Повість про нещасних марсіян

Розділ ХVIII ПРО ТЕ, НА ЩО ЗВАЖИЛИСЬ МАРСІЯНИ

Тепер, коли Тед і Джо цілими днями пропадали на заводі або ракетних полігонах, Лорі доводилось приймати відвідувачів, писати статті і з допомогою Бетсі вести листування марсіян.

— Я сьогодні приймав старого дивака іноземця, професора, — сказав якось Лорі. — Не думаю, щоб він так уже нам вірив, але, в усякому разі, він увесь час говорив про мир і казав, що в цьому ми повинні допомогти людям, якщо ми справді марсіяни.

— Твій професор може не турбуватись: «Циклон» нікуди не полетить, поки ми цього не захочемо.

— А нас за це не витурять геть?

— Рано чи пізно це має статися.

— Чи не краще тоді самим кінчати цей маскарад? Джо, ти якось натякав на маленький переполох, — сказав Лорі.

— Боюсь, що ми проґавили час, — відказав Тед. — Зараз, коли ми зв'язалися з цим заводом, просто викрити себе, без будь-якої підтримки, неможливо. Вони з'їдять нас живцем.

— А головне — так чи інакше треба покінчити з цією брудною справою.

— Погано, що ми повинні обманювати тих, хто міг би підтримати нас, — сказав Джо.

— По-моєму, ми вже нікого не обманюємо, — стомлено махнув рукою Тед. — Нами ще цікавляться або диваки, або шпигуни, а наша башта так розгойдалась, що я вже не бачу способу злізти, не скрутивши собі в'язів.

… Чекати їм довелося недовго. Бурхливе життя гостинної планети, на якій так вигідно могли б улаштуватись троє марсі, неспокійна вдача її жителів несподівано втягли друзів у нові пригоди.

— «Заворушення на заводі «Циклон» перекинулись на нові підприємства», «Підбурювачі з іншого світу», «Досить нам своїх» — Майк сердито підкреслював нігтем жирні заголовки.

— Поясніть мені, що це означає?

— Ми ж не винні, що ваша конституція дає право робітникам страйкувати.

— Але ж якого чорта ви вплуталися в цю історію?

— Один із засновників вашої демократії говорив таке: «Мені подобається система, за якої кожен трудящий може з власного бажання залишити роботу». Бачите, цей чоловік був навіть радий такому, і ми бачили пам'ятники, поставлені йому в багатьох містах, — ним і досі не перестають захоплюватись, — сказав Джо. — Чим же ви незадоволені?

— Зрозумійте, що мені наплювати на асоціацію і на її заводи, але ж ви рубаєте дерево, на якому сидите. Божевільні люди, або чорт знає, хто ви такі!

— Ми не заварювали цієї каші, — намагаючись заспокоїти Майка, вів далі Джо. — Почалося з того, що адміністрація стала більше тиснути на робітників. Одній країні з великими претензіями (у нас вона називалась би просто «міжканальна зона 73», а тут зветься державою, вона з вами в союзі) нащось здалися ракети. Звичайно, не для космічних прогулянок. Ракети їм знадобились дуже терміново, і адміністрація натисла на робітників. Вони і скористалися своїм правом. — Джо намагався говорити спокійно, ледве стримуючи злість. — Через те, що нас також змусили робити ці штуки, ми не могли лишатися осторонь. Навіть тоді, коли полетимо звідси, ми не хотіли б бачити, як ваша Земля розлетиться на шматки. Треба сказати, що хлопці на заводі спочатку ставились до нас з недовірою, але коли ми познайомилися ближче, то знайшли спільну мову.

— І це все? По-вашому, дуже просто.

— Ні, не все, — у свою чергу скипів Тед. — На що ми могли сподіватися, вирушаючи на невелику планету з чудовим кліматом, водою і всіма, так би мовити, вигодами для квартирантів? Побачити лютих чудовиськ, які пожирають одне одного? Первісну культуру, тобто людей, що намагаються навести тут якийсь порядок? Розвинену державу з циклопічними храмами, воїнами та жерцями, щ приносять людські жертви в ім'я якого-небудь божества? Людей, які володіють машинами, щоб поневолювати одне одного? Чи людей, які стали рабами цих машин? А може, високу техніку, інтелект і розумний, справедливий суспільний лад? Ваші письменники-фантасти писали, що все це вже існує на Марсі та інших ланетах. На свій подив, ми зустріли на Землі разючу суміш. На площі всього в п'ятсот десять мільйонів квадратних кілометрів примудрилось розміститися те, чого вистачило б на добру сотню населених світів: скупчення культур найрізноманітнішого ступеня розвитку, мов, релігій, богів і божків, і все це, так би мовити, в провінціальному масштабі. Причому, ті, що досягли, здавалося б, найвищого ступеня, перевершують інших у бажанні дубасити і пригноблювати сусідів. Ваш горезвісний вільний світ схиляється лише перед тим, що тут називають грішми. Вільно збирати нікчемні папірці — головна мета кожної людини чи держави. А ще — бажання будь-що-буде розчавити іншу частину планети, яка усвідомила це безумство. Людей, які бажають об'єднатися, щоб іти дорогою справедливості, називають червоними і всіляко переслідують. Ми пишаємось, що наша планета такого кольору. Справді, чи варт було летіти здалеку, щоб побачити ваш бедлам?..

— …І зрозуміти його безглуздість, — додав Джо.

— Тому, — передихнувши, вів далі Тед, — ми приготували для вас нову сенсацію. Не знаю, як ви сприймете це. Ми колись обіцяли, що всі новини проходитимуть через ваші руки. Читайте. — Він простягнув Майкові списані аркуші.

— Ви написали тут усе, що зараз сказали?

— Трохи в делікатнішій формі. Прочитавши перші рядки, Майк звів очі на

марсіян. На його обличчі був подив і невластива йому серйозність.

— І ви зважились на це саме тепер? — спитав він, закінчивши читати.

— Ви хотіли, щоб це сталося раніше?

— Я не стану приховувати від вас, друзі…

— Щось неприємне?

— Я не стану приховувати, що справи наші… — Майк скорчив гримасу і поліз до кишені за сигаретою, — що добра половина людства починає нудьгувати.

— Ви говорили вже про це і просили придумати щось нове.

— Ви поставите проти себе найсильнішу половину, а решта…

— Ми все обміркували, Майк. Ми повинні з честю закінчити цю гру. Ви гадаєте, що ми будемо самі? В тім-то й річ, що самі ми нічого не зможемо.

— Ви неодмінно хочете, щоб я це передав пресі?

— Так, Майк, і щонайшвидше.

Майк згорнув папери і підвівся з крісла:

— Я зроблю все, що зможу, але я один… Коли він попрямував до дверей, Тед підійшов до нього і взяв за лікоть:

— А ви вірите в нас, Майк?

— Я був би нікчемним журналістом, коли б вірив у все, що пишу. Але я люблю вас. І знаєте за що? Це дуже важко, будучи марсіянином, лишитися справжньою людиною.

Наступного дня газети опублікували таку заяву марсіян: