Повість про нещасних марсіян

Розділ XXI ПРО ТЕ, ЩО РОБИЛИ МАРСІЯНИ В МІСТІ ЗІРОК

Лорі мав дуже ефектний вигляд на лаві підсудних. Тед навіть сказав йому про це, хоч настрій в усіх був не дуже веселий.

Не минуло й місяця в цьому світі ілюзій, як Лорі закохався в міс Стеллу Ліль, чи то пак «міс XX вік», як називали її за премію, що її вона колись одержала. Це була другорядна актриса, яка марно намагалася пробитися в коло зірок. Цього разу Лорі так захопився нею, що вступив навіть до Ліги боротьби з пияцтвом. Дарунки, які приймала вона з істинно королівською милістю, та нескінченні благодійні вечори, на яких Лорі з'являвся в супроводі свого білявого ангела, поглинали грошей більше, ніж він міг пропити в компанії гультіпак. Якось ноги Лорі не були в злагоді з напрямком його думок.» Ця невідповідність змусила їх одного разу повернути до дверей нічного бару. Тут він застав майбутню зірку в компанії відомого продюсера і добрячої батареї пляшок. Ні їх принадний вигляд, ні стереотипний вигук, «Хелло, хлопчику!» — не змусили його підійти до цієї компанії. Він утік, ганебно покинувши поле бою.

А через кілька днів «міс XX вік» порушила справу проти прибитого горем марсіянина за невиконання обіцянки стати з нею до шлюбу.

Зірки всяких величин злетілися до зали суду, привертаючи до процесу увагу всієї країни.

Можна було думати, що ця історія загрожує Лорі лише грошовим штрафом, та ось один із членів суду порушив питання: чи можна вважати марсіянина білою людиною? Адже якщо ні, то справу треба розглядати, як зваблювання білої жінки кольоровим, і тоді вона обернеться дещо інакше. Суд не знав, що робити, але після тривалих дебатів ухвалив: зважаючи на те, що марсіян неможливо віднести до будь-якого етнічного типу земної кулі, вони не підлягають суду, поставленому конституцією захищати права людини. Дівиці Ліль у позові було відмовлено.

Це рішення не вдовольнило жодну із сторін.

— Спасибі тобі, що ти допоміг цим безтямним істотам поставити нас поза законом! — сказав Джо, коли друзі були вже вдома і їх стомлені очі могли нарешті відпочити від спалахів репортерських ламп.

Поповзли невеселі дні. Спека й курява стояли в повітрі. Друзі жалкували, що не було з ними Майка, який лишився в столиці «захищати спину». Зараз його порада була надто потрібна.

Бетсі не їздила на зйомки, воліючи сидіти дома, а троє марсіян проводили задушливі літні дні, сидячи на складаних стільцях під смугастим зонтом, що давав трохи прохолоди, і байдуже спостерігали, як довгоногі металеві павуки хапають і тягнуть по піску верескливих студійних дівчат. Інколи діви мчали на рожевих голених мустангах або танцювали на терасі фантастичного палацу. Сьогодні струнка марсіянка в золотих кучерях з чарівними нафарбованими губами мліла в обіймах кремезного молодця у формі лейтенанта повітряних сил, не помічаючи, що крізь хащі химерних рослин до них підкрадаються якісь типи в скляних ковпаках.

Коли лейтенант випускав свою кохану з обіймів, дві гримерки приводили до ладу їхні обличчя, а типи сідали на розжарений пісок, відгвинчували шоломи, намагаючись вилити з них воду.

Всі страшенно пітніли.

Режисер і оператор сперечались про колір плоских горбів і пили щось із термоса.

Справжнім марсіянам давно дали спокій. Після перших днів консультації, з'ясувавши, що скляні шоломи мають у своїй верхній внутрішній частині амальгамовану поверхню, що запобігає розсіюванню мозкових випромінювань, передові кіно-діячі стали чіпляти люстерка на дні своїх капелюхів, втративши до всього іншого будь-який інтерес.

Марсіян уже перестали розпитувати про колір пустелі, про форми рослин та про архітектуру. Вони нудились, сидячи на складаних стільцях, і виконували свій безглуздий службовий обов'язок.

їм приносили содову воду і по закінченні зйомки чемно запрошували до машини.

Цього разу розпорядок дня було дещо порушено.

Саме тоді, коли озвірілі юрми жителів Марса повинні були накинутись на злощасного лейтенанта, помічник режисера тихо сказав Теду, що їх викликає директор.

Після того, як секретарка доповіла, марсіян негайно пропустили до кабінету. Містер Ендрік Х'юз, один із директорів фірми, підвівся з-за полірованого столу й, широко посміхаючись, пішов назустріч друзям.

— Ви знаєте, марсі, як ми цінимо вашу роботу, — сказав він, привітавшись. — Ви допомогли нам ознайомити публіку з життям вашої далекої батьківщини, до якої відчуває симпатію кожен житель Землі. Вона була схована від нас запоною таємниці. Ви підняли цю залізну запону… Ха-ха-ха! — засміявся містер Х'юз. — Саме залізну запону. Усні виступи і преса — справжня дурниця в порівнянні з кіно. У кіно ми маємо можливість показати простим людям те, чого не побачать учені крізь свої допотопні труби.

Десь м'яко загув телефон. Містер Х'юз підійшов до столу і витяг з шухляди трубку:

— Хелло… Я зайнятий!.. Ні, не читав… Віддайте сценарій Джеррі. Колла наполягає, щоб ви поставили цю річ… Нічого не знаю, хай зробить його добре… Ось бачите, в чому велика сила мистецтва, — сказав Х'юз, вертаючись до друзів. — Наша фірма, яка завжди була передовою, високо оцінила ваші послуги. Адже у вас не було підстав для скарг за весь час перебування тут? — З цими словами директор ударив Теда по плечу й підсів до марсіян. — Але, шановні марсі, з публікою треба рахуватися. Публіка дає нам гроші і не зважати на її інтереси просто дивно. Мистецтво є мистецтво, і точне відтворення дійсності іноді буває нудне. Не знаю, чи зрозумієте ви, але художні інтереси, змушують мене інколи грішити проти істини заради досягнення, так би мовити, емоційних і інших ефектів. Наприклад, усі давно звикли вважати, що рослинність Марса червона. Це дуже ефектно і тому сприймається, як правда. Голубуватий колір, на якому ви наполягаєте, може породити недовір'я. Поява лисих героїв не викличе співчуття у дам, а з них складається більша половина населення Землі.

Містер Х'юз дістав із стінної шафочки пляшку і запитливо глянув на марсіян. Лорі ковтнув слину, але, за прикладом друзів заперечливо хитнув головою.

— Зйомки уже в розпалі і завдяки вашій консультації в основному правильно знайомлять глядачів з життям вашої рідної планети, але ми хотіли б зберегти за фірмою право вільно трактувати деякі дрібні деталі, щоб вони… е… не впливали на комерційні інтереси, — Містер Х'юз знову дістав пляшку і, ворушачи пальцями, запросив випити.

— Френк учора звелів пофарбувати суриком пальми на милю навкруг, — замість відповіді сказав Тед. — До речі, на Марсі пальм немає.

— От бачите. З ними не можна сперечатись.

— Ми не сперечались, бо було дуже жарко, — пояснив Джо.

— Я ж знав, що ви мене зрозумієте. Фірма, високо оцінюючи ваші заслуги, все ж вважає за можливе самостійно закінчити зйомки. — Сказавши це, містер Х'юз трохи підвівся, наче хотів запобігти протестові марсіян. — Але ваші інтереси анітрохи не постраждають. Фірма завжди свято шанує взяті на себе зобов'язання. Я виписав чек, який цілком відповідає договірній сумі.

Бачачи, що марсіяни спокійно вислухали цю тираду, Х'юз умостився в кріслі і перейшов на приятельський, дещо жартівливий тон:

— Крім того, я мушу сказати, що пригоди одного з вас мали деякий резонанс у нашому суспільстві, не зовсім підготовленому до принципів марсіянської моралі. Зрештою, це дрібниці, у нас трапляється ще й не таке, але я гадаю, що від'їзд ваш і вам якраз на руку. Я дуже не хотів би, щоб ви залишили нас з прикрим почуттям, і хочу зробити для вас невеличку приємність. Як ви дивитесь на автомобільну подорож по континенту? Наскільки я знаю, ви ще не мали змоги близько ознайомитися з країною. Фірма рада запропонувати машину; щоб ви повернулися додому. Чи потрібний вам шофер?.. Ні? Чудово! — зрадів містер Х'юз. — Машину ви одержите, як тільки побажаєте. Повернувшись до столиці, ви можете її здати у відділ фірми.

Директор підвівся і простягнув марсіянам руку, злодійкувато ховаючи очі.

Було вирішено їхати негайно, як тільки буде владнано всі справи.

Жвавий помічник режисера Едді, що завжди вештався коло марсіян, допоміг скласти детальний маршрут. На ночівлі мали зупинятися в малонаселених пунктах, щоб уникнути набридлих усім зборищ цікавих.