Дім Солі

Ма. Тогірек Діви

Ма бігла, не розбираючи дороги. Цей Талавір точно інший. Через дурнуватого Гєру вона може втратити все, що так довго намагалася зберегти.

Версія про бурю не справила на Нового Повноважного особливого враження.

Він шукатиме справжню причину смерті Рябова. І зрештою дізнається, що Ма збрехала.

Талавір та Рябов, попри зовнішню схожість, сильно відрізнялися. Рябов постійно перебував у полоні думок, вештався Ак-Шеїх, подовгу стояв біля будинку Гєри, майже ні з ким не розмовляв. Якщо й упізнав у ній екима — члена касти лікарів, то їй про це не сказав. І Ма повірила, що змогла позбутися слідів минулого. Тож ніхто в Дешті більше не здогадається, що вона вона колись служила Старшим Братам.

«Самовпевнена дурепа, — сердилася на себе Ма. — Ще й ці доторки, погляди. Він твій ворог. У нього в лобі паразит для зв’язку з Белокуном. Йому не можна довіряти».

Десь глибоко всередині, там, де ще стояв образ Талавіра, зринула надія: а може, він інший? А Белокун давно про неї забув? Усе ж таки минуло тринадцять років? Ма вдалося викинути з пам’яті майже все, але ці карти з кишені Талавіра наче промовили до давно похованого. Вона вже бачила ці малюнки, хоч і не могла згадати, коли й за яких обставин. Вона не брехала: Дешт украв більшість її спогадів. Залишив найважливіше — роки материнства, обов’язок перед сином. Ця думка потягнула за собою іншу: Талавір їй потрібен, вона не може просто так від нього сховатися.

«Потрібен, бо ти хочеш допомогти Бекиру чи тому, що тобі сподобався новий Повноважний?» — вжалила думка. Вона змусила себе викинути її з голови. Зараз це неважливо. Спершу треба пересвідчитися, що її син цілий. Саша Бідний сказав, що Бекир у Тітки Вальки. Залишалося сподіватися, що він не збрехав.

Ма відсунула завісу до юрти офіційної відьми Ак-Шеїх і заходилася трусити одяг так, наче прийшла з глибокого Дешту. Перше, чого її навчили в Ак-Шеїх, — чистити одяг на порозі юрти. Це був марний ритуал, суєр проникав повсюди, але вона звикла.

У юрті пахло сухими травами. Зілля звисало з кожної балки та перекладини, встеляло долівку. Найдужче пахнув полин. Офіційна відьма Ак-Шеїх Тітка Валька вважала, що він відганяє духів.

Упереміш із травами висіли засолені рештки почвар із Дешту: ноги кесераток, очі артроплевр, крила кхарталів і навіть жила ракоскорпа. З мутних банок на Ма дивилися слизькі сірі препарати.

Більше, ніж відьомських інгредієнтів, у юрті Тітки Вальки було хіба кухонного начиння. Різноманітний посуд, ложки на довгих ручках, погнуті пательні та проіржавілі каструлі звисали в місцях, вільних від трав. До Спалахів Тітка Валька працювала в шкільній їдальні. Усі в селищі знали, що відьма має слабкість до оплати кухарським начинням.

На почесному місці в юрті стояла статуя богині Діви. Тітка Валька, як і більшість жінок в Ак-Шеїх, вірила в богиню-прародительку Кіммерику. Але потім богиня залишила цю землю. Її відсутністю скористався Двобог і привів своїх приспішників — Старших Братів. Жінки сподівалися, що колись Діва повернеться і врятує своє улюблене дитя. Головне — віднайти Золоту Колиску, у яку богиня вперше поклала новонароджену землю.

Ма почекала, поки очі звикнуть до напівтемряви, і перевела погляд на стілець у центрі юрти. Думки про Талавіра відступили, а серце болісно стиснулося, коли вона побачила скривавлену штанину й огрядну жінку, що поралася коло її сина.

Тітка Валька була величезною і нагадувала тісто, що ризикувало от-от утекти з діжки. Вона носила широку різнокольорову хламиду, і Ма щоразу, як її бачила, дивувалася, скільки ж тканини пішло на це вбрання. Волосся відьми було кучерявим і жорстким, як морська губка. Вона стягувала його в коси й короною заплітала навколо голови. Але найяскравішою ознакою Тітки Вальки був другий рот, що виріс на шиї. Говорила вона переважно з рота на обличчі.

Нижній розкривався під час магічних ритуалів та особливих нагод. Саме зараз темно-червоний язик показався між тонких губ рота, що ледь проглядався в складках заплилої жиром шиї. Ма ледь не скривилася від огиди: скільки б змін вона не побачила за ці роки в Дешті, цей рух Вальчиного язика завжди збивав з пантелику. Так, наче відьмі розрізали горло й з нього вже почали вивалюватися нутрощі.

— Якши, на ньому все заживає, як на копеку. — Тітка Валька кивнула Ма й простягнула Бекиру піалу з відваром солонця трав’янистого. Він найкраще поновлював рідину в організмі. — Але подякуй їй. Приклала жуйку з юшану.

Шкода, що жертва. Була б добра відьма. — Тітка Валька всміхнулася дівчинці, яка сиділа в глибині юрти й гралася з дивною ящіркою.

Ма ледь на неї глянула. Її розпирало від обурення.

— Це лише подряпина, Ма. Нічого страшного. — Бекир намагався не дивитися в очі матері.

— Нічого страшного? А якби тебе зустрів не Бідний, а хтось чужий і забрав, як цінне м’ясо? Ти маєш розуміти — кожен учинок спричиняє наслідки.

За все доводиться платити. — Перед очима Ма промайнула неприємна зустріч з акинджиєм. І це він іще не прийшов по справжню подяку. — Якщо не тобі, то іншим! Руки Ма тремтіли. Вона не хотіла цього говорити, але ледь могла себе контролювати.

— То, може, краще мене зустрів би хтось чужий, щоб тобі не довелося платити!

— Ти поводишся, як дитина.

— А ти… — Бекир скочив зі стільця. — Якби був живим батько, ти б не дозволяла Саші Бідному… — В очах хлопця блиснули сльози, і він вискочив із юрти. Дівчинка підвелася і пішла за ним. Відьма провела їх поглядом, а потім налила відвару Ма й наказала сісти.

— Син твій, а розум у нього свій, — прицмокнула верхнім ротом відьма.

— Він справді зміг відійти від Ак-Шеїх так далеко? Нові ліки?

— Ліки чи впертість, іноді я його не розумію. — Ма ковтнула з чаші й упала на стілець.

— Може, він у батька? — Відьма дістала ступку й потягнулася до решти складників. Звичні рухи Тітки Вальки заспокоювали.

— Так, — невпевнено сказала Ма.

— Зовсім його не пам’ятаєш?

— Майже. Залишився образ, ім’я. Іноді вигадую щось про нього Бекиру.

Він хоче мати батька, хоча б у розповідях. Та хто взагалі після Спалахів може відповідати за власну пам’ять? — Ма хотіла завершити розмову. Вона не любила говорити про втраченого чоловіка.

Тітка Валька вкинула до ступки сушену квітку колхікума, листя кліщинця і потягнулася до товченого перекотиполя. З-за ширми поряд зі статуєю Діви почулися стогони. У Тітки Вальки теж було своє минуле, про яке вона рідко коли згадувала.

Відьма підняла з підлоги миску зі свіжим м’ясом і занесла за ширму. Ма почула нявкання і скривилася. Дочки Тітки Вальки народилися ще до Спалахів.

Їм не пощастило вийти надвір на шостий день тиші, коли Ак-Шеїх накрило молозиво із суєру. Їм здалося, що вони почули голос кота: поки вони ховалися в підвалі, він був надворі. Дівчата потрапили під перший суєр і повернулися навікиз’єднані. Їхні очі й роти були зашиті, з животів стирчали кишки, які сходилися в спільному шлунку. Пульсуючий мішок мав пику їхнього улюбленця.

І тільки через нього дочки їли. Тітці Вальці вдавалося підтримувати в них життя.

Ма кілька разів намагалася з’ясувати, що вона для цього робить. Порятунку потребували десятки життів в Ак-Шеїх, але відьма вперто не зізнавалася. Казала, що сила молитви до Діви — та й усе.

— Новий Повноважний приїхав з’ясувати, що сталося з Рябовим? — Тітка Валька витерла руки від м’яса й повернулася до приготування мастила.

— Так. І несподівано швидко.

— Акинджиї передали на Матір Вітрів? — припустила Тітка Валька.

— Це зайняло б місяці. — Ма нахилилася до ступки відьми й скривилася від смороду. — Старші Брати або знали, що так трапиться, або їх попередив хтось із наших.

— Ти так боїшся, що тебе викажуть, що тобі всюди ввижається зрада, — засміялася відьма. — Крім того, Гєра як офіційний бей мав їх повідомити.

— А тепер бреше, що Рябова розірвала буря.

— Він наляканий. І що він мав сказати новому Повноважному? Ти прожила в Ак-Шеїх стільки років і все одно не віриш у джадала. Навіть у богів.

— Тітка Валька вклонилася статуетці Діви.

— Ти сама казала, що вона спить, — всміхнулася Ма.

— Спить — не означає не існує. Але, крім Діви, є й інші.

— Наприклад, Двобог?

Тітка Валька промовчала, а Ма осідлала улюбленого коника. Тривога за Бекира відступила, натомість її опанували втома і злість.

— Я вірю в науку, у суєр і в здатність людей чинити жорстокість. Я жодного разу не бачила цього вашого демона з будинку Гєри, цього джадала.

Але щодня ходжу повз Дерево Болю і бачу дурнуваті жертвопринесення. І я вже відправила кілька дорослих у казан, а цього разу ми готуємося зварити дівчинку.

Тебе це не лякає, Валько? І чи не ти казала, що джадал не нападає на своїх? То до чого ці звірства?

— Не нападав — не означає, що не нападе. — Відьма продовжувала монотонно вимішувати суміш у ступці. Він убив Повноважного. Відчув давно забутий смак крові. І тепер може прийти за кимось із нас. Кров як сіль: раз скуштуєш — відмовитися важко.

— А чому ти не припускаєш, що це Гєра? Він так фанатично вірить у джадала, у те, що той охороняє його будинок від бур, що міг принести йому жертву — вбити Рябова? Або вбити його, щоб переконати інших в існуванні демона? Владу найкраще підтримує страх.

Тітка Валька зробила охоронний жест, підійшла до статуетки Діви й підсипала в жертовну чашу юшан, перемішаний із суєром, умочила пальця в червону олію й поставила цятку там, де в шарах сала втопилася ключична западина.

— У тобі говорять біль і почуття провини. За те, що ти зробила на Матері Вітрів. Якби ти приєдналася до тогіреку Діви й поговорила з іншими жінками Дешту, тобі б полегшало.

Тітка Валька вдарила по найболючішому. Ма важко відходила від пологів і в лихоманці розказала відьмі, що працювала на Матері Вітрів. Пізніше Тітка Валька розказувала, що в безпам’ятстві Ма плакала й просила пробачення — начебто за вбивство десятків дітей. Ма цього не пам’ятала, як і подій на Матері Вітрів. Дешт забрав ці спогади, Ма була йому за це вдячна. З роками залишилася сама гіркота. Та й що таке могла вчинити Ма? Вона була звичайним медичним працівником, яких сотні на Матері Вітрів. Можливо, каяття за якийсь злочин — це спосіб покарати себе за те, що не пам’ятає чоловіка? Ма провела долонею по короткому волоссю. Ці думки викликали головний біль. Може, Тітка Валька має рацію. Може, їй варто доєднатися до тогіреку Діви — наркотичного трансу?

Тітка Валька говорила, що таким чином жінки з усього Дешту можуть відчувати одна одну, наче бачать один сон, перебувають у маренні богині Діви. Тітка Валька та інші жінки вірили, що богиня їх не покинула, а просто спить чи забула.

Друга версія смішила Ма найбільше: яка користь у богині, якщо вона забула про своїх вірян.

— Тогірек Діви — подарунок богині жінкам, щоби ми не відчували самотності, поки її немає. Знімай куртку, — відьма розмотала бинти, що обмотували тулуб Ма, і скривилася. — Знову сама різала? Я б допомогла.

— Не було коли. — Ма застогнала від болю. — Працювала над ліками для Бекира.

— Далися тобі ті ліки, хіба тобі тут погано? Ну зможе хлопчик виходити з Ак-Шеїх — і куди ви подастеся? Скільки не тікай, дім завжди тебе наздожене.

Бо він тут, — Валька поплескала Ма по серцю і продовжила втирати мастило в рани на лопатках.

— Не починай. Мені потрібна твоя допомога.

— Моя? — здивувалася відьма. — Ти ж віриш лише в науку?

— Я не про замовляння. Треба, щоб ти взяла кров у нового Повноважного.

— Ти хочеш, щоб я його вбила? — Тітка аж звискнула.

— Ні, ти що? Ти офіційна відьма, можеш його оглянути, взяти кров.

— А чому саме його кров?

Ма закусила губу. Скільки правди вона може сказати Тітці Вальці.

Зрештою вирішила, що половини цілком досить.

— Вони з Рябовим мають схоже обличчя. А кров Рябова показала дивні ефекти. Тільки зараз він мертвий. А з мертвою кров’ю я нічого не зроблю.

— Так, — протягнула відьма. — А я й не зауважила, які вони схожі. Може, рідні брати?

— Тим паче варто спробувати. То ти мені допоможеш? — нетерпляче перепитала Ма.

Завіса відхилилася, до юрти почали заходити жінки. Тітка Валька не просто так казала про тогірек Діви. Він от-от мав розпочатися.

Відьма заперечно похитала головою. Вона завершила бинтувати спину Ма й витерла забруднені в смердючі ліки руки об ганчірку.

— Я не хочу неприємностей. Це ж Старші Брати. Вони й за менше знищують.

Ма нагородила відьму довгим промовистим поглядом.

— Я знаю, що це ти зіпсувала обличчя Рябова. Уявлення не маю навіщо і не хочу розбиратися. Може, ти хотіла прикрити Гєру чи себе? Але я знаю, що шкіру з обличчя Рябова зняли за допомогою аруму, змішаного з отрутою ана-арахни.

Велика рука відьми спритно затулила їй рота. Тітка Валька злякано подивилася на жінок, які вже вмостилися на підлогу поряд із Дівою.

— Я забрала обличчя для зілля. Не кажи нікому. Це хороший засіб для жіночих справ. Мені треба годувати дівчаток.

Ма стало шкода Тітки Вальки. Їй точно немає куди втікати. Її дочки прив’язані своєю неміччю до Ак-Шеїх іще міцніше, ніж Бекир.

— Але сама подумай, чого новий Повноважний до мене прийде? Якщо в нього щось заболить, то піде до тебе — до лікарки.

— Йому привидівся дух на Кара-Меркит. І Гєра сказав, що з цим можна йти лише до тебе.

Відьма спохмурніла й зробила охоронний жест.

— Жінка, яка там лежить, зла. В Ак-Шеїх вона нам точно не потрібна.

Добре. — Тітка Валька на мить замислилася. — Якщо прийде, спробую тобі допомогти. Але хай прийде.

Вона відштовхнула Ма й простягнула руки до жінок. Ма впізнала закутаних у хіджаби невісток Азіза-баби: Фат, у якої під одягом висіло дві додаткові мертві руки, улюблена тітка Ніязі — чотириока кругленька Лєнура.

Висока Плаксива Зарема. Її голову й обличчя вкривала бурка. Ма лише раз бачила її очі. З круглих порожніх отворів постійно сочився гній. Останньою зайшла старша дружина Селіма Чорного — Жива Віра. Це була маленька жінка зі скорченими кволими ногами. Жодна не мала дітей, усі дуже цього хотіли.

Кілька років тому Живій Вірі із Селімом пощастило: у них народилася дівчинка зі срібною шкірою. Нею зацікавилися акинджиї з Курасубазару, і Селім скористався нагодою — продав дочку, забрав молодшу й тоді вагітну другу дружину й залишив Ак-Шеїх.

І сьогодні, як і завжди, Жива Віра проситиме Діву не за себе. Жінки молитимуться за життя дітей, за можливість попри все їх народжувати. Тітка Валька пустила колом піалу з розведеним юшаном. Жінки зашепотіли молитву.

Ма відчула холодок на потилиці, подивилася на Діву й майже вибігла з юрти. Тільки на повітрі позбулася враження, що за нею спостерігають, наче сама богиня нарешті схотіла дати про себе знати. Ні, Ма це не стосується. Її справа — знайти ліки для Бекира й втекти з Ак-Шеїх, поки ще не пізно. Поки сюди не прийшли інші Старші Брати, а може, і сам Гавен Белокун.