Піраміда Сонця

Летимо на Марс!

Існує багато проектів польоту людини на червону планету. Утопічних, фантастичних і обгрунтованих науково. Аматорських, виконаних колективами проектних інститутів, міжнародних… Коли велася підготовка до здійснення проекту «Фобос», у США вийшла книга під назвою «Політ Руслана». Написав її директор авіаційно-космічного музею в Нью-Йорку Джошуа Стофф. «Чи задумувався хто-небудь над тим, як буде здійснено перший пілотований політ на Марс? Звичайно, таких багато. Серед них виявився і Джошуа Стофф. На його думку, цю місію виконають радянські космонавти на космічному кораблі «Руслан», названого на честь билинного витязя часів Київської Русі», — так відгукнулась преса на вихід цієї книги. Назвати її фантастичним твором не можна. Це швидше всього роздуми професіонала, якому притаманна наукова скрупульозність. І хоч в основі книги лежить фантастичний сюжет, автор розцінює свій твір як науково-популярне видання.

Політ «Руслана» написаний з теплотою до радянських людей, з повагою до наших досягнень і з глибокою переконаністю, що космос завжди буде мирним.

Які ж навігаційні параметри польоту «Руслана»? Стартувавши одного чудового ранку 20… року з швидкістю 11,57 кілометра за секунду, космічний корабель через 259 діб здійснює посадку на Марсі. Якщо він відразу вирушить назад, то через стільки ж діб підійде до земної орбіти, але з Землею не зустрінеться — вона в цей час знаходитиметься в іншому місці своєї орбіти. А для того щоб космічний лайнер пристав до рідного берега, йому треба «прогостювати» у грізного бога… 450 діб. Таким чином, політ в обидва кінці з перебуванням на Марсі займе 968 діб, тобто майже три роки.

Ми вже знаємо з етюда про Венеру, що при міжпланетних перельотах не кожна пряма лінія є найкоротшою. У космосі свої закони. Але одне залишається непорушним: хочеш швидше дістатися до мети — збільшуй швидкість. Якщо космічний корабель розвине більшу швидкість, час перельоту до Марса скоротиться.

Таку «швидкісну подорож» пропонує група стратегічного планування при Національному управлінні США по аеронавтиці та дослідженню космічного простору (НАСА) на чолі з першою американською жінкою-космонавтом Саллі Райд. За цим проектом експедиція на червону планету триватиме приблизно рік. Прецеденти такого безперервного перебування у космосі є. Його продемонстрували на орбітальній станції «Мир» небесні довгожителі— радянські космонавти.

За розрахунками Саллі Райд, пілотований політ на Марс відбудеться не раніше 2000 року. Спершу до сусідньої планети полине заправлений паливом вантажний корабель, який рухатиметься із звичайною космічною швидкістю. Як тільки він досягне планети і вийде на її орбіту, старт візьме пасажирський зореліт з шістьма астронавтами на борту. Він летітиме вже із крейсерською швидкістю і потрапить в обійми Марса через 180–200 діб.

Далі все піде, як по нотах. Від головного корабля відокремиться спускний апарат, і чотири мужніх землянини опустяться на поверхню таємничої планети.

На Марсі вони проведуть два-три тижні. Цього цілком досить, щоб здійснити великий комплекс науково-дослідних робіт: пізнати природу глобальних пилових бур, заглянути в надра планети і, дай бог, виявити бодай примітивні форми життя, а може, і щось серйозніше.

Потім посадочна капсула знову вийде на орбіту, зістикується з кораблем-маткою, і можна брати курс на Землю, не забувши дозаправитись паливом з баків вантажного корабля.

Інша група американських спеціалістів вважає, що Марс можна досліджувати, не опускаючись на Марс. Для цього у пригоді стане земна авіація — звичайний собі гвинтокрилий літак. Відійшовши від базового корабля, він після аеродинамічного спуску розправить 20-метрові крила і на кілометровій висоті літатиме над планетою, фіксуючи все, що потрапить на його шляху. Літаки над Марсом… Нічого не скажеш, екзотична картина!

Та що там літаки, французькі спеціалісти для дослідження марсіанської поверхні пропонують використати ще стародавніший повітряний транспорт— надувні кулі, здатні дрейфувати в розрідженій атмосфері нашого сусіди. Хто знає, чи не плавали вже колись над старим, як світ, Марсом, такі кулі?

А які «марсіанські» плани радянських спеціалістів? Говорить директор Інституту космічних досліджень АН СРСР академік Роальд Зіннурович Сагдєєв:

— В одному із залів нашого Інституту викарбувані на стіні слова калузького зоряного провидця про те, що людство не залишиться вічно на Землі, що воно з часом освоїть весь навколишній простір… Таке глобальне завдання може бути здійснене тільки за об’єднання інтелектуальних і технічних зусиль багатьох країн, зокрема Радянського Союзу і США. У квітні 1987 року в Москві між двома цими країнами, що мають пріоритет у дослідженні планет Сонячної системи, було підписано угоду про співробітництво в дослідженні і використанні космічного простору в мирних цілях. Де це співробітництво може бути найефективнішим? В американських наукових колах говорять, зокрема, про можливість спільної експедиції на Марс. Одні вважають її цілком реальною, інші запевняють, що вона поки що технічно нездійснима, оскільки немає надійного захисту від підвищеної сонячної радіації і космічних променів. Що можна на це сказати? Перш ніж посилати на марсіанську трасу людей, цей шлях мають розвідати автомати. Найбільш багатообіцяючим є сценарій польоту безпілотних кораблів-зондів на червону планету для комплексної доставки грунту на Землю. Всі сходяться на тому, що це дало б змогу розкрити загадку походження Марса, його геологічної історії, в тому числі й наявності на ньому води. Можливо, буде з’ясована і гіпотеза про існування на цій планеті, хай навіть у далекому минулому, специфічних форм життя.

Що стосується польоту людини на Марс, то, хоч як це парадоксально, в космосі, в потоках сонячного вітру, радіаційна обстановка комфортніша, ніж на низьких навколоземних орбітах. Досвід тривалих польотів орбітальних станцій показує, що проблеми захисту від радіації під час сонячних спалахів можна розв’язати. Політ міжнародного екіпажу на Марс був би грандіозним успіхом нашої науки.

Слова академіка доповнює директор Інституту геохімії і аналітичної хімії АН СРСР, член-кореспондент АН СРСР Валерій Леонідович Барсуков:

— Учені СРСР і США у вивченні останньої із земної групи планет ставлять перед собою два стратегічні завдання: до кінця цього століття організувати доставку на Землю марсіанського грунту, а на початку наступного підготувати пілотовану експедицію на Марс. Не виключено, що обидва завдання дві провідні космічні держави розв’язуватимуть спільними зусиллями.

Безперечно, корисний і обмін уже одержаними результатами. Наприклад, радянські спеціалісти далеко просунулися вперед у вивченні Венери. СРСР послав до цієї планети 18 автоматичних станцій. Починаючи з восьмої станції, всі вони мали посадочні апарати. США таких апаратів поки що не мають, та й станцій до Венери було запущено набагато менше. Радянські вчені мали можливість грунтовно обстежити різні райони Венери. Тому переданий нами американським колегам альбом з 27 карт поверхні Венери стали в пригоді при підготовці програми «Магеллан». Від американських спеціалістів ми одержали знімки Марса і Фобоса.

У радянських вчених є чітко продумана програма досліджень Марса, мета якої в тому, щоб зібрати максимальну інформацію про планету, що значною мірою визначатиме успіх пілотованої експедиції. За цією програмою, — а з нею радянські спеціалісти ознайомили своїх американських колег, — планується запуск кількох марсіанських станцій у різних варіантах. Ключовий момент у цій, назвемо її безпілотною, програмі — доставка грунту з Марса зворотною ракетою. Проект вельми складний. Досить сказати, що обговорюється, наприклад, не пряма доставка грунту з Марса на Землю, а з попередньою передачею його на борт орбітальної станції, яка буде на навколоземній орбіті. Там спеціалісти зможуть провести попередній аналіз грунту і вжити необхідних заходів — якщо вони потрібні будуть — з тим, щоб уникнути неконтрольованого «імпорту» марсіанської мікрофлори чи мікрофауни.

Чимало сторін проекту, якщо СРСР і США вирішать проводити його спільно, вимагають певних узгоджень уже тепер. Адже характеристики, скажімо, спускового марсіанського апарату певною мірою залежатимуть від вибраного району посадки: одна справа — «приземлити» апарат у полярному районі, інша-на екваторі. Ясно, що характеристики атмосфери, грунту та багато іншого відрізнятимуться. І це треба врахувати в конструкції апарата.

Коли перша програма вивчення Марса буде виконана, відкриється шлях до реалізації ще складнішого завдання — давньої мрії людства — польоту екіпажу землян на червону планету. Переконаний у тому, що, які б перепони нині не стояли на цьому шляху, марсіанський екіпаж буде міжнародним. /

А якої думки щодо нього провідні вчені США? Ось відгук відомого вченого у галузі космічних досліджень Карла Сагана. Народившись у бідній сім’ї Брукліна і вирісши в темних закутнях хмарочосів, він ніде за межами свого району не бував. Але над Брукліном сяяли зорі. Вони й захопили юного Карла… Так ось, цей професор астрономії, ентузіаст пошуку позаземних цивілізацій, на запитання радянських журналістів, які напрями спільних досліджень він вважає найцікавішими і найперспективнішими, відповів:

— Висуваються різні пропозиції. На мій погляд, найперспективнішою може бути довгострокова програма дослідження планети Марс. Вона могла б початися із спільного конструювання І десантування на планету загадок роботів і завершилася б польотом американо-радянського екіпажу.

Уявіть собі, як ми, земляни, затамувавши подих, стежимо по телевізорах за цим польотом, в якому життя американських астронавтів залежить від компетенції радянських колег, і на’впаки. Їхній космічний корабель є своєрідним синтезом тієї ситуації, що склалася нарешті на Землі, де люди живуть завдяки тому, що ніхто ні в Вашінгтоні, ні в Москві не вчинив фатальної помилки. І ось учасники польоту здійснюють посадку на Марсі, проводять спільні дослідження, спускаються в долину стародавньої ріки у пошуках слідів життя. І за всім цим ми спостерігаємо тут, на Землі.

Чому я віддаю перевагу саме Марсу? Із всіх планет Сонячної системи він найбільше схожий з нашою Землею. На ньому є, хоч і в замерзлому стані, вода. Якщо розкласти воду на складові її елементи, можна одержати кисень, щоб дихати, і водень, щоб мати паливо. Чи є які-небудь форми життя на Марсі? Поки що ми не маємо прямих і незаперечних свідчень цього, але хочеться надіятись…

А тим часом…

…Зоряний блиск відбивається від гігантських скляних пірамід, що бовваніють в пустельній місцевості. Потужні колектори на дахах, які нагадують стиль ацтекських споруд, всотують останні промені призахідного сонця. Вони забезпечують енергією мешканців пірамід. Захищені від чужого світу, жителі марсіанської колонії зайняті своїми справами — вирощують овочі І фрукти, випасають худобу на штучних луках, розводять в озерах рибу…

На фоні фіолетових сутінок вимальовується невеликий транспортний апарат, керований двома одягнутими у скафандри «марсіанами». Щойно вони доставили своїх колег до поштової ракети, котра вже зникла у вечірньому небі. Втретє за цей день перетинає горизонт Фобос, один із супутників Марса. На небосхилі мерехтить голубувата цятка — Земля…

Що це? Галюцинація? Міраж? Фантасмагорія? Чи сцени з науково-фантастичного фільму? Ні, це одна з моделей майбутніх марсіанських поселень, які нині апробовуються в глухих пустелях Землі. Земляни серйозно готуються до освоєння червоної планети.

Звичайно, створення замкнутих екологічних систем, повністю ізольованих від навколишнього марсіанського середовища, справа надзвичайно трудомістка. А чи не можна на Марсі створити земний клімат? Вчені прикинули і дійшли висновку, що це не такий уже й утопічний намір. Щоб створити на Марсі земну атмосферу, потрібно «виробити» там кількасот трильйонів тонн кисню. А де його взяти? З води шляхом електролізу. А воду? Воду «дадуть» полярні шапки Марса. Для цього потрібна буде колосальна кількість електроенергії, її зможуть виробити термоядерні електростанції.

Безумовно, таке грандіозне завдання під силу тільки всьому цивілізованому людству Землі. Ще в 1985 році з високої трибуни ООН Радянський Союз висловився за створення Всесвітньої космічної організації, яка б стала центром практичної розробки універсальної моделі міжнародного освоєння космосу. Новий імпульс цій благородній ідеї дала Московська радянсько-американська зустріч на найвищому рівні. Як галузі можливого двостороннього і міжнародного співробітництва в дослідженні і використанні космічного простору в мирних цілях було визначено наукові експедиції на Місяць і Марс.

З прадавніх часів Марс вважався символом війни і ворожнечі. Тепер він має стати уособленням мирного освоєння космосу, об’єднаної ходи людства у безмежні далі Всесвіту.

Отже, летимо на Марс! Серед нас уже живуть майбутні герої, яким судилося першими побачити з сусідньої планети голубувате сяйво рідної Землі. Цією планетою, безумовно, буде Марс, забарвлений у червоний колір мирних гвоздик.