Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння

28

Натан Рал…

Це ім'я було знайоме Дженнсен. Алтея розповідала, що зустрічалася з ним у Стародавньому світі, в Палаці Пророків. «Це був куди як справжній Рал», — сказала вона. Натан був всемогутній і неймовірно небезпечний, тому його тримали під замком за непроникними магічними екранами, де він не міг нікому заподіяти зла. А років йому було більше дев'ятисот. Видно, якимось чином старому чаклуна вдалося вибратися з-під магічного замку.

Дженнсен схопила за лікоть Морд-Сіт:

— Ніда, що він тут робить?

— Не знаю, ми не зустрічалися.

— Дуже важливо, щоб і ми не зустрілися! — Дженнсен підштовхнула Ніду ліктем. — Немає часу пояснювати, але він небезпечний.

Ніда озирнулась по сторонам, перш ніж відповісти Дженнсен:

— Небезпечний? Ти в цьому впевнена?

— Безсумнівно!

— Добре. Тоді пішли за мною.

— Мені потрібні мої речі, — нагадав Себастян.

— Вони там, — капітан показав на двері неподалік.

Залишивши Ніду на сходах, Себастян з капітаном Лернером пішли за речами. З тремтінням у колінах Дженнсен стояла в дверному отворі, спостерігаючи, як капітан запалює світильник і відкриває внутрішні двері. Забравши лампу, чоловіки зникли. Почулися звуки голосів і шурхіт речей.

Текли секунди. Дженнсен майже чула кроки чарівника — все ближче і ближче. Якщо він їх зловить, зброя Себастяна вже не знадобиться. Якщо чарівник Рал побачить Дженнсен, то відразу зрозуміє, що перед ним дірка в світі, не володіючий даром нащадок Даркена Рала. І блефом тут вже не врятуєшся. Тоді їй кінець.

З'явився Себастян, а за ним і капітан:

— Йдемо.

В поношеному зеленому плащі Себастян виглядав зовсім звичайно. Навряд чи можна було помітити арсенал, який був захований в його одязі. Швидше його виділяли з натовпу блакитні очі і розпатлане світле волосся. Напевно, через нього стражники і зупинили його. Капітан піймав руку Дженнсен:

— Як вона сказала? — Він кивнув на Морд-Сіт. — Хай зостануться з тобою добрі духи!

Він віддав їй лампу. Дженнсен прошепотіла слова подяки і, залишивши капітана, поспішила слідом за іншими.

Ніда повела їх вниз, по темних залах і порожніх коридорах. Часом вони йшли по вузьких ущелинах без стелі — принаймні, при погляді вгору не було видно нічого, крім темряви.

Підлога стала земляною. Права стіна являла собою голий камінь. Ліва була викладена гранітними блоками. Кожен блок був розміром з будинок, а стики так добре підігнані, що навіть лезо ножа навряд чи можна було просунути.

Діставшись до кінця тунелю, вони прослизнули крізь низенькі двері і потрапили у вузький прохід, всередині якого був покладений дерев'яний настил. Далі над глибокою тріщиною в плато висів пішохідний міст. Світло лампи, відбите від кам'яних стін, губилося в глибокій темряві. Дна не було видно. Опинившись на вузькій стежинці над прірвою, Дженнсен відчула себе маленькою, як мурашка. Морд-Сіт, тримаючись руками за залізні поручні, зупинилася і подивилася в прірву:

— Чому чарівник Рал небезпечний? — Було очевидно, що це питання все ще займає її. — Які лиха він може принести тобі? — Грубий голос луною відлітав від кам'яних стін.

Дженнсен відчувала, як міст хитається під її ногами. У неї закрутилася голова. Морд-Сіт чекала відповіді, і його неодмінно треба було придумати. Судячи з погляду Себастяна, у того не було підходящих ідей. І дівчина вирішила зіграти на напівправді, тим більше що Ніда могла знати дещо про минуле чарівника.

— Він — пророк. Його тримали в місці, де він не міг нікому заподіяти зла. Однак він зник звідти.

Морд-Сіт перекинула на плече свою косу і почала перебирати її, обдумуючи слова Дженнсен. Вона абсолютно не поспішала.

— Я чула про нього як про дуже цікаву людину. — Очі Ніди блукали по невидимих світах.

— Він небезпечний, — наполягала Дженнсен.

— Чому?

— Він може перешкодити мені виконати завдання.

— Як?

— Я ж сказала, він — пророк.

— Пророцтво — це дар. Він може допомогти тобі у виконанні твоєї місії — захисту лорда Рала.

Дженнсен згадалися слова Алтеї про пророцтва.

— Наприклад, він може розповісти мені, як я помру, і назвати точну дату смерті. Уяви, що було б з тобою, захисницею лорда Рала, якби ти знала, що на наступний день помреш самою жахливою смертю, яка тільки можлива! Якби ти знала точний годину і подробиці… Таке кого завгодно паралізує, і в стані паніки ти навряд чи зможеш повноцінно захистити життя лорда Рала.

Ніда повільно підняла брови:

— І ти гадаєш, що чарівник Рал розповість тобі саме це?

— А як ти думаєш, чому його замкнули? Він небезпечний. З тими, хто захищає лорда Рала, пророцтва можуть зіграти поганий жарт.

— Або навпаки можуть допомогти, — не погоджувалася Ніда. — Адже в цьому випадку ти зможеш уникнути неприємностей.

— Але тоді це буде вже не пророцтво!

Ніда задумливо смикала косу:

— Але якщо почуєш страшне пророкування, то можна запобігти нещастю.

— Якщо нещастю можна запобігти, то пророкування не збудеться. Якщо воно не збудеться, то це не пророцтво, а марення вижилого з розуму старого. І як тоді відрізнити справжнє пророцтво від пророкувань божевільного, котрий вважає себе пророком?

Ніда промовчала.

— Ні, це не просто передбачення, — наполягала Дженнсен. — Це пророцтво. І знаючи своє майбутнє, я можу обдурити очікування лорда Рала.

Ніда відпустила косу і взялася рукою за поруччя.

— Ну а я не оступлюсь, навіть знаючи подробиці своєї смерті. Особливо, якщо від мене буде залежати життя лорда Рала. Морд-Сіт завжди готова до смерті. Будь-яка з нас мріє знайти свою смерть в бою за лорда Рала, а не у власному ліжку, ставши старою і беззубою каргою.

Дженнсен дивилася на неї і дивувалася: невже може існувати така відданість, яка доходить до божевілля!..

— Сміливо хвалишся, — вставив Себастян. — А чи не хочеш зробити ставку на життя лорда Рала?

Ніда подивилася йому прямо в очі:

— Якщо на кону буде моє життя? Так. Я не відступлю, навіть знаючи, де і коли мені доведеться померти.

— Значить, ти краща за мене, — зауважила Дженнсен. З безжальним виразом обличчя Ніда кивнула:

— Я й не думала, що ми з тобою однакові. У тебе може бути ніж, але ти не Морд-Сіт.

Дженнсен знемагала від бажання, щоб Ніда, нарешті, рушила далі. Якщо не вдасться переконати Морд-Сіт і відбудеться сутичка, місце, де вони стоять, найменш зручне. Морд-Сіт сильна і спритна. Від Себастяна, що йде позаду Дженнсен, пуття мало. Крім того, на хиткому містку над прірвою у Дженнсен крутилася голова. Вона не переносила висоти і не могла похвалитися почуттям рівноваги.

— У подібній ситуації я зроблю все від мене залежне для захисту лорда Рала, — сказала вона, — але заприсягтися не можу. І мені це не подобається.

Нарешті, Ніда кивнула:

— Це розумно. — Вона повернулася й продовжила шлях по мосту. — А я б, тим не менше, все-таки спробувала обдурити пророцтво.

Дженнсен тихо зітхнула. Цю вперту фанатку можна тільки вбити…

Дна під містком не було видно.

— Пророцтва неможливо обдурити, або вони перестануть бути такими. Їх виголошують оракули, ті, хто обдарований по-справжньому.

Ніда знову смикала косу:

— Оракул знає майбутнє, яке, як ти кажеш, змінити не можна, інакше пророцтво перестане існувати. Тобто він може сказати тільки те, що станеться, але змінити майбутнє не здатний. Ти теж не здатна змінити майбутнє. Воно настане в будь-якому випадку, розповів тобі оракул чи ні. Якщо він передбачить, що тобі не вдасться захистити лорда Рала, то саме це він і побачив би в майбутньому.

Поправивши пасмо волосся, що збилося на очі, Дженнсен йшла по містку, міцно хапаючись за поручні. Вона продовжувала вигадувати доводи, які могли б все-таки переконати Морд-Сіт. Не маючи точного уявлення про реальний стан речей, що стали предметом розмови, вона припускала, що її доводи звучать переконливо. Проблема була в тому, що чим більше Ніда задавала питань, тим більше, відповідаючи, хвилювалася Дженнсен. Як ніби вони опускалися крізь темну воду, і з кожною спробою спливти вона тонула все глибше і глибше. Однак вона не збиралася показувати Ніді свій відчай ні голосом, ні поглядом.

— Хіба ти не розумієш? Пророк зовсім не бачить так, ніби те, що відбувається у світі — п'єса, яку розігрують у відповідності зі сценарієм, вже прочитаним їм. Пророк може бачити лише частину. Але й на те, що він не бачить, він може спробувати вплинути.

Ніда кинула невдоволений погляд:

— Що ти хочеш цим сказати?

Дженнсен відчувала, що для власної безпеки їй необхідно підтримувати в Ніді занепокоєння за лорда Рала.

— Якщо він захоче заподіяти шкоду лордові Ралу, він розповість мені історію, через яку я зміню свій шлях. Змусить мене відступити, навіть якщо саме цього він і не бачив.

— Тобто він може збрехати? — Відчувалося, що Ніду це зачепило.

— Так.

— Але чому чарівник Рал буде шкодити лорду Ралу? Хіба у нього є причини?

— Я ж казала тобі, що він небезпечний. Саме тому він був замкнений у Палаці Пророків. Хто знає, за які гріхи його там тримали?

— Це не відповідь на питання, чому чарівник Рал збирається заподіяти шкоду лордові Ралу.

Розмова походила на сутичку на ножах. Дженнсен щосили намагалася захиститися від гострих, як бритва, питань Морд-Сіт.

— Він не просто пророк, він — чарівник, наділений даром. Я не знаю точно, чи збирається він заподіяти шкоду лордові Ралу, але не хочу ризикувати життям останнього, щоб перевірити це. Я знаю про магію достатньо, щоб не зв'язуватися з нею. На першому місці для мене — життя лорда Рала. Можливо, Натан Рал і не збирається нашкодити. Просто в моє завдання входить захист лорда Рала, і мені зовсім не хочеться зв'язуватися з магією, якій я не можу протистояти.

Морд-Сіт плечем навалилася на двері, розташовані з іншого боку підвісного моста.

— З тобою не посперечаєшся. Мені теж не подобаються всякі магічні штучки. Але якщо лорду Ралу загрожує небезпека від цього пророка-чарівника, то краще зустрітися з ним лицем до лиця.

— Не знаю, чи являє Натан Рал загрозу, але у мене є певне завдання — відвести смертельну небезпеку від лорда Рала. І мій обов'язок — виконати це завдання.

Ніда повторила спробу відкрити двері, але вони виявилися замкнуті. Всі троє рушили по доріжці, в сторону від моста.

— А якщо підозри, що стосуються Натана Рала, вірні, то ми повинні…

— Ніда, сподіваюся, заради мене ти приглянеш за Натаном Ралом. Мені не розірватися. Придивишся, а?

— Ти хочеш, щоб я вбила його?

— Ні. — Дженнсен вразила готовність Морд-Сіт до такого роду дій. — Звичайно ж, ні! Просто будь уважною, стеж за ним, і більше нічого.

Ніда підійшла до других дверей. На цей раз замок піддався. Перед тим, як відкрити його, вона обернулася. Дженнсен абсолютно не сподобався погляд, яким вона нагородила її і Себастяна.

— Все це маячня, — сказала Морд-Сіт. — Занадто довго і безглуздо. Занадто багато чого не сходиться. Ненавиджу порожнє.

Небезпечна тварюка готова в будь-який момент знищити їх…

Дженнсен зібралася з думками, намагаючись повернути розмову в більш сприятливе русло. Вона згадала слова капітана Лернера і ласкаво сказала:

— Новий лорд Рал змінив все, всі правила. Він цілий світ поставив з ніг на голову.

Ніда глибоко зітхнула. На її губах заграла задумлива посмішка.

— Так, це вірно, — лагідно сказала вона. — Чудо із чудес. Ось чому я ляжу кістьми, захищаючи його, ось чому я так хвилююся.

— І я… Мені потрібно виконати завдання.

Ніда повела їх по темному спіральному тунелю, вибитому в скелі.

Дженнсен прекрасно розуміла: придумана нею казочка абсолютно непереконлива.

Але, на диво, вона якимось чином спрацювала.

Шлях вниз здавався нескінченним. Вони крокували по довгих сходах і темних коридорах Народного Палацу, по тунелях, повних солдатів, опускаючись все нижче і нижче. Більшу частину шляху Дженнсен відчувала у себе на плечі руку Себастяна. Рука дарувала їй силу, надію і спокій, хоча Дженнсен досі не до кінця вірилося, що план вдався.

Врешті-решт вони вийшли на центральну площу. Ніда провела їх найкоротшим шляхом, заощадивши час. Дженнсен хотілося і далі рухатися таємними тунелями, але, схоже, тунелі закінчилися, і попереду їх чекала подорож серед натовпу.

По дорозі в Палац, як і завжди, рухалися потоки людей, а вздовж стін стояли невеликі намети, в яких продавали їжу. Після брудних коридорів запах їжі приємно лоскотав ніздрі.

Вони рухалися проти натовпу, і перший же патруль відразу звернув на них увагу. Подібно всім стражникам, це були великі хлопці, м'язисті, ситі, з настороженим поглядом. У шкірі і металевих кольчугах, озброєні до зубів, вони виглядали страхітливо. Але, помітивши, що підозрілу парочку супроводжує Ніда, тут же втратили до Дженнсен і Себастяна всякий інтерес.

Себастян натягнув на голову капюшон, і Дженнсен зміркувала, що так вони відразу зіллються з натовпом: тут було холодно, і у багатьох голови були прикриті капелюхами і капюшонами.

Вона послідувала прикладу Себастяна, і вони пішли далі, вже не привертаючи нічиєї уваги.

Проходячи черговим сходовим прольотом, Дженнсен глянула вгору.

На майданчику стояв високий чоловік з довгим сивим волоссям, розсипаними по плечах. Незважаючи на вік, він був вражаюче гарний і повний сил, і Дженнсен мимоволі затримала погляд на його імпозантної фігурі. А потім він обернувся, і їхні погляди зустрілися.

Світ зупинився. Навколо більше не було нічого, крім цих глибоких блакитних очей.

Дженнсен пробрав озноб. Щось в незнайомцеві здалося їй разюче знайомим.

Ідучий попереду Себастян зупинився.

Ніда стояла поруч і теж дивилася нагору.

Старий яструбиним поглядом вп'явся в Дженнсен, як ніби нікого, крім них, тут і не було.

— Добрі духи! — Прошепотіла Ніда. — Здається, це Натан Рал.

— Звідки ти знаєш? — Запитав Себастян. Ніда відповіла, не відриваючи погляду від старого:

— У нього очі Рала, Даркена Рала. Я часто бачила їх у нічних кошмарах.

Потім вона перевела погляд на Дженнсен, і її брови від подиву поповзли вгору.

А Дженнсен зрозуміла, де вона бачила очі незнайомця: в дзеркалі.