Пів короля

Голуби

Голубник прилаштувався на вершечку однієї з найвищих цитадельних веж, за багато віків уздовж і впоперек посмугованої патьоками пташиного посліду. Досередини крізь численні вікна вдирався пронизливо-холодний вітер.

Бувши учнем матері Ґундрінг, Ярві мав за обов’язок опікуватися голубами. Він годував їх, навчав повідомлень і спостерігав, як птахи лопотять крилами й злинають у небо, щоб нести новини, пропозиції та погрози іншим міністрам країн Потрощеного моря.

Тепер із кліток, облаштованих уздовж стін, вони дивилися на нього, голуби і бронзовокрилий орел — мабуть, посланець зі Скекенгауза від Верховного короля. Віднині то була єдина людина в землях Потрощеного моря, яка могла щось вимагати від Ярві. А він ось де — сидить, прихилившись спиною до поплямованої послідом стіни, смикає ніготь великого пальця на сухій руці й почувається похованим під горою обов’язків, яких йому ніколи не виконати.

Він завжди був слабкий, але по-справжньому безсилим Ярві відчув себе, лише коли став королем.

Почулося човгання на сходах, і за хвилю, пригнувшись у низькому проході, важко дихаючи, з’явилася мати Ґундрінг.

— Я гадав, вам сюди ніколи не видертися, — мовив Ярві.

— Мій королю, — відказала стара міністерка, коли перевела дух, — тебе чекали перед Залою Богів.

— Таємні переходи для того й існують, щоб король міг урятуватися втечею, хіба ж ні?

— Від озброєних ворогів — так. Від своєї родини, підданців, не кажучи вже про майбутню наречену, — навряд чи, — вона звела очі й поглянула на склепінчасту стелю, де були намальовані боги в пташиних подобах, що линули в яскраво-блакитне небо. — Ти збирався полетіти геть?

— Авжеж. Може, до Каталії, або до землі альюків, або вгору річкою Дивною до Калиєва, — Ярві стенув плечима. — Але в мене немає навіть двох справних рук, що вже й казати про крила.

Мати Ґундрінг кивнула.

— Урешті-решт кожен повинен бути тим, ким він є.

— І хто ж я?

— Король Ґеттландії.

Ярві судомно ковтнув слину, збагнувши, якою розчарованою вона, мабуть, почувається. Яким розчарованим почувався він сам. У піснях великі королі рідко втікали, щоб сховатися від власного народу. Ярві відвів очі, і погляд його впав на великого орла, що спокійно сидів у клітці.

— Прамати Вексен надіслала повідомлення?

— Повідомлення, — скрипучою пародією на голос вторував йому один із голубів. — Повідомлення. Повідомлення.

Мати Ґундрінг глянула на орла, що сидів нерухомо, наче опудало, і насупилася.

— Він прилетів зі Скекенгауза п’ять днів тому. Прамати Вексен надіслала його, щоб запитати, коли ти прибудеш на іспит.

Ярві пригадав той єдиний раз, коли бачив Першу над міністрами. Це сталося кілька років тому, коли Верховний король відвідував Торлбю. Володар володарів видався йому похмурим і загребущим стариганем, який ображався на найменшу дрібницю. Мати змушена була постійно заспокоювати його, коли хтось кланявся недостатньо шанобливо. Брат насміхався, дивуючись, що такий слабосилий дідок із кількома волосинами на голові править усім Потрощеним морем, але сміх його вщух, коли він побачив, скількох воїнів їхній гість привів із собою. Батько лютував, бо Верховний король тільки брав дарунки, але не дарував жодних. Мати Ґундрінг тоді прицмокнула язиком і сказала: «Що багатший чоловік, то більшого багатства він прагне».

Прамати Вексен майже не полишала належного їй місця обік Верховного короля й весь час усміхалася, як добротлива бабуся. Коли Ярві опустився перед нею навколішки, прамати глянула на його калічену руку, нахилилася до нього й прошамотіла: «Королевичу, ти не думав над тим, щоб вступити до Міністерства?» На якусь мить Ярві побачив у її очах пожадливий блиск, і це налякало його більше, ніж усі суворі воїни Верховного короля.

— Перша над міністрами так цікавиться мною? — пробурмотів він, відчуваючи в роті післясмак того страху.

Мати Ґундрінг стенула плечима.

— Не щодня до Міністерства вступає особа королівської крові.

— Прамати, мабуть, буде, як і всі, розчарована, що я натомість зійшов на Чорний перстол.

— Прамати Вексен має досить мудрості, щоб змиритися з тим, що посилають їй боги. Так само чинити повинні й ми всі.

Шукаючи чогось, що відвернуло б його увагу від невеселих думок, Ярві повів очима вздовж решти кліток. У пташиних поглядах не було жалості, та зносити їх однаково було легше, ніж розчаровані погляди його підданців.

— Котрий голуб приніс повідомлення від Ґром-ґіль-Ґорма?

— Я відіслала його назад до Ванстерландії. Із повідомленням матері Скер, що твій батько погоджується на переговори.

— А де мала відбутися зустріч?

— На кордоні, біля Амвенда. Але твій батько так ніколи туди й не дістався.

— На нього влаштували засідку тут, у Ґеттландії?

— Видається, що так.

— Не схоже на батька — так прагнути закінчити війну.

— Війну, — хрипко прокричав один із голубів. — Закінчити війну.

Мати Ґундрінг насупилася, утупивши очі в загиджену сірими плямами підлогу.

— Я йому це порадила. Верховний король звелів не діставати мечей із піхов, доки не добудовано його нового храму Єдиному Божеству. Я гадала, що навіть такий дикун, як Ґром-ґіль-Ґорм, не наважиться зламати священну обітницю, — вона стиснула руку в кулак, немов хотіла себе вдарити, потім поволі розтисла його. — Торувати шлях Батькові Миру — це обов’язок міністра.

— Але чому батько не взяв із собою нікого зі своїх людей? Хіба він…

— Мій королю, — мати Ґундрінг поглянула на нього з-під насуплених брів. — Нам час спускатися.

Ярві важко ковтнув, його шлунок неначе підскочив до горла, а рот наповнився гіркотою.

— Я не готовий.

— Ніхто ніколи не буває готовим. Не був і твій батько.

Ярві якось дивно чи то засміявся, чи то схлипнув, а тоді витер сльози тильним боком скарлюченої долоні.

— Мій батько теж плакав після заручин із моєю матір’ю?

— Правду кажучи, плакав, — визнала мати Ґундрінг. — І не один рік.

Вона ж натомість…

Ярві мимоволі булькотнув сміхом.

— Моя неня на сльози ще скупіша, ніж на золото, — він поглянув на стару жінку, що раніше навчала його, а тепер радитиме, стоячи обік нього як королівська міністерка, поглянув на її покраяне добрими зморшками обличчя, на яскраві, сповнені співчуття очі, і перш ніж усвідомив, що каже, прошепотів: — Ви були мені за матір.

— А ти був мені за сина. Пробач, Ярві. Пробач за все, але… це заради вищого блага.

— І меншого зла, — Ярві стурбовано глипнув на оцупок пальця, потім на птахів. Зграя голубів і один великий орел. — Хто ж їх тепер годуватиме?

— Знайду когось, — мати Ґундрінг простягнула йому кощаву руку, щоб допомогти підвестися. — Ходімо, мій королю.