Школа Добра і Зла

25 Симптоми

Шумна каналізаційна річка тяглася по довгому тунелю від Школи Добра до Школи Зла і переривалася лише Катувальною кімнатою на півдорозі між двома школами. Звір тривалий час охороняв це місце, де чиста вода з озера перетворювалася на каламутний бруд з рову. Проте протягом останніх двох тижнів Софі проходила тут вільно і, безумовно, пройде тут сьогодні ввечері, як і обіцяла. Єдиною надією Агати було зупинити її, перш ніж вона повернеться до Школи Добра.

Агата трималася за стіни тунелю, наближаючись до Катувальної кімнати. У її грудях все стислося. Софі ніколи не розповідала про покарання. А якщо Звір залишив невидимі шрами? Чи, може, завдав болю такими засобами, що ніхто не міг уявити?

— Зачекай, поки вони не накинуться, щоб убити його.

Агата покрутила головою.

— Тедрос повинен уважати, що ти врятувала його від смерті, — лунав голос Анаділь.

Пітніючи, Агата кинулася уздовж стіни каналізації, поки не побачила три тіні, що зігнулися перед іржавими решітками підземелля.

— Всі Щасливці вважають, що це Анаділь нападала, а не ти, — сказала Естер, її голос дзвенів над ревучим потоком. — Тедрос подумає, що ти врятувала його. Він подумає, що ти ризикувала своїм життям.

— І тоді він мене покохає? — запитала третя тінь.

Агата смикнулася від подиву.

Естер напружилася.

— Хто там?

Агата вийшла з тіні — Естер і Анаділь скочили на ноги. Третя тінь повільно повернулася.

У тьмяному світлі Софі виглядала безкровною, виснаженою і значно худішою.

— Моя дорога, дорога Агато.

В Агати пересохло в роті.

— Що відбувається? — проскреготіла вона.

— Ми допомагаємо принцу виконати свою обіцянку.

— Інсценуючи напад?

— Демонструючи, як я його кохаю, — відповіла Софі.

З Катувальної кімнати почулися голосні рохкання і вереск.

Агата повернулася назад.

— Що це було?

Софі посміхнулася.

— Анаділь відпрацьовує свій дар перед «Показом Здібностей».

Агата ступила уперед, щоб роздивитися, що у камері, але Естер притримала її. Агата визирнула над її плечем і побачила три гігантські чорні морди, що стирчали з-за ґрат, демонструючи гострі, як леза, ікла. Вони щось нюхали.

Краватку Щасливця з вишитою T.

— Вони не дуже добре бачать, бідні створіння, — зітхнула Софі. — Орієнтуються за запахом.

Агата зблідла.

— Але ж це… це належить Тедросу…

— Я зупиню їх, перш ніж вони завдадуть шкоди, звісно. Просто добряче налякаю.

— А якщо вони нападуть на когось іншого?

— Хіба не цього ти хотіла? Щоб я знайшла кохання? — сказала Софі, не кліпаючи. — На жаль, це дійсно найбезпечніший спосіб усе владнати.

Агата не могла говорити.

— Я скучила за тобою, Аггі, — тихо промовила Софі. — Дійсно.

Вона похитала головою.

— Все це дивно. Агаті, яку я знаю, сподобалася б зала, повна мертвих принців.

Ще один жахливий крик долинув із підземелля. Агата побігла до дверей, але Анаділь спіймала її і притисла до стіни…

— Софі, ти не можеш цього зробити! — благала Агата, борючись з Анаділь. — Ти маєш перепросити у нього! Це єдиний спосіб усе владнати!

Софі дивилася здивовано.

— Підійди-но ближче, Агато.

Агата звільнилася від Анаділь і ступила у світло смолоскипа, що падало з Катувальної кімнати.

— Софі, будь ласка, послухай мене…

— Ти виглядаєш… іншою.

— Вечеря Щасливців майже закінчилася, Софі, — нагадала Анаділь, натякаючи на нетерпляче рохкання у камері.

— Софі, ти зможеш перепросити у Тедроса на «Показі», — сказала Агата, перекрикуючи їх. — Коли буде твоя черга на сцені, тоді всі побачать, що ти добра.

— Мені здається, що стара Агата подобалася мені більше, — сказала Софі, вивчаючи її обличчя.

— Софі, я не дозволю тобі напасти на мою Школу…

— Твою Школу! — Софі голосно крикнула до Агати. — Тож тепер це твоя Школа, так?

Вона вказала на мул, що доходив до середини.

— Ти кажеш, що це моя Школа?

— Ні, звісно, ні… — Агата затнулася. — Тедрос усе зрозуміє, Софі! Він хоче когось, кому він зможе довіряти!

— О-о-о, тепер ти знаєш, чого хоче мій принц?

— Я хочу, щоб ти його повернула!

— Ти знаєш, я не вважаю, що цей одяг тобі личить, Агато, — сказала Софі, підступаючи до неї.

Агата відступила.

— Софі, я на твоєму боці…

— Ні, боюся, що він узагалі тобі не личить.

Агата послизнулася і впала за дюйм від бурхливої річки. Вона поповзла уперед і застигла, нажахана. Так само, як Анаділь і Естер.

На них дивився Звір — велике чорне тіло застрягло у мулі біля річкової стіни, мертві очі налилися кров’ю. Агата повільно підняла голову і побачила Софі, яка дивилася на нього.

— Добро ніколи не хоче шкодити, Агато. Але іноді кохати означає покарати лиходіїв, які стали на твоєму шляху.

Зверху почулися вигуки.

— Вечеря закінчилася, — видихнула Анаділь.

Естер відірвала очі від Звіра…

— Тепер, Анаділь! Звільни їх зараз!

У паніці Анаділь підняла палаючий палець, щоб відчинити дверцята камери.

— Я повинна застерегти його, — вигукнула Агата, схопившись на ноги, але її притисли до підлоги.

Вона підняла очі, здивована. Естер притисла її на місці на півдорозі до річки.

— Ти ще не второпала? — прошипіла вона на вухо Агаті. — Тедрос — це її Суперник! Якщо у неї почнуться симптоми, ніщо не втримає її від того, щоб убити його! Ми рятуємо його життя!

— Ні… це Зло, — прохрипіла Агата. — Це Зло!

Софі підійшла і глянула, як вона звисала над краєм між осадом і озером.

— Будь ласка, Естер. Просто допоможи їй повернутися в її справжню Школу…

Агата почула, як клацнув замок, побачила тіні велетенських істот, що верещали біля ґрат…

— Будь ласка, Софі, не роби цього…

Софі, зустрівшись із нею очима, пом’якшилася.

— Не хвилюйся, Агато. Цього разу я отримаю щасливий кінець.

Її обличчя стало холодним.

— Тому що там не буде тебе, щоб усе зруйнувати.

Естер штовхнула Агату в бурхливий мул. Її потягло до Школи Зла, вона захлиналася і відпльовувалася, марно намагаючись розплющити заліплені очі. Але коли мул захопив її у свій бурхливий потік, вона навмання випростала руки, вхопилася за холодну шкіру… й потягла Софі.

Обидві дівчинки пірнули в глибоку темряву. Налякана Агата відштовхнула Софі і метнулася до середини потоку з чистої води попереду. Вона озирнулася і побачила віддалений силует, який бився і занурювався у мул. Софі не вміла плавати. Задихаючись, Агата обирала між прозорою водою і Софі. З останнім подихом вона пірнула, поплила вперед, схопила Софі за талію і потягла її до поверхні. Їхні голови випірнули над брудом далеко внизу по каналізації Школи Зла…

— Допоможи… — пробулькала Софі.

— Тримайся за мене, — закричала Агата, потягнувши її з вируючого мулу.

Задихаючись, вона намагалася дістатися стіни, але з Софі у неї нічого не виходило. Або вона відпустить її, або зможе побороти течію.

— Не дай мені померти, — благала Софі.

Агата схопила її міцніше і попрямувала до стіни. Її пальці зісковзнули, і хвиля бруду їх розділила. Пірнувши, вона потяглася за Софі, але спіймала лише її скляний підбор. Вона бачила, як її подруга тоне, занурюючись у темряву.

Раптом їх обох підхопили сріблясті гачки…

Приголомшені, дві дівчинки озирнулися і побачили, що мерехтлива хвиля тягне їх із бруду у прозору блакитну воду. Вже на гребені хвилі вони зрозуміли, що можуть дихати, і полегшено видихнули. Коли їхні очі зустрілися, Агата побачила, що обличчя Софі стає сумним, наляканим, ніби вона прокинулася від страшного сну. Зачарована хвиля розділила їх, збираючись повернути кожну до належної Школи. Очі Агати широко розплющилися.

До них прямувала знайома тінь, чорна і крива. Перш ніж Агата закричала, тінь врізалася у хвилю і звільнила дівчаток від неї. Тінь схопила їх своїми довгими пальцями і потягла геть від зáмків, до зовнішніх берегів озера. Агата побачила, що Софі бореться з тінню, і приєдналася до неї. Отримавши кілька стусанів, тінь послабила хватку, але коли Софі потяглася до Агати, тінь схопила лиходійку за ноги й викинула її з води з приголомшливою силою. Задихаючись від жаху, Агата намагалася відплисти геть, але тінь накинулася і потягла її вперед у напрямку рифів з гострого каміння. Дівчина заплющила очі і вже благала про миттєву смерть, аж тут відчула, як Директор схопив її тіло мертвою хваткою і викинув з озера в холодне нічне повітря.

Агата вдарилася об землю так сильно, що була впевнена, що знепритомніє.

Але якимось чином їй удалося залишитися при тямі. Вона розплющила очі і побачила величезні дерева, обвиті фіолетовими пагонами шипшини. Це мала бути якась територія Школи Добра. Агата спробувала сісти, але її тіло вибухнуло болем — і вона впала назад у калюжу бруду. Чому Директор напав на хвилю? Як він міг викинути її сюди без усіляких пояснень? Думки пульсували гнівом і замішанням. Вона розповість професорці Даві про те, що сталося… вона вимагатиме відповіді… Але спочатку вона має повернутися до Школи.

Агата підняла голову. Все, що вона бачила, — це ті самі величезні дерева, вкриті фіолетовими пагонами. Це місце, мабуть, десь неподалік від того поля квітів, куди вона і Щасливиці потрапили першого дня. Але де озеро? Агата озирнулася назад і помітила між деревами якийсь полиск.

Відчуваючи полегшення, вона поповзла вперед, перемагаючи біль, поки не опинилася досить близько, щоб роздивитися.

Вона роззявила рота від здивування.

Це було не озеро. Це були золоті гострі ґрати з написом:

«ПОРУШНИКІВ БУДЕ ЗНИЩЕНО».

Школа Добра сяяла високо за ними, шпилі світилися синім і рожевим.

Агата була не на землях Школи. Вона була у Лісах.

— Агато! — десь поряд покликала Софі.

Агата зблідла.

Директор звільнив їх.

Вона відчула полегшення, потім страх. Все, що вона коли-небудь хотіла, — це піти додому з Софі. Але те, що трапилося у підземеллі, налякало її.

— Агато! Де ти?

Агата не промовила жодного слова. Чи повинна вона знайти її? Чи має втекти сама? Її серце шалено калатало. Але як вона могла піти зараз? Коли нарешті знайшла своє місце.

— Агато! Це я!

Біль у голосі Софі вивів її із трансу. «Що зі мною сталося?»

Софі мала рацію. Вона почала вірити, що це була її Школа, її казка. Вона навіть почала сподіватися, що обличчя, яке вона постійно бачила, належить…

«Ніхто не може бути таким лихим», — так сказала Дот.

Агата спалахнула від провини.

— Софі, я йду! — закричала вона.

Софі не відповіла. Раптом стривожившись, Агата посунула у напрямку останнього вигуку, голова лебедя мерехтіла у темряві. Щось торкнулося ноги.

Вона подивилася униз і побачила пагін фіолетової шипшини, що тягнувся до стегна. Вона відштовхнула його, але він схопив її за другу ногу. Вона відсахнулася, але ще два схопили її за руки, пагонів ставало дедалі більше, аж поки вони не огорнули все її тіло. Агата намагалася звільнитися, але колючки втримували її на землі, наче ягня для заклання.

Потім з’явився великий, товстий і темний пагін і поповз по її грудях. Він зупинився у дюймі від її обличчя і почав вивчати її своїм пурпуровим вістрям. Пагін повільно відкинувся назад і націлився на її лебедя.

Сталь відтяла шип. Теплі бронзові руки витягли Агату…

— Тримайся біля мене! — закричав Тедрос, відсікаючи пагони своїм тренувальним мечем.

Приголомшена Агата притислася до його грудей, коли він, стогнучи від болю, протистояв нападу шипшини. Незабаром він переміг і потягнув Агату з Лісу до гостроверхих воріт, які засяяли, упізнавши учнів Школи, і розчинилися, звільняючи вузький шлях двом Щасливцям. Коли ворота за ними зачинилися, Агата подивилася на Тедроса, який шкутильгав. Він був укритий кривавими подряпинами і в пошматованій сорочці.

— Мав підозру, що Софі заходила через Ліси, — видихнув він. Тедрос підхопив її на руки до того, як вона змогла заперечити. — Тож професорка Даві дала мені дозвіл узяти декілька фей і вийти за ворота. Треба було здогадатися, що ти будеш намагатися зловити її самостійно.

Агата безглуздо вирячилася на нього.

— Дурна ідея, що принцеса може самостійно спіймати відьму, — сказав Тедрос, його піт капав на її рожеву сукню.

— Де вона? — прохрипіла Агата. — Вона у безпеці?

— Погана ідея для принцеси — турбуватися про відьом, — сказав Тедрос, стискаючи руки навколо її талії.

Її шлунок вибухнув метеликами.

— Постав мене, — пискнула вона.

— Ще одна погана ідея для принцеси.

— Опусти мене!

Тедрос послухався, Агата відсторонилася.

— Я не принцеса! — вигукнула вона, поправляючи комір.

— Як скажеш, — погодився принц, його очі сковзнули вниз.

Агата простежила за його поглядом, спрямованим на її поранені ноги і потоки блискучої крові. Вона побачила кров…

Тедрос посміхнувся:

— Один… Два… Три…

Вона знепритомніла.

— Безумовно, принцеса, — сказав він.

Тедрос поніс її до шести фей, що гралися в озері, і завмер. Софі дивилася на нього, стоячи навколішки у мертвій траві, чорні шати кровоточили.

— Агата?

— Ти! — просичав Тедрос.

Софі стала на його шляху і простягла до нього руки.

— Віддай її мені. Я заберу її.

— Це твоя вина! — різко відповів Тедрос, міцніше притискаючи Агату.

— Вона врятувала мені життя, — зітхнула Софі. — Це моя подруга.

— Принцеса не може бути подругою відьми!

Софі спалахнула, палець засяяв рожевим. Тедрос побачив це — і його палець миттєво засяяв золотим, піднятий на захист…

Обличчя Софі повільно розслабилося. Її палець потускнів.

— Я не знаю, що зі мною сталося, — прошепотіла вона зі слізьми.

— Навіть не намагайся, — загарчав Тедрос.

— Це все Школа, — ридала вона. — Це вона змінила мене.

— Відійди геть!

— Будь ласка, дай мені шанс!

— Геть!

— Дозволь довести, що я добра!

— Я тебе попередив, — сказав він, рухаючись.

— Тедросе, вибач! — закричала Софі, але він просто відсунув її вбік і рушив далі.

— Добро пробачає, — прошепотів голос.

Тедрос зупинився. Він подивився на Агату, що заслабла у його руках.

— Ти обіцяв їй, Тедросе, — тихо промовила Агата.

Він дивився на неї, приголомшений.

— Що? Що ти кажеш…

— Візьми її до зáмку, — сказала Агата. — Покажи всім, що вона твоя принцеса на Балу.

— Але вона… вона…

— Моя подруга, — сказала Агата, зустрічаючи приголомшений погляд Софі.

Тедрос повертався то до Агати, то до Софі.

— Ні! Агато, слухай мене…

— Дотримай слова, Тедросе, — сказала Агата. — Ти мусиш.

— Я не можу… — благав він…

— Пробач їй. — Агата зазирнула йому в очі. — Для мене.

Тедросу перехопило голос, він втратив запал.

— Іди, — сказала Агата, вирвавшись із його рук. — Я повернуся з феями.

Бідолашний Тедрос зняв рештки блакитної сорочки і накинув їй на плечі. Він хотів сперечатися.

— Іди, — сказала вона.

Тедрос не міг дивитись на неї і сердито відвернувся — його поранена нога не витримала. Софі кинулася до нього і підставила плече йому під руку, охопивши груди.

Принц відсторонився.

— Будь ласка, Тедді, — прошепотіла Софі зі сльозами. — Я обіцяю, що змінюся.

Тедрос відштовхнув її, намагаючись встояти. Але потім він побачив Агату позаду Софі, її погляд нагадав йому про обіцянку.

Тедрос намагався боротися з собою… Намагався сказати собі, що обіцянки можуть бути порушені… але він знав правду. Він обм’як, спираючись на Софі.

Здивована Софі допомогла йому йти. Вона боялася промовити хоч слово. Тедрос повернувся до Агати, яка відчула полегшення і пленталася позаду них. Принц покірно зітхнув і пошкандибав уперед за підтримки Софі. Софі тягнула його до озера щосили, задихаючись і відсапуючись. Мало-помалу вона відчула, що Тедрос піддається її обіймам. Невпевнено позирнувши на нього, вона посміхнулася крізь сльози. Її ніжне обличчя висловлювало покаяння. Нарешті принц спромігся посміхнутися у відповідь.

З-за хмар з’явився неповний місяць, укривши їх сріблястим світлом. Коли він і Софі досягли озера, Тедрос поглянув на їхні тіні, що йшли поряд, його чоботи біля скляних підборів, його скривавлене відображення у мерехтінні води, що сяяло поряд із… потворною старою каргою.

Тедрос нажахано повернувся, але поруч була лише вродлива Софі, яка проводжала його до Школи Добра. Він знову подивився на озеро, однак тепер вода була вкрита хмарами. Він здригнувся.

— Я не можу… — задихнувся він.

— Тедді? — вигукнула Софі.

Він кинувся назад і підхопив Агату, яка від здивування закашлялася.

Софі зблідла.

— Тедді, що я зробила…

— Тримайся подалі від нас! — сказав він, притискаючи Агату до грудей. — Тримайся подалі від нас обох.

— Нас? — скрикнула Софі.

— Тедросе, зажди! — благала Агата. — А як же..?

— Нехай вона знайде дорогу до Школи Зла, — закричав принц і підняв сяючий палець, щоб викликати фей.

Софі здригнулася, приголомшена. Агата подивилася на неї, благаючи пробачення. Але обличчя її подруги було безжалісним. Вона стала червоною від дикої люті і ненависті.

— ПОДИВИСЯ НА НЕЇ! — пролунало над озером.

Агата побіліла.

— ВОНА ВІДЬМА! — закричала Софі.

Тедрос повільно обернувся з убивчим поглядом.

— Поглянь.

Софі із жахом дивилася, як феї закрутилися навколо двох Щасливців. Агата, яка була у Тедроса на руках, мала такий самий вираз.

Наразі вона побачила, що всі вони були у правильних школах.

Софі дивилася, як феї понесли геть Агату та її принца. Вона стояла нерухомо на березі озера, видихаючи тепле повітря, самотня у темряві. Її м’язи скрутило від напруження, кулаки стискалися до хрусту. Кров вирувала, ставала дедалі гарячішою, тіло палало вогнем. Вона подумала, що зараз вибухне, раптом підборіддя прорізав гострий біль. Софі торкнулася його.

Там щось було.

Вона мацала підборіддя, намагаючись зрозуміти, що це, поки не відчула мокрі бризки. Вона позадкувала, коли піднялася висока хвиля, загортаючи її у тінь…

Софі влетіла крізь вікно у кімнату 66 разом із купою мулу.

Естер і Анаділь схопилися з ліжок.

— Ми шукали тебе скрізь, де ти була…

І досі торкаючись обличчя, Софі проповзла повз них до останнього шматка дзеркала, що залишився на стіні, і похолола.

На її підборідді була велика чорна бородавка.

Софі несамовито вхопилася за неї і потягла… а тоді побачила у відображенні сусідок, блідих як стіна.

— Симптоми, — видихнули вони.

Мокра і тремтяча Софі кинулася сходами до кабінету на верхньому поверсі і підірвала замóк пальцем.

Леді Лессо вискочила зі спальні у нічній сорочці, витягнувши палець. Софі миттєво відірвалася від підлоги, хапаючи ротом повітря.

Леді Лессо опустила руку і м’яко поставила Софі на підлогу. Повернувшись до Софі, вона широко розплющила очі й обхопила її тремтяче обличчя гострими червоними нігтями.

— Якраз перед «Показом», — сказала вона, пальці пестили роздуту чорну бородавку. — На Щасливців чекає сюрприз.

Софі не мала слів…

— Іноді наші поплічники знають нас краще, ніж ми самі, — дивувалася леді Лессо.

Софі похитала головою, не розуміючи. Вчителька прошепотіла їй на вухо:

— Він чекає на тебе.

Смолоскипи у замках згасли, залишивши тільки самотній повний місяць. Він освітлював тінь, що мчала Блакитним Лісом. Вдягнена у чорний плащ зі зміїної шкіри, Софі продиралася крізь зарості папороті і дубів. Коли вона дісталася величезного кам’яного колодязя, вона знову і знову всім тілом навалювалася на камінь, що закривав його отвір, поки той не зрушив. Вона залізла у відро й опустилася глибоко у темряву. Промінь місячного світла осяяв дно. На гладкій білій стіні на неї чекав Грімм, його щоки і крила почорніли від бруду. Стіни навколо нього були вкриті тисячами малюнків того самого обличчя. Обличчя, намальованого червоною помадою. Обличчя, яке вона не змогла розгледіти у снах. Але тут, глухої ночі, в її Суперника з’явилося ім’я.І це був не Тедрос.