Привид безрукого ката

10

Лев мчав додому і молився, щоб там на нього чекав лист від ката. Весь світ був проти нього, знущався, кепкував, показував на килимок біля дверей. Мовляв, твоє місце служити, то служи — покірно і без права голосу та самостійного вчинку. Служи й дякуй за сходжений килимок і кістку...

Не міг Безрукий підкорятися. Не мав права. Бо він — Лев! І цим все сказано. Адже лев, що підкоряється, — найбезталанніша істота в світі, і навіщо тоді та сила дика, коли ти раб?.. Коли тремтячий заєць під кущем — щасливець, з адреналіном, що розпирає дух, і гордощами за себе, бо втік... Сила має вагу, коли все гаразд усередині. А всередині у Лева було кубло жахів, яке страхалося само себе, тому кожне видряпування з такої халепи потрапляло у глухий кут. Переживаючи внутрішнє пекло, Лев, може, вперше у житті збагнув, що перестав комплексувати зі свого каліцтва. Скалічена рука, що ціле життя тримала його на прив'язі комплексів і не впускала в світ досягнень, зараз здавалася йому такою дурницею, що не вартує ламаного гроша, бо він знав по собі, що то за пекло, коли болить душа. Коли не може зріднитися з серцем, головою та усім тілом зрештою. Адже душа — це сила!!!

Кат нині як ніколи спокушав можливістю діяти! Рух — ось що може врятувати Лева, вивести його з будь-яких лабіринтів, витягти з будь-якої прірви бездонної, бо рух — це крила, що навчені літати, навіть повзком.

Навіть якщо світ устромив палицю в колесо його одноколісного клоунського велосипеда, навіть попри те, що він упав боляче, занурився з головою у багнюку, він не стане журитися, він піде пішки, до кінця! Він заприязниться з привидом безрукого ката і буде слідувати його вказівкам без роздумів, без підключення мозку — з його аналізами та висновками він віритиме на всі тисячу! Бо коли сам не може, люди не дають, а привид хоче — хай буде так!

Господи, дай листа! — молив Лев.

І лист був. Недбало запханий у поштову скриньку, що його можна було й без ключа забрати...

«Листоноші треба дати начінку», — подумав щасливий Лев.

Під пильне око висунутої з дверей голови сусідки Лев увірвався в коридор. Він поспішно ногою захлопнув за собою двері, щоб не встигла в них впурхнути пані Стефа.

— Недоумок! — поставила короткий діагноз засмучена сусідка, бо дві години пильнування біля дверей пішли коту під хвіст. А такий був багатообіцяючий вечір, стільки було що розказати. За чаєм з бергамотом, довго, смакуючи кожним словом. Чи думала колись молода вчителька Стефанія Миколаївна, в якої після уроків від розмов боліли щелепи, що найбільшою насолодою на старість буде поговорити? Але вільних вух, на жаль, виявилось дуже мало. І сусід хамовитий став...

Лев на ходу роздягнувся, поставив чайник, помив руки, ввімкнув настільну лампу, всівся за комп'ютерний стіл. Поклав перед собою листа із запахом гнилі та середньовічними викрутасами й дивився на нього, наче заворожений. Сумнівів не було ніяких, лише вперта рішучість. Раз уже випало йому доживати віку з комбінованою душею, то він це робитиме впевнено і красиво. З цієї миті у нього нова рідна душа! Ось так! І нехай тремтять ті, хто заважатиме здійснити йому його призначення! Яке б воно не було...

На диво, Безрукий не спішив розкривати такого жаданого листа, хоча боязні, що написане його розчарує, не мав. Він прийняв все, що є. А значить, отримав велику силу, секрет якої ховається за сімома замками, ключі від яких людство шукає поколіннями, а знаходять одиниці. Бо ключів немає. Рідкісні сміливці здогадуються спробувати відчинити без замків, і їм це вдається. Вони діляться відкриттям і стають божевільними. В очах шукаючих. Секрет простий за задумом і складний для виконання — жити вже. Люди ненавидять вже більше за чорта. Вже їх постійно не влаштовує, розчаровує, пригнічує, злить... Вони скиглять за вчора, яке вмерло смертю хоробрих безповоротно і паразитує лише в пам'яті жертви; вони відкладають життя на завтра, яке ніколи не настає, бо теперішнє завтра — це завтрашнє вже. Мільйони років пошуків, поневірянь, а секрет перед тобою. І ти ним не можеш скористатися, бо не вмієш найелементарнішого — любити і поважати мить...

— Любити і поважати мить, — мовив уголос Лев, і вкотре відзначив, що об'єднана душа зробила його набагато мудрішим, досвідченішим, знаючим, що жити стало цікавіше... Хоча набагато важче...

Він подякував своїй першій половині душі, подякував другій. За те, що вони є, і за те, що мали розум примиритися, об'єднатися заради нього. Попросив у них пробачення і запевнив, що більше їх не ділитиме, що вони відтепер — одне ціле, рідня, він... Новий Лев Львович Безрукий.

Взяв ножиці й акуратно відрізав краєчок конверта. Вийняв листа, понюхав. Лист пахнув погано, але дурманив неймовірно. Від того ставало легко й можливо все. Пояснення дурману не було, воно ховалося в таємницях тисячоліть.

Почерк був той же, проте папір та ручка інші.

«Навіщо ваги-гойдалки? — подумав Лев. — З ким я маю на них гойдатися? Хто мій опонент? Може, мене розігрують? — злякався Безрукий. — Потішаються з дурня? А може, я дійсно збожеволів?..»

Другим аркушем був договір. Акуратний, видрукуваний на сучасному принтері.

ДОГОВІР ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЩЕННЯ НАД СПРАВЕДЛИВІСТЮ

м. Львів «___»____________20___року

Я, Безрукий Лев Львович, який діє з власної волі, з однієї сторони (надалі — Виконавець) та Верховний реєстратор зважувань душ Хаос, на підставі доручення Привиду Безрукого Ката (надалі Замовник) з другої сторони, уклали цей договір про таке:

1. Предмет договору.

1.1. Виконавець зобов'язується знайти і переконати нащадків страчених катом предків підписати кров'ю додаток до договору як вияв їх прощення ката за страту предків.

2. Умови розрахунків.

2.1. У разі переваги прощення над справедливістю душа безрукого ката отримає дозвіл на вільне пересування світом.

2.2. У разі переваги справедливості над прощенням душа безрукого ката залишається привидом, замкнутим у львівській ратуші.

3. Обов'язки сторін.

3.1. Виконавець зобов'язаний в обумовлений термін надати результати роботи для зважування.

3.2. Замовник зобов'язаний провести зважування та розрахунки згідно з договором.

4. Відповідальність сторін.

4.1. У випадку невиконання умов договору Виконавцем він помирає.

4.2. У випадку невиконання умов договору Замовником він втрачає статус Верховного реєстратора зважувань душ.

5. Строк дії договору.

5.1. Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 30 січня 2013 року.

6. Реквізити сторін.

ЗАМОВНИК

Верховний реєстратор зважувань душ Хаос

МП

ВИКОНАВЕЦЬ

Безрукий Лев Львович

МП

Безрукий з люті хотів порвати договір тут же, без роздумів. Якби мав повноцінну другу руку, може, так би й зробив. А за відсутності лишень спересердя зіжмакав договір правицею і вкинув до смітника. Ухопив піджака, що висів на кріслі, вдягнув похапцем. Взяв мобільний і вкинув у кишеню.

З хати вибіг, наче ошпарений. Пальто одягав на ходу на сходовій клітці під пильним сусідчиним супроводом. Шапку забув. Розхристаний, злий, гнав у нікуди. Очі застелила пелена. Пер, як танк, штовхав перехожих, не перепрошуючи, бо їх не бачив. Випадково натрапив на п'ятьох молодиків спортивної статури, що прямо-таки на вулиці наминали хот-доґи, й урізався в одного з них. Уся начинка хот-доґа розмазалась по обличчю спортсмена з бульдожачим носом, а сосиска, падаючи, пройшлась кетчупом по дорогому спортивному костюмі. Лев того не зауважив, бо перебував у світі тіней, що поселилися в його голові. І пер далі.

Спортсменам не треба було багато часу, щоб натішитися виглядом друга і наздогнати нахабу. Один з них шарпнув Лева за рукав, але наткнувся на порожнечу. Другий ковальською лапою схопив за плече й зупинив Безрукого.

— Ти що собі дозволяєш, придурок? — наїхав на Лева бульдог, витираючи з обличчя майонез та плюючи гірчицею. — Зараз я тобі розмалюю харю, а потім ти мені відкупиш хот-доґ і костюм. Ясно? — втовкмачував. — А тоді зможеш піти лікуватися, — прошипів спортсмен і замахнувся на Лева.

Безрукий за інерцією дав відсіч, і бульдог скорчився на тротуарі. Його трохи спантеличені дружки, погрожуючи неземними тортурами, обсіли Безрукого, як чотири сторони світу. Запалу їм вистачило на трошки, бо вже через хвилину-другу вони, розкидані навсібіч, корчилися від болю. Здавалося, Лев і того не зауважив. Він просто вміло зробив свою роботу, як справжній майстер бойових мистецтв.

Пальто було порване, з руки текла кров. Лев згадав, що має в піджаку носовика, але замість нього вийняв акуратного цупкого папірця. Це була візитка. «Марі Шмідт — лікар-психіатр обласної психіатричної лікарні» і номери телефонів, робочий та мобільний.

Лев забув про кров, бо уяву полонила хвиляста лікарка-красуня, яка так негарно вчинила з ним, піддавшись на брехню слідчого. В неї було дивне ім я та прізвище, жваві очі й таємниче обличчя, наче вона його замаскувала від людей, аби хто не врік. Зрештою, вона вся була дивиною. У роздумах про жінку Безрукий не помітив, як опинився на Сихові, біля торгового комплексу «Шувар».

Якесь симпатичне дівча всунуло йому в покалічену руку лист-запрошення на виставку-ярмарок побутово-господарських товарів «Відьмині забаганки», де за знижками можна було придбати відьомські мітли, ступи, кочерги, каструлі, глечики, панчохи, спідниці та всяку-всячину... Навіть модні відьомські хвости за дуже доступними цінами...

Запрошення на ярмарок нагадало Левові про листа від так званого Привида безрукого ката. Який його так розізлив, що вигнав на вулицю, щоб у русі прогнати лють. Колись Безрукий знешкоджував злість на стадіоні, намотуючи кола до безсилля, тепер було не до зручностей. Коли так раптово припікає, то достатньо вулиці з ввічливими недорослими спортсменами. Найбільший ефект викликав у нього договір, який своєю нахабністю довів його до афекту. Бо саме той чортів договір розкрив Левові очі на те, що його розігрують, кепкують з нього, як із дітвака. Та й із самого початку, навіть якщо після падіння на дах авто у голові залишилося мінімум глузду, можна було про все здогадатися. Як якийсь привид може писати листи? Як він може вселитися в тебе, ще й наполовину, виявляється, а потім, будучи в тобі, присилати поштою тобі листи? І додуматися до того, щоб укладати з тобою дурнуватий договір про послуги? На кшталт такого, яким користуються тепер? Де середньовіччя, а де 2013 рік? Якраз договір й відкрив Левові очі на весь отой цирк. О Боже, не забирай розуму!

Безрукий блукав містом, наче неприкаяний. Ледь удруге не наткнувся на веселу компанію, що шукала пригод. Хуліганам пощастило, що Лев не чув, як його лають, а зачепити його не встигли.

Ніч напала на Львів, оминувши вечір. Тіні виповзали з-за кожного будинку й шкірилися до Лева, наче божевільні. Він їх не відганяв, бо нічні блукання нашептали йому правду: хвиляста лікарка мала рацію — він хворий. Без оцього роздвоєння особистості, про яке говорила лікарка, він би ніколи не повірив у глузливі листи. Тепер можна деякою мірою зрозуміти рудого, бо він намагався з'ясувати, чи міг Лев сам вистрибнути з вікна, чи йому хтось допоміг. Рудий рився у чужих головах, бо така його робота — розгадати, що в них твориться. Безрукий сьогодні мислив як ніколи ясно. Але він відчував, що це ненадовго. Відчував, що цей інший, що вірить привиду ката, гупає в його черепну коробку, щоб вселитися у ній та трохи покерувати.

— Я здурів, — мовив уголос Безрукий, поглядаючи на пузатий місяць, що об'ївся куті на Різдвяні свята.

Він підійшов до самотнього ліхтаря, що грів нічну порожнечу, і набрав на мобільному номер з візитівки. Місяць дивувався, куди це він проти ночі дзвонить.

Через три гудки схвильований голос сказав:

— Алло...

— Це Лев Безрукий, — пояснив Лев. — Хочу вам у дечому зізнатися...

— Так, Леве, я вас уважно слухаю.

Безрукий глибоко вдихнув:

— Справа в тому... що ви маєте рацію: я дійсно хворий... Я про це дізнався випадково й боюся, що забуду знов...

— Ви вдома? — запитала лікарка не в тему. Видно, мала досвід спілкування з божевільними і боялася, щоб ці не наробили непоправних дурниць...

— Ні, я гуляю.

— Де ви зараз?

— Під ліхтарем.

— Це дуже добре. Конкретніше можна?

— Можна. На вулиці під ліхтарем...

— А на якій вулиці? — терпіння лікарці не позичати.

Лев пооглядався.

— Чесно кажучи, я не знаю... Я йшов, йшов... і сюди прийшов, — хихикнув. — А пиріжка не знайшов...

— Підійдіть до адресної таблички на будинку, прочитайте вулицю та номер, — інструктувала лікарка.

— Ви думаєте, у нас так легко знайти на будинку табличку? — запитав Лев.

— Думаю, так. Бо перед Євро все гарно порозвішували, і не тільки українською.

— Добре, — мовив спокійно Безрукий і підійшов до будинку. Там справді висіла нова адресна табличка. — Пасічна, 104, — прочитав.

— Там і стійте! — скомандувала хвиляста лікарка і поклала трубку. А вже через хвилину в домашніх капцях та шубі поверх нічної білизни вона з'явилася перед ним.

— Чого ви забрели під мій будинок? — запитала сердито.

— Не знаю, — відповів зраділий Лев, але жінка йому не повірила.

З її сердитості до Безрукого дійшла ще одна чудасія — відпустивши тіло у вільне блукання містом, він забрів під будинок хвилястої лікарки, і саме тут Левові кров з носа захотілось подзвонити до неї. Випадковість, чи все-таки...

— Так і будемо стояти? — порушила мовчанку Марі Шмідт.

— Я взагалі-то не планував вас побачити, — відповів Лев. — Я тільки хотів повідомити вам, що я... теє... Ну...

— Хворий, — допомогла йому лікарка.

— Так-так. Саме так, — затакав Безрукий.

— Боже, які ті чоловіки безпорадні! — бубоніла собі під ніс Марі. — І нормальні, і ненормальні, всі — як діти... Так от, — продовжила, — до себе я вас не запрошу, бо до себе я нікого не запрошую. Ви мене чекаєте тут, як укопаний. Я одягнусь і вийду, трохи поговоримо. То як?..

— Гаразд, — відповів Лев.

— А тепер повторіть мені, що ви маєте робити? — приглядалася Марі до Левових очей, які наввипередки то жахали порожнечею, то видавали такі кольорові світи, що її лікарський досвід був безсилий збагнути, що діється.

— Стояти як укопаний, — відрапортував Безрукий.

— Правильно, — всміхнулась Марі і полегшено видихнула.