Народження Сталевого Щура

Розділ 16

Щось останнім часом у моєму житті забагато таких ситуацій. Наближаючись до берега, я роздивлявся дівчину. Вона знає мене, тож я маю знати її. Запаморочливо гарна, збудливе декольте… Повні вуста… Вона! — героїня моїх пристрасних фантазій.

— Це ти, Бес? Бес Наратін?

— Як мило, що ти мене згадав.

Я вже лаштувався вистрибнути на берег зі швартовим канатом, як вона взяла його з моїх рук і прив’язала до тумби. Через її плече я побачив, що поліцейський катер проплив повз і попрямував далі. Потім я кинув погляд на Слона, але той сидів, опустивши очі, поки вона говорила.

— Я сказала собі: Бес, чи не Джиммі це ді Ґріз вибирається з пошарпаного максвайнівського фургона та приклеює собі симпатичні маленькі вусики? Чи це не той Джиммі, який тепер у нас зірка всіх новин? Якщо це він, то чому б мені не простежити за ним в ім’я добрих давніх часів? Потім дивлюсь: він розмовляє з цим приємним джентльменом, іде на пристань… Тож я вирішила почекати тут, доки ти повернешся. Вирушаєте в подорож?

— Та ні, просто на маленьку екскурсію вгору річкою й назад. Радий бачити тебе, Бес.

Це, мабуть, єдине гарне в усій цій ситуації. Дивитися на неї, маю на увазі. Підлітком я мріяв про цю дівчину. Вона закінчила середню школу якраз по тому, як я туди потрапив. На чотири роки старша за мене, справжня доросла жінка. Зараз їй, напевно, двадцять один. Вона була лідером у своєму класі, переможницею конкурсу «Королева краси року». Титул дали їй небезпідставно. Зараз, подорослішавши, вона стала ще кращою. Її голос відволік мене від приємних спогадів:

— Я не думаю, що ти сказав правду, Джиммі. Зважаючи на всі ці речі, закладаюся, що ви задумали тривалий круїз. На вашому місці я б так і вчинила.

Щось змінилося в її голосі, коли вона вимовила останні слова? Чого вона хоче? Ми не могли більше тут залишатися. Вона показала, що в неї в голові, коли стрибнула на борт, розгойдавши човен.

— Завжди знайдеться місце для ще одного, — мило проспівала вона, всідаючись на носі човна.

Я схопив наші речі та прошепотів Слонові:

— Вона мене знає. Що нам робити?

Він зітхнув:

— Ми нічого не можемо вдіяти. Доведеться взяти пасажира. Гадаю, зможемо вирішити цю проблему дорогою. Зараз немає вибору.

Його правда. Я передав йому багаж, потім, заледве здужавши розв’язати морський вузол, який вона затягла на мотузці, відштовхнув човна ногою від берега, застрибнув на борт і взяв стерно. Слон зніс наші речі вниз, поки я ввімкнув живлення та скерував човен нижче за течією. Подалі від Біллівілля, Максвайну, поліції…

Але не від Бес. Вона розляглася на лаві переді мною, закотивши спідницю так, щоб я міг бачити в усій красі її запаморочливо довгі ноги. Я й бачив. Потім повернулася до мене й усміхнулася, немов читаючи мої думки. Я зовсім забув про те, що хотів переодягтися жінкою: уявляю, скільки кпинів почув би на свою адресу, якби зробив це зараз. Я починав сердитися.

— Добре, Бес, чому б нам не поговорити відверто? — запропонував я, насилу відриваючи погляд від її тіла та переводячи його на чисті річкові води.

— Що ти маєш на увазі?

— Припинімо ці ігри. Ти переглядала новини, ти сама казала, тож усе про мене знаєш.

— Звісно, я знаю, що ти грабуєш банки й утікаєш із в’язниць. Але це мене не дуже обходить. У мене самої проблеми із законом. Тож коли я побачила тебе, а потім цей катер, то вирішила, що у тебе мусять бути якісь гроші. Може, багато грошей. От я і вирішила скористатися шансом і подорожувати разом із тобою. Хіба не мило?

— Та не дуже. — Я намагався думати про поліцію, а не про ноги. Бес — це якась біда. — У мене справді є трохи грошей. Якщо я тобі дам, а потім висаджу на берег…

— Гроші — так, берег — ні. Я розпрощалася з ним і з Біллівіллем. Тепер хочу подивитися світ, а ти оплатиш мені дорогу.

Вона вляглася зручніше, підклавши руки під голову і з усмішкою насолоджуючись сонячними променями. Я похмуро глипнув на неї, гадаючи, що три-чотири точні удари зламали б цю лебедину шийку…

Не можна про це навіть жартувати. Проблему треба вирішити без застосування насильства. Двигун гудів, біла піна розтавала в нас на носі, Біллівілль залишився позаду, а на берегах річки з’явилися зелені поля. Слон вийшов на палубу й сів поряд зі мною. У присутності Бес ми мало про що могли говорити.

Десь із півгодини пливли мовчки, коли раптом на горизонті проступила пристань, а за нею невеликий магазин. Бес заворушилася, провела рукою по прекрасному білявому волоссі:

— Знаєте що, а я зголодніла. Закладаюся, і ви теж. Чому б нам тут не пригальмувати, я збігаю, куплю нам якоїсь їжі та пива. По-моєму, непогана ідея?

— Чудово! — погодився я. Вона йде до магазину, ми запускаємо двигун на повну потужність і зникаємо звідси.

— Я зараз не при грошах, — усміхнулася вона. — Бідна як церковна миша. Але, я певна, ви дасте мені небагато, щоб я купила нам ленч. Тисячі баксів вистачить.

Солодкий вираз пай-дівчинки не зник з її обличчя, коли вона назвала астрономічну суму. Цікаво, які в неї проблеми. Можливо, вимагання і шантаж, принаймні робить вона це професійно. Я поліз до гаманця.

— Просто чудово, — проспівала вона, хапаючи пачку. — Я недовго. І я знаю, що ти і твій приємний друг, Джиме, будете тут, коли я повернуся. Чи не бачила я в новинах і цього друга?

Я стежив за рухами її розкішного задка, поки Бес риссю бігла до магазину.

— Вона приперла нас до стіни, — похмуро витиснув Слон.

— Так, пахне смаленим. Як учинити?

— Поки що виконуватимемо її забаганки. Крім як убити цю курву, не бачу виходу. Але я не хочу нікого вбивати.

— Я теж. Однак зараз, здається, вже розумію, що таке спокуса.

— Що ти знаєш про цю Бес?

— Нічого, востаннє бачив її в школі. Каже, що в неї якісь проблеми, але я уявлення не маю, що це означає.

Він замислено кивнув:

— Коли ми її здихаємося, я подивлюся в терміналі. Якщо вона є в записах поліції, я її по стіні розмажу.

— Це нам якось допоможе?

— Не знаю. Але можна спробувати. У будь-якому разі треба максимально розумно скористатися ситуацією. Ми так добре витримали тортури максвайнівської катівні, так спритно здихалися наших переслідувачів. Доки це створіння тягне з нас гроші, ми в безпеці. Принаймні поки що. Ще ти помітив, що вона дилетант у своїй справі.

Я не знав, що відповісти, тож міг лише похмуро чекати на повернення нашої непроханої пасажирки.

Після ленчу ми продовжили подорож униз за течією. Утомившись від ранкових сонячних ванн, Бес спустилася до каюти. Слон хотів постояти за кермом, тож я показав йому систему керування судном і пояснив окремі навігаційні знаки. Ми майже не говорили один з одним. Але багато думали. Опівдні об’єкт наших дум знову піднявся на палубу.

— Який симпатичний маленький кораблик! — вигукнула Бес. — Маленька кімнатка, маленька кухонька й усе необхідне. Але тільки два ліжка. Як же нам усім спати?

— По черзі! — гаркнув я: звук її голосу вже мене дістав.

— Джиммі, ти ніколи не був джентльменом. Я гадаю, що спатиму внизу. А ти зі своїм другом і тут якось переб’єшся.

— Юна леді, як людина мого віку спатиме на палубі посеред нічного туману? — Слон заледве контролював гнів, але їй було на те начхати, бо вона лише широко всміхнулась.

— Я впевнена, ви щось вигадаєте, — спокійно відповіла Бес. — А тепер чи не могли б ми зупинитися в найближчому місті? Я так поспішала в цей незабутній круїз, що забула всі свої речі. Одяг, косметику, ну, ви розумієте.

— І тобі треба трохи грошей на все це? — зіронізував я.

Вона проігнорувала шпильку й кивнула.

— Тисячі вистачить.

— Я спущуся в каюту, — сказав Слон і не виходив, поки я не відрахував їй гроші і вона не побігла в магазин.

— Жодного вбивства, — твердо заявив Слон, знову з’являючись на палубі.

— Жодного вбивства, — погодився я. — Але це не означає, що не дозволено хоч помріяти. Що ж робити?

— Ми не можемо підняти якір і зникнути. Вона наведе на нас поліцію за лічені хвилини, а потім іще й забере винагороду. Нам треба мати це на увазі та думати швидше, ніж здатна ця білявочка. Поїхати з нами — це її примха, зрозуміло. Вона жадібна до грошей, і ми маємо давати їх. Але рано чи пізно вона вирішить, що вже видоїла з нас усе, і здасть копам заради винагороди. Чи знайдеться в нас на борту карта?

Зараз працював цей могутній мозок. Я не питав зайвого та приніс карту так швидко, як тільки зміг. Слон водив по ній пальцем.

— Настільки я розумію, ми тут. Далі, вниз за течією, велике місто Валс Халла. Коли ми прибудемо туди?

Я глянув на шкалу та відзначив відстань з мій великий палець.

— Вдасться прибути завтра до обіду, якщо вирушимо зрання.

Він усміхнувся так широко, що очі майже заховалися у складках шкіри:

— Прекрасно, просто прекрасно. Це справді чудово!

— Що саме?

— Мій план, який я зараз збережу в таємниці, бо ще є деталі, які треба обмізкувати. Коли вона повернеться, ти маєш погоджуватися з усім, що я казатиму. Більше нічого не роби. Тепер іще одне запитання. Де спатимемо сьогодні?

— У наметі, — відповів я, киваючи на зелений луг. — Наша подружка вигребла у мене всі гроші, тож зараз мушу поповнити запаси готівки. Потім зійду на берег і куплю намети, спальні мішки — все для комфортного кемпінгу.

— Чудово! А я обміркую свої плани, поки ти повернешся.

Крім усього іншого я купив стейків і кілька пляшок вишуканого вина. Нам не завадить радикальна зміна меню. Коли сонце вже сідало за горизонт, я скерував судно до дерев на березі посеред зеленого лугу. Там ми могли поставити намети. Слон, поцмокавши губами над м’ясом, заявив, що обід готуватиме він. Поки він куховарив, а Бес займалася своїми нігтями, я вбив кілки та приготував нам нічліг. Сонце стояло на горизонті оранжевою кулею, коли ми сіли їсти. Це було неперевершено. Ніхто не зронив ані слова, доки не з’їли все. Коли зник останній шматочок, Слон зітхнув, налив собі бокал вина й, п’ючи його невеликими ковтками, задоволено проказав:

— Не хочу здатися нескромним, бо йдеться про мій кулінарний витвір, але мушу визнати, що ця їжа була шедевром.

— Вона перебила присмак свинобразятини в роті, — погодився я.

— А мені не сподобалося вино. Якесь воно кисле.

Тепер у темряві проступав лише силует Бес. Без візуальної фізичної привабливості її голос, як і вимовлені нею слова, не викликали жодного захвату. Проте глибокий бас Слона прозвучав у відповідь зовсім мирно:

— Бес… можу я називати тебе Бес, чи не так? Дякую. Бес, завтра ми перебуватимемо поблизу міста Валс Халла, де я мушу зійти на берег, щоб зв’язатися зі своїм банком. Наші фонди вичерпано. Ти ж не хочеш, щоб у нас вичерпалися гроші, чи не так?

— Ні, не хочу.

— Звичайно ні. Ти ж хочеш, щоб я сходив до банку та приніс тобі сто тисяч баксів дрібними купюрами?

Я почув, як їй перехопило подих. Бес увімкнула світло над нашим табором. Вона дивилася на Слона та чи не вперше за всю подорож втратила самовладання:

— Ти жартуєш зі мною, дідусю?

— Зовсім ні, юна леді. Я просто плачу тобі за нашу безпеку. Ти знаєш окремі факти, про котрі, як це краще висловитись, не варто згадувати вголос. Я гадаю, що названа сума достатня для того, щоб ти мовчала. Ти так не вважаєш?

Вона завагалася, а потім розреготалась:

— Звісно, я так вважаю. Дайте мені тільки понюхати ті папірці, і, хтозна, може, я навіть вирішу звільнити вас, хлопці, від присутності своєї ясновельможної особи.

— Як скажеш, серденько, як скажеш.

Він більше ні словом про це не прохопився. Ми полягали спати невдовзі після розмови. Для всіх нас минулий день видався довгим і важким. Бес примостилася на катері, ми ж залізли до намету. Я поставив катер на сигналізацію, для певності, що вранці знайду його на місці. Слон уже спав. Перед тим як заснути, я усвідомив, що хоч би який був його план, ми, зрештою, матимемо ще один день свободи до того, як Бес здасть нас поліції. Обіцянка грошей забезпечить її мовчанку. Вже дрімаючи, я зрозумів, що саме так Слон і планував.

Коли ми почали рухатися вниз річкою, минула лише година після світанку. Бес з’явилася на палубі пізніше, а її невдоволення тим, що ми вирушили так рано, незабаром зникло від барвистих описів фінансових перспектив зі стома тисячами баксів. Мій компаньйон говорив про те, як вона може заробляти інвестиціями, не витрачаючи ні цента зі свого капіталу, згадав товари загального вжитку, які незабаром вона спроможеться придбати, і загалом загіпнотизував бідолашну Бес, як удав кролика. Я не мав жодного уявлення про його план, але споглядати цю виставу для мене було суцільним задоволенням.

Ближче до полудня ми пришвартувалися у водному каналі, що розділяв Валс Халла на дві частини. До центру міста рукою подати. Слон із розчесаною бородою та підкрученими вусами виглядав дуже респектабельно.

— Це не займе багато часу, — сказав він і зійшов на берег.

Бес дивилася йому в спину, вже передчуваючи своє щастя.

— Це той самий чоловік, якого називають Слоном? — запитала вона, коли він пішов.

— Я нічого про це не знаю.

— Не треба ля-ля. Я бачила випуск новин на 3V про те, як хтось допоміг йому втекти. Маленький чоловік з вусами. То мав бути ти.

— На світі повно чоловіків з вусами.

— Ніколи не думала, що побачу тебе після школи отак.

— Я теж не очікував на таку зустріч. Тоді, у школі, я тобою здалеку захоплювався.

— Як і всі хлопці-підлітки. Ми насміхалися над вами з тим учителем, а потім з іншими…

Вона замовкла і глянула на мене. Я ж мило всміхнувся і потюпав на кухню мити посуд, який залишився після сніданку та вечері. Бес не дуже полюбляла домашні справи. Я щойно закінчив, як хтось погукав з берега:

— Гей, на кораблі! Можна зійти на борт?

Слон стояв на пристані. Виглядав він розкішно. Його новий костюм, мабуть, коштував більше за невеликий маєток.

Валізу, яку він тримав, було виготовлено зі шкіри якогось рідкісного звіра та ще й інкрустовано золотом. Бес тупилася в нього поглядом, у якому зблискувала шалена жадібність. Слон виліз на борт і по-змовницьки нам підморгнув.

— Перед тим як я покажу вам, що у валізі, краще спустімося в каюту.

Бес побігла першою. Слон притискав валізу до грудей, аж поки я не замкнув двері. Тоді він згріб усі папери зі столу на підлогу, поставив валізу в центрі, холоднокровно відімкнув замок…

Навіть я був вражений. Там лежало набагато більше за сто тисяч. Бес спершу мовчки витріщалася на гроші, а потім схопила найближчу до неї пачку баксів.

— Справжні? Вони справжні? — нервово запитала вона.

— Просто з монетного двору. Сам бачив.

Поки всю її увагу прикували гроші, він обернувся до мене:

— А зараз, Джиме, будь ласкавий, зроби мені послугу. Знайди якусь мотузку. Я впевнений, ти знаєш, що саме найкраще згодиться. І ще одне, я хочу, щоб ти зв’язав це дівчисько в абсолютній тиші.

Я очікував на щось подібне, Бес — ні. Вона тільки-но розтулила рота, щоб якось прокоментувати слова Слона, коли я схопив її за гарненьку шийку та сильно натиснув якраз за вухами.