Талавір. І коло замкнулося

— Ти хочеш сказати, старий, що в цьому засоленому джадал із пророцтва?

Той, що знищить світ? І тому ми маємо його вбити? — гнівно запитала Гікія, показуючи на Талавіра. Вона єдина залишилася стояти. Інші розсілися довкола Азіза-баби й тепер крутили головами, щоб не потрапити під нервовий спис королеви амазонок.

— Це правда? — запитала Ма в Талавіра. Зі складеними за спиною крилами вона нагадувала насуплену гірську орлицю. Усі очі прикипіли до нього, наче після падіння Матері Вітрів він був найбільшою загрозою для Дешту.

Талавір не хотів, щоб Ма саме так дізналася про духів у його тілі, але тепер було пізно. — Не тільки джадал. У моїй голові два духи. Кровожерливу відьму Амагу я підчепив на кургані Кара-Меркит, інший називає себе Таргом. Він приєднався до нашої милої компанії після того, як я зайшов до будинку Сєрова.

— І ти що, весь час чув їхні голоси?

Талавір не зрозумів, чого більше було в інтонаціях Ма — співчуття чи недовіри.

— Тільки Амагу. Але після того, як упала Мати Вітрів, і вона нарешті замовкла. — Талавір подумав, що не може пригадати, коли востаннє чув скрипучий голос відьми. Точно до того, як вони із Чорною Коровою всілися на Сімурга. Можливо, духи його залишили? Ця думка була наївною, але, сидячи поряд із Ма, він так хотів вірити в щасливий фінал.

— Вони досі там, — зруйнував усі його мрії Азіз-баба. Вузлуватим пальцем він показав на голову Талавіра. — Я думав, Албасти тебе від них звільнить.

Сам старий відправив по нього Гуль, що зрештою і вивела на Албасти. Але звідки Азіз-баба міг знати, що йому знадобиться саме до неї? Про це Талавіру сказала Амага в темній кімнаті його свідомості. Талавір із подивом розвернувся до старого. А той, мов нічого й не було, стенув худими плечима.

— Я чильтани. Іноді бачу те, що має статися. Звісно, не так, як мій учитель, нехай благословить його Бог Спалахів і змішає прах зі своїм сім’ям — благословенним суєром, нехай оточить гуріями в солодкому джанаті…

— Тоді ти мав знати ціну звільнення від духів, — обірвав Азіза-бабу Талавір. Він не знав, що й думати. Старійшина називав себе вчителем, любив дітей і при тому вирішив порятувати Талавіра шляхом передачі духів іншій дитині.— Про що він? — запитала Ма в старого. Однак Азіз-баба й не збирався відповідати, лише втягнув нову порцію дихальної суміші й закашлявся так, що одній із невісток довелося стукнути його в груди.

— Кажи, — крізь міцно стиснуті зуби просипіла Ма, і Талавір побачив, як зціплені її кулаки. Шипи на складених крилах загрозливо сіпнулися. Між лікаркою та Азізом-бабою були свої незакриті рахунки.

— Амага вимагала, щоб Албасти знайшла тіло дитини для Тарга. Щоб той міг відродитися. Але таке переселення стерло б особистість дитини. Убило б її. В ідеалі це мав би бути хлопчик, — останнє слово Талавір вимовив так повільно, що в Ма не залишилося сумнівів. Йому довелося обхопити її за стан, коли вона рвучко потягнулася до Азіза-баби.

— Ти хотів переселити джадала в Бекира?! — закричала Ма. — От для кого ти його беріг?

Армійці заворушилися. Генерал Григоренко-другий закричав, що треба дати старому закінчити. До кола підійшли діти.

— Я на це не погодився і цього не дозволю. Жодна дитина не отримає цих, — Талавір постукав себе по лобі й розвернув Ма до себе. — Я і так помру. Мене вбиває отрута Тарга. Скоро він не зможе її стримувати й остаточно перетвориться на джадала. Ми розмовляли лише раз, і він попросив… — Талавір зробив паузу й ледь помітно всміхнувся. Якщо Амага його досі чує, для неї це буде неприємною новиною. — Тарг попросив, щоб я його вбив. Звільнив від огидної сестриці й не менш огидного напівжиття. Навіть «живе м’ясо» зрештою здихає, і тільки безтілесний дух ніяк не може впокоїтися. Мені навіть стало його шкода. Але, знаєш, — Талавір потер золоту бляшку, наче востаннє намагався щось вигадати, — я так і не знайшов способу. Якщо старий думає, що, знищивши мене, упокоїть і джадала, я згодний.

— Як ти можеш довіряти Азізу-бабі? Я бачила, що він зробив із дитиною онуки Сєрова, з Мамаєм! Він хотів його вбити, щоб отримати силу Золотої Колиски. Але й це йому не вдалося. А коли Мамай став учнем Зорга, а потім очільником Матері Вітрів, саме Азіз-баба віддав йому Золоту Колиску.

Підвівся генерал Григоренко-другий. Тьмяно зблиснула залізна маска.

— Азіз-баба — чильтани. Так казав Григоренко-перший. Те, що цей засолений — колишній Старший Брат, не причина його вбивати. Це правда. — Залізна маска розвернувся до Ма, наче від неї залежало остаточне рішення. — Григоренко-перший був Старшим Братом, був клинком Двобога. Він готувався вбити Мамая, але не вбив. Він привів Азіза-бабу до Мамая. А коли Золота Колиска вибухнула й переродила Мамая в Бога Спалахів, Григоренко-перший отримав одкровення. І так створив Армію потвор. Якщо Григоренко-перший вірив цьому старому, то й ми мусимо. Азіз-баба проведе ритуал, який уб’є чоловіка, але й джадала.

— Марко Дорош мав убити Мамая, а натомість привів до нього тебе? — Ма висмикнула руку з долонь Талавіра й пильно подивилася на Азіза-бабу. — Це ти був тим кіммеринцем, із яким Мамай бачився напередодні Спалахів? Але чому? Коли і як ви познайомилися? — Очі лікарки палали, але все, чого вона домоглася, — це чергове знизування плечима.

— Я чильтани, — видихнув клуб диму Азіз-баба. — Мамай теж був одним із нас, хоч того й не усвідомлював. Він прийшов до мене в сни й попросив віддати Золоту Колиску. І я віддав. Бо вже бачив, що саме так зроблю. Азіз-баба іноді бачить майбутнє.

Старий підняв блискучі темні окуляри на Талавіра, немов остання фраза стосувалася насамперед його. Григоренко-другий кивнув. І Талавір зрозумів, що все вирішено. Якщо амазонки чи дочки Албасти були воїнством Діви, то Армія потвор беззастережно вірила в Бога Спалахів. А зараз Азіз-баба натякнув, що смерть Талавіра та джадала була волею Мамая. Навіть Ма відсторонилася і поринула у свої думки. Талавір був загрозою для життя її сина.

— Коли ви хочете провести цей ритуал? — Талавір побачив своє відображення в окулярах старого — засолене змінене тіло — і подумав, що не так уже й багато втрачає.

— Якомога швидше. Сьогодні світіння Йилдиз — час джадала. Хай що б тобі казав цей Тарг, — нехай розмете пил навіть спогад про нього, — то брехня, облуда, личина джадала. Він та його сестра дуже давно мучать цей світ. Якщо ми його не знищимо, то він зжере твоє тіло й звільниться. Може, уже сьогодні вночі.

Талавір подивився на захід, що вже почав червоніти. Азіз-баба витяг зі складок халата довгого загнутого на кінці чорного ножа.

— Стійте! — щодуху закричав Бекир. Йому так і не вдалося прорватися ближче до центру кола. — Дайте нам дорогу!

— Оці незмінені — діти Марка Дороша. Я тобі про них казав, — Болбочан нахилився до Григоренка-другого.

Генерал дав знак пропустити дітей. За Бекиром та Чорною Коровою до кола зайшли Ніязі й маленька Евге.

— Я мушу поговорити з Таргом, — випалив хлопець. — Як це зробити? — останнє запитання він адресував Талавіру.

* * *

— Ніяк, — цього Талавір очікував найменше. — Я недаремно тримався від тебе подалі. Не знаю, що ти чув, але Амага планувала отримати твоє тіло для Тарга. Тож краще тобі до мене навіть не наближатися.

— Про що говорити з джадалом? Що за маячня? — в один голос вигукнули амазонки й армійці.

Бекир щось намагався пояснювати. Кричав про духів дітей, яких зустрів у ямі під зруйнованими бараками. Чорна Корова навіть пригрозила стрельнути вогнем, якщо хлопцеві не дадуть зробити те, що він хоче. Але все це скидалося на дитячі казки та затягування часу. Талавір знав, що для Ма безпека сина — найважливіше. Він розвернувся, щоб пояснити їй, чому затію Бекира не варто навіть обговорювати. Але вона його випередила:

— А це взагалі реально — щоб Бекир поговорив із Таргом?

— Ти що, не чула, що я сказав? Дух відьми полює на його тіло. Її очі потемніли.

— Якщо Бекир упевнений, що це допоможе, я готова спробувати.

— Я не знаю, як це зробити. Вони ж у моїй голові.

Ма потерла обличчя, подивилася на свої долоні, не побачила кни, якою так багато років натирала лоба, але все одно приклала два пальці до виїмки під шиєю, де дівовірки ставили цятку на знак пошани богині.

— Здається, я знаю: тогірек Діви.

— Але ж цей обряд лише для жінок? — згори донісся голос Гікії.

Талавір подумав, що кентавриха знову вимагатиме покарання за зазіхання на священні жіночі традиції.

— Так і є, — неохоче визнав Григоренко-другий і подивився на Азіза-бабу, наче той мав їх розсудити.

— Ти віриш у тогірек Діви? — брови Талавіра здивовано насупилися.

— Віриш не віриш, яке це має значення? Частинки суєру пов’язані між собою. Найкращий приклад, як це працює, — манкури й бакаси. Мамай описав теорію, як це можна використати. Це все викладено в «Сказаннях Іфігенії Кіммерицької». У моєму звіті, — нетерпляче відмахнулася Ма. Вона не знала, як пояснити цим людям очевидне для себе. — Повірте, суєру байдуже, якої ми статі.

Йилдиз сходить на світанку. У нас є час спробувати поєднати ваші свідомості.

— То що скажеш, Азізе-бабо? — знову звернувся до старого Григоренко-другий.

Легені чильтани забулькотіли. Талавір подумав, що він наполягатиме на його смерті. Але Азіз-баба вкотре стенув плечима.

— Потрібен юшан, багато юшану.

У гурті засміялися. Наркотик був майже в усіх. Азіз-баба кивнув своїм жінкам. Тітка Фат неохоче дістала з-під паранджі невелику скриньку, відкрила й пустила колом. Кожен всипав до неї свою дрібку порошку. Коли скринька наповнилася і повернулася до Азіза-баби, старий витяг мішечок — на червону гірку впали звичайні білі кришталики солі.

— Цього вистачить, — сказав Азіз-баба, протягуючи Бекиру скриньку. — Тільки юшан має бути свіжим, наче щойно зірваним.

— Що за ігри, старий? Де нам узяти живий юшан? Останній ми використали в битві, — гнівно запитала Гікія.

Але по тому, як Ма подивилася на сина, Талавір зрозумів, що вона знає відповідь.

— Немає нічого легшого. Покажи їм, Бекире, — аж підстрибнув Ніязі.

Бекир обережно торкнувся порошку. Спершу нічого не відбувалося, а потім від його пальця наче розбіглися хвилі. Юшан заворушився, змінив колір — і повітря наповнив пряний аромат.

«Жайчи — той, хто вміє говорити з рослинами», — побожно зашепотіли амазонки.

Григоренко-другий наказав розпалити вогнище, щоб усім було видно, що відбувається. Талавір та Бекир стали в центрі людського кола.

— Добре, що нам треба зробити? Наїстися юшану, узятися за руки, заспівати гімн? — спробував пожартувати Талавір.

— Я піду з тобою. — Чорна Корова рішуче взяла Бекира за руку. Це ж саме зробив Ніязі.

— Евге теж краще приєднатися. Вона суєрний резонатор, — кивнула дівчинці Ма.

Але Евге вже й сама торкнулася лапки Ніязі. Ма розказала про вміння дівчинки, і Талавір чекав на швидкі зміни, але чи то Ніязі досяг свого суєрного максимуму, а чи Евге навчилася контролювати смертельний доторк. — нічого не сталося.

— Так, — погодився з нею Азіз-баба. — Але тобі, Ма, доведеться залишитися.

— Ні. Цього разу я не відпущу їх самих. А раптом щось піде не так?

— Якщо до світіння Йилдиз вони не домовляться з джадалом, ми вб’ємо Талавіра, — відказав Григоренко-другий. — Азіз-баба має рацію. Ти мати малого, ти була дружиною Марка Дороша, ти маєш право вирішити, коли ця мить настане.

— Ти багато в чому мене звинуватила, лікарко, — сказав старий. — Але Азіз-баба тебе не обманював. Тоді в Ак-Шеїх я сказав: якщо ти відпустиш дітей, то вони виживуть. І вони вижили. Я допоміг народитися Мамаю. Я, правда, хотів його вбити, щоб оживити Золоту Колиску, але це було погане рішення. Тієї миті, коли Азіз-баба взяв до рук немовля, він зрозумів, що смерть дитини ніколи не поверне нашу реліквію. Тоді я віддав Мамая Зоргу, бо знав, що тільки так хлопчик виживе. Я попросив Ханум наглядати за Мамаєм. А коли він виріс, віддав йому Золоту Колиску, бо нарешті усвідомив, що тільки Мамай зможе нею скористатися. Тільки він.

Азіз-баба важко впав на подушки, наче довга промова забрала всі його сили. — Але чому тількивін? — запитавБекир.

— Сподіваюся, ти відповіси. Нехай ідуть діти, — слабким голосом завершив Азіз-баба й усміхнувся до Ма, наче вигадав вдалий жарт. — Тепер ти маєш крила, немов Джибли, зможеш за нагоди принести благу звістку.

Ма спробувала ще посперечатися, але Талавір міцніше стиснув її руку, потім підніс до губ, поцілував і відпустив.

— Ти маєш зробити, як каже Азіз-баба. Мені буде спокійніше, якщо ти за ними наглядатимеш. Хай що б казали армійці, вбивати вони люблять, з приводом чи без. — Талавір ледь нахилив голову в бік Григоренка-другого. А потім його обличчя стало серйознішим. — І навпаки, якщо ти бодай відчуєш, що дітям загрожує небезпека, дій і не вагайся. Обіцяєш?

Ма кивнула, міцно його обійняла, на мить зарилася носом у складку шиї так, що Талавір відчув болісний укол суму від прощання, і відступила. Ніязі передав їй Забувайка й знову став у коло. Настав час юшану. Усі поклали по дрібці на язик. Талавір відчув, як слина розчинила суміш і рот наповнився дивним смаком солі, що раптом стала солодкою. Вони взялися за руки, світ довкола потемнів.

Талавір упізнав обриси кімнати, де вперше побачив Тарга.

Загрузка...