Піраміда Сонця

Слава й ганьба Громовержця

Звичайно ж, п’яту, найбільшу, планету Сонячної системи назвали ім’ям верховного бога, необмеженого володаря світу.

Юпітер у римлян, Зевс у греків, цей бог правував громами й блискавицями, верховодив серед небожителів і тримав у своїх руках долю простих смертних.

У грецькій міфології резиденція егідодержавного Зевса знаходилася на захмарному Олімпі — нині гора у Фессалії висотою 2917 метрів. На її вершині стояла препишна оселя повелителя світу.

Звідси вінценосний правив небом і землею, обмірковував свої плани і, певне, згадував, як прийшов до влади.

…Спершу, до створення світу, існував Хаос — вічна, безмежно зяюча порожнеча. Та оскільки ніщо, навіть саме НІЩО, не визначає нічогості, на світ з’являлися Ніч (Нюкта) і День (Геліос), Небо (Уран) і Земля (Гея), Морок (Ереб) і Підземелля (Тартар)…

Явила на світ свій магічний лик і Любов (Ерос), її могутній силі ніхто не міг чинити опору. Першими залицялися і уклали шлюб Уран і Гея. Від їхнього кохання почали з’являтися боги. Спершу сторукі чудовиська, потім одноокі велети — Циклопи… Вельми потворне потомство. Ганьба, та й годі! Молодожони не знали, куди подітися від сорому. Засмученому батькові нічого не залишилося робити, як повертати таких дітей назад в утробу матері. Мовляв, брак, не та якість…

Нарешті, вдалося! Почали народжуватися діти, які перевершили всі сподівання батьків, — відважні велетні Титани. Могутні, безсмертні, мудрі! Здавалося б, батько мав бути задоволений. Такими синами можна було тільки пишатися. Та ні, немає справедливості на світі. Не сприйняв Уран потворних Циклопів, не любими для нього виявилися і Титани. Хтось йому напророкував, що від одного з них він загине. Отож і покоління доблесних богів чекала печальна доля.

Та тут запротестувала мати-страдниця. Шкода їй стало благородних синів. Хай уже перші діти не вдалися, а ці ж — один одного гарніший! Найулюбленішим чадом для Геї був молодший син — Крон, що уособлював собою час (ось звідки походить назва нинішніх годинників-хронометрів!). Йому й було вручено чарівну зброю — золотий серп…

Що було далі, ми всі знаємо. Закінчилось усе тим, що Уран втратив здатність давати потомство. Скопець-владика уже не міг бути владикою. На царський трон сів Крон, «усепоглинаючий час».

І все-таки є правда на Землі. Жодне злодіяння не лишається безкарним. Тому, хто згубив свого батька, було провіщено, що й він сам упаде від руки власного сина. Що ж робити? Аби не уподібнюватися своєму батькові, який повертав дітей у лоно матері, Крон сам почав їх поглинати (на те він і «всепоглинаючий час»). Вже стали жертвами батькового канібалізму Посейдон, Плутон, Деметра, Гера… Надійшла черга і молодшого сина — майбутнього володаря богів Зевса. І тут, як і свого часу Гея, повстала дружина Крона — Рея. Яке кощунство — пожирати власних дітей! Не чоловік, а вампір! І Рея поклала ошукати Крона. Вона сховала найменшенького сина в печері на острові Кріті, а чадолюбному батькові піднесла загорнутий у пелюшки камінь, і той, не розгледівши омани, з задоволенням проковтнув його.

Тим часом врятований Зевс, смакуючи молоко кози Амалфеї, ріс не по днях, а по годинах. Видорослівши, він, ніким не пізнаний, пішов до Крона служити чашником і згодом справдив пророкування — домішав до вина чародійного зілля, і батько-бузувір повернув на світ усіх своїх поглинених дітей.

Але як тепер бути? Чи вживуться боги старої і нової генерації? Ні, немає миру під оливами. Надто багато злочинів скоїли батьки і діти. Війна була неминуча, і вона спалахнула.

Десять років тривала жахлива битва між небом і землею.

Криком себе підбадьорюючи, сходились боги на битву.

Невідомо, чим би закінчилася ця кривава гігантомахія, якби Зевс в останню хвилину не покликав на допомогу сторуких чудовиськ та однооких Циклопів. Він визволив їх з Тартару і поставив під свої прапори. Старих богів було повалено і загнано до підземного світу. Переможці відсвяткували пишну учту і оселилися на осяйному Олімпі.

Так Зевс, він же Юпітер, прийшов до влади над усім тлінним і нетлінним світом, йому, на відміну від попередників, поталанило — царювалося більш-менш спокійно, ніхто не замахувався на корону, серйозних змов і переворотів не було. Правда, незадоволені були, недругів не бракувало (а в якого владики не було ворогів?). Особливо сутужно довелося Зевсові під час Троянської війни. Частина богів, у тому числі й сам Громовержець, стояла на боці троянців, решта захищала інтереси ахейців, і серед них волоока Гера, дружина царя богів. От і спробуй за такої веремії дати лад на небі і землі!

Все почалося з того, що до Олімпійця прийшла дочка Фетіда просити за свого сина Ахілла, якого образив цар Агамемнон.

— Батьку всевладний, — мовила срібнонога богиня, — зглянься на мого смертного сина. Люто скривдив його свавільний цар Агамемнон. Благаю тебе, пометися за Ахілла. Зроби так, щоб ахейці весь час зазнавали поразок…

Довго мовчав громовладний Зевс, нарешті, тяжко зітхнувши, проказав:

— Знову мені доведеться сваритися з Герою! Вона і так увесь час дорікає мені за поміч троянцям. Та ти не журися. Покладись на мене, я про все сам подбаю.

Заспокоєна Фетіда полинула додому, а державний Зевс, гадаючи, що ніхто не чув їхньої розмови, подався на банкет. Та тільки-но він сів на своє почесне місце, як до нього підступила золотошатна дружина і ущипливо мовила:

— Хто це з богинь насмілився таємно з тобою ляси точити? І про що? Завжди ти щось приховуєш від мене…

— Геро, хоч ти і дружина мені, — спокійно відказав Зевс, — та не сподівайся знати все, що коїться на світі. Це моя прерогатива.

— Я ніколи не випитувала в тебе таємниць, могутній державцю, — улесливо мовила Гера. — Та сьогодні я бачила, як твоя позашлюбна донька припадала до твоїх колін і гаряче про щось умовляла. Невже ти надумав покарати ахейців?

Ураз спохмурнів Громовержець і гнівно відмовив:

— Ти знов за своє узялася, невдячна й підступна гріховодниця! Тобі мало місця біля мого трону? Краще мовчки корися і не втручайся в мої справи, бо як розгніваюся, ніде тобі прихистку не буде.

Це подіяло. Пойнята страхом, Гера не прохопилася більш ні словом. Мовчали й інші боги, тільки журно зітхали. Лише послужливий Гефест, щоб розрядити обстановку, шанобливо звернувся до грізних батьків:

— Навіщо, батьки наші любі, сваритися нам через смертних? Ніякої втіхи і насолоди ми тоді не відчуємо від пишного банкету. Люба матінко, не переч більше нашому громовладному батечкові, бо як розгнівається, всіх скине з вершин олімпійських. Пам’ятаєш, що він зробив одного разу зі мною? І досі кульгавий ходжу я. З могутнім Зевсом не можна сваритися. Тож усміхнись і випий з богами цей келих нектару.

Та не довго панувало безтурботне бенкетування на Олімпі. Прості смертні воювали, і боги не могли стояти осторонь. І ось настав день, коли Зевс покликав до себе богиню права, законного порядку і віщування Феміду і звелів скликати всіх безсмертних на раду.

— Зібрав я вас усіх ось для чого, — мовив урочисто Темнохмарний. — Жаль мені стало людей, що гинуть там, у долині. Вчинимо так: я зостануся на Олімпі й звідси дивитимуся на землю, а ви, богове, можете йти до людей і допомагати тим, до кого лежить у вас серце.

Тобто нехай і далі смертні б’ються, нищать одне одного, а їм допомагають у цьому ще й безсмертні. Ось так пожалів Громовержець людей!

Застугоніла земля, задвигтіла, аж той гуркіт відбився в підземному царстві, де блукають тіні померлих. У битві зійшлися могутні боги. Проти темнокудрого Посейдона вийшов бог із мечем золотим — Аполлон, проти мужовбивця Арея — яснозора Афіна Паллада, волоокій Гері назустріч ступила дивна мисливиця Артеміда. Проти пишноокої Лето вийшов крилатий Гермес, проти Гефеста — навальний бог Ксант, ім’ям якого назвали річку Скамандр, на берегах якої точилася Троянська війна.

А він, Всевишній, сидів на захмарному Олімпі і з олімпійським спокоєм спостерігав за земною гекатомбою, ним же спричиненою.

Та двобою між героями не сталося. Безсмертні урвали їхній герць. Еней, син Афродіти, мав продовжити троянський рід, і тому боги уберегли його від нищівної руки могутнього Ахіллеса. Натомість розгніваний син Пеліда згубив багатьох троянців, дійшов до самих воріт Трої і в поєдинку убив самого шоломосяйного Гектора, сина троянського володаря Пріама, але сам, як ми вже знаємо, гине від стріли підступного Паріса.

Падали у кривавій січі прості смертні, а боги, хоч і брали участь у битві, тільки забавлялися з того, зводячи поміж собою чварливі рахунки. Кінчилось усе тим, що Всевишньому надокучили ці забави, і він втратив будь-який інтерес до земних справ. Позбавлена його заступництва Троя впала…

Попри кричущу непослідовність, зрадництво і підступність Зевса, його особа була найшанованішою у стародавньому світі. Що. не кажи, а верховний бог! Його зображення подивувалися на кожному кроці в Олімпії — грецькому місті в північно-західній частині Пелопоннесу. Тут був релігійний центр і місце культу Зевса. Тут проводилися знамениті Олімпійські ігри, запроваджені Гераклом на честь перемоги Зевса над Кроном. Тут, у пишному храмі, оздобленому рельєфами, що зображували 12 подвигів богорівного Геракла, стояла статуя Громовержця, створена легендарним афінським скульптором Фідієм і оголошена згодом одним із семи чудес світу. Цей витвір із золота і слонової кістки, висотою 17 метрів, справляв магічне враження на присутніх. Володар землі і неба сидів на троні, тримаючи в одній руці жезл, увінчаний священним орлом (чи не тим, що нестерпно катував Прометея?), а в другій — символ перемоги, богиню Ніку. Захоплюючись статуєю, один з стародавніх поетів писав:

Так це було чи ні, але подальша доля цього геніального витвору склалася вельми сумно. На початку нової ери римські Імператори, захопивши Грецію, вивезли статую до столиці Східної Римської імперії — Константинополя, де вона й згоріла під час пожежі у палаці василевсів.

Відтоді спливли віки. Людство незмірно подорослішало. Скинувши з неба богів, само утвердилося на небі. А боги? Як писав Фрідріх Шіллер:

Отож, якщо так, то чи не буде відновлена вікопомна антична статуя Зевса-Юпітера на самому Юпітері після освоєння землянами цієї гігантської планети? В усякому разі в американських організаторів міжпланетних космічних польотів є намір увічнити пам’ять про колишнього володаря світу якщо не на самому Юпітері, то хоча б на одному з його численних супутників. Оскільки його скульптурна подоба не збереглася на Землі і немає підстав тут відновлювати її, хай вона стоїть там, де їй належить стояти, — у володіннях планети, котра названа ім’ям того, кого вона віілюватиме. Кесареві все-таки треба віддати кесареве…