Школа Добра і Зла

7 Велика Верховна Відьма

Чому нам треба спотворюватися?

Софі дивилася крізь пальці на лису, прищаву, гарбузового кольору голову, що належала професору Менлі, й намагалася не засміятися. Навколо за обгорілими столами сиділи Нещасливці. Вони тримали іржаві дзеркала. Діти весело товкли пуголовків у залізних чашах. Якби вона не знала напевне, то подумала б, що вони готують недільний пиріг.

«Чому я і досі тут?» — Софі витерла сльози люті.

— Чому ми повинні бути огидними й потворними? — проскрипів Менлі до Естер.

— Бо це робить нас страшними, — відповіла Естер і випила сік з пуголовка. Миттєво вона вкрилася червоним висипом.

— Неправильно! — вигукнув Менлі. — Анаділь!

— Тому що це змушує маленьких хлопчиків плакати, — сказала Анаділь, вона вже обростала власними червоними пухирями.

— Неправильно! Дот!

— Тому що так легше збиратися уранці? — запитала Дот, змішуючи сік із шоколадом.

— Неправильно й безглуздо! — презирливо промовив Менлі. — Тільки коли ви опинитеся на землі, ви зможете її копати! Тільки коли ви відмовитеся від марнославства, ви зможете бути самими собою!

Софі проповзла під столами й стрімко кинулася до дверей… Ручка обпалила їй руку — і вона скрикнула.

— Тільки коли ти знищиш того, ким ти себе уявляєш, лише тоді ти отримаєш того, ким ти є насправді! — сказав Менлі, дивлячись просто на Софі.

Софі, скиглячи, повернулася до столу повз лиходіїв, що вибухнули оплесками.

У повітрі з’явилися цифри із зеленого диму: «1» — над Естер, «2» — над Анаділь, «3» — над масним, темношкірим Раваном, «4» — над білявим гостровухим Вексом. Горт із хвилюванням випив свій напій, але на його підборідді вискочив лише маленький пуп’янок.

Він відігнав смердюче «19», але цифра вдарила його у відповідь.

— Потворність — це один зі способів скористатися розумом, — сказав Менлі, підкрадаючись до Софі. — Потворність означає, що ти довіряєш своїй душі. Потворність означає свободу.

Він кинув миску на її стіл.

Софі подивилася вниз на чорний сік із пуголовків. Деякі з них і досі рухалися.

— Насправді, професоре, я вважаю, що мій учитель з «Прикрашання» буде проти моєї участі в цьому випробуванні…

— Три невдачі — і ви скінчите кимось потворнішим, ніж я, — виплюнув Менлі.

Софі глипнула на нього.

— Як на мене, то це взагалі неможливо.

Менлі повернувся до класу.

— Хто хоче допомогти нашій дорогій Софі скуштувати свободу?

— Я!

Софі швидко озирнулася.

— Не хвилюйся, — прошепотів Горт, — так ти виглядатимеш іще краще.

Перш ніж Софі закричала, він занурив її голову в чашу.

Лежачи у калюжі на березі Школи Добра, Агата згадувала те, що сталося у Школі Зла. Її найкраща подруга назвала її ідіоткою, напала, вкрала її одяг, залишила з відьмами, а потім ще й попросила поради щодо кохання.«Це все через це місце», — думала вона. У Гавалдоні Софі забуде і про заняття, і про зáмки, і про хлопчиків. У Гавалдоні вони зможуть знайти своє щастя вдвох. «Нам просто потрібно потрапити разом додому».

Але все-таки щось досі турбувало її. Той момент на мосту — Софі у рожевому біля Школи Добра, вона у чорному біля Школи Зла… «Тепер усе ідеально», — сказала Софі. І вона мала рацію. На короткий час помилка була виправлена. Вони були там, де мали бути.

«Тож чому ми не можемо залишитися?»

Хай там як, а це був тривожний дзвіночок. Якщо Софі потрапить до Школи Добра, вона ніколи звідси не піде.

Агаті перехопило подих. Вона мала переконатися, що викладачі не виявлять помилку! Вона повинна переконатися, що їх не переведуть у правильні школи! Але як вона могла пересвідчитись, що Софі залишиться там, де вона є?

«Іди до класу», — прошепотіло серце.

Поллукс сказав, що у школах однакова кількість учнів, щоб зберегти баланс. Тож, щоб помилка була виправлена, вони обидві повинні бути виключені. Поки Агата перебуватиме у Школі Добра, Софі застрягне у Школі Зла. Єдине, що вона знала напевно, — що Софі не витримає ролі лиходійки. Ще кілька днів там — і вона благатиме про повернення до Гавалдона.

«Іти до класу». Звісно!

Вона знайде шлях, щоб протриматися у цій жахливій Школі й виснажити Софі. Вперше з часу викрадення Агата відкрила своє серце надії.

Надія померла за десять хвилин по тому.

Професорка Емма Анемона у світло-жовтій сукні і довгих рукавичках з лисячим хутром, насвистуючи, зайшла у свою класну кімнату з рожевих ірисок, подивилася на Агату й припинила насвистувати. Потім вона пробелькотіла: «З Рапунцель теж довелося докласти зусиль» — і почала свій перший урок на тему «Робимо посмішки більш добрими».

— Уся справа у тому, щоб вона поєднувалася з очима, — прощебетала професорка Анемона й продемонструвала ідеальну усмішку принцеси. Агаті здалося, що через вибалушені очі та шалене жовте волосся, яке відповідало одягу, професорка нагадує скажену канарейку.

Але Агата знала — шанс повернутися додому знаходиться в її руках, тому вона разом з іншими наслідувала сяючу посмішку.

Професорка Анемона ходила туди-сюди й оглядала дівчаток.

— Не так криво… Трохи нижче ніс, дорогенька… О Боже, абсолютно красива! — вона говорила про Беатрікс, яка осяяла кімнату сліпучою посмішкою. — Це, мої Щасливиці, посмішка, яка може завоювати серце найсуворішого принца. Це посмішка, яка може примирити у найбільших війнах. Посмішка, яка може привести королівство до надії та процвітання!

А потім вона побачила Агату.

— Гей, ти! Не треба скалитися!

Поки вчителька наближалася, Агата намагалася сконцентруватися й повторити бездоганну посмішку Беатрікс. На мить вона подумала, що їй це вдалося.

— Заради Добра. Тепер це страшна посмішка! Посмішка, дитино! Просто твоя звичайна, повсякденна посмішка!

«Щаслива. Подумай про щось щасливе».

Але все, про що вона могла думати, — це Софі на мосту, яка залишає її заради хлопчика, якого навіть не знає.

— Тепер вона однозначно неприязна! — скрикнула професорка Анемона.

Агата повернулася й побачила, що весь клас зіщулився, ніби очікує, що вона перетворить їх на кажанів. («Як ви вважаєте, вона їсть дітей?» — запитала Беатрікс. «Я така рада, що переїхала від неї», — зітхнула Ріна.)

Агата насупилася. Ну не могло бути аж так погано.

Тоді вона побачила обличчя професорки Анемони.

— Якщо вам коли-небудь знадобиться, щоб чоловік довіряв вам, якщо вам буде потрібно, щоб чоловік урятував вас, якщо вам колись буде потрібно, щоб чоловік покохав вас, що б не сталося, ніколи йому не посміхайтеся.

«Етикет для принцес», якого навчав Поллукс, був іще гіршим. Учитель мав поганий настрій, матляючи своєю масивною собачою головою, притуленою на худе козляче тіло. Він пробурчав, що «цього тижня тіло у Кастора». Поллукс підняв очі та побачив дівчаток, які витріщались на нього.

— А я гадав, що я навчаю принцес. Все, що я бачу, це двадцятеро дівчаток з поганими манерами, які роззявилися, наче жаби. Ви жаби? Вам подобається ловити мух вашими маленькими рожевими язиками?

Після цього дівчатка припинили витріщатися.

Першим уроком була «Постава Принцеси», на якій дівчатка спускалися по чотирьох сходинках, тримаючи на голові солов’їні гнізда, повні яєць. Хоча більшості вдалося зробити це й не розбити жодного яйця, для Агати це стало важким випробуванням через кілька причин — все життя вона сутулилася, Беатрікс і Ріна уважно стежили за нею, посміхаючись своїми НАЙДОБРІШИМИ ПОСМІШКАМИ, її розум шепотів, що Софі виграла б із заплющеними очима, і додавав, що собака, яка гавкає про поставу, сама, гойдаючись на козячих ногах, виглядає щонайменше абсурдно. Зрештою вона залишила двадцять яєчних жовтків розтікатися по мармуру.

— Двадцять прекрасних солов’їв, які не отримають життя через вас, — сказав Поллукс.

Щойно над дівчатками в ефірних золотих хмарах з’явилися отримані місця — звісно, Беатрікс посіла перше місце, — Агата випросталася й побачила, як іржаве «20» перевернулося і вдарило її по голові.

Два класи, два останні місця. Ще одне — і вона дізнається, що трапилося з дітьми, які не впоралися. Її план повернути Софі додому руйнувався на очах, тож вона поквапилася на наступний урок, не сподіваючись довести, що вона Добро.

Через прищі Попелюшка не відмовиться від балу. Прищі не втримають Сплячу красуню від поцілунку.Софі дивилася на своє прищаве відображення у своєму настільному дзеркалі. Вона посміхнулася. Вона розв’язувала всі життєві проблеми за допомогою краси й чарівності — і цю розв’яже аналогічно.

«Тренування поплічників» відбувалося у Дзвіниці — похмурій відкритій галереї на верхівці вежі Злості. Знадобилося піднятися тридцять прольотів сходами, таких вузьких, що учні ледве пролізли по одному.

— Мене нудить, — Дот хекала, як загнаний верблюд.

— Якщо її знудить біля мене, я скину її з вежі, — роздратувалася Естер.

Софі піднімалася сходами і намагалася не думати про пухирі, нудоту або смердючого Горта, який намагався йти поряд із нею.

— Я знаю, що ти ненавидиш мене, — штовхався він. Софі притулилася праворуч, щоб блокувати його. Горт спробував ліворуч. — Але це було випробуванням — і я не хотів, щоб ти програла і…

Софі завадила йому ліктем й перестрибнула кілька останніх сходинок. Вона сподівалася довести новому вчителеві, що потрапила в неправильне місце. На жаль, цей учитель був Кастор.

— ЗВІСНО Ж, У МЕНЕ У КЛАСІ ЧИТАЧ.

Ще гірше, що його помічник, Бізль, був тим червоношкірим курдупелем, з яким Софі напередодні побилася на драбині.

Поглянувши на її прищаве обличчя, він захихотів, як гієна.

— Потворна відьма!

Кастор не був таким веселим.

— Ви всі й без цього досить потворні, — пробурчав він і послав Бізля назбирати жимолості, щоб негайно відновити обличчя лиходіїв.

Коли інші застогнали від розчарування, Софі зітхнула з полегшенням.

— Отже, від компетентності і відданості ваших поплічників залежить те, чи ви виграєте, чи програєте свої битви! — сказав Кастор. — Звісно, дехто з вас самі закінчать поплічниками й ваше життя буде залежати від сили вашого лідера. Тож зверніть увагу, якщо хочете залишитися серед живих!

Софі скрипіла зубами. Напевно, Агата співала голубкам, а вона тут збиралася сперечатися з кровожерливими дикунами.

— А тепер ваше перше завдання, як тренувати… — Кастор відступив убік, — золоту гуску.

Софі вирячилася на елегантного золотавого птаха позаду нього, який спокійно спав у гнізді.

— Але ж золоті гуси ненавидять лиходіїв, — насупилася Анаділь.

— Це означає, що якщо ви зможете підкорити їх собі, то пізніше ви легко впораєтеся з приборканням гірських тролів, — сказав Кастор.

Гуска розплющила свої перламутрові блакитні очі, подивилася на злу аудиторію й посміхнулася.

— Чому вона посміхається? — запитала Дот.

— Тому що вона знає, що ми марнуємо наш час, — відповіла Естер. — Золоті гуски слухаються тільки Щасливців.

— Виправдання, виправдання, — Кастор позіхнув. — Ваша робота — примусити цю жалюгідну істоту відкласти одне з її цінних яєць. Що більше яйце, то вище ваше місце.

Серце Софі шалено калатало. Якщо птах слухається тільки Добро, вона зможе довести, що не належить до цих монстрів! Усе, що їй належить зробити, — змусити гуску відкласти найбільше яйце!

На стіні Дзвіниці Кастор викарбував п’ять напрямів тренування:

1. КОМАНДА

2. ГЛУЗУВАННЯ

3. ХИТРІСТЬ

4. ПІДКУП

5. ЗАЛЯКУВАННЯ

— Не починайте залякувати вередливого птаха, якщо ви не пройшли перші чотири пункти, — застеріг Кастор. — Не існує нічого, що б зупинило поплічника від залякування.Софі переконалася, що вона остання у черзі, й спостерігала за тим, як перші п’ятеро дітей мали нульовий результат, ураховуючи Векса, який дійшов так далеко, що схопив гуску за горло, але вона лише посміхалася у відповідь.

Дивовижним чином Горт став першим, хто досягнув успіху. З-поміж хитрощів, до яких він удався, було гавкання, що звучало, як «відклади яйце», величання гуски «дупою», спокушання хробачками. Перш ніж здатися, хлопчак копнув гніздо ногою. Це була його помилка. Тієї самої миті гуска задерла мантію Горту на голову, той зосліпу заверещав і врізався в стіну.

(Софі заприсяглася, якщо ще хоч раз побачить Горта без одягу, вона видере собі очі.)

Але гуска виглядала задоволеною. Вона тріпотіла крилами, гиготіла і клекотіла так сильно, що втратила контроль і відклала золоте яйце розміром з монету.

Горт тріумфував.

— Я виграв!

— Правильно, тому що у розпал битви ти мав час побігати навколо голяка і примусив гуску всратися, — кивнув Кастор.

Собака сказав, що хто отримає найбільше яйце, той переможе.

Тож інші Нещасливці імітували тактику Горта. Дот блазнювала, Раван показав театр тіней, Анаділь лоскотала пером, лисий пухкий Брон заліз верхи на Бізля, на величезну пташину втіху. («Смердючий відьмак!» — стогнав курдупель.)

Похмуро подивившись, Естер підійшла й ударила гуску в живіт. Гуска впустила яйце розміром з кулак.

— Аматори, — презирливо посміхнулася Естер.

Потім настала черга Софі.

Вона підійшла до гуски, яка здавалася виснаженою від сміху й відкладення яєць. Але коли гуска зустріла погляд Софі, вона припинила блимати і сиділа наче статуя, вивчаючи кожний дюйм дівчинки.

На якусь мить Софі відчула, як надприродний холод пройшов крізь її тіло, ніби вона пустила у свою душу незнайомця. Але потім вона подивилася у теплі, мудрі очі птаха й відчула надію. Софі була впевнена, птах побачить, що вона відрізняється від решти.

«Та ти, поза сумнівом, інша».

Софі відсахнулася. Вона озирнулася навкруги, щоб побачити, чи ще хтось чув думки птаха. Але решта Нещасливців лише нетерпляче дивилися, тому що вона мала скінчити, щоб вони отримали свої місця.

Софі повернулася до гуски.

«Ти можеш чути мої думки?»

«Вони досить гучні», — відповіла гуска.

«А щодо інших?»

«Ні. Тільки твої».

«Тому що я з Добра?» — посміхнулася Софі.

«Я можу дати тобі те, що ти хочеш, — сказала гуска. — Я можу зробити так, що вони побачать, що ти принцеса. Одне ідеальне яйце — й вони дадуть тобі принца».

Софі стала навколішки. «Будь ласка! Я зроблю все, що ти захочеш. Просто допоможи мені».

Птах посміхнувся. «Заплющ очі та загадай бажання».

Охоплена полегшенням, Софі заплющила очі. У цей осяйний момент вона побажала Тедроса — її гарного, досконалого принца, який міг зробити її щасливою…

Раптом їй стало цікаво, чи Агата сказала йому, що вони були подругами. Вона сподівалася, що ні.

Навколо почулися здивовані зітхання. Софі розплющила очі й побачила, що золоте пір’я гуски стає сірим. Її очі потемніли від блакитного до чорного. Тепла посмішка згасала.

Яйця, вочевидь, не було.

— Що сталося? — Софі обернулася. — Що це означає?

Кастор наче скам’янів.

— Це означає, що вона краще відмовиться від сили, ніж допоможе тобі.

Одиниця вибухнула у червоному вогні над головою Софі, як диявольська корона.

— Це найбільш лиха річ, яку я коли-небудь бачив, — лагідно промовив Кастор.

Приголомшена, Софі дивилася, як її однокласники юрбилися, ніби налякана риба, всі, крім Естер, у якої палали очі, наче вона побачила суперницю. Позаду неї, глибоко у темному куті тремтів Бізль.

— Велика Відьма! — пропищав він.

— Ні-ні-ні! — закричала Софі. — Не Велика Відьма!

Але Бізль кивнув упевнено:

— Безперечно, Велика Верховна Відьма!

Софі повернулася до гуски.

— Що я накоїла!

Але гуска, сіра як туман, дивилася на неї так, наче бачила її вперше у своєму житті, й ґелґотіла.

З Дзвіниці пронизливий клекіт долинув аж до рову, до сяючої сріблястої вежі, що розділяла обидві сторони Затоки. У вікні з’явився силует і поглянув униз на свої володіння.Безліч димчастих чисел по порядку — від яскравих і барвистих зі Школи Добра до темних і похмурих зі Школи Зла — проплили над водою від обох замків і піднялися до вікна, наче повітряні кульки від подиху вітру. Коли кожне число підпливало до вікна, він торкався марева — і це давало йому змогу побачити, чия оцінка перед ним і як вона була зароблена. Він просіяв десятки чисел, поки не дістався того, що шукав.

Полум’яне «1» розкрило свою історію у потоці образів.

Золота гуска відмовляється від сили через учня?

Лише той єдиний міг мати такий талант. Лише той єдиний міг бути таким винятковим.

Той, хто порушить баланс.

З тремтінням Директор повернувся до своєї вежі й почав чекати на її прибуття.

Урок «Проклять і смертельних пасток» проходив у вбивчо холодній кімнаті, де усі стіни, столи і стільці були з льоду. Софі здавалося, що вона зможе побачити тіла, поховані глибоко під замерзлою підлогою.— Х-х-хо-л-л-ло-о-д-н-но, — стукотів зубами Горт.

— У Катувальній кімнаті тепліше, — відповіла леді Лессо.

З підземелля під ногами долинав болісний стогін.

— М-м-мені т-тепліше з-з-за-р-р-раз, — затинався посинілий Горт.

— Холод загартовує ваші жили, — сказала леді Лессо. — А їм знадобиться міць, якщо Читач виграє випробування.

Вона повільно йшла між рядами учнів, які тремтіли, її чорна коса вдарялася об фіолетову сукню з гострими плечима, а гострі сталеві підбори цокотіли по льоду.

— У нашій Школі немає невиправданої жорстокості. Збиткуватися без причини — ознака звіра, а не лиходія. Ні, наша місія вимагає зосередження й уваги. У цьому класі ви навчитеся знаходити Щасливця, який стоїть на шляху до вашої мети. Того, хто ставатиме сильнішим, коли ви втрачатимете силу. Він десь там, мої Нещасливці, у Лісах… ваш запеклий ворог. У потрібний час ви знайдете його і знищите. Це ваш шлях до свободи.

З Катувальної кімнати долинуло виття — і леді Лессо посміхнулася:

— Ваші інші заняття можуть бути видовищем непридатності, але не мої. Не буде жодних випробувань, доки я не побачу, що ви того варті.

Софі не чула нічого з цього. Все, що вона чула, — це ґелґотання гуски, що пульсувало в голові. Здригаючись від холоду, вона намагалася стримати сльози. Вона все випробувала, щоб дістатися Школи Добра: втечу, боротьбу, прохання, перевдягання, бажання… Що ще залишилося? Вона уявила Агату, яка сиділа на її заняттях, на її місці, у її Школі, — її кинуло в жар. А вона ж уважала, що вони подруги!

— Ваш Супротивник — це ваш запеклий ворог, — сказала леді Лессо, її фіолетові очі спалахнули. — Ваша друга половина. Зворотна сторона душі. Ваше вразливе місце.

Софі змусила себе бути уважною. Врешті-решт, тут був шанс дізнатися таємниці ворога. Це може врятувати її, щойно вона потрапить до Школи Добра.

— Ви дізнаєтеся про вашого Супротивника вві сні. — Леді Лессо продовжувала, її вени пульсували під напруженою шкірою. — Супротивник снитиметься вам ніч у ніч, поки ви не будете бачити нічого, крім його чи її обличчя. Сни про Супротивника зроблять нечулим ваше серце і збурять вашу кров. Вони змусять вас скреготіти зубами й рвати на собі волосся. Бо він є суть вашої ненависті. Суть ваших страхів.

Леді Лессо повела довгим червоним нігтем по столу Горта.

— Лише коли ваш Супротивник помре, ви відчуєте спокій. Лише коли ваш запеклий ворог буде мертвим, ви почуватиметеся вільними. Вбивши Супротивника, ви отримаєте вічну славу в Недовго і Нещасливо!

Клас сміявся від захвату.

— Звісно, враховуючи історію нашої школи, це не станеться найближчим часом, — пробурмотіла вона.

— Як ми знайдемо нашого Супротивника? — вигукнула Дот.

— Хто їх вибирає? — запитала Естер.

— Він буде з нашого класу? — поцікавився Раван.

— Ці запитання передчасні. Тільки виняткові злодії благословенні снами про Супротивника, — сказала леді Лессо. — Але спочатку ви повинні запитати, чому пихаті, дурні й нудні учні Школи Добра виграють кожне змагання у цій школі і як ви збираєтеся змінити це.

Вона повернулася до Софі, немов запитувала, подобається їй це чи ні. Читач, який любить рожеве, міг стати їхньою заповітною надією.

Щойно вовки завили, повідомляючи, що урок закінчився, Софі вискочила з крижаної кімнати і помчала вгору крученими сходами, поки не знайшла маленький балкон поза гуртожитком. В імлі на самоті вона прихилилася до вологої стіни вежі Зла й нарешті дозволила собі заплакати. Її не хвилювало, чи зіпсується макіяж або ж хтось побачить її. Вона ніколи не почувалася такою наляканою й самотньою. Софі ненавиділа це жахливе місце й більше не могла його витримувати.

Софі дивилася на Школу Добра — скляні вежі сяяли через Затоку. Вперше вони здалися їй неприступними.

Обід!

Тедрос буде там! Її осяйний принц, її остання надія!

Хіба не для цього існували принци? Щоб урятувати принцесу, коли все втрачено.

Її серце переповнилося почуттями, вона втерла сльози. «Просто приготуйся до обіду».

Коли вона піднялася до зали Школи Зла на «Історію лиходійства», Софі помітила, що численні Нещасливці гудуть і юрбляться назовні. Дот побачила її та схопила за руку.

— Вони скасували заняття! Ніхто не пояснює причину.

— Обід буде надісланий до ваших кімнат! — прогримів білий вовк, інші вовки шмагали батогами і заганяли учнів до вежі.

Серце Софі обірвалося.

— Але що стал…

Вона раптом відчула запах диму, що заповзав до зали звідусюди. Софі пробралася між натовпом до кам’яного вікна, в яке безмовно визирала група учнів. Вона простежила за їхніми поглядами, спрямованими через Затоку.

Вежа Добра була у вогні.

Дот задихнулася:

— Хто здатний зробити таке…

— Блискуче, — сказала Естер з благоговінням.

Агата мала на це відповідь.