Ляльководи

РОЗДІЛ 13

Отже, Президент отримав необхідні йому повноваження, а Старий de facto став його начальником штабу. Нарешті ми змогли діяти швидко й ефективно. До речі, вам ніколи не доводилося поспіхом проводити якийсь проєкт крізь бюрократичну машину?

Вказівки мусять виконуватися; агенції необхідно координувати — і все має реєструватися в теках.

Старий мав на думці вельми простий план. Це не був той звичайний карантин, який він пропонував, коли зараза обмежувалася регіоном Де-Мойна. Перш ніж давати відсіч ворогу, треба було спершу виявити його розташування. Але урядові органи не могли забезпечити обшук двохсот мільйонів людей, люди мали робити це самотужки.

Програма «Оголена спина» планувалася як перша фаза операції «Паразит», і саме тому я змушений говорити як бюрократ. Але не зважайте на це. Ідея полягала в тім, що кожна людина (кожна!) мала оголитися до пояса і залишатися оголеною, допоки всіх титанців не виявлять і не знищать. Так, на плечах у жінок будуть мотузки бюстгальтера, але паразит за ними сховатися не зможе.

Ми швидко організували візуальну презентацію, яка мала супроводжуватися стереотрансляцією звернення Президента до країни. Швидкість нашої роботи дала змогу зберегти живцем семеро з тих паразитів, яких ми виявили у священних коридорах Конгресу, і тепер вони жили собі на спинах тварин-носіїв. Тепер ми мали змогу демонструвати їх широкому загалу поряд із найменш відразливими епізодами фільму про моє перебування в «електричному кріслі». Сам Президент мав постати перед телеглядачами в шортах, а моделі мали показати, що саме в цьому сезоні мусили носити законослухняні й роздягнуті належним чином громадяни, включно з металевим наспинним обладунком, призначеним для захисту індивіда навіть тоді, коли паразиту вдасться застукати його уві сні.

Одної чорної, як чорнило, ночі ми завершили свої приготування. А спічрайтери Президента написали йому промову. В ефектному фіналі на екрані мало з’явитися засідання Конгресу з обговоренням надзвичайної ситуації і кадрами, на яких чоловіки, жінки та діти демонструватимуть на камеру свої оголені спини.

За двадцять вісім хвилин до телетрансляції Президенту зателефонували з вулиці. Я був при цьому присутній. Старий залишався з Президентом всю ніч і тримав мене при собі для виконання всіляких доручень. Звісно, з нами була Мері, чиїм пріоритетним об’єктом опіки був Президент. Ми всі були в шортах: Програма «Оголена спина» розпочалася з Білого дому. Єдиними, хто почувався комфортно в такій одежині, були Мері, якій пасував будь-який прикид, темношкірий швейцар, який поводився наче король зулусів, і сам Президент зі своєю незворушною вродженою гідністю.

Коли пролунав дзвінок, Президент не завдав собі клопоту відімкнути нас від своєї лінії зв’язку.

— Слухаю, — сказав він. І швидко спитав: — А ти впевнений? То що ти пропонуєш, Джоне? Зрозуміло. Ні, гадаю, що так не вийде.

Відсунувши телефон убік і не змінюючи безтурботного виразу обличчя, Президент звернувся до помічника:

— Накажіть призупинити трансляцію.

Затим він обернувся до Старого:

— Ендрю, нам треба їхати до Капітолія.

Президент послав за камердинером і пішов до свого гардеробу, розташованого поруч із його кабінетом; звідти він вийшов офіційно вдягнений з урочистої нагоди. Глава держави нічого не став пояснювати, Старий тільки підняв брову й промовчав, а я зауважити не насмілився. Ми всі залишалися у своєму напівоголеному статусі і в такому вигляді вирушили до Капітолія.

Мало відбутися спільне засідання обох палат, друге за останню добу. Ми увійшли гуртом всередину — і мене охопило відчуття наче я увійшов голяка до церкви, бо конгресмени й сенатори були вдягнені як зазвичай. Але потім я помітив хлопців-посильних у шортах, без сорочок, і дещо розслабився.

Я й досі цього не розумію. Схоже, дехто ладен радше померти, але не втратити респектабельності, і найперші серед них — це сенатори. Та й конгресмени також, бо конгресмен — це людина, яка прагне стати сенатором. Вони наділили Президента всіма повноваженнями, які він запросив. Сама програма «Оголена спина» була розглянута й схвалена, але достойники забули зазначити, за яких обставин ця програма стосується їх. Зрештою, їх же всіх обшукали й очистили. Конгрес став єдиною людською спільнотою в країні, вільною від паразитів.

Може, законодавці виявили якісь шпарини в аргументації, але ніхто з них не хотів виступити ініціатором публічного стриптизу. Фасад і гідність — невід’ємні атрибути чиновника. І вони сиділи — статечні й офіційно вдягнені.

Коли Президент вийшов на трибуну, він просто став дивитися на них, допоки не запанувала мертва тиша. А потім повільно і спокійно почав скидати із себе одяг.

Оголившись до поясу, він зупинився. Я на мить занепокоївся, гадаю, що інші також занепокоїлися. Потім Президент повільно обернувся, піднявши руки, і нарешті заговорив.

— Я зробив це, — заявив він, — аби ви на власні очі пересвідчилися, що голова держави не є заручником ворога.

Президент витримав паузу.

— А як щодо вас? — із притиском кинув він у залу.

Потім він тицьнув пальцем на заступника спікера:

— Марк Каммінгс, а ви як? Ви — лояльний громадянин чи зазомбований шпигун? Встаньте! Зніміть сорочку!

— Містере Президенте, — звернулася до нього Чаріті Еванс зі штату Мейн, схожа на гарненьку вчительку.

Вона підвелася, і я побачив, що жінка повністю вдягнена — на ній була вечірня сукня до п’ят. Але у верхній частині сукня була практично відкритою. Вона обернулася, мов манекенниця на подіумі, — на спині також був глибокий виріз, який сягав талії, а спереду пишні груди були прикриті двома округлими, схожими на мушлі, шматочками тканини.

— Так годиться, містере Президенте?

— Цілком годиться, мадам.

Каммінгс скочив на ноги й почав похапцем скидати піджак; його обличчя почервоніло мов буряк. Посеред зали підвівся якийсь чоловік.

То був сенатор Готліб. Він мав украй хворобливий вигляд: сірі щоки запали, а синюшні губи свідчили про ціаноз. Але тримався він твердо, і з неабиякою гідністю наслідував приклад Президента. Його старомодна нижня білизна була зшита як одне ціле; він вивернув із неї руки, і рукава повисли у нього по боках. Потім сенатор теж обернувся кругом, і на його білій мов сметана спині показався яскраво-червоний знак, залишений паразитом.

Нарешті він заговорив:

— Минулого вечора я стояв отут і виголошував те, що мені хотілося сказати. Але сьогодні я волів би, аби з мене живцем здерли шкіру, аніж знову вимовити ті слова. Адже вчора ввечері я собою не володів. А зараз я вже сам собі володар. Невже ви не бачите, що країна на краю прірви?!

Раптом у руці в сенатора показався пістолет:

— Нумо, піднімайтеся, шахраї й придворні ледацюги! Даю вам дві хвилини, щоб зняти одяг і показати голу спину, інакше стрілятиму!

Чоловіки, які сиділи ближче до Готліба, підскочили й спробували вхопити його за руку, але сенатор змахнув пістолетом мов мухобійкою, зацідивши одному з нападників у пику. Я вихопив свій пістолет, готовий допомогти сенатору у його демарші, але необхідності в цьому не було. Нападники переконалися, що Готліб небезпечний, мов скажений бик, і відсахнулися від нього.

Запанувала тиша, і здалося, що ситуація висить на волосинці. Але за мить усі почали зривати із себе одежу, мов навіжені. Якийсь чоловік кинувся до дверей, але його перечепили, і він упав. Ні, паразита на ньому не було.

Але трьох нам все ж таки вдалося спіймати. Після цього із запізненням на десять хвилин увімкнули трансляцію, і Конгрес розпочав свою першу сесію з голими спинами.