Повне зібрання короткої прози. Том 1

Подорож уаба _{(пер. В. Корсун)}

Поруч із космічним кораблем стояв, склавши руки на грудях, туземець Оптус і похмуро спостерігав за тим, як у трюм заносять останні вантажі. А от капітан Франко, неквапом спускаючись по трапу, посміхався.

— Що не так? — запитав він. — Вам за все це заплатять.

Оптус не відповів. Він відвернувся і вже почав було підбирати поли балахона, щоб іти, проте капітан наступив на його край.

— Хвилинку. Не йди, я ще не закінчив.

— О? — тубілець поважно повернувся. — Я повертаюсь до поселення.

Окинувши поглядом трап, по якому втягували в трюм упійманих тварин та птахів, тубілець промовив:

— Треба провести ще одні лови.

Франко закурив цигарку.

— Це проблема? Ви тут завжди зможете прочесати вельд і наловити їх скільки завгодно. А от якщо у нас десь між Марсом та Землею...

Оптус пішов, не зронивши більше ні слова. Капітан приєднався до першого помічника, який стояв біля підніжжя трапа.

— Як усе просувається? — поцікавився він, поглядаючи на годинник. — Добре ми сторгувалися.

Помічник кинув на капітана невдоволений погляд:

— А вам не цікаво, чому?

— Та що ж це з вами? Нам це потрібніше, ніж їм.

— Піду я, капітане.

Помічник піднявся трапом і, минувши цибатих марсіанських птахів, пірнув у люк. Франко провів його поглядом. Він уже й сам рушив за ним, коли побачив це.

— Господи! — вперши руки в боки, капітан витріщився на стежку. Червоний від натуги Петерсон волік до корабля на мотузці це.

— Пробачте, капітане, — сказав він, сіпаючи за мотузку.

Франко підійшов до нього.

— Що воно таке?

Уаб ледве стояв, його велетенська обвисла туша поволі опускалася. Він почав сідати, очі майже заплющились. Якісь мухи з дзижчанням обсіли його бік, уаб хльоснув хвостом. Він сів, і запала тиша.

— Це уаб, — промовив Петерсон. — Купив у туземця за п’ятдесят центів. Він сказав, що це дуже незвичайна тварина. Дуже шанована.

— Це? — Франко штовхнув уаба у великий округлий бік. — Та це ж свиня! Велика брудна свиня!

— Так, сер, це свиня. Туземці називають її уабом.

— Здоровенна свинюка. Важить, мабуть, фунтів чотириста. — Франко сіпнув тварину за пучок жорсткої щетини.

Уаб важко зітхнув і розплющив маленькі вологі очиці. Його рот затремтів.

Сльоза скотилась по щоці уаба і впала на землю.

— Можливо, він їстівний, — нервово промовив Петерсон.

— Скоро дізнаємося, — відповів Франко.

Переживши зліт, уаб міцно спав у трюмі корабля. Коли вони були вже у відкритому космосі і всі знову поринули у звичну рутинну роботу, капітан Франко звелів своїм людям втягнути уаба нагору, щоб розібратись, що то за звір такий.

З рохкотом та хрипом уаб протискувався по коридору.

— Ворушися, — гарчав Джонс, тягнучи його на мотузці. Уаб звивався, тручись шкірою об хромовані стіни. Він ввалився у передпокій і одразу осів важкою купою. Всі присутні підхопились на ноги.

— Господи боже, — промовив Француз, — А це що таке?

— Уаб, якщо вірити Петерсону, — відповів Джонс. — Він його купив.

Джонс штурхонув уаба. Погойдуючись і важко дихаючи, той звівся на ноги.

— Що це з ним? — підійшов ближче Француз. — Його, часом, не нудить?

Усі подивились на уаба, той обвів присутніх сумним поглядом.

— Думаю, він хоче пити, — сказав Петерсон і пішов за водою.

Француз похитав головою:

— Тепер зрозуміло, чому нам так важко дався старт. Мені довелось переглянути всі баластні розрахунки.

Петерсон повернувся з водою. Уаб почав вдячно хлебтати, вусібіч полетіли бризки.

У дверях з’явився капітан Франко.

— Так, подивимося, — підійшов він, критично косячись на уаба. — Значить, за п’ятдесят центів купив?

— Так, сер, — відповів Петерсон. — Він їсть майже все. Я давав йому зерно, і воно йому сподобалося. Потім картоплю, пійло для худоби, об’їдки зі столу, молоко. Здається, він полюбляє їсти. А потім просто лягає і засинає.

— Ясно, — мовив капітан Франко. — Цікаво, а сам він смачний? Адже це і є головним питанням. Сумніваюся, що його й далі варто відгодовувати. Думаю, він уже й так достатньо гладкий. Де кок? Покличте його сюди. Треба з’ясувати...

Уаб відірвався від миски і подивився на капітана.

— Капітане, ну годі, — мовив він, — давайте змінимо тему.

У кімнаті запала тиша.

— Що це було? — спитав Франко. — Ось щойно.

— Уаб, сер, — промовив Петерсон. — Це він сказав.

Усі подивилися на уаба.

— Що він сказав? Що він сказав?

— Він запропонував змінити тему.

Франко наблизився до уаба і обійшов його навколо, уважно оглядаючи зусібіч. Потім повернувся назад і став поряд з командою.

— Можливо, там усередині туземець? — замислено пробурмотів він. — Може, розрізати його і перевірити?

— Святі небеса! — вигукнув уаб. — Це все, про що ви, люди, можете думати: вбивати і різати?

Франко стиснув кулаки.

— Вилазь звідти! Ким би ти не був, вилазь!

Ніщо не поворухнулося. Чоловіки зблідли, вони стояли, збившись до купи, і дивились на уаба. Уаб махнув хвостом і раптом відригнув.

— Перепрошую, — вибачився він.

— Не думаю, що там усередині хтось є, — прошепотів Джонс. — Вони всі переглянулись. У кімнату зайшов кок.

— Викликали, капітане? — запитав він. — А це що?

— Це уаб, — відповів Франко. — Його треба з’їсти. Чи не могли б ви його зважити і розрахувати...

— Давайте не робити необдуманих вчинків, — сказав уаб. — Хотілось би, з вашого дозволу, капітане, це обговорити. Я так розумію, ми з вами не досягли згоди в одному спірному питанні.

Капітан відповів далеко не одразу. Уаб добродушно чекав, злизуючи воду зі своїх щік.

— Ходімо до мого кабінету, — зрештою промовив капітан. Він розвернувся і вийшов з кімнати, уаб звівся і посунув за ним. Чоловіки подивились йому вслід. Потім почули, як він дереться вгору сходами.

— Цікаво, чим усе це закінчиться, — промовив кок. — Що ж, я буду на камбузі. Як щось дізнаєтесь — розкажете.

— Звісно, — пообіцяв Джонс, — звісно.

Важко зітхнувши, уаб усівся в кутку.

— Ви маєте мені пробачити, — сказав він. — Боюсь, я надто залежний від різних форм відпочинку. З моєю масою...

Капітан нетерпляче кивнув. Склавши руки, сів на стіл.

— Гаразд, — обірвав він. — Тепер по пунктах. Отже, ти — уаб. Правильно?

Уаб знизав плечима.

— Припускаю, що так. Саме так вони нас називають, туземці тобто. Ми послуговуємося іншим терміном.

— І ти розмовляєш англійською? Ти і раніше контактував з землянами?

— Ні.

— То як же це в тебе виходить?

— Розмовляти англійською? Я що, говорю англійською? Я, власне, і не усвідомлюю, що розмовляю якоюсь певною мовою. Я проаналізував ваші думки...

— Мої думки?

— Я дослідив їх зміст, особливо те, що я називаю семантичним ядром...

— Зрозуміло, — мовив капітан. — Телепатія. Звісно.

— Ми — дуже давня раса, — сказав уаб. — Дуже давня і дуже незграбна. Нам важко рухатись. Як ви розумієте, бувши такими повільними і важкими, ми повністю покладаємось на милість спритніших форм життя. Ми ніколи не могли себе фізично захистити. Як би ми перемогли? Заважкі для бігу, зам’які для бійки, надто добрі для полювання заради задоволення...

— Чим же ви тоді харчуєтеся?

— Рослинами. Овочами. Ми можемо їсти майже все. Ми дуже толерантні, еклектичні та ліберальні. Ми живемо і даємо іншим жити. Так у нас заведено.

Уаб подивився на капітана.

— І саме тому я так категорично протестую проти перспективи вживання мене в їжу. Я бачу цю картинку у вашому мозку: більша частина мене в морозильнику, частина вариться в казані, навіть вашому коту трохи перепаде...

— То ти, виходить, читаєш думки, — промовив капітан. — Цікаво. Ще щось? Тобто що ще ти вмієш робити в такому плані?

— Та всілякі дрібниці, — неуважно відповів уаб, розглядаючи кімнату. — Непогано ви тут влаштувалися, капітане. Тримаєте все в чистоті. Я поважаю охайні біологічні види. Деякі марсіанські птахи дуже охайні. Вони викидають сторонні речі зі своїх гнізд, вимітають їх...

— Ясно, — кивнув капітан. — Проте повернімося до нашої проблеми...

— Звісно. Ви хотіли мене з’їсти. Кажуть, моє м’ясо смачне. Трохи жирнувате, але ніжне. Проте хіба може йтися про налагодження якого-небудь довготривалого контакту між нашими расами, якщо ви стоїте на таких варварських засадах? З’їсти мене? Поговорімо краще про філософію, мистецтво...

Капітан підвівся.

— Кажеш, про філософію? Ну то знай, наступні кілька місяців у нас буде сутужно з харчами. Харчі зіпсувались у найнеочікуваніший...

— Я знаю, — кивнув уаб. — Але чому б нам не вчинити згідно з вашими принципами демократії і гуртом потягнути соломинку або щось на кшталт цього? Адже демократія полягає саме в захисті меншості від подібних зазіхань. І якщо кожен з нас проголосує...

Капітан підійшов до дверей.

— Дідька лисого, — відрізав він.

Він відчинив двері, потім відкрив рот і так закляк із широко роззявленим ротом, непорушним поглядом дивлячись на уаба і все ще стискаючи пальцями ручку дверей.

Уаб поглянув на капітана і, протиснувшись повз нього, почовгав з кімнати. Поринувши у роздуми, уаб спускався до кают-компанії.

У кают-компанії панувала тиша.

— Як бачите, — промовив уаб, — ми маємо однакову міфологічну систему. У вашій свідомості можна знайти багато схожих міфологічних символів. Іштар, Одіссей...

Петерсон сидів мовчки, втупившись у підлогу і неспокійно вовтузячись на стільці.

— Продовжуй, — сказав він, — продовжуй, не зупиняйся. Образ вашого Одіссея можна простежити в міфології більшості самосвідомих рас. Наскільки я розумію, Одіссей блукає як індивід, що усвідомлює себе таким. У цьому полягає ідея розлуки, розлуки з родиною і батьківщиною. Процес індивідуації.

— Але ж Одіссей повертається додому, — Петерсон подивився на зорі в ілюмінаторі, незліченні зорі, що палали у порожнечі Всесвіту. — Зрештою він таки повертається додому.

— Так мають чинити всі розумні істоти. Період розлуки тимчасовий, коротка подорож душі. Вона починається і закінчується. Мандрівник повертається до своєї землі та раси...

Двері відчинились. Уаб замовк, повернувши до них велику голову. В кімнаті з’явився капітан Франко, за ним ще кілька людей. Вони нерішуче зупинилися біля дверей.

— З вами все гаразд? — запитав Франко.

— Зі мною? — здивовано перепитав Петерсон. — А що могло зі мною статися?

Франко опустив пістолет.

— Ідіть сюди, — сказав він Петерсону. — Підводьтеся і йдіть сюди.

Запала тиша.

— Ідіть, ідіть, — підбадьорив його уаб. — Це вже неважливо. Петерсон підвівся.

— Навіщо?

— Це наказ.

Петерсон підійшов до дверей, Франко схопив його за лікоть.

— У чому річ? — Петерсон вирвав руку. — Та що ж це з вами усіма?

Капітан Франко підійшов до уаба, який, обіпершись на стіну, напівлежав у кутку. Той підняв на нього очі.

— Дивовижно, — промовив уаб. — Ви просто одержимі ідеєю мене з’їсти. Цікаво, чому.

— Вставай, — наказав Франко.

— Як забажаєте, — уаб закректав і спробував підвестися на ноги. — Тільки майте терпіння, мені це нелегко дається.

Важко дихаючи, він підвівся. Язик, звисаючи у нього з рота, надавав йому зовсім безглуздого вигляду.

— Застрельте його, — подав голос Француз.

— Заради бога! — вигукнув Петерсон. Джонс швидко зиркнув на нього сірими від жаху очима.

— Бачили б ви його: стояв там з роззявленим ротом, мов бовван. Якби ми не нагодились, він би й досі там стовбичив.

— Хто? Капітан? — Петерсон обернувся. — Здається, зараз він у нормі.

Вони подивились на захеканого уаба, який стояв посеред кімнати.

— Відійдіть, — наказав Франко, — геть з дороги.

Чоловіки стали обабіч дверей.

— А ви боїтесь, правда? — запитав уаб. — Що я вам такого зробив? Я всім серцем проти того, щоб комусь завдавати болю. Все, що я зробив, — це спробував захистити себе. Чи ви хотіли, щоб я радісно кинувся назустріч смерті? Я розумна істота, як і ви. Мені було цікаво побачити ваш корабель, дізнатися про вас. От я і запропонував туземцю...

Пістолет затремтів.

— Ясно, — мовив Франко. — Так я і думав.

Важко дихаючи, уаб осів на підлогу. Його ноги роз’їхались, хвіст обвився навколо однієї з них.

— Тут дуже тепло, — сказав уаб. — Я так розумію, ми недалеко від двигунів. Атомна енергія. Ви створили з її допомогою багато чудових речей... у техніці. Очевидно, ваші вчені нездатні вирішувати моральні, етичні...

Франко повернувся до своєї команди. Не зводячи з уаба широко розплющених очей, чоловіки скупчилися за спиною капітана.

— Я це зроблю. Можете переконатися.

Француз кивнув.

— Спробуйте поцілити в голову, ми її не їстимемо. В грудину не стріляйте, а то ще розтрощаться кістки і доведеться потім вибирати уламки.

— Слухайте, — облизав губи Петерсон. — Що такого він накоїв? Якої шкоди завдав? Я вас питаю! І, хай там як, він усе ще мій! Ви не маєте права у нього стріляти! Він вам не належить!

Франко підняв пістолет.

— Я йду звідси, — промовив Джонс, його обличчя хворобливо зблідло. — Я не хочу на це дивитися.

— Я теж, — сказав Француз.

Перешіптуючись, вони побрели з кімнати. Петерсон забарився біля дверей.

— Він мені про міфи розповідав, — зрештою мовив він. — Він би нікому не заподіяв зла.

Дочекавшись, поки Петерсон також піде, Франко наблизився до уаба. Той повільно перевів на нього очі й глитнув слину.

— По-дурному вийшло, — промовив він. — Шкода, що ви збираєтеся це зробити. Ваш Спаситель розповідав одну притчу...

Він затнувся, дивлячись на пістолет.

— Ви можете це зробити, дивлячись мені в очі? — запитав уаб. — Можете?

Капітан подивився на нього.

— Я можу дивитися тобі в очі, — промовив він. — Удома, на фермі, ми тримали свиней, брудних, худих як тріска свиней. Я можу.

Дивлячись на уаба, в його блискучі вологі очі, капітан натиснув на гачок.

М’ясо було чудове.

За столом панувала гнітюча атмосфера, дехто взагалі майже не торкнувся страви. Єдиний, хто, схоже, насолоджувався їжею, був капітан Франко.

— Добавки? — запропонував він, оглядаючи присутніх. — Добавки? Може, вина?

— Я пас, — відмовився Француз. — Піду я, мабуть, до штурманської.

— І я не хочу, — Джонс відсунув стілець і підвівся. — Побачимося пізніше.

Капітан подивився їм услід. Ще дехто вибачився і вийшов з-за столу.

— Як гадаєте, в чому річ? — запитав капітан у Петерсона. Той сидів, втупившись у свою тарілку з картоплею, зеленим горошком і товстим шматком ніжного теплого м’яса.

Він відкрив було рота, але не зронив ні звуку.

Капітан поклав руку Петерсонові на плече.

— Тепер це просто органічна матерія, — сказав він. — Життєва сутність зникла.

Він продовжував їсти, підбираючи соус скибкою хліба.

— А от я люблю попоїсти. Це одна з найбільших насолод, які живі істоти можуть собі дозволити. Їсти, відпочивати, медитувати, обговорювати цікаві речі.

Петерсон кивнув. Ще двоє членів команди підвелося і вийшло з-за столу. Капітан ковтнув води і зітхнув.

— Що ж, — мовив він, — мушу визнати, обід сьогодні був дивовижний. Усе, що я чув про смак уаба, — таки правда. Чудовий. Шкода, що я раніше не міг його скуштувати.

Він промокнув губи серветкою і відкинувся на спинку крісла. Петерсон сумно втупився у стіл.

Капітан пильно на нього подивився і подався трохи вперед.

— Годі, годі! — підбадьорив він. — Зберіться! Давайте поговоримо про щось цікаве.

Він усміхнувся.

— Поки мене не обірвали, ми говорили про образ Одіссея в міфах...

Петерсон стрепенувся і витріщився на капітана.

— Так от, — продовжив капітан. — Подорож Одіссея, як я її розумію...