Піраміда Сонця

«Кмітливий» кінчик пера

Завжди, коли заходить мова про унікальну історію відкриття Нептуна, автори науково-популярних книг з астрономії люблять ефектно заявляти, що це відкриття здійснено одним астрономом на «кінчику пера», тобто за письмовим столом. Насправді трансуранова планета була відкрита об’єднаними зусиллями англійських, французьких і німецьких математиків і астрономів.

Все почалося з «неправильного» руху Урана, котрий весь час відхилявся від свого курсу. За теоретичними розрахунками він мав рухатись по чітко визначеній орбіті, а виходила якась недоладність — планета постійно збочувала з визначеного космічного «путівця», немов хтось невидимий сіпав чи відтискав її. «Чи не хильнув десь старий Уран?» — жартували німецькі пивовари. Жарти жартами, а в науковому світі наростала сенсація — велетенська планета не підкорялася законам небесної механіки. Спочатку вчені розгубилися, а потім врешті-решт дійшли висновку, що за Ураном крутиться ще одна планета.

Директор Дерптської обсерваторії Йоганн Медлер з цього приводу писав у 1841 році: «Ми доходимо висновку про існування планети, що діє на Уран і збурює його. Ми можемо навіть висловити надію, що в недалекому майбутньому математичний аналіз реалізує свій найбільший тріумф — відкриття, здійснене очима розуму там, куди безпосередньо погляд людини не в змозі проникнути».

Минуло п’ять років, і передбачення Медлера справдилося. Зауранову планету шукало багато астрономів. Поталанило двом — французу Урбену Левер’є й англійцю Джону Адамсу. Незалежно один від одного, вони здійснили подвиг, гідний видатного математичного розуму, — теоретично розрахували орбіту восьмої, ще невидимої планети.

Джон Адамс провів обчислення на 10 місяців раніше від свого паризького колеги. 21 жовтня 1845 року результати своїх досліджень він подав ученим Грінвічської обсерваторії. Але 26-річному випускникові Кембриджською університету… не повірили… Надто малоймовірним здавалися його обчислення. Вчорашній студент був скромною людиною, і тому не став наполягати на перевірці істинності своїх розрахунків.

Інакше діяв Урбен Левер’є. Нанісши на папір координати нової планети, він, не гаючи часу, написав до Берлінської обсерваторії: «Шукайте нову планету у сузір’ї Козерога. Точність розрахунків гарантую». 23 вересня 1846 року професор Йоганн Галле спрямував свій рефрактор у вказаному напрямі і побачив… планету.

Коли про це довідалися англійці, вони тільки руками розвели. Лаври першовідкривача пропливли мимо них. Почалася боротьба за пріоритет. Оскільки Джон Адамс перший обрахував координати нової планети, англійці цілком законно претендували на першість у її відкритті. Французи відхиляли ці домагання на тій підставі, що саме підрахунки Левер’є вказали астрономам нове небесне тіло.

Сварку розв’язали самі винуватці ажіотажу. Вони подали один одному руку дружби, заявивши, що жоден з них не претендує на авангардність у відкритті планети. Головне, що вона врешті-решт відкрита. Вшановуючи пам’ять популярного бога моря, нову планету назвали його ім’ям.

Отаким «кмітливим» виявився кінчик звичайного пера в руках людей, що мали на плечах неординарні голови.