Сини Світовида

3

Святобор наближався до Рубіжної. Над лісом спадала вечірня просинь. Між деревами багрянцем просвічувало небо.

Яркон похропував, повертав голову до вершника, ніби хотів щось сказати.

- Їсти захотів, коню? — ласкаво запитав Святобор, пестячи Яркону круту шию. Кінь Світовида тонко заіржав, вдарив копитом.

Яровит скочив на землю, пустив Яркона на траву. Той вдячно торкнувся м’якими губами до руки вершника і почав хрумати соковиту пашу.

Святобор сів на пеньку, витягнув з-за пазухи фігурку сови, вручену йому Горидідом, задумався. Скільки ще доведеться перебороти знегод і несподіванок, доки він вручить цей знак дружньому хану?

Раптом яровит насторожився. Недалеко в лісі почулися дивні звуки. Чи то собака, чи то лисиця! І ось на галявину вискочила руда звірина, вистрибом помчала прямо до Святобора. Юнак аж рот відкрив.

— Тоця! Як ти сюди потрапила?

Лисиця вискочила Святобору на руки, підставила шию. Юнак помітив нашийник, на ньому — сувій берести. Послання? Від кого? Чому навздогін?

Яровит похапливо розгорнув сувій. На бересті ножем було надряпано звивисту лінію, од неї ліворуч йшла інша, на тому перехресті зображено козарську шапку і меч. Еге! Та це русло Славути, а ліворуч — Рубіжна. Біля гирла намальована козарська шапка. Себто засада, вороги?! Хто ж попереджає його? Горидід? Він якось дізнався про небезпеку і послав Тоцю услід! Ну, спасибі й на тому! А що тут ще за риса? Вона йде вздовж Славути до полудня, не доходячи до Рубіжної, обривається. Там хрестик. А потім риса повертає назад, над нею — стріла. Що таке? Вони хочуть, щоб він повернувся назад? Для чого? Тому, що тут засада ворожа? Горидід боїться, щоб Святобора не вбили? Пусте! Не можна тремтіти перед небезпекою! Раз вирішено — треба їхати до кінця!..

— Правда, Тоцю? — тихо обізвався Святобор, пестячи лисицю. — Ми обминемо ворогів, переберемося уплав Славутою, а козари нехай собі стоять за Рубіжною… Ні, ні, рідний краю! Я без сумніву йду назустріч небезпеці, я приведу тобі на допомогу дружніх вояків!..

Вперед, коню… Пора. Тепер вже ми поїдемо не прямо, а праворуч. Хащами, лозами, до берега Славути. Тільки тихо, не іржи, Ярконе, бо почують вороги — буде біда. Ген — засіяла червона зоря на полудень. Туди лежить наша дорога…