Татцельвурм. Тірольська історія

…

Нi, краще не згадувати… Загорнутись у туман альпiйських хмар, що їх ми саме розтинаємо тiлом товстопузого Боїнга «Вiдень-Iнсбрук», ковтати свою негазовану мiнералку, слухати швидкий ритм серця, ненавидiти усмiхненого до мене сусiда за його погляд, котрим вiн розглядав мої груди, пропускати крiзь себе гомiн надокучливого програвача, думати про власне нещастя, про обдiленiсть фортуною, про несправедливiсть життя, котре таки, попри всi надiї, наважилося пройти стороною, не завiзши до омріяної квартири в Америцi.

Пам'ятаю тiльки одне: тодi мала глибоке переконання, що Кевiн помер вiд своєї любовi. Лавина зґвалтувала його. Зробила саме те, чого вiн завжди прагнув зробити з нею. Вчинити зi мною. Закохати до смертi. Дерти, проявляючи свою лють та агресiю, аби вiд мене залишилась мокра пляма. Одна мiльйонна лавини. Дещиця снiгу.

Лавина накрила їх зненацька. До сьогоднi не можу зрозумiти, як вiн, саме той, хто так добре на нiй розумiвся, хто любив її вiд усього серця, наче викид власної сперми, не передбачив такого кiнця.

Тiло нашої дев'ятимiсячної Катьки-Кiттi вiдкопати чомусь не вдалося. Дружини фермерiв шепотiли, що труп зжерла голодна вовчиця, котра нишпорила навколишнiми селами у пошуках чогось їстiвного.

Через кiлька днiв я летiла вечiрнiм рейсом до Львова, аби на територiї власної країни оговтуватись вiд рятiвного болю втрати.

А через пiвроку одягнула робу стюардеси круїзного судна, аби, ночами ковтаючи сльози нерозумiння та розпачу, п'ятнадцять годин на добу прибирати каюти і туалети заможних американцiв, котрi завжди залишали менi пiд подушкою зiжмаканого лiжка немалi чайовi. Робота на кораблi мала вiдтiнок вседозволеностi та розпусти.

— Апять ашiбачка, — говорила зранку завжди усмiхнена бiлоруска Надя, моя розкуйовджена спiвмешканка, повертаючись вiд чергового одруженого офiцера, котрий за нiч солодких помилок мiг подарувати фiрмовi духи, грошi, позачерговий вiдгул на сушi котрогось iз континентiв, або пробачити запiзнення iз тiєї ж сушi на власну змiну. — Харашо дєлать ашибкi на караблє. На суше об етом нiкто не узнаєт.

«Ашiбачкi на караблє» закiнчилися для мене доволi фатально. Хоча тодi я радiла цьому. Зробивши на одному з континентiв нашвидкуруч аборт (адже це суворо заборонено контрактом), стiкши кров'ю наступного дня у своїй каютi, отримавши вiдмову вiд роботодавця за недотримання умов, опинилася на кiлька тижнiв у одеськiй хабарницькiй лiкарнi. Вердикт лiкаря мене навiть потiшив, бо я i так не хотiла навiть думати про ще однi пологи. На борт свого наступного корабля пiдiймалася без презервативiв та протизаплiдних пiгулок. Випотрошеною i безплiдною. Несучи у собi початкову стадiю ракового захворювання.