усі ліфти зависали між 20-м і 30-м поверхами і здійснювали лише короткі переміщення. Підхопивши багаж, Вайлдер попрямував до сходів. У темному коридорі другого поверху він перечепився об пластиковий мішок, набитий сміттям, що забарикадував двері його квартири.

Коли він увійшов до передпокою, то першим його враженням було, що Гелен поїхала, забравши синів. Жалюзі у вітальні були опущені, кондиціонер не працював. Дитячі іграшки й одяг валялися на підлозі.

Вайлдер відчинив двері до спальні хлопців. Вони спали у себе в кімнаті, важко дихаючи застояним повітрям. На таці між ліжками лежали залишки вчорашньої їжі.

Вайлдер перетнув вітальню й увійшов до своєї спальні. Жалюзі на одному вікні були відкриті, і сонячне світло без перешкод лягало на білі стіни. Чомусь Вайлдер згадав камеру в психіатричному крилі в'язниці, яку знімав два дні тому. Гелен, повністю одягнена, лежала на акуратно застеленому ліжку. Вайлдер подумав, що вона спить, але, коли він рушив спальнею, намагаючись заглушити важкі кроки, вона підняла на нього абсолютно байдужий погляд.

— Річарде... Усе гаразд,— спокійно сказала вона.— Я не сплю відтоді, як ти вчора подзвонив. Добре з'їздив?

Гелен хотіла піднятися, але Вайлдер втримав її голову на подушці.

— Що з хлопчиками?

— Нічого,— вона торкнулася його руки і заспокійливо посміхнулася.— Вони хотіли спати, і я дозволила. Все одно зайнятися більше нічим. Уночі дуже шумно. Вибач, що у квартирі такий безлад.

— Забудь про квартиру. Чому хлопчики не в школі?

— Її зачинено; відколи ти поїхав, вони вже й не ходили.

— Чому?

Вайлдер, роздратований пасивністю дружини, зчепив пальці великих рук.

— Гелен, не можна ж цілий день лежати! А сад на даху? А басейн?

— Здається, вони існують тільки в моїй голові. Це дуже складно пояснити...

Гелен показала на кінокамеру на підлозі біля ніг Вайлдера.

— А це навіщо?

— Мені треба дещо зняти для фільму про висотку.

— Ще одна документалка про в'язницю,— невесело посміхнулася Гелен.— Я пораджу, із чого почати.

Вайлдер узяв її обличчя в долоні, намацав худі вилиці, немов хотів переконатися, що тонкі кісточки ще на місці.

Він мав якось її підбадьорити. Сім років тому, коли він познайомився з Гелен під час роботи в комерційній телекомпанії, вона була яскравою і впевненою в собі асистенткою продюсера і її гострий язичок припав Вайлдеру до серця. Якщо вони не були в ліжку, то невтомно сперечалися. Зараз, народивши двох синів і проживши рік у висотці, Гелен замкнулася в собі, пристрасно віддавшись турботі про дітей. Навіть рецензування дитячих книг було в минулому.

Вайлдер приніс Гелен чарку її улюбленого лікеру. Намагаючись вирішити, що робити, він помацав м'язи на грудях. Те, що раніше приносило йому радість, а тепер здебільшого викликало занепокоєння,— це те, що Гелен перестала помічати його романи з незаміжніми жінками висотки. Навіть якщо вона просто бачила, як чоловік говорить з однією з них, Гелен лише підходила, тягнучи за собою синів, немов їй було вже однаковісінько, куди його може завести випадковий секс. Деякі з цих молодих жінок (на кшталт телеактриси, чийого афганського хорта Вайлдер утопив під час перебоїв з електрикою, або асистентки режисера поверхом вище) подружилися з Гелен. Асистентка, серйозна дівчина, яка читала Байрона в чергах за продуктами, працювала на незалежного порнопродюсера — так, принаймні, повідомила чоловіку спокійним голосом Гелен.

— Вона повинна запам'ятовувати сексуальні пози між дублями. Приваблива робота. Цікаво, яка в них кваліфікація і коли їх відправляють на пенсію?

Вайлдера це шокувало. З дурної своєї ввічливості він сам не намагався розпитувати асистентку. Коли Вайлдер займався з нею любов'ю в її квартирі на 3-му поверсі, у нього з'являлося важке відчуття, ніби вона автоматично реєструє всі обійми і сексуальні пози — на випадок, якщо її кудись покличуть,— і може продовжити з того самого місця з іншим партнером.

Широта професійної приналежності мешканців висотки мала й свої неприємні аспекти.

Вайлдер дивився, як дружина попиває лікер. Він погладжував її худі стегна, намагаючись оживити її.

— Гелен, послухай, ти ніби чекаєш кінця. Ми все поправимо і поведемо хлопчиків до басейну!

Гелен похитала головою:

— Занадто багато ворожнечі. Вона була і раніше, а зараз просто вирвалася назовні. Люди чіпляються до дітей, і мені іноді здається, що самі цього не помічають.

Поки Вайлдер переодягався, Гелен сіла на краєчок ліжка і подивилася у вікно на сусідні будівлі на тлі неба.— Взагалі-то, це не мешканці винні. Це висотка...

— Я знаю. Але коли поліція завершить розслідування, усе заспокоїться, ось побачиш.

— А що вони розслідують?

— Звичайно що, смерть. Нашого стрибуна-ювеліра.

Вайлдер підібрав камеру та зняв кришку з об'єктива.

— Ти поговориш із поліцією?

— Не знаю. Я ні з ким не хочу зустрічатися,— зібравшись із силами, Гелен підійшла до Вайлдера.— Річарде, як ти дивишся на те, щоб продати квартиру? Ми справді могли би з'їхати звідси. Серйозно.

— Гелен...— зніяковівши, Вайлдер поглянув на крихітну, але міцну фігурку дружини. Він виставив широкі груди, зняв штани, продемонстрував важкі стегна, мов задля того, щоб самому переконатися у власному авторитеті.— Це все одно, що нас виселили. І ми вже не повернемо витрачених грошей.

Він почекав, поки Гелен опустить голову і знову обернеться до ліжка. Саме за її наполяганням півроку тому вони переїхали з першої квартири на цокольному поверсі. Тоді вони серйозно подумували зовсім залишити висотку, але Вайлдер умовив Гелен залишитися, з невідомо і для нього самого яких причин. Перш за все, він ні за що не визнав би провал своєї спроби спілкуватися на рівних із сусідами, дивитися в очі самовдоволеним бухгалтерам і маркетологам.

Коли до кімнати увійшли сонні сини, Гелен зауважила:

— Можливо, удасться перебратися вище.

Вайлдер міркував над останніми словами дружини, голячи підборіддя. Хворобливі відмовки мали тут особливе значення, так ніби у її голові застрягли якісь давні амбіції. Гелен, зрозуміло, мала на увазі соціальні ліфти, підйом до «кращих сусідів», подалі від низьких «передмість», ближче до пристойних житлових районів, десь між 15-м і 30-м поверхами, із чистими коридорами, де дітям не доведеться грати на вулиці, де толерантність і витонченість ушляхетнюють повітря.

Сам Вайлдер задумав дещо інше. Слухаючи, як Гелен тихим голосом муркоче до синів, він вивчав своє відображення у дзеркалі і, подібно бійцеві, який виходить на ринг, погладжував м'язи живота. Вайлдер майже був певен, що душею та тілом у висотці є найсильнішим чоловіком, і його дратувала безвольність Гелен. Він розумів, що не в змозі впоратися з такою пасивністю. Він реагував на неї відповідно до свого виховання, яким завдячував надмірно велелюбній матері, що душі не чула в синові впродовж усього його дитинства, щосили намагаючись подовжити його, і вселила в Вайлдера те, що він вважав непохитною впевненістю в собі. Мати з батьком — примарною фігурою із сумнівним бек-граундом — розійшлися, ще коли Вайлдер був дитиною. Удруге вона вийшла заміж за приємного, але тихого рахівника — шахового фаната, повністю присвятивши себе спілкуванню з упертим сином. Зустрівши майбутню дружину, Вайлдер наївно вважав, що буде все життя доглядати за нею і забезпечить їй нескінченний потік спокою та радості. Звісно ж, як Вайлдер розумів тепер, люди не міняються, і, попри всю непомірну впевненість у собі, він сам потребує догляду, як і раніше. Раз або два в перші роки шлюбу він намагався грати з дружиною у дитячі ігри, як це було з матусею. Але Гелен не могла змусити себе поводитися з Вайлдером, як із сином. Для неї ж, як вважав Вайлдер, любов і турбота мали найнижчу цінність. Можливо, проблеми у висотці більше відповідали її підсвідомим бажанням, ніж вона сама думала.

Масажуючи щоки, Вайлдер прислухався до нерівного гудіння повітря в трубі системи кондиціонування за душовою кабінкою; повітря нагніталося з даху будинку, за тридцять дев'ять поверхів над ними. Проточна вода з крана проходила довгий шлях від резервуара на даху, збігаючи величезними внутрішніми свердловинами, що пронизували будинок, як крижані потоки пронизують підземні печери.

Його намір зняти документальний фільм був умисною спробою домовитися з висоткою, відповісти на кинутий нею виклик і здобути перемогу. Віднедавна він уже усвідомлював, що в нього розвинулася сильна фобія. Він постійно відчував непомірну вагу бетону над головою, йому здавалося, ніби в його тілі сходяться силові лінії, що пронизують будівлю, так ніби це Ентоні Ройял навмисно розробив її тіло таким чином, аби володарювати нею. Уночі, лежачи поруч зі сплячою дружиною, Вайлдер часто прокидався від неспокійного сну і відчував, як інші 999 квартир тиснуть на нього через стіни і стелю, видавлюючи з грудей повітря. Він був упевнений, що афганського хорта він утопив не тому, що той йому не подобався, і не з бажання насолити господині, а щоб помститися за себе мешканцям верхніх поверхів будинку. Він схопив у темряві собаку, коли той упав у басейн. Піддавшись владному пориву, опустив тварину під воду. Коли він утримував під поверхнею її напружене і тремтяче тіло, то відчував, що в якомусь дивному сенсі бореться із самою висоткою.

Думаючи про ці далекі висоти, Вайлдер став під душ, пустив холодну воду на повну потужність і підставив крижаним струменям груди і пах. Коли Гелен починала проявляти непевність, він почувався налаштованим ще більш рішуче, як скелелаз, який досяг нарешті підніжжя гори, на яку готувався піднятися все життя.