Висотка

10 Пересохле озеро

досвіта Роберт Лейнг сидів на своєму балконі, доїдав убогий сніданок і слухав перші звуки будинку, що прокидався. Кілька мешканців уже поспішало на роботу, пробираючись через сміття до брудних автомобілів. Сотні людей продовжували щодня ходити в офіси і студії, їздити в аеропорти і на біржу. Попри перебої з водою та опаленням, чоловіки і жінки були елегантно і чисто вдягнені, і з їхнього вигляду ніяк не можна було здогадатися про події минулих тижнів. Утім, більшу частину робочого часу вони спали у своїх кабінетах.

Лейнг повільно та ритмічно жував шматочок хліба. Сидячи на потрісканих кахлях балкона, він почувався паломником, який втомився під час небезпечного підйому на гору і тепер виконує простий, але важливий обряд у придорожній каплиці.

Минула ніч принесла суцільний хаос — п'яні вечірки, сварки, розбій і напади на самотніх мешканців. Ще кілька поверхів занурилися в пітьму, аж до 22-го поверху, де жила Еліс, сестра Лейнга. Навряд чи бодай хтось спав. До того ж майже ніхто не виявляв ознак утоми, немовби життєвий ритм людей пересунувся з дня в ніч. Лейнг підозрював, що безсоння, від якого страждав багато хто з мешканців,— це підсвідома підготовка до майбутніх несподіванок. Сам він, попри синці на плечах і руках, був у чудовій фізичній формі. Невдовзі йому належало причепуритися і їхати до інституту.

Першу половину ночі Лейнг прибирав квартиру Шарлотти Мелвілл: ту пограбували, поки Шарлотта з маленьким сином ховалася у друзів. Потім він кілька годин допомагав охороняти ліфт, який вдалося перехопити його сусідам. Їхати ніхто нікуди не збирався, головне, захопивши ліфт, деякий час його утримувати, чинячи в такий спосіб психологічний тиск.

Вечір почався, як завжди, з вечірки у Пола Кросленда — теледиктора, а нині вождя клану. Сам Кросленд перебував в студії, але гості дивилися, як він зачитує новини, знайомим, добре поставленим голосом розповідаючи про велику автокатастрофу, у якій загинуло шестеро людей. Поки його сусіди купчилися біля телевізора, Лейнг чекав, що Кросленд згадає настільки ж страшні події в їхній висотці: смерть ювеліра, про яку тепер уже всі забули, розподіл мешканців на протиборчі табори. Можливо, на завершення випуску ведучий додасть і спеціальне послання членам свого клану, які в його кімнаті наповнювали один одному склянки, сидячи серед сміттєвих мішків.

Коли Кросленд ввалився до квартири — у спортивній куртці з каптуром і у важких черевиках, немов пілот, який повернувся з бомбардування,— всі були п'яні. Розрум'янена та збуджена Елеонора Пауелл хилилася до Лейнга, весело тикаючи в нього пальцем і звинувачуючи в тому, що він намагався вломитися в її квартиру. Цю новину сприйняли із захопленням, немов зґвалтування було цінним і випробуваним засобом згуртування клану.

— Низький рівень злочинності, докторе,— казала вона дружнім тоном,— точна ознака громадського занепаду.

Лейнг пив без зупинки. Він розумів, що навмисне накручує себе, пригнічуючи будь-які сумніви в розумі людей. А в практичному сенсі напитися — це найкоротший шлях зближення з Елеонорою Пауелл. Твереза, вона ставала вимотуюче чутливою і блукала коридорами з відсутнім виглядом, немов загубила ключі від мозку. Зате після декількох коктейлів вона оживала, її настрій стрибав подібно до того, як зіпсований телевізор скаче по програмах, причому весь цей божевільний хаос Лейнг міг зрозуміти, тільки якщо сам був п'яний. Він підняв Елеонору, радісно відзначивши, що вона вчепилася в лацкани його піджака, і не вперше подумав, що і сам, і його сусіди прагнуть неприємностей як найефективнішого засобу урізноманітнити статеве життя.

Лейнг відкрив кавоварку і спорожнив її через поруччя балкона. Відходи тепер скидали з балконів, і нікого не турбувало, що вітер може занести сміття до нижніх квартир. Від постійних вимкнень електрики їжа в холодильнику зіпсувалася. Пляшки з кислим молоком стояли цвілою шеренгою, згіркле масло, що розтануло, крапало через решітку. Смерділа протухла їжа досить специфічно, але Лейнг, не надто цим переймаючись, згріб усе в пластиковий мішок і викинув у напівтемний коридор.

У ліфтовому холі сперечалася група сусідів — назрівав конфлікт із мешканцями 28-го поверху. Кросленд викрикував якісь загрози в порожню шахту ліфта. Зазвичай у таку ранню пору Лейнг не звертав на нього уваги. Занадто часто Кросленд і гадки не мав, про що суперечка,— аби почалася сутичка. Без макіяжу, виражаючи обурення, Кросленд нагадував диктора, який уперше звинуватив читачів у поганих новинах про себе.

З мороку за дверима з удаваною байдужістю вийшли хірург-ортодонт і його дружина з кам'яним лицем. Вони, озираючись, трохи постояли серед сміттєвих мішків, потім Стіл оглядно підійшов до Лейнга, м'яко, але владно взяв його за руку, наче готувався до складного видалення зуба, і показав униз.

— Вони хочуть замкнути двері. Хочуть переробити проводку двох ліфтів так, щоб від цоколя до 28-го зупинок не було.

— А як же решта? — запитав Лейнг.— Як нам виходити з будівлі?

— Дорогий мій, навряд чи вони думають про нас. Наш 25-й — ключовий поверх для електромереж. Відрізавши три поверхи під нами, вони отримають буферну зону — розділять верхню і нижню частини будинку. І, прямо кажучи, докторе, коли це станеться, дуже важливо опинитися на потрібному боці...

Стіл замовк: підійшла сестра Лейнга зі своїм електричним кавником. Чолов'яга вклонився і розчинився в темряві, маленькі черевики спритно простукали серед сміттєвих мішків, проділ у волоссі блиснув у неясному світлі. Безсумнівно, він із такою ж спритністю прошмигне між майбутніх небезпек. Як помітив Лейнг, ортодонт узагалі перестав виходити з будівлі. Після битв останніх тижнів він, певна річ, очікував бурхливого підвищення попиту на якісну стоматологічну допомогу.

Привітавшись із Еліс, Лейнг усвідомив, що вона також (якщо Стіл має рацію) буде жити з чоловіком-алкоголіком не на тому боці демаркаційної лінії — у темряві. Сестра прийшла ніби скористатися розеткою на кухні Лейнга, але неуважно поставила електричний кавник на столик у передпокої і, вийшовши на балкон, утупилася в ранкове повітря, немов радіючи, що піднялася ще на три поверхи.

— Як Чарлз? — запитав Лейнг.— На роботі?

— Ні... Він відпросився. Як на мене, назовсім. А ти?

— Сьогодні поїду. Хочеш, дорогою провідаю його?

Еліс проігнорувала його пропозицію. Вона вчепилася в поруччя і почала розгойдуватись, як дівчисько.

— Тут так мирно... Роберте, ти не уявляєш, на що це схоже для багатьох.

Лейнг розсміявся у відповідь на зауваження Еліс, ніби його не стосуються події у висотці,— типова думка старшої сестри, приреченої з дитинства доглядати за молодшим братом.

— Заходь, коли схочеш.

Він поклав їй руку на плече, легенько притримуючи, на випадок, якщо вона втратить рівновагу. У минулому він завжди фізично відмежовувався від Еліс (вона була занадто схожа на їхню матір), але тепер (і не тільки із сексуальних причин) ця подібність його заводила. Хотілося торкатися її стегон, гладити груди. Нібито усвідомлюючи це, вона прихилилася до його грудей.

— Можеш користуватися моєю кухнею,— сказав Лейнг.— Наскільки я розумію, на нас чекає хаос. Тут буде безпечніше.

— Добре. Тільки в твоїй квартирі брудно...

— Для тебе я приберу.

Лейнг задумливо подивився на сестру. Вона розуміє, що відбувається? Навіть не усвідомивши цього, вони тільки що домовилися про побачення.

Усі люди у висотці пакували валізи, готуючись до подорожей, коротких, але важливих, на кілька поверхів угору або вниз, або, принаймні, в інший кінець коридора. Крім того, відбувався потаємний обмін партнерами. Шарлотта Мелвілл зійшлася зі статистиком із 29-го поверху і майже не з'являлася у своїй квартирі. Лейнг не ображався. Шарлотті потрібна людина, яка допоможе розкритися її силі та твердості.

Подумавши про неї, Лейнг відчув жаль, що сам нікого не знайшов. Утім, необхідну підтримку дасть йому Еліс, з її немодною тепер прихильністю до домашніх цінностей. Попри те, що йому не подобалася її смілива постава, що так болісно нагадувала йому їхню матір, це давало йому незбагненне відчуття безпеки.

Обіймаючи сестру за плечі, Лейнг подивився на дах висотки. Здавалося, він не піднімався на оглядовий дах багато місяців, але вперше його туди не тягло. Він побудує собі житло на цьому місці, із цією жінкою і в цій печері.

Коли його сестра пішла, він почав готуватися до походу в інститут. Зручно прилаштувавшись до повного сміттєвого мішка, Лейнг сидів на підлозі і дивився на гору немитого посуду в раковині. Роздивляючись кухню в незвичному ракурсі, від низу до верху, Лейнг був вражений тим, на що вона перетворилася. Підлогу було завалено недоїдками та порожніми консервними банками. З подивом Лейнг нарахував шість повних сміттєвих мішків, а він же думав, що мішок всього один.

Лейнг витер руки об забруднені штани і сорочку і, відкинувшись на м'яке ложе з власних відходів, мало не задрімав. Підніматися довелося, докладаючи зусиль. Неухильний занепад, постійне зниження стандартів тривало не тільки в квартирі, але і в особистих звичках. Певною мірою були винні перебої з водою й електрикою, проте істотну роль відігравало і падіння зацікавленості в будь-яких умовностях. Нікого із сусідів уже не хвилювало, що вони їдять. Ані Лейнг, ані його друзі тижнями не готували чогось пристойного — вони просто відчували голод і їли те, що було під рукою. Так само нікого не хвилювало, чим напиватися, аби швидше заглушити відчуття, які ще залишалися. Лейнг тижнями не торкався улюблених аудіозаписів. Навіть мова його стала грубою.

Він поглянув на товстий шар бруду в себе під нігтями. Такому занепаду і в собі, і в оточуючих він майже радів. Бруд, несвіжа одежа та відмова від гігієни, байдужість до їжі та питва — все це допомагало виявити себе справжнього.

Лейн прислухався до гудіння холодильника. Електрика повернулася, і апарат почав смоктати напругу. Із крана закрапала вода: запрацювали насоси. Згадавши скептичні слова Еліс, Лейнг спробував навести хоч якийсь лад у помешканні. Але за півгодини, тягнучи сміттєвий мішок із кухні в коридор, зупинився і кинув мішок на підлогу. Усе це нічого не дасть, безглуздо переносити бруд з одного місця на інше.

Набагато важливішою була фізична безпека квартири, особливо коли його не було вдома. Він пройшовся уздовж довгих книжкових полиць у вітальні, скидаючи медичні та наукові томи на підлогу. Секцію за секцією, він розібрав полиці, відніс дошки в передпокій і цілу годину метушився, перетворюючи приступну квартиру на саморобну домашню фортецю. Важкі меблі — обідній стіл і різьблену дубову шафу зі спальні — він пересунув до передпокою, із крісел і письмового столу спорудив міцну барикаду, потім переніс запаси їжі з кухні до спальні. Запаси були невеликі, але дозволять протягнути кілька днів — мішечки рису, цукру і солі, банки з яловичиною та свининою, черствий буханець хліба.

Тепер, коли перестав працювати кондиціонер, у кімнатах стало задушливо. Нещодавно Лейнг помітив сильний, але неприємний запах, характерний душок квартири — дух самого Лейнга.

Він здер із себе брудну футболку і помився в останніх струмках води з душу. Потім поголився і надів чисту сорочку і костюм. Якщо прийти в інститут, одягненим як заброда, можна проговоритись якомусь гострозорому колезі, що насправді діється у висотці. Лейнг оцінив себе в дзеркалі гардероба. Худющий, блідошкірий чоловік із синцями на лобі, у діловому костюмі, завеликому для нього, виглядав вкрай непереконливо, як той в'язень, що вийшов на свободу, одягнений у чужий костюм, щулиться на денне світло після довгої відсидки.

Зміцнивши запори на вхідних дверях, Лейнг наважився покинути квартиру. На щастя, вийти з висотки було простіше, ніж пересуватися всередині неї. Немов неофіційна лінія метро: за одностайною згодою в робочий час один ліфт продовжував курсувати від головного вестибюля. Попри це всюди ясно відчувалася атмосфера напруженості та ворожості. Барикади з меблів і сміттєвих мішків загороджували вхід на кожен поверх. Не тільки стіни коридорів і холів, а й стелі, і килими були списані гаслами — плутанина кодованих сигналів, які свідчили про атаки диверсійних груп із верхніх або нижніх поверхів. Лейнг ледве стримався, щоби не нашкрябати олівцем номер свого поверху на стіні ліфта серед безлічі цифр (деякі по три фути заввишки), що нагадували нотатки в шаленому гросбуху. Зіпсовано було майже все, що тільки можна: дзеркала в холах розбиті, телефони-автомати зірвані зі стін, обшивка на дивані порізана. Ступінь вандалізму був навмисно надмірним, бо виконував ще іншу, більш важливу роль — маскування відомого способу, у який мешканці висотки, перериваючи всі телефонні лінії, відрізали себе від зовнішнього світу.

Кілька годин на день неформальне перемир'я робило транспортну систему будівлі приступною, але період затишшя ставав усе коротшим. Мешканці пересувалися висоткою маленькими групками, чуйно цураючись чужинців. На кожному з цих облич був знак — номер поверху. Протягом цього короткого перемир'я (чотири або п'ять годин), підтверджуючи свій попередньо визначений статус, вони могли пересуватися між нападами — учасники ритуальної битви за сходи. Лейнг та інші пасажири ліфта застигали в кабінці, що повільно повзла вниз, як музейні манекени з табличкою: «Мешканець висотки другої половини двадцятого століття».

Діставшись цокольного поверху, Лейнг обережно рушив до виходу, повз замкнений кабінет менеджера та тюків нерозібраної кореспонденції. Він уже кілька днів не вибирався до інституту, так що світло та прохолодне повітря за скляними дверима приголомшили його — так лякає атмосфера чужої планети. Аура незвичайності, набагато реальніша за все всередині будівлі, тягнулася від висотки всібіч бетонними площами та бруківками комплексу.

Обернувшись через плече, Лейнг подивився, немов перевіряючи ментальний зв'язок із будівлею, і пішов автостоянкою. Поміж машин валялися сотні битих пляшок і банок. Напередодні приїжджав санітарний інспектор із центрального офісу комплексу, але поїхав за півгодини, задовольнившись поясненням, що гори відходів — це наслідок нечіткої системи вивозу сміття. Оскільки формальних скарг від мешканців не надходило, то і заходів вживати не було потреби. Лейнга вже не дивувало, що мешканці, які декілька тижнів тому одностайно лаяли розвал служб будівлі, тепер із тією ж одностайністю переконували чужинців, що у них усе гаразд,— почасти під впливом збоченої гордості, а почасти через бажання вирішити конфлікт без втручання. Так ворогуючі банди, що воюють на смітнику, об'єднуються проти будь-якого чужинця.

Лейнг дістався центру стоянки — запечатаної прямокутної планети зі скляною поверхнею (всього за двісті ярдів від сусідньої висотки). До квартир, схожих аж до останньої фіранки і посудомийної машини на квартири у висотці Лейнга, вселилися вже майже всі мешканці, але чужа будівля здавалася далекою та страшною. Дивлячись на нескінченні ряди балконів, Лейнг здавався собі відвідувачем злого зоопарку, де в складених одна на одну клітках утримувалися непередбачуваної жорстокості звірі. Кілька мешканців, обіпершись на поруччя, байдуже розглядали Лейнга; він раптом уявив, як дві тисячі мешканців вилітають на балкони, починають жбурляти в нього все, що під руку підвернеться, і хоронять його під курганом винних пляшок і попільничок, аерозольних балончиків та упаковок презервативів.

Дійшовши до машини, він нахилився до вікна. Лейнг раптом усвідомив, що протистоїть тут спокусам зовнішнього світу, його прихованим загрозам. Попри всі конфлікти, висотка означала безпеку та захищеність. Коли він відчув целюлозу віконної опори, йому згадалося застійне повітря квартири, зігріте теплом його власного тіла. А тут яскраве світло, відбите хромованою поверхнею на сотнях машин, наповнювало повітря гострими ножами.

Повернувшись до автівки спиною, Лейнг почав ходити стоянкою паралельно будівлі. Він ще не готовий вийти у відкритий простір, зустрітися з колегами в інституті, продовжити заняття зі студентами. Може, краще сьогодні залишитися вдома і підготуватися до наступної лекції?

Лейнг дістався берега декоративного озера (витонченого овалу у сто ярдів завдовжки), спустився сходами і за своєю тінню пішов злегка покатим бетонним дном. За кілька хвилин він зупинився в центрі порожнього штучного озера. Або, точніше, у центрі величезної могили, закругленої з усіх боків, гладкої та безликої, але чомусь лякаючої, як обриси глибоко прихованого психозу. Пустий вільний простір уособлював усі небезпеки світу за межами висотки.

Не в змозі тут залишатися, Лейнг повернувся та швидко пішов до «берега», а потім побіг до будинку між запилюжених машин.

За десять хвилин він опинився у своїй квартирі. Замкнувши двері, переліз через барикаду і почав блукати напівпорожніми кімнатами. Вдихаючи сперте повітря, Лейнг відновився завдяки власному запаху, майже вгадуючи частини тіла: ось ноги, ось геніталії, ось складна суміш запахів із рота. Зірвавши в спальні одяг, жбурнувши костюм і краватку на дно шафи, він знову натягнув забруднений спортивний костюм. Він знав, що більше ніколи не спробує покинути висотку. Лейнг подумав про те, як заманити Еліс до своєї квартири. Якимось чином саме такі потужні запахи і повинні були привабити її до нього.