Повість про нещасних марсіян

Розділ XVI, У ЯКОМУ МАЙК ВИЯВЛЯЄ ЗАНЕПОКОЄННЯ

Незвичайне пожвавлення і скрип крісел обірвали на півслові доповідь Лорі про марсіянську літературу. Усі встали, щоб подивитися на групу, яка тільки-но зайшла до залу. Головуючий насилу домігся тиші. Коли доповідь була закінчена, сива дама з перснями на руках попросила слова, щоб оголосити позачергове повідомлення. Міс Дональдо-Аржевська, патронеса багатьох теософських товариств, повідомила про незвичайні явища, які порушили її останній спіритичний сеанс.

Потойбічний стукіт став частіший, наче звук радіопередачі, що зустрів перешкоду в ефірі. Крізь запнуті фіранки до кімнати проникло дивне зодіакальне світло. Усі кинулися до вікна і чітко побачили сяюче блюдечко, що пливло на рівні сусідніх дахів. Наблизившись до вікна, воно начеб розчинилось у просторі, а потім у кімнаті з'явилась прозора туманність, яка матеріалізувалася на очах у всіх у прихідця неземної вроди.

Міс Дональдо замовкла, з насолодою спостерігаючи ефект цієї розповіді.

— І він, далекий гість із далеких галактик, зараз тут, поруч з вами! — прокудкудахкала нарешті вона, підійшла до рояля і заграла якийсь релігійний гімн.

Гімн підхопили дівчата і неголені парубки непевного віку, що юрмились якраз на проході. Повз них велично прямувала до естради міфічна постать, убрана в серпанок.

Більшість глядачів зустріли цей балаган тюканням і дикими звуками імпровізованого джазу. Після невеликого скандалу гостя з далеких галактик разом з усією компанією виставили геть.

Прощаючись, голова товариства, професор філософії і права одного із найстаріших коледжів, довго вибачався перед марсіянами.

Наступний день минув без пригод, коли не брати до уваги візиту Боба і Роя.

Невідомо, як вони пробралися крізь усі перепони, хитро розставлені Майком для армії цікавих, але в усякому разі вони були тут і клялися, що тільки надто важлива справа примусила їх так безцеремонно вдертися до марсіян.

Той, кого звали Бобом, певно, дуже ніяковів і збентежено м'яв у руках капелюха, не знаючи, куди його примостити.

— Повірте, ми не посміли б надокучати вам, — сказав він. — Я і Рой багато чули про вас і вашу чудову планету, і хоч ми ніколи не зустрічалися, але завжди цього дуже хотіли.

— Дуже, — підтвердив Рой і почервонів, як дівчина.

— Крім того, ми думали, що вам не завадило б дещо дізнатись, про що пишуть або, вірніше, хотіли написати в нашій газеті.

— Так, ми з газети, але, будь ласка, про це ні слова.

— Навряд чи вони стануть базікати. Річ у тім, що дехто приніс до нашої редакції листа, який міг би вам зашкодити, якби ми не були впевнені, що ви справжні марсі. Шеф теж не повірив цим типам.

— Шеф сказав, що сам знає, про що треба писати, і витурив їх геть, — вставив Рой.

— Так от, ми вирішили, що вам цікаво було б про це дізнатися, і добули копію цього дописа. Ось вона. — Боб простягнув складений аркуш. — Якась нісенітниця з автомобілем.

Тед неуважно пробіг очима аркуш:

— Дякуємо, ми теж виставили за двері цих типів.

— Зрозумійте, — перебиваючи один одного, заговорили разом Боб і Рой. — Шеф був би дуже незадоволений, якби довідався, чого ми тут. За вами стежить надто багато очей. Ми б дуже просили відповісти на кілька запитань. Це виправдає наш візит.

— Давайте ваші запитання, і хутчій, — погодився Джо, а Тед лише посміхався, дивлячись на їхні зніяковілі обличчя.

— Дуже милі хлопчиська, — кинув їм услід Лорі, коли вони пішли.

Не можна сказати, щоб Майк дуже зрадів, коли йому розповіли про ці відвідини.

— Ви кажете Боб і Рой? Я щось не чув про таких. А втім, не можу ж я знати всіх халтурників з бульварних газеток. Добре, що ви відбулися лише пустим інтерв'ю. А цього. — Майк кивнув на папірець, що лежав на столі, — однаково ніхто не став би друкувати, поки це невигідно для великої преси. Але подивіться, що пишуть отакі брудні листки.

Майк почав витягувати з усіх кишень зім'яті газети і сквапно перегортати сторінки.

— Ось, подивіться, — нарешті показав те, що шукав.

Описана вчорашня пригода була прикрашена неймовірними подробицями.

Очевидно, це припало до вподоби багатьом неробам, котрим бракувало власних оригінальних ідей, бо найближчими днями міжзоряні мандрівники посипались, як горох, з газетних сторінок на землю. Більшість із них незабаром були викриті, лиш один, що прилетів нібито з Венерн, а ракета його затонула в океані, примазався на модному пляжі серед курортників, а потім, оголосивши себе баптистом, здобув бучний успіх у провінції. Він протримався довше за інших.

— Усе це діло чиїхось рук, — роздратовано говорив Майк. — Хтось хоче вас скомпрометувати, і я знаю для чого. Досі ви зволікаєте і не даєте згоди фірмі, а асоціація має досить коштів, щоб захистити або знищити своїх марсіян.

— Ми ще не вирішили, чи будемо працювати в них.

— Не думаю, що ви зробите таку дурницю. — Майк серйозно подивився на друзів. — Не забувайте, що від них залежимо й ми. Ви можете скінчити так само, як і ці пройдисвіти: в кращому разі — атракціонами в луна-парку поряд з жінкою-павуком або балакучим тюленем. Якщо ви тільки не попрацюєте своїм марсіянським мозком і не придумаєте чогось нового.

— Про це рано говорити, — відповів йому Тед. — Я просто сказав, що ми ще не дали згоди.

— Робіть як знаєте, тільки пам'ятайте, що я вас не покину, як Рувинський.

— До речі, де він? — спитав Тед.

— Бідолашний старий Арчибалд мало не вмер від страху після того вечора і затявся знову займатися вами. Зараз він возить за кордоном сестер Польді.

— Ви хороший друг, — сказав Тед. — Але чи можете ви забути свою професію і бути тільки другом?

— Постараюся.

— Може, дивно говорити про це в такий час… Ви можете уявити, що марсіянин уподобав земну дівчину?

— Авжеж… Марсі Три доводить це щодня.

— Цього разу він тут ні до чого.

— Чудесний заголовок, «Жінка-вампір і три нещасних марсі», — Майк засміявся і мало не впав з ручки крісла.

— Не смійтеся, Майк. Можете ви нарешті забути, що ви газетяр?

— Дорогий Уан, заголовок не з'явиться… Але коли ви встигли?

— Завтра об одинадцятій годині до вас прийде дівчина і попросить влаштувати її до нас. Нам давно потрібна секретарка, а коли ми приймемо запрошення асоціації, вона буде нам вкрай необхідна.

— Ви завжди всім відмовляли, — зауважив Майк, знову вмощуючись на поручні крісла.

— А ця нам підходить.

— У вестибюлі товпиться дюжин зо дві дівчат з такими пропозиціями. Я міг би створити цілий штат.

— Вона назве себе Бетсі… Бетсі Флетчер.

— Я гадав, ідеться про вашу давню знайому, міс Олсоп.

— Амалія дуже мила дівчина, Майк. Нам приємно інколи побазікати з нею… але не дуже довго.

— Здається, вона це зрозуміла і давно не з'являється. А з цією… Флетчер, ви сказали, все буде о'кей.