Повість про нещасних марсіян

Розділ VIII ПРО НЕЗВИЧАЙНЕ ВІДКРИТТЯ МАЙКА

Джон Джемс, якого всі називали Малюком Джоном, шеф поліції Нового Віфлієма, рвучко почепив телефонну трубку, і по тому, як встромив очі в апарат, було видно, що він намагається щось втямити. Потім він глухо вилаявся і закурив сигарету.

— Якщо цей старий осел нічого не наплутав, то справа серйозна і треба негайно дзвонити до міста.

Але оте, що плів шановний отець Ієремія, якого вважали в усій околиці за людину сварливу, здатну лише на те, щоб просвіщати тубільців, здавалося настільки безглузде, що, сприйнявши його всерйоз, можна було виставити себе на посміховисько.

Коли сигарета була докурена, містер Джемс узявся було за другу, але зім'яв її і вдягнув піджака, що висів на стільці.

«Справді, найкраще поїхати і в усьому пересвідчитись самому».

Зайшовши до своєї канцелярії, Малюк Джон розштовхав на столі сонного Джона II, хлопчика-метиса, який був у цій установі за розсильного й слугу, і звелів йому негайно розшукати Гаррі та Роба, двох міських полісменів.

— І нехай вони виведуть машину та під'їдуть до бензоколонки на площі, там я буду чекати їх у барі.

В барі серед шоферів, що товклися коло прилавка, містер Джемс побачив Майка і зрадів цій зустрічі. Хоч і знав він його лише з учорашнього вечора, проте Майк був саме тією людиною, яка була йому потрібна цієї хвилини і яка могла дати розумну пораду в такому делікатному ділі.

Майк був кореспондентом великої газети, він захряс у Новому Віфліємі через поламану машину. Разом з ним містер Джемс провів учора дуже приємний вечір у цьому ж барі і зрозумів, як то добре зустріти в такій глушині справжню вишукану людину із столиці.

— Хелло, Майк!

— Хелло, містер Джон… Джім… Джімс… О'Джем…

Містер Джеме показав бармену пальцями «дві» і, підозріло глянувши на типа, який понуро жував біля прилавка свій сендвіч, кивнув Майкові на столик в кутку залу.

— Ти повинен дати мені путящу пораду, Майк, інакше я не відривав би тебе від прилавка. Моя голова, здається, перестала варити, після того як я почув про це…

Містер Джемс нахилився до репортера і пошепки став переказувати те, що чув.

Після перших слів Джемса рука Майка міцно стисла його лікоть. Шеф збагнув, що бовкнув зайве, і затнувся. У тугодумній голові Малюка Джона раптом виразно постала картина, яка тривожила його увесь час після того проклятого телефонного дзвінка: скандал може розійтися далеко за межі округи. Адже Майк насамперед газетяр, а ці люди уміють робити з мухи слона, і позбиткуватися над довірливим поліцейським із провінції для нього нічого не важить, навіть після того, як вони протягом цілого вечора дудлили з однієї пляшки.

Але сказаного виявилось цілком досить. Хміль вилетів з голови Майка. Він був надто досвідченим репортером, щоб випустити таку здобич. Тихо, але гаряче він почав умовляти Джона, аж поки той не здався і не розказав геть усе.

Майк не відпустив своєї здобичі й тоді, коли до бару, засапавшись, убіг Джон II і повідомив, що машина стоїть на вулиці, що Гаррі і Роб на місці і що вони і він, Джон, чекають розпоряджень на далі.

Малюк Джон слухав базікання свого підлеглого, розглядаючи дно склянки, він ніяк не міг зміркувати, чи добре зробив, довірившись Майку.

Майк ніжно торкнувся його ліктя:

— Бебі, треба слухатися старших.

Містер Джемс глянув на нього й рішуче підвівся.

Поки містер Джемс туманними натяками говорив полісменам про надзвичайну важливість майбутньої операції, Майк шмигнув за ріг, вивів із гаража свого сірого «форда» і, перш ніж віфліємці, які юрмилися коло бару, зрозуміли, що відбувається щось значне, обидві машини пірнули в ніч.

… Коли преподобний Ієремія і містер Пітс увели приїжджих на веранду, три чоловічі постаті мирно хропіли в кутку, сяючи голубим фосфоричним світлом.

Побачивши їх, Майк зрозумів, що приїхав недарма. Містер Джемс, Гаррі, Роб і містер Пітс стояли півколом за його спиною і запитливо дивилися йому в потилицю.

Насамперед цих незнайомців треба було розбудити. Це виявилося нелегкою справою. А коли вони нарешті прокинулися, їх чудернацький вигляд збентежив навіть Майка, головним чином Майка, бо полісмени навряд чи були здатні на такий витончений прояв інтелекту.

Безволосі, з виснаженими обличчями незнайомці дивилися на прибулих доброзичливо і з цікавістю. Посміхаючись, вони стали щось белькотіти один до одного.

Коли Майк, оволодівши собою, міг знову говорити, він спробував порозумітися на тих мовах, якими певною мірою володів кожен більш-менш досвідчений, що віється по світу, репортер. Але розмова не клеїлась.

У відповідь йому вони тільки привітно посміхалися. Зрозумівши, що намагання його марні, Майк пустив у хід свій головний козир.

— Хлопці, закуримо… по маленькій. — І нащось додав: — На берег Катьюша…

Це були ті лічені російські слова, котрі він затямив ще в 1945 році під час фронтових зустрічей.

Але й ця зваблива пропозиція не викликала ніякої реакції у незнайомців. Нелегко було збентежити Майка, але він багато дав би цієї хвилини за те, щоб знати, що робити далі.

— Треба їх обшукати, — порушив мовчанку містер Джемс, який знайшов нарешті потрібний напрямок своїм думкам.

Ця ідея сподобалася всім, особливо полісменам, вони навіть пожвавішали. Але Майк не міг передати ініціативу в інші руки. Владно відсторонивши Гаррі і Роба, він підійшов до незнайомців і рухом, який перехопив з поліційних фільмів, провів руками по тих місцях, де у звичайних людей мають бути кишені. Кишень не було.

Незнайомців це аж ніяк не турбувало. Один із них спробував проробити те ж саме з Майком, сприйнявши цей жест, очевидно, за виявлення ввічливості.

За ретельнішого огляду все-таки було виявлено в них на грудях щось подібне до кишень або футлярів; у них виявили кілька дивних речей, які було без найменшого опору їх власників викладено на стіл, навколо якого з'юрмилися всі присутні. Це були, по-перше, три зігнуті металеві трубки, через котрі, як пояснив преподобний Ієремія, незвичайні джентльмени п'ють і їдять; по-друге, три пачки маленьких круглих подушечок з невідомого матеріалу, схожих на жіночі пудельця для пудри. Взявши одну з них, незнайомець потер нею лоба й носа.

— Носові хустинки, — вгадали присутні.

Найціннішим у цій здогадці було те, що починав налагоджуватися контакт. Потім знайшли ще більшу дивину. Ця річ була схожа на товстий олівець або авторучку, і тихо; якось особливо, дзижчала. В прозорій щілині з одного кінця в другий рухалися малесенькі фосфоресцентні значки або цифри. Збагнути призначення цієї речі виявилось значно важче. З півгодини чужинець і Майк намагалися порозумітися знаками й короткими вигуками. Головною завадою в цій розмові став містер Джемс, який, зачувши дзижчання, рішуче заявив, що має діло з бомбою уповільненої дії.

Перебиваючи Майка, він наполягав на тому, що «бомбу» слід кинути в колодязь або, заховавши якнайдалі, негайно мчати до міста, захопивши з собою диверсантів. Тільки наполегливість Майка, цікавості якого не могла стати на заваді ніяка бомба, врятувала незнайомців від арешту.

Запал містера Джемса пригас після того, як з допомогою власників дивну річ було розібрано, і, крім дуже цікавого механізму, в ній не виявили ніяких слідів вибухової речовини. Це був годинник.

За годинником далі йшли дві котушки, схожі на касети до фотоапарата. Срібляста плівка рябіла чорними візерунками. Незнайомець провів на чистому місці нігтем, лишивши чорний слід.

Майк витяг з кишені блокнота й написав у ньому якесь слово. Незнайомець задоволено видав якесь шипіння. Касети були записні книжки цих дивних людей. На такій сріблястій плівці слід лишався від натискування будь-яким предметом.

Це навело Майка на думку. Розгорнувши свого блокнота, він старанно почав малювати карту Америки. Як тільки обриси її стали зрозумілі, чужинці схвально забелькотіли. Вони зрозуміли значення малюнка. Потім Майк так само ретельно намалював Європу, що викликало також жваві вигуки, але поставлений на цьому старому материкові знак запитання не справив на них ніякого враження.

Спроба зобразити Африку виявилася невдалою. Азію ще важче було зрозуміти чужинцям. Складні обриси цієї частини світу ніяк не давалися Майкові, а коли він спересердя видер сторінку і спробував узятися за другу, той із чужинців, котрий здавався старший, швидко вихопив із рук Майка ручку і почав креслити лівою рукою концентричні кола. Поставивши в центрі щось подібне до клякси, він намалював на кожному із кілець невеличкі кружечки.

Це креслення поза всякого сумніву зображувало сонячну систему. Незнайомець показав пером на одне найближче до Землі коло, а потім на себе і своїх товаришів.

Кров зійшла з лиця Майка. Сполотнілий, він подивився на присутніх:

— Щоб мені луснути, коли вони не натякають, що звалилися з Марса!

Але навіть таке приголомшливе відкриття не могло надовго вивести з рівноваги цього газетного зубра.

— Бебі, ми матимемо на цих молодцях великий бізнес, — промимрив він крізь зуби, наступивши на ногу містеру Джемсу. — Тільки слухай мене. Своєю макітрою ти зразу не добереш, що все це значить.

Через кілька хвилин у кімнаті лишились тільки подружжя Джонсів, що ніяк не могло стямитись від подиву, та містер Пітс з непотрібним револьвером у великій кобурі.

Два автомобілі, лизнувши світлом фар стіни глинобитних халуп, вихопились на шосе і щезли в темряві.