Народження Сталевого Щура

Розділ 15

Напевно, є й дивніші місця для навчання, але мені такі поки що не спадали на гадку. У певні години я заледве щось чув через брязкання, шипіння та рев обладнання. Найбільше людей сходилося на ленч і обід, але ще одна година пік припадала на час після шкільних занять. Тоді ми також трапезували, бо розмовляти видавалось неможливим. Незчисленні Масбунні-бургери з мороженими вишнями за компанію зникали в наших горлянках. Я любив хотдоги, допоки не обжерся ними. По тому перейшов на заливні свинобразячі ніжки, а ще далі на оладки. Слон виявляв рідкісний лібералізм в уподобаннях: не оминав жодної страви з меню.

Потім, коли натовп трохи зменшувався, ми витирали соус із наших уст і поверталися до занять — моє навчання тривало. Коли ми почали розглядати комп’ютерне хакерство, я з’ясував, чому Слон присвятив останні кілька десятиліть.

— Дайте мені зараз термінал, і я зможу владарювати над світом, — виголосив мій наставник. Його голос бринів такою певністю, що я повірив: він і справді зможе. — А замолоду подобалося братися за всі авантюри, що могли розважити жителів нашої планети. Красти готівку, без сумніву, захопливіше, ніж мати справу з кредитними картками. Вони так і не втямили, як я це влаштовував…

— І як ти це влаштовував?

— Зараз ми говоримо про комп’ютери.

— Давай зробимо відступ цього разу, благаю. Я обіцяю, що твій секрет потрапить до хороших рук. Тільки з твого дозволу, я навіть залишу твою візитівку.

— Це чудова ідея. Ти відбиратимеш прибутки у цих невігласів так само, як я оббирав їхніх попередників. Опишу ситуацію, а ти спробуй здогадатися, як я її прокручував.

У Центральному монетному дворі, у стародавній будівлі з кам’яними стінами два метри завтовшки й купою охорони на подвір’ї, — гігантські сейфи з баксами. Тієї миті, коли гроші мають покинути рідні стіни, охорона й уповноважені особи наповнюють ними більйони коробок, котрі потім запечатують під пильним оком усіх присутніх. Зовні будівлі чекає броньована машина під охороною поліції. За сигналом машина задкує до броньованих дверей, крізь які передають гроші. Усередині будівлі відчиняються сталеві двері, коробка перекочовує до броньованої камери. Ці двері зачиняються до того, як відчиняються двері зовнішні. Потім коробка мандрує у броньованій машині до лінійного потягу, де її перевантажують до броньованого вагона. У цьому вагоні одні-єдині двері, замкнені й обплутані численними сигналізаціями. Охоронці їдуть у спеціальному відділенні кожної з машин, поки поїзд курсує тими пунктами міста, де потрібні новенькі бакси. На визначеній зупинці очікує інша броньована машина, досі запечатану коробку виймають, поміщають в авто і транспортують до банку. Там її розпечатують і знаходять лише мою візитівку.

— Неперевершено!

— Можеш пояснити, як я це зробив?

— Ти був одним із охоронців у потязі…

— Ні!

— Ти керував броньованою машиною.

— Ні.

Отак я ламав собі голову з годину, доки Слон змилувався та розтовкмачив:

— Усі твої здогади небезпідставні, але ці шляхи небезпечні. Ти більш розвинений фізично, ніж будь-коли був я. У своїх операціях я волів працювати мозком. Причина, чому я ніколи не зламував коробку та ніколи не виймав із неї грошей, у тому, що коробка була порожня, вже коли її забирали з будівлі. Чи, точніше, у ній лежали цегла для ваги та моя візитівка. Зараз можеш здогадатися, як я це зробив?

— Ніколи не полишала будівлю… — бурмотів я, змушуючи свій мозок працювати.

— Ти дещо забув…

Я клацнув пальцями і скочив на ноги:

— Стіна, звісно, стіна. Ти виклав усі підказки, а я не здогадався. Стара, кам’яна, два метри завширшки!

— Точно! На те, щоб її розвалити, у мене пішло чотири місяці й три вколошкані роботи, але врешті я таки переміг. Спершу я придбав будівлю через дорогу від монетного двору та лопатою викопав під нею тунель. Дуже повільно, дуже тихо. Під фундаментом будівлі з виходом досередини. Як виявилося, там є внутрішня та зовнішня стіни, а проміжок між ними заповнений щебенем. Нечутно підірвав одну сторону броньованого сховища, що з’єднувала внутрішню та зовнішню стіни монетного двору. Встановлений мною механізм міг поміняти коробки за півсекунди. Коли внутрішні двері зачинялися, замок запечатували до того, як відчиняться двері зовнішні. Достатньо часу, майже три секунди, щоб поміняти коробки. Вони так і не здогадалися, як я це роблю. Механізм і досі там. Але після того, як вони все там перекинули догори дригом, красти гроші стало важко. Хакерство — це щось інше. Винятково інтелектуальна робота.

— Хіба ж іще можливі комп’ютерні крадіжки в наші дні — з усіма цими кодами та паролями?

— Що людина заблокувала, людина може й розблокувати, не залишаючи сліду. Я наведу тобі кілька прикладів. Почнемо з такої мудрої штуки, як округлення. Ось як воно працює. Уявімо, що у тебе в банку є вісім тисяч баксів; на депозиті ця сума збільшується на вісім відсотків на рік. За правилами банк поповнює твій рахунок кожного тижня. Це означає, що наприкінці першого тижня твій баланс збільшиться на 0,015384 відсотка. Таким чином, до твоїх восьми тисяч додасться 12,30. Правильно? Перевір на своєму калькуляторі.

Я ввів ті суми, про які він говорив, і отримав саме такий результат.

— Точно дванадцять баксів і тридцять центів, — гордо виголосив я.

— Неправильно, — заперечив він. — Прибуток становить 12,3072, чи не так?

— Ну, теоретично так, але, якщо я не припускаюся помилки, неможливо додати сімдесят дві тисячних цента до чийогось рахунку.

— Не все так просто. У фінансових розрахунках округлюють до сотих. У цьому важливому моменті розрахунків банк має два шляхи. Він може округлювати всі тисячні понад 005 до вищого числа, а ті, які нижче від 0049, — до нуля. До кінця дня всі ці підвищення та зниження приблизно врівноважаться, і банк нічого не втратить і не отримає. Або є інший шлях, і саме таку схему практикують: банк може автоматично обнулити всі числа після сотих, забезпечивши собі в такий спосіб невеликий, але стабільний прибуток. Невеликий — це я, звісно, в масштабах банку, але доволі значний з точки зору окремого вкладника. Якщо відповідно налаштувати банківський комп’ютер, усі ці округлені суми підуть на один рахунок, а наприкінці дня правильний баланс буде показано і на рахунку банку, і на рахунку клієнта. Й усі задоволені.

Я швидко порахував на калькуляторі та вдоволено глянув на результати.

— Правильно, всі задоволені, а особливо власник того рахунку, куди списано решту. Якщо з десяти тисяч рахунків списувати лише по півцента, прибуток становитиме п’ятдесят баксів на день.

— Правильно, але у великому банку в сотні разів більше рахунків. І зі свого досвіду я знаю, що прибуток того, хто забере куш, становитиме п’ять тисяч баксів на тиждень.

— І це, як ти кажеш, найпростіша та найдрібніша твоя комп’ютерна авантюра?

— Так, якщо під’єднатися до комп’ютерів великих корпорацій, суми стають просто нереальні. Так працювати — суцільне задоволення. Якщо бути обережним і не залишати слідів, корпорації так і не здогадаються, що їх обібрали. Вони не хочуть знати про це, не вірять навіть тоді, коли стикаються з переконливими доказами. Бути засудженим за комп’ютерні крадіжки практично неможливо. Це прекрасне хобі для людини мого віку. Воно дає поживу для мозку та робить непристойно багатим. Мене не могли впіймати. Ох, так, крім одного разу…

Слон тяжко зітхнув, а я відчув себе винним.

— Це все через мене. Якби я не спробував вийти на тебе, ти б ніколи не мав справи з федералами.

— Не картай себе, Джиме. Я зламував їхню систему безпеки багато разів, але раніше все сходило мені з рук. Це моя помилка, і я заплатив за неї. Досі плачу. Я не проти нашого теперішнього притулку, але ця їжа вже починає дратувати. Чи, може, ти не помічаєш?

— Ми, тобто моє покоління, завжди це їмо.

— Звичайно, як я про це не подумав? Кінь не відійде від сіна, а свинобраз пожадливо чвакатиме своїми помиями хоч вічність.

— А ти, напевно, спроможний насолоджуватися лобстером і шампанським до наступного століття.

— Ти правильно зауважив, хлопчику мій. Як довго, на твою думку, нам іще тут перебувати? — запитав він, відсовуючи тарілку зачерствілих пончиків.

— Я сказав би, ще тижнів два, а то й більше.

Він здригнувся:

— Для мене це стане гарною нагодою схуднути.

— За цей час етап найгарячіших пошуків уже мине. Й оскільки доведеться уникати громадського транспорту, я подбав про безпеку нашої подальшої подорожі.

— Чи можу я запитати, який транспорт ти приготував для нас?

— Човен. Точніше, катер із каютою на Стікс Рівер. Я купив його не так давно від імені компанії, він на воді неподалік Біллівілля.

— Прекрасно! — Слон задоволено потер руки. — Кінець літа, південний круїз, смажена риба вечорами, пляшки вина, охолоджені у струмку, стейки у ресторанах недалеко від берега.

— А ще я зміню стать.

Він швидко закліпав очима, здивований моєю реплікою, і зітхнув із полегшенням після пояснення:

— Коли зійдемо на борт і проглядатимемося з берега, тобто допоки не відпливемо подалі, я надягну жіночу сукню.

— Це гарний план. А я скину вагу. Із максвайнівською дієтою це не становитиме труднощів. Відпущу вуса, бороду, знову перефарбуюся в чорний колір… Здається, це та можливість, на яку я чекав. Але чи можемо ми залишитися замість двох тижнів на місяць? Я волів би пробути в цьому гастрономічному гетто стільки, скільки спроможуся не їсти. За кілька додаткових тижнів моя фігура поліпшиться, а вуса та борода підростуть.

— Я зможу, якщо ти витримаєш піст.

— Тоді згода. І ми використаємо цей час для продовження твоєї освіти. Що, де, коли — у нас на порядку денному.

Я був надто поглинутий навчанням, щоб мене тривожив запах смаженого свинобраза. Хоч як дивно, я досі міг споживати максвайнівські харчі. Тим часом як моя кваліфікація в галузі різних способів оббирання чесних громадян зростала, фігура мого компаньйона помітно танула. Я хотів покинути наш сховок раніше, але Слон заявив, що, прийнявши якесь рішення, вже не змінює його.

— Розробленого плану треба дотримуватися, відступати від нього лише в тому разі, якщо змінюються обставини. Людина — раціональна тварина, їй треба привчатись до порядку, щоб раціональною й зоставатись. Причини для змін завжди знайдуться.

Він замовк, бо обладнання почало з гуркотом пришвидшуватись — у школі якраз закінчилися заняття, — а потім закреслив у календарі ще один день:

— Добре спланована операція буде вдалою. Почни змінювати план — і ти все зруйнуєш. Нашу операцію сплановано добре. Тож ми дотримуємося плану.

До дня нашого виходу на волю Слон став набагато стрункішим. Він із честю пройшов випробовування голодом. Я ж набрав вагу.

Ми підготувалися, спакували нечисленні манатки, вичистили сейф і знищили всі сліди нашого перебування. Залишилося тільки мовчки сидіти, нетерпляче зиркаючи на годинники.

Коли продзеленчав будильник, ми схопилися на ноги, задоволено всміхаючись. Я вимкнув будильник, а Слон відчинив двері до холодильника. Ключ повернувся у зовнішньому замку, коли ми вже захряснули за собою двері. Ми стояли й тремтіли в максвайнівському мавзолеї харчів, допоки механік, що вступив до кімнати, робив свою роботу та виходив.

— Ти чув? — запитав я. — Він перевіряв надходження льоду в дозатор вишневої шипучки. Сміхота.

— Я волів би не обговорювати склад цієї гастрономічної трупарні. Ще не час?

— Час.

Я розчахнув двері надвір і заплющив очі від давно не баченого денного світла. Тепер швидше до фургона, поки вулиця безлюдна.

— Сюди!

Ми вислизнули назовні та зачинили за собою двері. Повітря було надзвичайно свіже, напоєне чудовими ароматами. Я відчував це, незважаючи на кухонний сморід від Максвайну.

Слон квапився до фургона, а я тим часом уставив два клини в нашу камеру кулінарних жахів — на випадок, якщо механіку заманеться вийти раніше, ніж від нього вимагалося. Нам потрібно лише п’ятнадцять хвилин.

Слон уже набив руку з моєю відмичкою, тож відімкнув замок і широко розчахнув двері кузова ще до того, як я обернувся. Потім він заліз до кузова, а я сів на місце водія та завів двигун.

Поки що все легко. Я під’їхав до водойми; там Слон, сівши на лаву, залишився наглядати за нашими манатками. А я скараскався краденого авто, просто зоставивши його біля найближчої алкогольної крамниці. Зробивши це, я неквапливо прогулявся до берега, до свого компаньйона.

— Дивись, он той білий човен, — сказав я, поспіхом приклеюючи вуса та перевіряючи, чи надійно їх припасував. — Вхід із пристані повністю автоматизовано. Я заберу човен і підпливу сюди.

— Незабаром почнемо наш чудовий круїз, — мрійливо промуркотів Слон, мружачись від задоволення.

Я попростував до пристані, щоб пред’явити ідентифікаційні документи роботу-контролеру.

— Доброго ранку, — озвався робот приємним голосом. — Ви замовили катер «Щасливий квиток» із каютою. Батареї заряджено на суму дванадцять баксів. Запаси провізії…

Він уголос викладав інформацію про побутові деталі, представлену на екрані. Очевидно, сервіс для клієнтів, які не вміють читати. Однак я нічого не міг із цим удіяти. Доводилося чекати, поки він завершить. Коли нарешті робот змовк, я опустив у спеціальний отвір монети. Машина крекнула й видала квитанцію. Неквапом я зійшов на борт, вставив квитанцію та почекав, доки катер зніметься з припону. Потім я виплив на середину річки та попрямував до самотньої фігури на лавці.

Проте мій компаньйон уже був не сам. Біля нього сиділа дівчина. Я зробив на катері кілька кіл, але вона нікуди не поділася. Слон згорбився, не подаваючи мені жодних знаків, що робити далі. Я ще раз прокатався навколо, а потім, забачивши поліцейський патрульний катер, вирішив пришвартуватися біля лавки. Дівчина встала, помахала мені рукою й гукнула:

— Це ж Джиммі ді Ґріз, хай йому біс! Бувають же зустрічі!