Викрадач ангелів

І вигадка, і правда про ангелів

Здається, тема для норвезької літератури не нова: вже ніби є «У дзеркалі, у загадці» Юстейна Ґордера — зворушлива повість про дружбу хворої на лейкемію дівчинки з ангелом-охоронцем. Але у творі Еви-Марії Люнд ангел — ще не охоронець, а лише випускник Небесної школи ангелів, що за день до іспитів на звання охоронця звалився з неба, та ще й пера по дорозі погубив. Йому допомагатимуть юні герої повісті — і пера позбирати, й іспит отой скласти… А вже всі разом вони рятуватимуть місто та його прекрасний старовинний храм із неповторними статуями ангелів від недобрих зазіхань лиходіїв.

«Викрадач ангелів» — достатньо несподіване поєднання містично-казкової повісті у дусі Марії Ґріпе чи Елізабет Ґоудж, де діють не чари, а несподіване проникнення у буденне людське життя світу Вічного, з класичним детективом. Окрім того, в канву пригод уведено виразну історичну та культурологічну лінії — адже вся інтрига крутиться навколо того, хто перший відшукає в міському архіві один давній документ, від якого залежить доля цілого міста.

Автор книжки — відома норвезька перекладачка й мистецтвознавець Ева-Марія Люнд — народилася 1951 року в Осло, у змішаній родині (мама — француженка з Ельзасу, тато — норвежець). Тому не дивно, що частину року дівчинка жила в одній країні, а частину — в іншій. Це значно вплинуло на її подальшу долю. Адже саме там, у краю замків і маленьких містечок, старовинних церков і лицарських легенд минуло її дитинство та з’явилася любов до архітектури, музики, фольклору. Після закінчення школи дівчина вступила на гуманітарний факультет університету в Осло, де поглиблено вивчала французьку, англійську й італійську мови та мистецтвознавство. Потім самостійно вивчила ще й німецьку, фламандську, шведську й данську.

По закінченні університету Ева-Марія Люнд понад два десятиліття працювала у театрі Норвезької Опери в Осло — спершу асистентом режисера, продюсером, потім перекладачем. У її доробку — десятки перекладів оперних лібрето, зокрема й «Перстень Нібелунгів» Р. Ваґнера, який вона перекладала двічі — норвезькою і французькою. Саме в театрі зустріла Ева-Марія своє кохання, танцівника балету Норвезької Опери, у них народилося дві донечки. Минав час, досвід роботи в театрі спонукав до творчого й наукового пошуку, — вона вивчала й досліджувала історію музики, театру, норвезького мистецтва.

Врешті 1997 року вийшла друком її перша книжка «„Лебедине озеро“ — перетворення в балет» — про історію становлення відомого музичного твору на сцені. А 2000 р. (у співавторстві) побачила світ ще одна монографія «Ходімо разом до Віґеллана», присвячена творчості знаменитого норвезького скульптора. Разом із тим жінка постійно працювала в царині перекладу — не лише наукового, а й художнього, досягнувши заслуженого успіху та визнання.

Та ось несподівано для себе самої Ева-Марія Люнд написала дитячу книжку. Герої ніби злетілися до авторки й змусили сісти за роботу. Спершу зринули в пам’яті милі її серцю спогади про шкільні вакації, які минули серед загадкових старовинних замків Ельзасу. Недалеко від будинку, де мешкала родина, були руїни давнього монастиря… Зринув образ веселого симпатичного ангела, жартівника й палкого шанувальника марципанів. Несподівана назва міста — Вовчі Гори — також з’явилась мовби випадково під час відпустки. Навіть ім’я для лихого персонажа… Світ вигадки вабив до співпраці. Сторінка за сторінкою, рядок за рядком… І напружена інтрига нарешті знайшла своє вирішення.

Повість «Викрадач ангелів» побачила світ 2004 року й одразу здобула собі чимало прихильників. Про Еву-Марію Люнд заговорили як про талановиту письменницю.

То був справді вдалий дебют у дитячій літературі, авторка здобула цілком заслужений успіх. Її твір і справді особливий у світі сучасної дитячої літератури. Проте особливістю «Викрадача ангелів» є те, що в цій повісті зовсім немає протиставлення дитячого й дорослого світів, як ми звикли бачити в багатьох сучасних книжках для підлітків. Натомість чітко показано вічні родинні цінності — затишок дому, взаємну любов і довіру в сім’ї, життєву необхідність пам’ятати своє коріння, протистояти усім спробам сучасної цивілізації перетворити людину на безбатченка.

«Викрадач ангелів» — патріотична повість, хоча писати на цю тему нині, в час глобалізації, ніби й немодно. Але вона несе в собі істину тієї патріотичної настанови, яка буде важливою не лише для норвезьких читачів, але й для кожної молодої людини у будь-якій країні: треба любити своє місто чи село, берегти й шанувати його історію, передати нащадкам, не знищивши й не загубивши тих скарбів, що дісталися від пращурів.

«Викрадач ангелів» — повість із ненав’язливою, але наскрізною мораллю. Письменниця вірна своїй етичній позиції й не відступає від неї ні на йоту — добро є добро, зло є зло, їх не можна змішувати. Адже сірий світ мряки й туману нічим не ліпший за світ мороку, навіть ще небезпечніший. У чорній пітьмі можна загледіти зло і втекти від нього до світла, а от у сірому тумані, що може накрити твій світ, не видно навіть власної долоні. А якщо зрадити добро, світло, честь, любов і вірність — сірий туман накриє не лише твоє місто і твій дім, але й твої розум та серце. Боротьба тяжка, але перемога буде. І від твого зусилля, зусилля маленької людини, залежить доля твоєї батьківщини й цілого всесвіту. А в найтяжчу мить самотности, де геть не далеко й до відчаю — опустити руки та й годі — несподівано надійде допомога, бо насправді ти не сам. Саме про такі добрі моральні цінності давніх лицарських казок і християнських легенд нагадують читачам герої «Викрадача ангелів».

З письменницьким визнанням Евою-Марією Люнд зацікавилися й журналісти, бо ж їм завжди кортить знати всі таємниці письменницького столу: «Звідколи ви пишете книжки для дітей? А що любите читати? А хто з авторів вплинув на ваш стиль?»

А письменниця відповідала: «Так, я писала й у шкільні роки, мене навіть нагороджували книжками, коли я надсилала на радіо у передачу „Дитячий час“ свої роздуми та враження. Бувало, я одержувала навіть по книжці кожного тижня за активність. То були найкращі премії в моєму житті. Цікаво все це підсумовувати тепер, коли минуло стільки років. Але моя головна робота і далі — переклади, як художньої, так і наукової літератури… Ні, не читала ні „Коду да Вінчі“, ні „Гаррі Поттера“, я заборонила собі їх читати, покіль не допишу „своїх ангелів“… Мій улюблений письменник? Та їх багато… Постійні кумири Генріх Ібсен і Шекспір. Я дуже люблю театр, оперу… У вільний час читаю гарні детективи, вони ніколи мені не набридають. Особливо люблю Дороті Сеєрс. Ще серед моїх улюблеців — ірландський письменник Нел Вільямс, його твори я переклала норвезькою…»

Коли ж письменницю запитують про власну літературну працю, вона загадково всміхається: «Поки що „Викрадач ангелів“ — найдовша книжка, яку я написала. Працюючи над нею, збирала матеріал про старі замки, кафедральні собори, лицарські поховання й вивчала ангелологію. Ім’я лицаря Вовка з мене просто випурхнуло. Я здригнулася, коли одного дня, на літніх вакаціях, відвідуючи місцевість свого дитинства і припаркувавшись біля винарні, побачила напис великими літерами — ВОВЧІ ГОРИ. Асмодеус, чорний ангел, теж з’явився несподівано — сам по собі. Раніше я не знала нікого з таким іменем.

Згодом у якійсь давній церкві випадково побачила статую демона і напис під нею — Асмодеус. Мабуть, таким чином я дістала підтвердження… Описуючи природу довкола Вовчих Гір, я згадувала Ельзас свого дитинства. Саме там краєвиди дуже схожі на ті, де відбуваються події повісті. Я виростала серед старих церков і замків, статуй ангелів і лицарських поховань. Містечко Вовчі Гори — то поєднання рис країни мого дитинства та країни мрій».

Треба сказати, що перша мова, на яку перекладено першу книжку для дітей Еви-Марії Люнд «Викрадач ангелів», — українська. Можливо, й тут криється якась незвичайна випадковість, бо ж у нас, в Україні, теж є чимало замків, оповитих таємницями, і стародавніх церков, і добрих ангелів-охоронців. Тож пригоди ангела та його приятелів, що наважилися протистояти нечистій силі й лиходійству задля порятунку міста та храму, будуть нам близькі й зрозумілі.

Зоя ЖУК