Привид безрукого ката

28

Мобільний розривався від злості. Стояв на зарядці, як Марі і радила. Тридцять пропущених дзвінків. Ото популярність! Лев натиснув кнопку виклику і почув:

— Я знаю, звідки вони знають, що знаєте ви! — емоційно говорила трубка. — Це все лялька! Через ляльку вони читають ваші думки. Лялька — зв'язковий. Лялька приймає сигнал від вашого мозку, а вони вміють його прочитати. Якось. Це містика! Я балдію без баяна!

— Борисе, це ти? — нарешті врубився Лев.

— А хто ж інший? Хто може ще у цьому дивовижному місті розкрити таку містичну таємницю?.. Значить, так: кажіть адресу і чекайте мене. Думайте, про що хочете, дивіться фільми, розважайтеся, займайтеся коханням, будь-що. Тільки не думайте про потенційного клієнта на ваги. Типу мене, вже використаного... Гаразд?

— Чекаю вдома, — сказав Лев. — Адресу взнаєш в Інтернеті. У рубриці «Кримінал».

У трубці запікало, значить, вундеркінд зрозумів.

— Що ти мелеш? — насварила на Лева Марі. — Який кримінал?

— Я не мелю. Ти почула б, що мені намолотив вундеркінд з ботанічного саду, тоді б зрозуміла. Хоча одне зі сказаного мені сподобалося. Навіть дуже... — Лев зробив паузу для того, щоб Марі запитала «що?»

— Що? — поцікавилась Марі на догоду Безрукому.

— Зайнятися коханням...

Марі на долю секунди задумалась. Іронічно примружилась:

— Самому?

— Не думаю... — по паузі присоромлено відповів Лев. Чого-чого, а такого дурнуватого запитання він не чекав.

— Тоді, поки ти не знайшов партнера, — засміялася Марі і стала богинею, — йдемо на кухню, я щось придумаю попоїсти... Ти ж тільки що з нар. І навряд чи тебе встигли пригостити сухарем. А сили тобі знадобляться... Леве...

Вона сказала «Леве» так по-особливому, що Безрукий ладен був піти за нею у вогонь і воду, не те що на кухню їсти. Навіть попри її кепкування, смисл якого змінювався разом з її настроєм. Без слів...

Коли рум'яна картопля парувала на тарілках, збоку красувалося мариноване асорті з огірочків, кабачків, помідорів, цвітної капусти і стручків квасолі, а Марі домащувала хліб маслом, до кухні без дзвону, стуку, але з грюкотом убіг Борис.

— Привіт, вороги справедливості! — привітався нахабно непередбачуваний вундеркінд, потряс Левову руку і цмокнув Марі в щічку. Він уже починав перетворюватися на доросле світило, якому до лампочки, що про нього скажуть, тим більше, подумають. — Оце попав, так попав! Не день, а суцільне щастя! Я сто років не їв гарячої смаженої домашньої картоплі. Від щоденного розігрітого тіста у мене вже шлунок склеївся...

— А це шкодить твоїм мізкам, — закинув Лев.

— Правильно, Леве Львовичу! — підняв вказівного пальця Борис. І додав: — Так би сказала моя матуся.

— Помиляєшся, світла недовчена голово! Твоя матуся переконана, що тобі шкодить мобільний, а не напівфабрикати. Бо інакше їй би цілими днями довелося стояти біля кухонної плити, а не роз'їжджати по міжнародних конференціях, виставках і сим... сим... Боже, що за слово...

— Симпозіумах, — допоміг Борис. — Я це слово вже знав у рочок. Швидше, ніж адюльтер...

— Що, так рано вже когось застукав?

— Бувало. У нас же попервах був притулок для голодної професури. Дехто вибився у люди і не втратив пам'яті. Потягнув за собою і моїх... Тепер і вони світила... А ви теж не промах. Словечко рідковживане...

Марі взяла третю тарілку, відкинула трохи картоплі з однієї і другої, залишивши собі, як горобчикові, поставила повну з верхом перед Борисом. Той накинувся на їжу, наче тільки прибув з голодного безлюдного острова, прицмокував, прихвалював. За ним спостерігати було цікавіше, ніж їсти самому. Тому, коли вундеркіндова тарілка вже була вилизана, Лев ще мав півпорції.

— Може, хочеш добавки, дитя прогресу? — запитав Безрукий.

— Ні, я знаю міру. Що занадто, то не здрово, — гладив себе по животі Борис. — А ви їжте, їжте, — радив, — бо на застілля часу немає. Ворог не спить, не дрімає, за Левом Безруким підглядає, думки його читає... Раз вони обкрутили навколо пальця такого екземпляра, як я, ви уявляєте, що вони можуть зробити з іншими?.. Я поки що ні...

Юнак умів додати апетиту. Від того Безрукий перестав відчувати смак їжі, увіпхав у себе харчі, наче в міх, затрамбував їх горням чаю, жарти з нього вивітрилися, він став самою серйозністю. Запитав Бориса:

— І що?

— Перше правило безпеки: треба думати так, щоб вони не здогадалися, що ви думаєте, — почав вундеркінд без передмов.

— Тоді мені варто вчитися в тебе, — насупився Лев. — Бо я нічого не зрозумів.

— Я спробую пояснити, — знітився Борис. — Хоча, бачу, буде нелегко...

— А я допоможу, — додала Марі. — Здається, те, що відомо мені, дуже тісно переплітається з тим, що знає Борис.

З усього, що виколупав Борис в Інтернеті і бібліотеках, та з того, що почула Марі від збожеволілої відьми, просився єдиний висновок: лялька — замовлений оберіг. Її енергія повністю збігається з енергією Лева. Якщо підібрати ритм потоку енергії, який є своєрідним кодом, можна через ляльку читати думки Лева. Це може зробити дуже серйозний фахівець, який має силу, знання і допомогу... Чиюсь... Ось і все. Тому, коли Лев зрозумів, що у першому рядку листа привида зашифроване ім'я Бориса, хлопця, що перебував з ним в одній лікарняній палаті, супротивникові не забагло багато зусиль випередити Лева...

— То що я маю робити? — розгубився Безрукий.

— Ми для того тут зібралися, щоб вирішити, — сказав вундеркінд. У його голосі не відчувалося стільки впевненості, як на початку розмови. — Принаймні ми знаємо причину, — підбадьорював сам себе Борис. — А раз ми знаємо причину, то має бути рішення. Це — закон...

— А не здається вам, хлопці, дивним, — натякнула Марі, — що тебе, Леве, дуже швидко відпустили з відділку?.. Чи не пов'язано це з тим, що...

— Що для того, щоб дізнатися, хто наступний, — треба діяти! — випалив Борис. — А щоб діяти — треба бути на волі... Схоже на запізніле виконання неактуального на тепер наказу!..

— До того ж рудий довго розмовляв по телефону. Був злий, як чорт. Я підійшла до слідчого, запитала, де Лев. Він не спитав, хто я... Не поцікавився, кого відпустять... Він лишень гаркнув: «Скоро буде». Значить, він усе... знав... Отже...

— Він з ними! — юнак не міг не вставити своїх п'яти копійок. Його емоції з розумом і вихованістю дружили не завжди. Ситуативно, як би влучно висловилася його матуся.

Лев ураз змінився на обличчі. Марі вже колись бачила його таким. Він монотонно, наче в трансі, бурмотів:

— «Коли в повному мороці світу закінчилася битва за місце під сонцем, перший промінь нового ранку гартував тебе перехресними стежками і благав: борись! Борись...» — Лева заклинило.

— Що це? — витріщився на Марі юнак.

— Перший рядок закодованого листа, — відповіла Марі.

Тепер застигло обличчя вундеркінда. Добре, що він був в окулярах, бо інакше очі вилізли б із орбіт. І шукай їх потім деінде...

— Капець! — раптово ожив юнак. — Та я ж сам відповідь запхав під гіпс! Нострадамус відпочиває! Астрологи записуються до мене на курси!.. Борис — пророк!..

Безрукий судомно задихав. Йому бракувало повітря. Хлопець кинувся до нього, але Марі його зупинила:

— Секунду. Зараз пройде...

За мить Лева струснуло, і разом з глибоким видихом він пробелькотів:

— «... за друга і слідкуй за хитрим ворогом, що лисом виманює тебе...»

— Стоп! — закричав Борис. — Приведіть його до тями, Марі, благаю вас! Хай мовчить! Я знаю!.. — хлопець щось шепнув на вухо жінці.

Марі не втямила, куди бігти і що робити. Спочатку вона пригнала з кухні з повною каструлею холодної води і з розмаху вилила її на голову Безрукого. Потім підбігла до ліжка і смикнула з нього покривало. В повітрі, наче сніжинки, закрутився пух. Перина була розпорота, ліжко обсіли білі мухи. Марі купалася в цій білині, вперто щось шукаючи.

Підійшов Лев і ніжно торкнувся її плеча. Марі обернулася і скам'яніла.

— Що ти робиш? — запитав Лев. Він уже був сам свій. Холодна вода подіяла миттєво. Цілюща сила природи!

— Шукаю договір! — крикнула Марі. — Вони викрали договір, бачиш, Леве?.. Тут хтось був!..

— Ось тепер — гаплик! Повний!.. — розвів руками Борис. — Знаємо — хто і не маємо з чим?

— Ти знаєш, хто наступний? — запитав Лев.

— Так!

— Тоді погнали!

Поки Марі з Борисом одягалися, Безрукий гамселив у сусідчині двері.

— Та чого тарабаниш? — бубоніла сусідка. — Я тут. За курткою, либонь... Змерз...

— Ви — найкраща сусідка в світі! — випалив Лев і припав до її руки. — І дуже приваблива.

Пані Стефа помолоділа років на сто, сховалася за дверима і сама себе запевнила: «Ну який з нього може бути рецидивіст?.. Хіба що придурок...»

Лев куртки не одягав. Намацав у підкладці шпаринку і вийняв з неї пластинку харчової фольги. Розмотав, розгорнув папірця, що був схований під фольгою. Марі засунула голову попід руку Безрукого:

— Договір! — вигукнула радісно і заплескала в долоні. Дитсадок стопроцентний, а не психіатрична лікарня.

— Я балдію без баяна! — ляпнув своє вундеркінд. Ця дурненька репліка аж ніяк не підходила до його начитаних, «ботанічних» окулярів. Тому юне світило себе реабілітувало. Юнак серйозно, по-дорослому поплескав Безрукого по плечу: — Те, що ви не подарунок, я переконався ще в лікарні. Після першої розмови з слідчим...

— Знали б ви, який цирк мені довелося задіяти і скільки клоунів вичавити з себе, щоб винести того папірця з хати і добровільно не доставити у відділок... — усміхнувся Безрукий. Він був задоволений собою і не приховував цього. А чого гріха таїти, їй-богу...

Борис відійшов убік, подалі від гудіння транспорту. Кудись зателефонував, усміхнувся.

— За мною! — скомандував. — І не перечити. Мушу відібрати свою кров...