Зоряні королі

У в’язниці

В перший момент ці слова видалися Ґордону безглуздими. Послання від Шорр Кана до нього, до Зарт Арна! Але коли він усвідомив їх значення, його охопили подив і жах. Він побачив скажені очі Арн Аббаса.

— Клянуся Небом, мій рідний син — зрадник! — скрикнув правитель. — Мій син таємно змовляється з Хмарою!

— Це фальшивка, — насилу вимовив Ґордон. — Я ніколи не зустрічався з Шорр Каном, ніколи нічого з ним не обговорював!

— Тоді чому він посилає тобі таке повідомлення? — прогримів імператор.

Ґордон вхопився за єдине можливе пояснення.

— Очевидно, він розраховував, що послання буде перехоплено. Іншої причини немає.

— Батьку, це цілком можливо, — кивнув Джал Арн, на обличчі якого з’явилося глибоке збентеження, — Не віриться, щоб Зарт був зрадником.

— Але це не пояснення! — обурився Арн Аббас. — Шорр Кан не такий дурний, щоб вигадувати план, який нічого йому не дає. Адже шпигуна було викрито випадково! — Обличчя імператора потемніло. — Зарт, якщо ти пов’язаний з Хмарою, твоє походження тебе не врятує!

— Клянуся, я не винен! — благав Ґордон. — Я ні з ким не домовлявся! Навіщо мені, заради всього святого, зраджувати Імперію?

— Ти мій молодший син, — похмуро нагадав Арн Аббас. — Ти міг заздрити Джалу, такі речі траплялися. Поки ми не закінчимо розслідування, ти будеш замкнений у в’язниці.

— Ні, так не можна, — заперечив Джал Арн.

Адмірал Корбуло підтримав його:

— Хоча б заради пристойності запріть принца у його апартаментах. Арн Аббас гнівно блиснув очима:

— Ви обидва збожеволіли! Невже ви не розумієте, що якщо Зарт зрадник, то він смертельно небезпечний? Він знає секрет Руйнівника, відомий лише мені і Джалу! Щойно Шорр Кан оволодіє цим секретом, Хмара буде тут! Ви цього хочете?

— Але завтра вінчання, гості… — нагадав Джал.

— Скажіть, що Зарт захворів, — відрізав правитель. — Корбуло, відведіть принца до в’язниці. Ви відповідаєте за нього.

Голова у Ґордона йшла обертом. Сказати їм правду, справжню правду? Що він не знає ніяких секретів, що він — Джон Ґордон з XX століття? За таких обставин Зарт Арн навряд чи буде у претензії…

Але чого він досягне, якщо розповість правду? Нічого. Ніхто не повірить цій неймовірній історії. Зарт Арн тримав свій спосіб обміну у суворій таємниці, і нікому таке навіть не снилося. Вони вирішать, що це відчайдушна брехня заради порятунку.

Плечі Ґордона опустилися. Не протестуючи, він слухняно вийшов слідом за адміралом Корбуло. У коридорі, на килимі, який ніс їх до нижніх ярусів, той раптом заговорив:

— Зарт, я абсолютно відкидаю думку про вашу зраду. Мені доведеться замкнути вас до камери, але можете бути впевнені — я зроблю все для вашого звільнення.

Несподівана підтримка старого офіцера підбадьорила Ґордона.

— Корбуло, я клянусь, все це — якесь диявольське непорозуміння! Невже батько справді думає, що я зрадник?

— Ми обидва знаємо, який запальний характер у Арн Аббаса, — помовчавши, відповів адмірал. — Але коли він охолоне, я змушу його слухати.

Вони спустилися у підземелля, підійшли до масивних броньованих дверей. Корбуло направив тонкий промінь світла з персня у вузьку свердловину. Двері ковзнули вбік, відкривши квадратну камеру.

— Це темниця, Зарт. Ніколи не думав, що мені доведеться вести вас сюди. Але не впадайте у відчай — ми зробимо все можливе.

Ґордон з вдячністю потиснув йому руку. Двері важко зачинились.

У камері стояло лише ліжко з тоненьким матрацом. Зі стіни стирчало два крани — для води і для живильної рідини. Стіни, підлога і стеля були з металу.

Ґордон сів. Надія, що було зажевріла, згасла. Нехай навіть Корбуло і Джал Арн вірять йому — як довести свою невинність? І головне, подумалося йому, а що, як він справді винен? Можливо, справжній Зарт Арн інтригував з ІІІорр Каном?

Ґордон похитав головою. Ні, це немислимо. Зарт Арн — ентузіаст науки, а не змовник. Якби він займався політикою, то не мав би часу вивчати минуле. Але якщо Зарт Арн не був задіяний у змові, то чому тоді ІІІорр Канн прислав цю касету?

Ґордон здався. Те, що сталося було вище його розуміння. Варто було припустити заздалегідь, що невігластво призведе до нещастя, якщо він спробує зіграти роль Зарт Арна. Він з гіркотою подумав про Ліанну. Вона, без сумніву, вже все знає. Невже теж вважатиме його зрадником! Думка про це доводила Ґордона до відчаю.

Потім його охопила апатія, і він забувся важким сном. Спав довго, можливо, добу. Розбудив його звук дверей. Він схопився, недовірливо вдивляючись у людей, які увійшли.

Одним з них був Корбуло. А другий — стрункий, у темному костюмі…

— Ліанно! — вигукнув Ґордон. — Що ви тут робите?

Вона підійшла, бліда, але з сяючими очима, поклала руки йому на плечі.

— Зарт, мені розповіли, у чому звинувачує вас батько. Арн Аббас збожеволів! Він жадібно вдивлявся в її обличчя.

— Отже, ви не вважаєте мене зрадником, Ліанно?

— Я знаю, що ви не зрадник! Я сказала про це Арн Аббасу, але він не став слухати, був занадто розгніваний… Ґордон розхвилювався.

— Ліанно, найдужче мене мучила думка, що ви повірите у цю маячню!

Корбуло ступив уперед, його суворе обличчя було серйозним.

— У нас немає часу на розмови, принцесо. Ми повинні за двадцять хвилин разом з принцом піти звідси.

— Зі мною? — здивовано повторив Ґордон. — Ви не обмовилися? Корбуло похитав головою.

— Ні, Зарте, принцеса знає все. Я хочу допомогти вам утекти з Троону.

Ґордон відчув тепле почуття до суворого командора.

— Корбуло, я ціную вашу довіру. Але хіба мені потрібно залишити Троон?..

— Зарт, це необхідно! Я думав, що зможу переконати імператора. На жаль, у ваших покоях знайдені інші послання Шорр Кана. Ґордон оторопів.

— Це фальшивки! їх підкинули, щоб погубити мене!

— Я так і думаю, але вашого батька вони переконали, — заявив Корбуло. — У своєму нинішньому настрої він здатний стратити вас негайно! Який сенс, якщо потім йому доведеться каятися? Ви повинні залишити Троон, поки я не зможу підтвердити вашу невинність.

— Ми все обміркували, Зарт, — швидко додала Ліанна, — у Корбуло є легкий крейсер з вірним екіпажом, він чекає на космодромі. Корабель доставить нас у моє королівство. Там ми будемо у безпеці. Тим часом Корбуло і ваш брат доведуть, що ви невинні. Ґордону здалося, що він не дочув.

— Ви сказали — ми? Ліанно, ви вирушаєте зі мною? Чому?

Її ніжні, теплі руки обвилися довколо його шиї, м’які губи припали до його губ.

— Ось чому, Зарт. Голова у нього закрутилася.

— Ви хочете сказати, що кохаєте мене, Ліанно?

— Так. З того вечора, зі Свята Місяців, коли ви поцілували мене, — прошепотіла вона. — До цього ви мені подобалися, але не більше. А тепер стали якимось іншим…

Перебуваючи на волосок від загибелі, у глухому підземеллі імператорського палацу, відрізаний від свого світу і своєї епохи, Ґордон відчув небувалу, божевільну радість. Усвідомлення смертельної небезпеки відступило. Це він, нехай і у чужій оболонці, завоював любов зоряної принцеси. Хоча і не усвідомлюючи цього, вона любила не Зарт Арна, а його — Джона Ґордона!