Школа Добра і Зла

8 Риба бажань

За годину до того Тедрос вирішив поплавати. Місця, які посіли учні після перших двох уроків, були вивішені на дверях Доглядальної кімнати. Принц і Беатрікс були першими, а ім’я Агати було так низько на дошці, що його обгризли миші. Всередині Доглядальна кімната для дівчаток нагадувала середньовічний спа-центр з трьома ароматичними басейнами («Гарячий», «Холодний» і «Просто ідеальний»), сауною Дівчинки із сірниками, трьома місцями для макіяжу Розаночки, куточком для педикюру у стилі Попелюшки і душем із водоспадом, убудованим у лагуну Маленької Русалоньки. Доглядальна кімната для хлопчиків мала фітнес-закуток Мідаса, приємне місце для засмагання, гімнастичну залу, де були скандинавські молоти, яму для боротьби у багні, басейн із солоною водою і турецьку баню з повним набором послуг.

Після «Залицяння і лицарства» Тедрос скористався перервою перед «Змаганням на мечах», щоб випробувати басейн. Саме коли він пропливав останнє коло, він побачив Беатрікс у супроводі сімох дівчаток, які постійно ходили за нею, — вони дивилися на нього широко розплющеними очима крізь тріщини у дерев’яних дверях.

Тедрос звик, що дівчатка витріщаються на нього. Але коли ж він знайде ту єдину, яка усвідомить, що він має щось більше, ніж гарну зовнішність? Хто побачить у ньому більше, ніж сина короля Артура? Кому будуть цікаві його думки, надії, страхи? Хай там як, але він був тут, навмисно повертався навсібіч, як витирався рушником, щоб дівчатка роздивилися його якнайкраще. Його мати мала рацію. Він міг удавати будь-кого, але був такий самий, як і його батько, погано це чи добре. Він зітхнув і відчинив двері, щоб привітати свій фан-клуб. Його бриджі змокли, на голих грудях виблискував лебідь. Але дівчатка зникли, ставши жертвами фейського патруля. Тедрос засмутився. Коли він повернув за ріг, то на щось наштовхнувся — і це щось гепнулося на підлогу.

— Я знову мокра, — Агата насупилася й поглянула вгору. — Тобі треба дивитися, куди ти…

Це був той хлопчик, який забив памороки Софі. Який вкрав її серце. Хлопчик, який поцупив її єдину подругу.

— Я — Тедрос, — сказав він і простяг руку.

Агата не потисла її. Вона безнадійно заблукала і потребувала допомоги, але Тедрос був ворогом. Вона підвелася, глянула на нього і прошмигнула повз. Тепер вона відзначила ще одну річ, яку ненавиділа у цьому хлопчикові, — на додаток до всього іншого, він мав гарний запах. Вона промчала в інший кінець зали, кломпи гучно тупотіли по склу, й з останньою злісною посмішкою штовхнула двері.

Вони були замкнені.

— Сюди, — Тедрос вказав на сходи позаду нього.

Роздратована Агата знову пройшла повз нього, намагаючись не вдихати.

— Було приємно познайомитися, — гукнув принц їй навздогін.

Він почув, як вона з відразою пирхнула, перш ніж утекти униз сходами, сіючи скрізь смуток.

Тедрос скривився. Він завжди подобався дівчаткам. На якусь мить він відчув, що його впевненість дала тріщину, але потім він згадав, що сказав одного разу батько.

«Найкращі з-поміж лиходіїв примушують тебе сумніватися».

Тедрос уважав, що може перемогти будь-якого монстра, будь-яку відьму, будь-які сили Зла. Але ця дівчинка була іншою. Вона лякала.

Холодок пробіг спиною.

«То чому вона у моїй Школі?»

«Спілкування з тваринами», що викладала принцеса Ума, проходило на березі озера біля Половинчастої Затоки. Уже втретє за день Агата дізнавалася, що урок був винятково для дівчаток.Вона була впевнена, що у Школі Зла не було потреби з’ясовувати, дівчачі навички це чи хлоп’ячі. Але тут, у вежах Школи Добра, хлопчики пішли битися на мечах, тим часом як дівчатка мали вивчати собаче гавкання й ухання сови. «Не дивно, що принцеси у казках такі безпомічні», — подумала Агата. Якщо все, що вони вміли, обмежувалося посмішкою, стоянням рівно і розмовами із білками. Хіба в них був вибір, окрім як дочекатися на принца, який би їх урятував?

Принцеса Ума виглядала занадто молодою, щоб бути вчителькою. Вона вмостилася просто на траві. Відблиски з озера підсвічували її ззаду. Вона сиділа абсолютно спокійна, поклавши руки на рожеву сукню. Ума мала чорне волосся, оливкову шкіру, мигдалевидні очі і малинові губи, стиснуті в напружене «О». Вона розмовляла пошепки, час від часу хихотіла. Марно було сподіватися почути від неї закінчене речення, бо кожні кілька слів вона зупинялася, щоб послухати далекого голуба або лисицю й відповісти їм власним виттям чи щебетом. Коли вона зрозуміла, що на неї витріщається цілий клас, то затулила обличчя долонями.

— Ой! — сконцентрувалася вона. — Я маю забагато друзів!

Агата не могла сказати, була вона знервована чи ж просто недоумкувата.

— Зло має надзвичайно багато зброї на своєму боці, — сказала принцеса Ума, остаточно вмостившись. — Отруту, чуму, прокляття, поплічників і чорну-чорну магію. Але ви маєте звірів!

Агата гмикнула. Коли вона зустріне поплічника із сокирою, то обов’язково покличе метелика. Зважаючи на обличчя інших дівчаток, вона не єдина сумнівалася. Ума завважила це. Вчителька видала пронизливий свист, і навколишні Ліси вибухнули гавканням, іржанням, ревінням. Вражені дівчатка затисли вуха.

— Бачте! — захихотіла Ума. — Кожна тварина може промовляти до вас, якщо ви знаєте, як промовляти до неї. Дехто з них навіть пам’ятає, як були людьми.

Агата похолола, згадавши про опудала в галереї. Вони всі були учнями. Як і вони.

— Я знаю, всі бажають стати принцесами, — продовжувала Ума, — але ті, хто опиниться в кінці рейтингу, не стануть гарними принцесами. Ви закінчите тим, що вас застрелять, заріжуть або з’їдять, — і це невелике щастя. Але у вигляді лисиці, горобця або привітної свині ви можете знайти більш щасливий кінець!

Вона просвистіла крізь зуби, й на цей заклик з озера випірнула видра. На її носі балансувала книжка казок, прикрашена коштовним камінням.

— Вони можуть скласти компанію спійманій дівчинці або відвести її у безпечне місце! — Принцеса Ума простягла руки — видра підкинула книжку, щоб знайти потрібну сторінку.

— Або ж допомогти пошити сукню для балу, — видра продовжувала підстрибувати. — Або доставити термінове повідомлення… ага!

Видра видала пронизливий крик, коли знайшла потрібну сторінку, потім книжка ковзнула до рук принцеси, а видра впала виснажена.

— І навіть урятувати життя, — сказала Ума й показала чудовий малюнок принцеси, яка заховалася, тим часом як олень пронизував рогами чаклуна. Принцеса виглядала так само, як вона.

— Колись тварина врятувала мене, а натомість отримала найщасливіший кінець з можливих.

Агата сильно засумнівалася й побачила, як очі дівчаток наповнилися обожнюванням. Це була не просто вчителька. Це була жива принцеса, яка дихала.

— Отже, якщо ви хочете бути як я, то сьогодні маєте упоратися із випробуванням, — цвірінькало їхнє нове божество, гукаючи дівчаток до озера.

Агата відчула холодок, незважаючи на тепле сонячне проміння. Якщо вона не впорається ще раз, то ніколи більше не побачить ані Софі, ані рідний дім. Вона пішла за іншими дівчатками на берег, у животі все стиснулося, аж тут вона побачила розгорнуту на траві книжку казок Уми.

— Тварини люблять допомагати принцесам з багатьох причин, — сказала Ума, зупиняючись біля води. — Тому що ми співаємо гарні пісні, тому що надаємо їм притулок у Страшних Лісах. Тому що їхнє єдине бажання — бути такими ж красивими і коханими, як…

— Заждіть!

Ума і дівчатка озирнулися.

Агата показувала останню сторінку книжки — на малюнку монстри шматували оленя, тим часом як принцеса утікала геть.

— Так оце і є щасливий кінець?

— Якщо ти недостатньо хороша, щоб бути принцесою, то ти матимеш за честь померти за одну з них, — Ума посміхнулася так, ніби Агата незабаром і досить швидко засвоїть цей урок.

Агата подивилася на інших з недовірою, але всі вони кивали, наче вівці. Не мало значення, що тільки третина з них стане принцесами. Кожна була переконана, що вона буде єдиною. Ні, ці опудала у музеї не були колись такими самими дівчатками, як вони. Вони були просто тваринами. Рабами Величного Добра.

— Але якщо тварини збираються допомогти нам, спочатку ми повинні сказати їм, чого ми хочемо! — сказала Ума, стаючи навколішки перед сяючим синім озером.

— Тому сьогоднішнє випробування називається… — вона покрутила пальцем у воді й тисячі крихітних рибок, білих як сніг, повиринали на поверхню. — Риба бажань! — просіяла Ума. — Вони можуть зазирнути у ваші душі й знайти там з-поміж інших найбільше бажання! (Це вміння дуже корисне, якщо ви втратили мовлення або голос, а вам потрібно сказати принцу, щоб він поцілував вас.) Тепер усе, що потрібно вам зробити, — це покласти палець у воду — і риба прочитає вашу душу. Дівчинка з найсильнішим і найчіткішим бажанням виграє!

Агата запитувала себе про те, чого хотіли б ці дівчатка. Можливо, глибини.

Міллісент підійшла першою. Вона занурила палець у воду, заплющила очі… Коли вона розплющила їх, риба вся стала різного кольору й вирячилася на неї.

— Що сталося? — запитала Міллісент.

— Затуманений розум, — зітхнула Ума.

Потім Кіко, чарівна дівчинка, яка подарувала Агаті помаду, занурила палець у воду. Риба стала червоною, оранжевою, персиковою й почала збиратися у якусь картину.

«Що бажають душі зі Школи Добра? — гадала Агата, дивлячись, як кожна риба займає своє місце. — Миру для своїх королівств? Здоров’я для своєї родини? Знищення Зла?»

Замість цього риба показала хлопця.

— Трістан! — просяяла Кіко, впізнавши його імбирне волосся. — Я впіймала його троянду на церемонії Привітання.

Агата застогнала. Вона мусила здогадатися.

Потім Ріна опустила палець, а риба змінила кольори й склалася у зображення міцного сіроокого юнака, який вкладав стрілу до лука.

— Чаддік, — почервоніла Ріна. — Вежа Честі, кімната десять.

Жизель риба намалювала темношкірого Ніколаса, Флавія бажала Олівера, Сахарі намалювали сусіда Олівера Бастіана… Спочатку Агата вважала це тупим, але тепер їй стало страшно. Це все, чого прагнули добрі душі? Хлопчиків, яких вони навіть не знали? На що вони сподівалися?

— Кохання з першого погляду, — вибухнула Ума. — Це найкраща річ у світі!

Агата затихла. Хто може кохати хлопчиків? Зарозумілих, безглуздих горлорізів, які вважають, що світ належить їм. Вона подумала про Тедроса — і її щоки запалали. Ненависть з першого погляду. Тепер це було правдоподібно.

Беатрікс забезпечила величну кульмінацію, відправивши рибам бажань яскраве зображення її казкового одруження з Тедросом, а на додачу із замком, коронами і феєрверками. Всі дівчатка навколо вибухнули сльозами, чи то через те, що сцена була настільки гарною, чи то тому, що вони знали, що вони ніколи не зможуть дорівнятися.

— Тепер ти повинна вполювати його, Беатрікс! — сказала Ума. — Ти повинна зробити цього Тедроса своєю місією! Своєю одержимістю! Тому що коли справжня принцеса хоче чогось досить сильно… — вона покрутила пальцем в озері, — Ваші друзі об’єднуються для вас…

Риба стала яскраво-рожевою…

— Б’ються за тебе…

Риба тісно згуртувалася…

— І роблять так, щоб твоє бажання здійснилося… — Ума встромила руку у воду й витягла всю рибу відразу. Риба перетворилася на найбільше бажання її душі.

— Що це таке? — спантеличено поцікавилася Ріна.

— Валіза, — прошепотіла принцеса Ума й обняла її.

Вона подивилася на двадцятьох заціпенілих дівчаток.

— Ох. Я ж маю роздати вам місця?

— Але вона ще не пройшла, — промовила Беатрікс, вказуючи на Агату.

Агата могла би стукнути її добряче, але у голосі Беатрікс не було жодної загрози. Цю дівчинку не турбувало те, що ціле озеро риби щойно перетворилося на багаж. Замість цього вона хвилювалася, що Агата не пройшла випробування. Можливо, вона не така вже й погана.

— Ріна зможе повернутися до своєї кімнати, якщо вона не впорається, — Беатрікс посміхнулася.

Агата змінила свою думку.

— Одна залишилася? — сказала Ума, дивлячись на Агату. Вона поглянула на озеро, там не було жодної Рибини бажань, потім на дорогоцінну рожеву валізу.

— Так відбувається щоразу, — засмутилася вона. Зітхнувши, вона опустила валізу назад у озеро й дивилася, як вона занурюється і вибухає тисячею білих риб.

Агата нахилилася над водою, щоб побачити, як риби хижо дивляться на неї зневіреними очима. На мить вони знайшли блаженство, ставши валізою. Але ось вони знову тут, джини, викрадені з лампи. Їм було байдуже, що вона опинилася на краю безодні. Вони просто хотіли залишитися в спокої. Агата співчувала.

«Моє легке, — думала вона. — Я не хочу зазнати невдачі».

Вона встромила палець у воду.

Риба почала тремтіти, наче тюльпани від подиху вітру. Агата могла почути, як бажання боролися в її голові.

«Не зазнати невдачі — Додому в ліжко — Не зазнати невдачі — Врятувати Софі — Не зазнати невдачі — Мертвий Тедрос…»

Риба стала синьою, потім жовтою, потім червоною. Бажання змінювали одне одного, наче циклон.

«Нове обличчя — Старе обличчя — Біляве волосся — Я ненавиджу білявок — Більше друзів — Немає друзів».

— Не просто туман, — пробубоніла принцеса Ума. — Цілковита плутанина!

Риба, червона як кров, почала трястися, ніби ось-ось мала вибухнути. Занепокоєна, Агата намагалася витягти палець, але вода затиснула його, наче в кулак, і не відпускала.

— Що за…

Риба стала темною, як ніч, почала липнути до Агати, як магніти до металу, й засмоктала її руку в тремтячу масу. Нажахані дівчатка помчали геть від берега, Ума закам’яніла від шоку. Агата несамовито намагалася витягнути руку, але її голова вибухнула болем…

«Дім Школа Мама Тато Добро Зло Хлопчики Дівчатка Щасливці Нещасливці».

Тримаючи руку Агати, риба тряслася все дужче й дужче, швидше й швидше, доки вся не змішалася. Очі вибалушилися, як ґудзики, плавці порвалися на шмаття, животи поздувалися жилами й судинами, аж поки риба не випустила змучений крик. Агата відчула, що її голова розділилася на дві…

«Програти Виграти Правда Обман Втрата Знахідка Слабкий Сильний Друг Ворог».

Риба розбухла в округлу чорну масу, що дерлась вгору по її руці. Агата намагалася звільнити палець, доки не відчула, як ламаються кістки, й завила в агонії, тим часом як риба засмоктала всю її руку в чорний кокон.

— Допоможіть! Хто-небудь!

Кокон роздувся до її обличчя й здушив крик. З високим, моторошним вереском смертельна матка проковтнула Агату. Вона не могла дихати, намагалася вибратися, але біль пройняв голову і скрутив її в ембріон.

«Ненависть Кохання Покарання Винагорода Мисливець Здобич Жити Вмерти Вбити Поцілувати Взяти».

З мстивим криком чорний кокон засмоктував її дедалі глибше, як желатинова могила, придушував останні подихи, вичавлював останні краплі життя, поки не залишилося нічого…

«Віддати».

Крики припинилися. Кокон зник.

Агата впала вкрай виснажена.

На руках у неї була дівчинка. Не більше дванадцяти чи тринадцяти років, із коричневою шкірою і скуйовдженими темними кучерями. Вона поворухнулася, розплющила очі й посміхнулася до Агати, ніби вона була її старим добрим другом.

— За сто років ти стала першою, хто захотів звільнити мене, — промовила дівчинка, відкриваючи рота, наче риба.

Вона притиснула руку до щоки Агати.

— Дякую.

Дівчинка заплющила очі, її тіло у руках Агати стало безвольним. Дюйм за дюймом шкіра дівчинки почала сяяти яскраво-золотим, і з вибухом білого світла вона розсипалася сонячним промінням і зникла.

Агата витріщилася на озеро без риби і слухала, як калатало її серце. Здавалося, що її нутрощі були розірвані на клоччя й вирвані. Вона підняла палець, який зцілився й був як новий.

— Ом, усе це було… — вона глибоко вдихнула й обернулася, — нормальним?

Весь клас розпорошився у саду, ховаючись за деревами разом із принцесою Умою, вираз її обличчя відповів на запитання.

Пронизливе клекотання долинуло згори. Агата підняла очі на дружню голубку, яку її вчителька вітала раніше. Тільки тепер крик голубки був не дружнім, а диким, божевільним. З Нескінченних Лісів чувся гавкіт лисиці — гортанний і стривожений. Потім звідусіль почулося голосне стоголосе виття, зовсім не схоже на попередні привітання. Тепер тварини шаленіли. Вони кричали дедалі гучніше.

— Що відбувається? — запитала Агата, прикриваючи вуха руками.

Щойно вона побачила обличчя принцеси Уми, вона зрозуміла.

«Вони теж хочуть звільнення».

Перш ніж Агата змогла поворухнутися, її оточили зусібіч. Білки, щури, собаки, кроти, олені, птахи, коти, кролі і сама видра — кожна тварина зі шкільних володінь, кожна тварина, яка змогла пролізти крізь ґрати, прагнула до свого рятівника…

«Зроби нас людьми!» — вимагали вони.

Агата зблідла. Коли це вона почала розуміти тварин?

«Врятуй нас, принцесо!» — кричали вони.

Коли це вона почала тямити в тваринних галюцинаціях?

— Що мені робити? — закричала Агата.

Ума поглянула на тварин — її вірних ляльок, її сердешних друзів…

— ТІКАЙ!

Уперше хтось у цій Школі дав Агаті слушну пораду, якою вона могла скористатися. Вона кинулась до вежі — сороки скубли її за руки, миші висіли на кломпах, жаби стрибали на сукню. Агата прорвалася крізь юрбу і помчала на пагорб. Вона прикривала голову руками, перешкоджаючи свиням, яструбам, зайцям. Але коли вона вже побачила двері з білим лебедем, з-за дерев вибіг лось і гайнув до дверей — вона відскочила, лось врізався і пробив лебедів.

Агата помчала крізь скляну кімнату повз Поллукса на козячих ногах, який зиркнув на безумство поза нею.

— Якого дідька…

— Допоможіть! — заволала вона пронизливо.

— НЕ РУХАЙСЯ! — крикнув Поллукс.

Але Агата вже мчала сходами Честі. Коли вона озирнулася назад, то побачила, як Поллукс відкидає тварин праворуч і ліворуч, а тисяча метеликів пробиває скляний дах і збиває голову Поллукса з його козлячих ніг. Це дало змогу стаду продовжити переслідування на сходах.

— НЕ ДО ВЕЖІ! — кричала голова Поллукса, що котилася до дверей.

Однак Агата мчала коридорами до повних класів у Сховищі Гензеля. Хлопчики й учителі хапали дикобразів (нерозважливо), а дівчатка на високих підборах з лементом стрибали на столи (вкрай нерозважливо). Вона намагалася втекти від цієї орди, але тварини просто набили повні писки цукерками і продовжили переслідування. Все-таки їй вдалося достатньо відірватися, щоб злетіти сходами, проскочити крізь матові двері й зачинити їх, перш ніж за нею змогла протиснутися перша ласка.

Агата зігнулася навпіл, прихована тінями високих живоплотів короля Артура. Крижаний вітер шмагав її по оголених руках. Вона тут довго не протримається… Тієї миті, коли вона крізь двері покликала на допомогу вчителів чи німф, Агата помітила, як щось відбилося у склі.

Агата повернулася до м’язистого силуету, який вимальовувався крізь сонячний серпанок. Вона розслабилася від полегшення. Першого разу вона була вдячна хлопчикам і помчала до свого безликого принца…

Вона відскочила. Рогата ґаргулья розітнула туман і підірвала двері. Агата пірнула, щоб уникнути другої вогняної бомби, яка запалила фігури Артура і Ґвіневери. Вона намагалася заповзти під наступний кущ, але ґаргулья просто спалила їх усі один за одним, поки королівська історія не перетворилася на купу попелу. Агата лежала оточена вогнем, полум’яний демон притиснув її до землі холодною кам’яною ногою. Цього разу від нього не було порятунку. Вона розслабилася й заплющила очі. Нічого не сталося. Агата розплющила очі і знайшла ґаргулью навколішки перед собою, настільки близько, що вона побачила відображення в її червоних очах. Відображення маленького переляканого хлопчика.

— Ти хочеш моєї допомоги? — видихнула вона.

Ґаргулья закліпала зі сльозами надії.

— Але я не знаю, як я це зробила, — заїкалася вона. — Це було… випадково.

Ґаргулья подивилася їй у очі й побачила, що вона каже правду. Чудовисько опустилося на землю, розсіюючи навколо попіл. Агата дивилася на монстра, на ще одну загублену дитину, й думала про всіх істот цього світу. Вони виконували накази не тому, що були вірними. Вони допомагали принцесам не тому, що любили їх. Вони це робили тому, що колись, можливо, за відданість і любов їх нагородять другим шансом бути людиною. Тільки в межах казки вони могли знайти свій шлях назад. До недосконалих себе. До життя без сюрпризів. Зараз вона теж була однією з цих тварин, що шукали вихід. Агата нахилилась й узяла в свої руки кінцівку ґаргульї.

— Я б хотіла допомогти тобі, — сказала вона. — Я б хотіла мати змогу допомогти нам усім знайти шлях додому.

Ґаргулья лежала головою на її колінах. У той час як палаюча оранжерея обвалилася, монстр і дитина плакали в обіймах одне одного.

Агата відчула, що камінь стає м’якшим.

Ґаргулья відкинулася назад, збентежена. Коли вона зіп’ялася на ноги, її тверда оболонка тріснула. Її кігті перетворилися на руки… Її очі освітилися невинністю. Ошелешена, Агата побігла до неї, ухиляючись від полум’я, у цей час обличчя монстра почало танути й перетворюватися на риси маленького хлопчика. Із криком радості вона побігла до нього…

Меч проштрикнув його серце. Ґаргулья миттєво перетворилася на камінь й закричала, усвідомивши віроломство.

Агата завмерла від жаху.

Тедрос вискочив крізь стіну вогню на рогатий череп ґаргульї з Екскалібуром у руці.

— Почекай! — закричала вона.

Але принц дивився на спалену пам’ять про батька.

— Брудне, зле чудовисько! — він задихнувся…

— Ні!

Тедрос вдарив ґаргулью мечем по шиї й відтяв їй голову.

— Він був хлопчиком! Маленьким хлопчиком! — кричала Агата. — Він був зі Школи Добра!

Тедрос подивився на її обличчя.

— Тепер я впевнений, що ти відьма.

Вона вдарила йому в око. Перш ніж вона змогла вдарити його знову, феї, вовки і вчителі обох шкіл влетіли до Оранжереї. Вони нагодилися саме вчасно, щоб побачити, як несамовита хвиля вогню обвалила дах і розділила недругів.