Зоряні королі

Свято Місяців

Ґордон закляк на місці. Він стояв на високому помості у величезній круглій залі зі стінами з чорного мармуру. Довгі сяючі столи ломилися від страв, за ними сиділи сотні розкішно вдягнених людей.

Втім, не всі вони були людьми. Хоча тут, як і у всій Галактиці, переважав гуманоїдний тип, але були присутні також представники інших зоряних народів: то жабоподібна людина у зеленій лусці, то крилаті, з дзьобом і совиними очима, то якісь чорні, павукоподібні істоти з безліччю рук і ніг.

Джон Ґордон підняв погляд, і на мить йому здалося, що бенкетна зала відкрита небесам. На тлі нічного неба серед тисяч блискучих зірок піднімалися до зеніту два золотих місяця і один сріблястий. Зображення було настільки досконалим, що він не одразу збагнув, що це стеля планетарію.

Погляди присутніх у залі були звернені на Джона Ґордона. На помості теж стояв стіл, за ним сиділо зо два десятки найбільш знатних гостей. Серед них виділялася висока фігура Джал Арна.

— Що трапилося, Зарте? Ти ніби вперше у Зоряній Залі!

— Нерви, — хрипко відповів Ґордон. — Здається, мені треба ще випити.

— Підкріпляєшся? — розсміявся Джал Арн. — Ну, Зарте, це не так уже й страшно!

Ґордон опустився в крісло, до якого його підвів старший принц. Два місця поруч були порожні, далі сидів Джал Арн з дружиною і маленьким сином. По інший бік від себе Ґордон побачив адмірала Корбуло. Навпроти сидів немолодий худий чоловік — Орт Бодмер, верховний радник Імперії.

Корбуло, строгий у своєму простому мундирі, вклонився Ґордону.

— Ви бліді і пригнічені, Зарт, — сказав адмірал. — Це від довгого сидіння у лабораторіях. Космос — ось справжнє місце для молодого чоловіка, такого як ви.

— Яз вами згоден, — пробурмотів Ґордон. — Дай бог, щоб я опинився там. Корбуло посміхнувся.

— Навіть так? Ну, Зарт, заспокойтеся. Допомога королівства Фомальгаут вкрай важлива, якщо Шорр Кан таки наважиться напасти.

«Про що всі вони говорять? — болісно розмірковував Джон Ґордон. — Ліанна і Мери, королівство Фомальгаут… Що все це означає?»

Над його плечем улесливо схилився слуга.

— Сакви, — попросив Ґордон. На цей раз темна рідина злегка закрутила йому голову. Осушуючи другий кубок, він відчував несхвальний погляд Корбуло і бачив широку посмішку Джал Арна. І ще бачив сяючі столи, ошатних гостей, чудове штучне небо… Ось воно яке, Свято Місяців!

Тиха музика раптово замовкла, і труби проспівали гучний срібний поклик. Всі встали. Побачивши, що Джал Арн піднімається, Ґордон поспішив взяти з нього приклад.

— Його величність Арн Аббас, володар Середньо-Галактичної Імперії, сюзерен малих королівств, правитель зірок і планет у Маркізатах Зовнішнього Космосу!

— Її високість принцеса Ліанна, правителька королівства Фомальгаут!

Ці гучні, ясні слова змусили Джона Ґордона здригнутися ще до того, як на естраді з’явилася велична постать Арн Аббаса з дівчиною, яка спиралася на його руку. Так ось хто така Ліанна! Принцеса, правителька західного королівства Фомальгаут! Але до чого тут він?

Арн Аббас, пишний у синяво-чорному плащі, на якому виблискували яскраві камені королівської комети, звернув на Ґордона гнівні холодні очі.

— Ти забув про етикет, Зарт?! Підійди. Ґордон ніяково ступив вперед. Дівчина була майже одного з ним зросту, хоча і здавалася меншою поряд з імператором. Довге мерехтливе біле плаття описувало її гнучкий, витончений стан. Гордість, краса, владність — ось що прочитав Ґордон у ясних сірих очах, на витонченому білому обличчі, обрамленому ореолом золотистого волосся. Арн Аббас однією рукою взяв руку Ґордона, іншою — руку Ліаннни.

— Нобілі і капітани Імперії та союзних королівств! Оголошую вам таким, що має відбутися, шлюб мого молодшого сина Зарт Арна з принцесою Ліанною!

Заручини з цією прекрасною зоряною принцесою? Ґордон був вражений. То ось на що натякали Джал Арн і Корбуло! Але він не має права! Він не Зарт Арн…

— Візьми її руку! — гаркнув імператор. — Чи ти зовсім збожеволів?

Ґордон відчув у долоні тонкі, унизані кільцями пальці дівчини. Арн Аббас задоволено ступив до столу. Ґордон був не в силах зрушити з місця. Ліанна посміхнулася йому солодкою, завченою посмішкою.

— Проведіть мене до наших місць, — швидко прошепотіла вона, — щоб всі могли сісти.

Ґордон усвідомив, що всі у Зоряній Залі стоять і дивляться на них. Він незграбно підвів дівчину до крісла, сів поруч. Знову зазвучала плавна музика.

Ліанна дивилася на нього, злегка піднявши тонкі брови. Очі її потемніли.

— Ваша поведінка викличе пересуди. Ви тримаєтеся неприродньо!

Ґордон насилу оволодів собою. Треба грати свою роль. Він ще знайде спосіб до шлюбу повернутися на Землю і обмінятися тілами зі справжнім Зартом. А зараз вона чекає, що він буде палким нареченим. Нехай так! Не його провина, якщо це обман.

— Ліанна, все так милуються вами, що мене навіть не помічають. У ясних очах дівчини відбився подив.

— Я ніколи ще не бачила вас таким, Зарт.

— Отже, це інший Зарт Арн, — засміявся Ґордон. — Зовсім інша людина!

І це була правда, яку знав тільки він один!

Свято тривало. Строкатість, блиск і гул голосів.

Саква, випита Ґордоном, забрала останні залишки його тривоги. Він, здається, мріяв про пригоди? Він отримав те, що й не снилося нікому у його часі. І навіть якщо на нього чекає смерть, хіба він не залишиться у виграші? Хіба не варто ризикнути життям, щоб сидіти тут, у Зоряній Залі Троона, разом з владиками великих космічних королівств, поруч із зоряною принцесою?

Красивий, червонолиций молодий чоловік Сат ІІІамар, що сидів біля Корбуло, правитель союзного королівства Полярної, як пізніше дізнався Ґордон, зі стуком поставив свій кубок на стіл.

— Нехай вони нападуть! Чим швидше тим краще! — вигукнув він, — Настав час провчити цього Шорр Кана! Адмірал глузливо подивився на нього.

— Настав час, ваша високість. А скільки бойових кораблів дасть Полярна нашому флоту?

— Боюся, всього кілька сотень, — розгубився Сат Шамар. — Але зате відмінної якості!

Цю розмову, очевидно, почув і Арн Аббас зі свого троноподібного крісла.

— Люди Полярної доведуть свою відданість Імперії. Це безсумнівно, — прогримів він. — І Фомальгаут, і Лебідь, і Ліра, та інші наші союзники.

— Якщо не підведуть барони Геркулеса, — підхопив Сат Шамар, — нам нічого боятися Хмари!

Ґордон побачив, що погляди присутніх звернулися на двох чоловіків, які сиділи за дальнім кінцем столу. Старий з холодними очима і високий атлет років тридцяти. На їх плащах виблискували емблеми Скупчення Геркулеса.

— Конфедерація баронів вірна своїм зобов’язанням, — сухо відповів старий. — Але з даного питання ніякі формальні зобов’язання нами не приймалися.

Масивне обличчя Арн Аббаса потемніло від невдоволення, проте Орт Бодмер, верховний радник, звертаючись до старого барона, сказав примирливо:

— Всі тут поважають горду незалежність великих баронів, Зу Різаль. Але ми переконані, що ви ніколи не підете на угоду зі злобним тираном.

Трохи згодом Арн Аббас встав з-за столу. Юрби гостей почали розтікатися з Зоряної Зали. Придворні розступалися перед Ґордоном і Ліанною. Дівчина всім посміхалася, з багатьма розмовляла, вона відмінно володіла собою. Ґордон лише недбало кивав у відповідь на привітання. Можливі помилки його не бентежили, він відчував досконалу безпечність та незвичну теплоту всередині.

Ця саква виявилася воістину чарівним напоєм! Шкода, що не можна взяти хоча б трохи її з собою, до свого часу…

Він зрозумів раптом, що з Ліанною вони стоять на порозі величезної зали. Чаклунське зелене світло випромінювали палаючі комети, що повільно повзли штучним небосхилом. Тут кружляли у танці сотні пар під чарівну музику невидимого оркестру.

Ґордона вразили неправдоподібно плавні рухи танцюючих. Вони немов парили у повітрі. Потім він здогадався, що зала обладнана антигравітаторами, які зменшували вагу. І було зрозуміло, що він не зможе повторити жодного па цього повітряного танцю.

— Наскільки я пам’ятаю, ви кепський танцюрист, — сказала Ліанна, — краще ходімо до саду.

Звісно, справжній Зарт Арн, вчений-самітник, і повинен бути таким! Що ж, тим краще.

— Ходімо, — засміявся Ґордон. — Повірте — я танцюю ще гірше, ніж ви думаєте! Ліанна заклопотано глянула на нього.

— Ви дуже багато пили на святі. Я раніше не бачила, щоб ви пили сакву. Ґордон знизав плечима.

— Я спробував її вперше. Вони вийшли до саду, і він не втримався від захопленого вигуку. Кущі і дерева були усіяні безліччю сяючих квітів — рубіново-червоних, смарагдово-зелених, бірюзово-блакитних. Легкий вітерець був насичений їх п’янким ароматом. Пізніше Ґордон дізнався, що батьківщина цих квітів — радіоактивні планети далекої зірки Ахернар.

Позаду нього здіймалися до зір тераси гігантського палацу. Навколо ритмічно коливалися сяючі квіти. І три місяці сяяли у зеніті, додаючи останній штрих до чарівної картини.

— Яка краса! — зачаровано прошепотів Ґордон.

— Я дуже люблю цей сад, — кивнула Ліанна. — Але у нас, в королівстві Фомальгаут, є безлюдні планети, які ще прекрасніше!

Очі її замерехтіли, і він вперше побачив, як хвилювання перемогло безпристрасність на її чарівному обличчі.

— Занедбані чудові світи, немов створені з живого світла! Ви їх скоро побачите…

Вона дивилася на нього знизу вгору, і її золотисте волосся, ніби корона, сяяло у м’якому світлі.

Ґордон нахилився до її уст. Тонкий стан Ліанни був гнучким і теплим, губи — запаморочливо солодкими. «Проклятий обманщик! — подумав Ґордон. — Я цілую її зовсім не тому, що граю роль принца, а тому, що мені цього хочеться!»

Ліанна відсторонилася. Очі її були сповнені подиву.

— Навіщо ви зробили це, Зарт?

— А що тут дивного? — заперечив Ґордон, все ще відчуваючи чудовий смак її губ.

— Але раніше ви так не робили! — вигукнула Ліанна. — Ми обидва чудово знаємо, що наш шлюб чисто політична акція.

Ці слова обрушилися на Ґордона, як крижаний душ, змиваючи останні пари сакви з його мозку. Він припустився жахливої помилки! Невже не можна було здогадатися, що ні Зарт, ні Ліанна не хочуть цього шлюбу? Обидва вони лише пішаки у великій грі галактичної дипломатії. Тепер треба виправляти помилку, і якомога швидше.

Дівчина все ще з подивом дивилася на нього.

— Я не розумію, навіщо було робити це. Ми ж домовилися бути лише друзями.

Ґордон, абсолютно розгубившись, зміг придумати єдине пояснення, втім, не настільки вже й далеке від істини.

— Ви так прекрасні, Ліанно. Я нічого не можу з собою вдіяти. Здається, я у вас закохуюся…

Обличчя Ліанни стало жорстким, у голосі почувся стриманий гнів.

— А як же Мери?

Мери? Ґордон вже чув це ім’я, його згадував Джал Арн. Однак воно нічого йому не говорило. Йому гостро не вистачало знання найелементарніших фактів.

— Здається, я випив забагато сакви, — пробурмотів він розгублено. І відчув полегшення, побачивши веселу юрбу, яка направлялася до саду. Вторгнення сторонніх, як виявилося, іноді допомагає. Але ще не раз цього вечора він ловив на собі дивно-уважний погляд сірих очей Ліанни.

Коли гості розійшлися і вони нарешті розлучилися, Ґордон, повертаючись до своїх кімнат, витер собі лоба. Який день! Він випробував майже все, що може випасти на долю смертного.