Зоряні королі

Чарівний світ

Величезний крейсер мчав у міжзоряному просторі зі швидкістю, яка багаторазово перевищувала світлову. Земля і Сонце давно вже зникли за кормою, попереду розкинувся центр Галактики, що переливався блискучими шаровими скупченнями. Джон Ґордон стояв у просторій рубці «Каріс» разом з Хелл Беррелом і двома штурманами. Завдяки туманному, блакитнуватому енергетичному полю, яке огортало кожен предмет у кораблі, він не відчував перевантажень. Зате щоразу, коли він дивився на величну панораму попереду, всередині у нього все немов переверталося.

— Те, що ІІІорр Кан відправив крейсер, — це безумство, — сказав Хелл Беррел. — Яка йому від цього користь?

Ґордон і сам дивувався. Він не бачив причин, які виправдали б бажання захопити молодшого сина імператора.

— Думаю, — сказав він, — Шорр Кан збирався використати мене як заручника. На щастя, ви знищили цих негідників, капітане. А зараз мені хотілося б відпочити.

Хелл Берлін вів його вниз вузькими коридорами крейсера. Ґордон не подавав виду, як йому цікаво, але насправді згорав від цікавості. Чого тут тільки не було! І довгі, вузькі гарматні галереї, і навігаційні відсіки, і радарні камери верхньої палуби.

Офіцери і солдати, які зустрічалися їм на шляху, шанобливо віддавали честь. Піддані Середньо-Галактичної Імперії розрізнялися кольором шкіри — наслідок походження з різних зоряних систем. Сам міднолиций капітан, як дізнався Ґордон, був родом з Антаресу.

Хелл Даррелл відкрив двері до маленької скромної каюти.

— Мої особисті апартаменти, принце. Розташовуйтеся.

Залишившись один, Джон Ґордон відчув полегшення. Напруга останніх годин була надмірною. Вони залишили Землю відразу після похорону Вель Квена. І кожну хвилину польоту йому доводилося грати свою роль.

Він не міг сказати про себе правду. Зарт Арн вважав, що вона зашкодить їм обом. Чому? Ґордон міг тільки здогадуватися.

Але він зобов’язаний тримати слово. Ніхто не повинен запідозрити, що він принц тільки зовні.

Втім, навіть якщо він проговориться, ніхто йому не повірить.

Вель Квен розповідав, що експерименти Зарт Арна були таємними.

Хто повірить у цю неймовірну історію?

Єдиною лінією поведінки, наскільки він розумів, було якомога краще виконання ролі принца на Трооні та швидке повернення до вежі-лабораторії. А там він придумає спосіб для зворотного обміну з Зарт Арном.

Лежачи на м’якому ліжку, Ґордон втомлено розмірковував, чи потрапляв хто-небудь у таке ж положення, як він зараз.

«Залишається опанувати себе і зображати Зарт Арна, — вирішив він. — Якби тільки Вель Квен був живий!»

Йому стало нестерпно сумно. Потім, стомлений і засмучений, він занурився у сон.

Прокинувшись, Ґордон замість білої стелі своєї нью-йоркської квартири побачив над собою блискучий метал, почув низький, басовитий гул. Все, що сталося не було божевільним сном. Він все ще перебував у тілі Зарт Арна на величезному військовому кораблі, який мчав крізь Галактику.

Двері відчинилися, увійшов чоловік у мундирі, шанобливо привітався. Він приніс сніданок: синтетичне м’ясо, фрукти, знайомий вже шоколадний напій. Потім заглянув Хелл Беррел.

— Йдемо за графіком, ваша високість. Будемо у Канопуса за три дні.

Ґордон не наважився відповісти інакше, як кивком. Він повинен був грати свою роль. Ходити по кораблю так, немов все йому тут знайоме, приховувати цікавість, вислуховувати натяки на тисячі речей, у яких відмінно розбирався Зарт Арн, — і ні словом не видати свого незнання. Але чи вдасться продовжувати цю гру на Трооні?

На третій день, увійшовши до рубки, Джон Ґордон був засліплений блиском, який пробивався навіть крізь темні світлофільтри.

— Канопус, нарешті! — сказав йому антаресець, — За кілька годин сядемо!

Поклик пригод знову зазвучав у мозку Ґордона, коли він подивився в ілюмінатор. Пишність Канопуса вражала. Заради цього видовища варто було ризикнути життям.

Колосальна сонце порушувало всі уявлення про велике. Зірка виблискувала білим сяйвом, займаючи півнеба, заливаючи простір яскравим, неземним світлом. Ґордон насилу зберігав холоднокровність. Він був людиною минулого, його мозок не звик до таких потрясінь.

Гул корабельних генераторів знизився, коли крейсер ліг на орбіту планети завбільшки з Землю — однієї з супутників величезної зірки. Це і був Троон. Світ зелених материків і сріблястих морів, серце і мозок Імперії, що простягалася на половину Галактики.

— Ми сядемо у Трооні, — повідомив Хелл Беррел. — Командор Корбуло наказав, щоб я негайно доставив вас до Арн Аббаса.

— Я буду радий бачити батька, — внутрішньо напружившись, сказав Ґордон. Батька! Людину, яку він бачив тільки по телестерео, повелителя неосяжної зоряної держави… І знову застереження Зарт Арна спливло у його пам’яті. Нікому не говорити правди! Нікому. Пройти всі випробування і повернутися на Землю.

Сріблясті моря і зелені материки Троона мчали назустріч «Каріс». Корабель падав до планети, не турбуючись про попереднє гальмування. Серце у Ґордона завмерло, коли він глянув униз. Над берегом океану здіймалася високе гірське пасмо, що виблискувало і переливалося, як кришталь. Це і був кришталь, як він зрозумів за хвилину, — гірський хребет, утворений витісненням розплавлених силікатів з надр планети.

Високо над морем, піднесене на плоскогір’ї серед цих кришталевих кряжів, лежало казкове місто. Його витончені купола були немов блискучі бульбашки з різнокольорового скла. Світло Канопуса падало на шпилі й вежі та відбивалося райдужним сяйвом. Це було місто Троон, серце і столиця Імперії.

Корабель спустився у космопорті, розташованому на північ від міста. Тут дрімали сотні зорельотів — винищувачі, крейсери, розвідники, трубоподібні монітори з великими гарматами. Всі вони були прикрашені кометою — емблемою Імперії.

Ґордон вийшов з «Каріс» разом з Хелл Беррелом і іншими офіцерами на сонячне світло, біле і нереальне. Навколо височіли доки з величезними бойовими кораблями: батареї атомних гармат вимальовувалися на тлі неба. Вдалині височіли блискучі куполи та шпилі міста.

Збентежений голос Хелл Беррелла вирвав Ґордона із заціпеніння.

— Вагон у тунелі чекає на вас, ваша високість, — нагадав антаресець.

— Так, звісно, — поспішно кивнув Ґордон. Він чекав від Хелл Беррелла хоча б найменшого натяку на подальші події, щоб остаточно не заплутатися. Вони йшли повз кораблі, повз завмерлі самохідні крани, повз салютуючих офіцерів.

З кожною хвилиною Джон Ґордон все сильніше відчував безнадійність всієї справи. Як зможе він грати свою роль, коли все навкруги так приголомшливо нове і дивне? Однак застереження Зарт Арна знову спливло у його мозку. «Пройти через все це! — сказав він собі. — Стежити за кожною своєю дією…» Вони досягли початку освітлених сходів, що вели униз, під землю. Там лежала розгалужена мережа круглих металевих тунелів. В одному з них чекав циліндричний вагон. Щойно Ґордон і Хелл Беррел зайняли місця у пневматичних кріслах, як він помчав з величезною швидкістю. Хвилин за п’ять вагон зупинився, і вони вийшли у такий же підземний вестибюль. Тут чергували вартові з атомними рушницями. Вони салютували Ґордону.

Один молодий офіцер, віддаючи честь, повідомив:

— Весь Троон радіє вашому прибуттю, ваша високість.

— Нема часу на церемонії, — нетерпляче перервав його Хелл Баррел.

Слідом за капітаном «Каріс» Ґордон вийшов до відчинених дверей, за якими починався коридор з напівпрозорими алебастровими стінами. Підлога коридору плавно рушила, щойно на неї ступили, і Ґордон ледве стримав здивований вигук.

Ковзаючи вперед і вгору довгими сходами, він збагнув, що знаходиться у нижніх поверхах палацу Арн Аббаса.

Це був нервовий центр Імперії, закони якої простягалися на тисячі світлових років! Але осягнути це повністю Ґордон не міг.

Рухомий килим доставив до високих бронзових дверей, перед якими розступилася ще одна група озброєних вартових. Антаресець залишився біля входу. Ґордон пройшов усередину.

Це була невеличка кімната зі скромним оздобленням. Біля стін стояли апарати телестерео, напроти дверей — низький столик з численними екранами. За ним у металевому кріслі сидів чоловік, поруч стояли ще двоє. Всі троє дивилися на Ґордона, серце у нього сильно забилося.

Чоловіком у кріслі був величезний, владного вигляду гігант у тьмяному золотому одязі. Його масивне, вольове обличчя, холодні сірі очі та густа, темна, сивувата на скронях шевелюра надавали йому схожості з левом. Ґордон впізнав Арн Аббаса, володаря Імперії, батька Зарта. Ні, СВОГО батька! Він повинен завжди так думати. Молодший з тих, що стояли, був схожий на Арн Аббаса, — високий і ставний, але з більш дружелюбним обличчям. Джал Арн, МІЙ старший брат, зрозумів Ґордон. А третя людина, кремезна, широколиця, одягнена у мундир з безліччю золотих нашивок, це, ймовірно, Чей Корбуло, адмірал імперського флоту.

Ґордон зі стиснутим від хвилювання горлом зупинився перед сидячим.

— Батьку насилу почав він. І тут же його перервали.

Арн Аббас блиснув на нього поглядом і гнівно вигукнув:

— Не називай мене батьком! Ти мені не син!