Школа Добра і Зла

28 Відьма з Нескінченних Лісів

Коли траплялось щось жахливе, моя мати завжди казала: «Знайди у цьому щось добре», — Естер відсапувалася, пробігаючи повз скам’янілих Кастора і Бізля у залі Капостей.

— Коли траплялося щось жахливе, мій тато завжди говорив: «Їж», — Дот задихалася, повертаючи за ріг.

Вони врізалися у Мону й Арахне…

— Що відбувається? — закричала Мона.

— Йдіть до своєї кімнати! — гаркнула Естер. — І не виходьте звідти!

Мона і Арахне забігли до кімнати і замкнули двері.

Естер і Дот помчали сходами й побачили Горта, Равана і Векса.

— Йдіть до своєї кімнати! — закричала Дот. — І не виходьте звідти!

Хлопчики подивилися на Дот, потім на Естер.

— Негайно! — гаркнула Естер, і хлопчики поквапилися геть.

— Припустімо, що я твій поплічник, — надулася Дот. — Тоді ми не будемо в одному класі наступного року!

— Це якщо Школа ще існуватиме! — відрізала Естер.

Вони бігли через передпокій зі сходами, розганяючи наляканих Нещасливців по їхніх кімнатах.

— Але є одна гарна річ, — сказала Дот. — Жодного домашнього завдання!

Естер раптом зупинилася, широко розплющивши очі.

— Дот, ми не готові до справжньої відьми. Ми першокурсники!

— Це Софі, — сказала Дот. — Та сама дівчинка, яка любить парфуми і рожеве. Нам просто потрібно її заспокоїти.

Естер криво посміхнулася.

— Знаєш, іноді ми тебе недооцінюємо.

— Ой, дурниці, — почервоніла Дот і кинулася вперед. — Може, Анаділь знайшла її.

Після того як вони очистили решту Школи Зла, дві виснажені дівчинки пошкандибали до кімнати 66, де побачили, що їхня сусідка лежить на кублі з простирадл.

— Всі позамикалися у своїх кімнатах, — сказала Дот, обмахуючись тунікою.

Витерши піт, Естер похмуро подивилася на Анаділь:

— Ти шукала Софі?

— Я не мала потреби, — видихнула Анаділь. — Вона йде сюди.

— Сюди? — пирхнула Естер. — Звідки, на біса, ти це знаєш?

Анаділь відкинула простирадла, показуючи Грімма, зв’язаного і з заткнутим ротом.

— Він сказав мені.

У Школі Добра Чаддік і Тедрос у скривавлених і розірваних сорочках стояли на варті за межами загальної кімнати Доблесті.Усередині тісної брудної схованки дівчатка сопіли у руках своїх обранців, а Беатрікс і Ріна ходили між пораненими хлопчиками із мазями і пов’язками. До того часу, коли зійшло сонце, вони теж спали.

Тільки Агата не сміла відпочивати. Скрутившись у кріслі зі шкіри зебри, вона думала про дівчинку, яка колись принесла їй огірковий сік і печиво з висівок, яка кликала її на прогулянки і довіряла свої мрії.

Цієї дівчинки вже не було. Замість неї була відьма, яка прагнула її смерті.

Вона дивилася крізь вікно на міст, де стояли скам’янілі вчителі, а внизу застигла магічна хвиля. Це не випадковість, не велика помилка. Все це було частиною плану Директора. Він хотів, щоб двоє Читачів розпочали війну.

«Але на чиєму він боці?»

Сонце заповнило кімнату, але Агата не зімкнула очей і чекала на подальші дії Софі.

У кімнаті 66 ранок прийшов і пішов. Так зробив і день.— Ви не маєте щось попоїсти? — запитала Дот зі свого ліжка.

Естер і Анаділь витріщилися на неї, між ними шкабарчав Грімм із кляпом у роті.

— Я відучора нічого не їла, а я більше не можу їсти шоколад, через вас я жила у туалеті, тепер шоколад мені нагадує…

Естер витягла з Грімма кляп.

— Де Софі?

— Прийде! — закричав Грімм.

— Коли? — спитала Естер.

— Почекай, — відповів Грімм.

— Що?

— Грімм прийшов. Грімм чекає.

Естер подивилася на Анаділь.

— Через це ми тут?

У дверях повернувся ключ, і всі троє сховалися під ліжка.

— Грімм?

Софі прослизнула всередину, зняла чорну мантію і повісила її на гачок.

— Де ти?

Вона огледіла кімнату. Софі пошкребла шкіру голови гострими брудними нігтями.

Коли на підлогу впали пасма білого волосся, дівчатка задихнулися.

Софі озирнулася і побачила, як щось куйовдиться під простирадлами.

— Грімм?

Вона обережно підкралася до ліжка…

Дівчатка втрьох накинулися ззаду.

— Тримай зап’ястки! — кричала Естер, обгорілими простирадлами вона прив’язувала до ліжка ноги Софі. Анаділь зафіксувала зап’ястки Софі над головою поруч із Гріммом, а Дот била купідона подушкою по голові, щоб зробити хоч щось корисне.

— Можливо, ви забули, — зітхнула Софі. — Але я на вашому боці.

— Тепер ми всі на одному боці, — прошипіла Естер. — Проти тебе.

— Я захоплююсь такими приємними намірами, Естер, але ж ти не належиш до Щасливців.

При світлі Естер помітила, що обличчя Софі посічене зморшками.

— Ти будеш тут гнити, доки ми не з’ясуємо, як відродити вчителів, — сказала Естер, ховаючи руки, що тремтіли.

— Просто знайте, що я прощаю вас усіх, — зітхнула Софі. — Перш ніж ви перепросите.

— Ми не будемо перепрошувати, — зауважила Естер. Вона дала Анаділь і Дот знак, щоб ті йшли геть.

Анаділь схопила з гачка мантію Софі.

— Ви повернетеся до мене.

Вони дивилися на Софі, яка посміхнулася, демонструючи втрату ще кількох зубів.

— Ось побачите.

Естер здригнулася і зачинила за собою двері.

Двері відчинилися. До кімнати зазирнула Дот:

— Ти не маєш чогось попоїсти?

Естер витягла її і знову зачинила двері.

Грімм миттєво прожував кляп і виплюнув його.

— Гарний хлопчик, — сказала Софі. Вона погладила Грімма, коли він перегриз її пута. — Ти добре зробив, затримавши їх тут.

Вона відчинила свою шафу і витягла з неї старий швейний комплект і ящики з тканиною й нитками.

— Я була дуже зайнята, Грімм. І повинна багато чого зробити.

БУМ!

Софі повернулася до дверей.

БУМ! БУМ!!

Зовні Анаділь прибивала дошки, вішала замки і закручувала гвинти в її двері, а Естер і Дот підпирали двері статуями й лавами із зали. Естер угледіла Нещасливців, які визирали з їхніх кімнат.

— ЗАЛИШАЙТЕСЯ ВСЕРЕДИНІ! — гримнула вона — і двері позачинялися.

— Я почуваюся жахливо, — сказала Дот. — Вона наша сусідка!

— Хай там як, а це не наша сусідка, — сказала Естер.

Усередині Софі мугикала під стук молотка. Під її сяючим пальцем голка шила сама собою.

— Їм просто доведеться все це зняти, — зітхнула вона, згадавши, коли її в останній раз замикали у кімнаті. — Все це марно.

Раннім вечором Щасливці відчували неспокій і почали групуватися, щоб узяти ванну. Потім вони перейшли до Трапезної, де зачаровані горщики на кухні продовжували готувати, незважаючи на скам’янілих німф навколо них. Учні наповнили тарілки карі з гуски, сочевичним салатом і фісташковим шербетом і поїли за круглими столами у незграбній тиші. За головним столом Агата намагалася упіймати погляд Тедроса, але він із нещасним виглядом просто гриз курячу кістку. Вона ніколи не бачила, щоб він виглядав так стомлено — темні кола під очима, бліде обличчя, якась пляма на підборідді. Він єдиний не узяв ванну.Тиша стояла, аж поки вони почали їсти шербет.

— Ой, я не знаю, чи знаєте ви, але, м-м-м, зала Добра? — Кіко знітилася. — Вона і досі… ціла.

Сто дев’ятнадцять голів піднялися.

Кіко піднесла шербет до спітнілого обличчя.

— Тож ми могли б, якби захотіли, м-м-м, як і раніше провести, ви знаєте… — вона проковтнула. — Бал.

Усі дивилися на неї.

— Чи ні, — пробелькотіла Кіко.

Її однокласники повернулися до шербету.

За хвилину Міллісент відклала ложку.

— Ми готувалися увесь цей час.

— І ми ще маємо дві години, — сказала Жизель.

Ріна зблідла.

— Чи достатньо часу?

— Я доберу музику! — сказав Трістан.

— Я перевірю залу! — підхопив Тарквін.

— Всім одягатися! — проголосила Беатрікс, натовп облишив ложки і став на ноги.

— Ну ж бо, з’ясуймо! — почувся голос Агати. — Феї і вовки мертві, вчителі зачаровані, Школа напівзруйнована, вбивця на волі, а ви хочете провести Бал?

— Ми не можемо відмовитися через відьму! — відповів Чаддік.

— Ми не можемо відмовитися від наших суконь! — скорботно промовила Ріна.

Щасливці вибухнули розлюченою згодою.

— Вчителі будуть пишатися!

— Добро ніколи не поступається Злу!

— Вона хоче занапастити наш Бал!

— Всі, замовкніть.

Кімната затихла. Щасливці повернулися до Тедроса, який і досі сидів.

— Агата має рацію. Зараз ми не можемо провести Бал.

Його однокласники посідали, киваючи. Агата видихнула.

— Спочатку ми знайдемо відьму і вб’ємо її, — гарчав Тедрос.

Агата стисла кулаки, а Щасливці вибухнули вигуками.

— Вбити відьму! Вбити відьму!

— Ви вважаєте, що вона просто чекає на нас? — вигукнула Агата, схопившись зі стільця. — Ви гадаєте, що можна запросто прогулятися до Школи Зла і вбити справжню відьму?

Вигуки припинилися.

— Що ти маєш на увазі під «справжньою» відьмою? — Беатрікс витріщилася на неї.

Кіко зблідла, зрозумівши:

— Казкар дійсно пише вашу казку, це правда?

Агата кивнула, і в кімнаті почулось нервове хихотіння.

— Ми не знаємо, хто контролює ці казки, — сказала Агата, перекриваючи їх. — Ми не знаємо, чи Директор добрий, чи злий. Ми навіть не знаємо, чи Ліси і досі мають баланс Добра і Зла. Все, що ми знаємо, — це те, що Софі хоче моєї смерті і вб’є будь-кого на своєму шляху. Отже, я кажу, що ми повертаємося до загальної кімнати Доблесті і чекаємо.

Усі погляди звернулися до Тедроса, який похмуро дивився на неї.

— Але я — Капітан цієї школи, — відповів він, — і я кажу, що ми атакуємо.

Погляди металися між ним і його принцесою.

— Тедросе, ти довіряєш мені? — м’яко запитала Агата, дивлячись на нього.

Запанувала тиша. Її питання повисло у повітрі, Тедрос почервонів під її поглядом.

Принц відвернувся.

— Назад до кімнати Доблесті, — пробурмотів він.

Оскільки Щасливці підкорилися його наказам і похмуро доїдали, Агата торкнулася його плеча.

— Ти вчинив правильно…

— Я збираюся узяти ванну, — відповів він. — Хочу виглядати гарно, коли ховатимусь, наче дівчисько!

Агата дозволила йому вирватися уперед. Коли Тедрос пішов із зали, біля дверей його зустріла Беатрікс.

— Ну ж бо, прослизнемо до Школи Зла, Тедді! Ми вб’ємо цю відьму разом!

— Роби, як тобі сказали, — скипів Тедрос і проскочив повз неї.

Почервоніла Беатрікс дивилася, як він іде.

За кілька хвилин, коли Щасливці повернулися до своєї тюрми у кімнаті Доблесті, вона проскочила по переходу до своєї кімнати, де на неї чекав голодний білий кролик, який стрибав угору-вниз.

— Ти отримаєш вечерю, Тедді, — сказала вона, підхопивши його. — Але спочатку ти маєш її заробити.

Естер прокинулася у темряві, коли на Дзвіниці пробило вісім. Заслинена, вона відірвала книжку «Відміна Проклять», яка прилипла до її щоки, і подивилася на Дот і Анаділь, зсутулених за меблями, що закривали їхню кімнату.Естер зірвалася на рівні і подивилася поверх їхніх голів. Двері кімнати 66 були не порушені.

Естер полегшено видихнула, а потім задихнулася. У кінці зали щось рухалося. Вона перелізла через безлад із меблів і підкралася до сходів.

Коли вона наблизилася, побачила три зсутулені фігури, що кралися сходами. За хвилину з’явилися ще дві…

Естер чекала за балюстрадою, поки не побачила ще тіні. Вона запалила смолоскип…

Мона, Арахне, Векс і Брон витріщилися на неї.

— Чому ви не у ваших кімнатах? — заричала Естер.

— Ми хочемо допомогти! — сказала Мона.

— Ми хочемо битися! — зауважив Векс.

— Що? Що ти…

Тоді Естер побачила те, що було у їхніх руках.

Анаділь бачила сни про каналізацію, а Дот — про боби, коли обидві прокинулися, відчувши, що їх хтось копає у животи.

— Дивіться! — Естер простягла чорну картку із зеленими блискітками і примарно-білим написом.

— Це мило. Хоча навряд чи варте того, щоб нас розбудити, — сказала Дот. — Що за помста?— Жодної помсти! — вигукнула Естер.

— Тоді навіщо ти написала це? — спитала Анаділь.

— Це не я, ідіотки!

Обидві дівчинки подивилися на неї. Потім кинулися до сходів.

— Як вона вийшла? — закричала Анаділь, перестрибуючи по дві сходинки за один раз.

— Вона зробила це ще до того, як прийшла! — відповіла Естер.

Годинник пробив пів на восьму.

— Вона дуже гарна у капостях.

Дот спустилася сходами.

— Як гадаєш, що це буде за помста?

— Ще більше ворон? — сказала Анаділь.

— Отруйні хмари? — сказала Естер.

— Запалювальні бомби, закладені в обох школах, що вибухнуть водночас? — запитала Дот.

Естер зблідла.

— Вважаю, що вони всі мертві!

Вони пробігли крізь передпокій, повз Трапезну, повз Виставку Зла, до вкритих павутинням, прикрашених різьбленими черепами дверей у віддаленому кінці Школи. Відкинувши чорне запрошення, Естер відчинила двері, і три дівчинки посунули до зали Зла, підготовленої для бойні.

Дот кинула лише один погляд і знепритомніла. Дві інші втратили подих.

— Це помста? — сказала Естер зі сльозами.

Біля входу до зали кролик Тедді вискочив з-під сходів і схопив картку, що викинула Естер. Він обережно затис її зубами. Потім, мріючи про груші, сливи й інші смаколики, пострибав назад, щоб розшукати свою хазяйку.

Притулившись до стіни у загальній кімнаті Доблесті, Агата намагалася не стуляти очі, але повіки ставали дедалі важчими, аж поки вона не почала схилятися вбік. Чиїсь руки підхопили її. Вона зиркнула на Тедроса у спідній сорочці, рум’яного і мокрого після ванни.— Спи, — промовив він. — Я поряд.

— Я знаю, що ти через мене засмутився.

— Тс-с-с, — сказав він, стискаючи її міцніше. — Більше жодних суперечок.

З винуватою посмішкою Агата здалася його сильним рукам і заплющила очі.

Двері загальної кімнати розчинилися.

— Тедді! — увірвалася Беатрікс.

Щасливці прокинулися.

Тедрос роздратовано підняв очі.

— Вони йдуть! — заволала Беатрікс і простягла йому чорну картку. — Вони йдуть, щоб убити нас!

Тедрос прочитав білий напис. На його шиї поздувалися вени.

— Я так і знав!

Агата намагалася зазирнути йому через плече, але він підвівся на ноги.

— УВАГА!

Щасливці одразу посідали.

— Цієї самої миті лиходії планують помститися нам, — проголосив Тедрос. — Всі Нещасливці зараз об’єдналися із Софі. Наша єдина надія — напасти на Школу Зла, перш ніж вони прийдуть до нас. Вирушаємо о 21 : 00!

Агата стояла вражена.

— Готуймося до війни! — заревів Тедрос, відчиняючи двері.

— Війна! — заревів Чаддік і повів Щасливців за собою. — Готуймося до війни!

Приголомшена Агата підняла картку. Коли вона читала, її очі спалахнули.

— Ні! Не нападайте!

Вона вибігла із загальної кімнати… і під її ногою промайнув чийсь черевичок. Агата влетіла у стіну — в очах потемніло.

— Ой, — сказала Беатрікс і побігла за рештою.

Агата розплющила очі. Вона відчула пекучий головний біль і побачила порожню залу. Стогнучи від болю, вона пішла за відбитками взуття по переходу до вежі Честі, а потім до Сховища Гензеля. Нарешті вона почула зловісні звуки, як меч вдарявся об камінь.Вона заглянула до кімнати з твердого цукру і побачила, що хлопчики-Щасливці нагострюють справжні мечі, стріли, сокири, булави, ланцюги, які вони забрали зі Зброярні.

— Скільки киплячого масла? — озвався один.

— Досить, щоб засліпити їх усіх! — вигукнув інший, проводячи мечем по точилу.

У кімнаті з льодяників Ріна переробляла сукні дівчаток на більш практичні для боротьби, тим часом як Беатрікс озброїла кожну дівчинку мішечком гострих каменів і дротиків із шипів.

— Але хлопчики готувалися до війни на уроках, — простогнала дівчинка.

— А ми ніколи не вчилися битися! — промовила інша.

— Ви хочете стати рабами лиходіїв? — вибухнула Беатрікс. — Вас примусять готувати дітей, їсти серця принцес і пити кінську кров…

— І носити чорне? — вигукнула Ріна.

Щасливиці ковтнули.

— Тоді швидко вчіться, — сказала Беатрікс.

У зефірній кімнаті Кіко і Жизель запалили десятки смолоскипів, а у кімнаті з жувального драже Ніколас і купа хлопчиків вирізали таран.

Агата знайшла Тедроса в останній кімнаті з Чаддіком і двома іншими хлопцями, вони нахилилися над рукописною картою професорки Даві.

— Звідки ти знаєш, що зала Зла тут? — запитав Чаддік.

— Це лише здогад, — відповів принц. — Агата єдина, хто бував у цій проклятій Школі, але я не можу знайти її. Скажи Беатрікс, щоб пошукала її ще раз.

— Я позбавлю вас цього клопоту.

Хлопчики повернулися до Агати.

— Нам потрібна твоя допомога, — сказав Тедрос, посміхаючись.

— Я не буду допомагати Капітану, який веде свою армію на смерть, — сказала Агата.

Тедрос почервонів від здивування.

— Агато, вони збираються вбити нас!

— Зараз Добро збирається атакувати, щоб убити нас усіх, — зауважила вона, тримаючи чорну картку. — Зло не атакує! Софі хоче, щоб ти напав!

— Хоч раз я і відьма дійшли згоди, — сказав Тедрос. — То ти зі мною чи ні?

— Я забороняю тобі.

— Я тут чоловік, а не ти!

— То дій як чоловік!

Годинник пробив дев’яту годину.

Дзвони на вежі загули, хлопчики нервово дивилися на Тедроса й Агату.

Пролунав останній удар дзвону.

Агата побачила сумнів в очах Тедроса і зрозуміла, що вона перемогла. Вона лагідно посміхнулася і потяглася до його руки, але Тедрос відштовхнув її. Він дивився на неї, а його обличчя ставало дедалі червонішим…

— МИ ВИРУШАЄМО НЕГАЙНО! — крикнув він — і зала вибухнула ревищем.

Коли три його лейтенанти побігли шикувати військо, Тедрос схопив карту і кинувся геть.

Агата стала йому на заваді. Перш ніж вона промовила хоч слово, він схопив її за талію.

— Агато, ти довіряєш мені? — видихнув він.

Вона роздратовано зітхнула.

— Звісно, але…

— Добре.

Він зачинив двері.

— Мені шкода, — сказав він крізь щілину в дверях. — Але я твій принц і збираюся тебе захистити.

— Тедросе! — Агата билася об цукеркові двері. — Тедросе, вона вб’є вас усіх!

Крізь щілину вона бачила, як він веде на війну свою армію Добра, озброєну смолоскипами, зброєю, тараном. Учні Школи Добра вигукували кровожерливо:

— Вбити відьму! Вбити відьму!

В освітленій полум’ям залі танцювали їхні спотворені тіні — темні і криві, а потім вони зникли, наче марево, створене чарами.

Від жаху в Агати застигла кров. Вона має потрапити до Школи Зла раніше за Тедроса і його армію. Але що вона може зробити, щоб урятувати їх?

«Лише коли твій Суперник помре, ти відчуєш полегшення», — сказала леді Лессо.

З очей потекли сльози. Болісне рішення було ухвалене.

Віддати себе Софі, і ніхто інший не помре.

Нехай відьма переможе.

Це єдиний щасливий кінець, що був прийнятним.

З диким криком вона штовхала і била двері, потім жбурнула у них стіл із цукерок, але двері не піддавалися. Вона кидала стільці у глазуровані стіни, стрибала по підлозі з патоки… залишався тільки один вихід із цієї кімнати. Пітніючи, Агата визирнула у вікно.

Вона піднялася на підвіконня у своїй синій сукні і чорним кломпом намацала виступ. Їй в обличчя дмухнув прохолодний вечірній вітер, вона приставила другу ногу і схопилася за мотузку із золотими ліхтариками, якими феї прикрасили вежу перед Балом. Відчайдушно потягнувшись, вона відштовхнулася від вузького виступу й обкрутнулася навколо своєї осі. Вона була настільки високо над Напівдорожнім мостом, що скам’янілі вчителі на ньому виглядали, наче жуки. Різкий вітер стугонів у вухах. Вона затремтіла настільки сильно, що ледь не зісковзнула. Крізь скляний перехід вона могла бачити, як смолоскипи наповнюють вежу Честі й шикуються у напрямку Тунелю з дерев. Вона мала всього-на-всього кілька хвилин до того, як Добро потрапить просто у тенета Зла. Агата потягла за ліхтарик і виявила, що він прикріплений досить міцно. Вона подивилася на сплетіння ліхтариків, що огорнули вежу, — сяючий шлях, що приведе її до мосту.

«Будь ласка, будьте досить міцними», — помолилася Агата.

Вона схопилася за мотузку, стрибнула з виступу і почула, як тріщить мотузка. Її тіло пірнуло, врізалося у скляний виступ, і за мить до того, як вона впала, щось промайнуло і вдарилося за дюйм від її щоки. Агата схопилася у відчаї і лише потім роздивилася, що це було…

Стріла.

Висячи на ній, вона шоковано озирнулася навсібіч, її рух був надзвичайно вчасним, адже ще одна стріла ледь не влучила їй в другу щоку. З темряви вилетіла хмара стріл, націлених просто в неї. Оскільки сталеві наконечники знову і знову свистіли поруч, Агата заплющила очі і почала чекати на останній вбивчий постріл.

Дзижчання припинилося. Агата розплющила очі. Стріли склалися у хаотичну драбину, що спускалася до самого низу вежі. Вона не сумнівалася у тому, хто хоче її смерті. Вона просто злазила униз по стрілах на Напівдорожній міст так швидко, як могла. Агата пробігла між скам’янілими вчителями, випроставши руки у пошуках бар’єра, який так і не з’явився. Армія Тедроса прибула на Галявину і виявила, що тунелі Добра і Зла геть заросли і крізь них неможливо пройти, а тим часом Агата безперешкодно потрапила у лігво лиходіїв.

Високо у вікні вежі Злості Грімм прибрав свій лук.

— І не збила навіть волосини з її голови, — сказала Софі, пестячи його. — Як ти хотів.

Грімм покірно щось пробурмотів, а Софі поглянула на армію Тедроса, яка марширувала навколо рову, а потім униз на Агату, яка на самоті ввійшла до Школи Зла.

— Чекати вже зосталося недовго, — сказала вона.

Вона змела зі столу пасма сивого волосся і продовжила шити — ляльковод радісно смикав за мотузки.

Агата очікувала, що її схоплять відразу, як вона зайде до Школи Зла. Але коли вона проскочила крізь вологе фойє, то не побачила там ані охоронців, ані пасток, ані ознак війни. Школа Зла була неприємно тихою, тільки залізні двері, що відчинялися і зачинялися у глибині передпокою, неприємно скрипіли. Вона зазирнула досередини і знайшла Театр Казок, незіпсований і відновлений, з однією різницею. Там, де раніше, спереду кам’яної сцени, було зображення фенікса, який повставав із попелу, тепер було щось нове…Волаюча відьма, оточена воронами.

Здригаючись, Агата прокралася до зали Зла.

«Але, дорогі Нещасливці, ми помстимося…»

Що Софі примусить Нещасливців зробити із нею? Вона думала про всіх найстрашніших лиходіїв, про яких читала у казках. Перетворити її на камінь? Демонструвати її відтяту голову? Приготувати з неї пиріг?

Хоча було дуже холодно, Агата відчула, як її щоки палають, коли вона повернула за ріг.

Прокотити її у діжці із цвяхами? Вирвати її серце? Заповнити її шлунок камінням?

Піт змішувався зі сльозами, коли вона дивилася на сотні відбитків ніг…

Спалити? Зарізати?

Вона побігла, готова до тортур і смерті, бажаючи, щоб коли-небудь вона і Софі знайшли одна одну в іншому світі, без принців, без болю, і зі страшним криком кинулася крізь прикрашені різьбленими черепами двері…

Вона задихнулася. Зала Зла була перетворена на чудову бальну кімнату, яка блищала зеленою мішурою, чорними кульками і закрученими свічками, що освітлювали фрески смарагдовими спалахами світла. У залі височіла крижана скульптура двох звитих докупи змій. Навколо неї Горт і Дот товклися у ритмі вальсу, Анаділь обіймала Векса, Брон намагався не наступити на зелені ноги Мони, а Естер і Раван схилялися одне до одного і шепотіли, коли ще якась лиходійська пара починала танцювати. Раванові сусіди підхопили музику тростяними скрипками, і ще кілька пар вийшли на паркет. Незграбні, боязкі, але осяяні щастям, вони танцювали під написом:

ПЕРШИЙ ЩОРІЧНИЙ ЛИХОДІЙСЬКИЙ

«НЕ БАЛ»

Агата почала плакати. Музика зупинилася.Вона витерла очі і побачила, як Нещасливці витріщаються на неї. Пари розпалися. Обличчя почервоніли від сорому.

— Що вона тут робить? — вигукнув Векс.

— Вона розповість Щасливцям! — сказала Мона.

— Ловіть її! — закричала Арахне.

— Я це владнаю, — сказав голос.

Естер пройшла крізь натовп. Агата повернулася.

— Естер, слухай-но…

— Це вечірка для лиходіїв, Агато, — промовила Естер, підкрадаючись до неї. — А ти не лиходійка.

Агата притислася до стіни.

— Зачекай — не…

— Я боюся, що потрібно зробити тільки одне, — сказала Естер, за нею виросла тінь.

Агата прикрила обличчя.

— Вмерти?

— Залишитися, — сказала Естер.

Агата дивилася на неї здивовано. Як і Нещасливці.

Векс вказав.

— А… але… вона…

— Ласкаво просимо, це моя гостя, — сказала Естер. — На відміну від Снігового Балу, наш Не Бал не має жодних правил.

Агата похитала головою, заміть слів з її очей полилися сльози.

Естер торкнулася її плеча.

— Ось як ми знайшли залу, — сказала вона, її голос зривався. — Я гадаю, вона хотіла, щоб ми отримали те, чого не змогла мати вона. Може, це її спосіб перепросити.

Агата розридалася.

— Вибач теж…

— Я штовхнула тебе у каналізацію, — хлипнула Естер. — Ми всі припустилися помилок. Але ми їх виправимо, чи не так? Обидві школи разом.

Агата плакала так сильно, що її тіло здригалося.

Естер напружилася.

— Що це?

— Я намагалася, — плакала Агата. — Я намагалася їх зупинити.

— Зупинити кого…

— Вбити лиходіїв! Нещасливці, помріть!

Естер повільно повернулася.

— Вбити лиходіїв! Нещасливці, помріть!

Нещасливці гуртом побігли до гігантських вікон і почали вдивлятися у ніч. Унизу, біля крутого пагорба, армія Добра йшла вздовж рову — їхня зброя блищала у світлі смолоскипів.

Натхненне сяйво зникло з облич лиходіїв. Вони знову заховалися у своїх мушлях. У вікно увірвався вітер і загасив свічки, залишаючи залу темною і холодною.

— То ти прийшла попередити, що твій принц поспішає убити нас? — запитала Естер, дивлячись на лютий натовп. — Забагато для кохання.

— Вам не потрібно боротися з ними, — наполягала Агата. — Нехай побачать те, що і я.

Естер повернулася, її очі палали.

— І нехай вони сміються над нами? Дозволити їм нагадати нам, хто ми є? Потворні. Нікчемні. Невдахи.

— Ви не такі!

Але Естер знову стала небезпечною дівчинкою, яку вона знала раніше.

— Ти нічого не знаєш про нас, — загарчала вона.

— Ми однакові, Естер! — благала Агата. — Дозвольте їм побачити правду. Це єдиний шлях!

— Так, — спокійно промовила Естер. — Є тільки один шлях.

Вона вишкірила зуби.

— Звільніть відьму!

— Ні! — закричала Агата. — Саме цього вона прагне!

Естер посміхнулася.

— І нагадайте нашій принцесі, що стається, коли невинні діви йдуть куди не слід.

Агата закричала, коли її оточили тіні лиходіїв.

А зверху, у гнилій вежі, натовп із п’ятдесятьох Нещасливців відсунув останні меблі і вирвав останній цвях з кімнати 66. З диким ревом вони відчинили двері і налякано відступили. До них повернулася зморщена, бридка карга у розкішній рожевій бальній сукні. Вона потерла блискучу лисину і посміхнулася чорними яснами.

— Дайте вгадаю, — посміхнулася Софі. — На нашу вечірку завітали несподівані гості.