Піраміда Сонця

Справжнє обличчя «бога»

Отже, Юпітер… Найбільша планета Сонячної системи. Гігант, велетень, колос… його маса вдвічі більша за масу всіх інших планет, разом узятих. Щоб на чаші терезів урівноважити Юпітер, довелося б скласти 318 земних куль.

Юпітер розташований від Сонця на відстані 750 мільйонів кілометрів. Він одержує тепла у 27 разів менше, ніж Земля. Його поверхневий хмарний покрив вихолоджений до мінус 140 градусів. Та вже на глибині 100 кілометрів в юпітеріанській атмосфері панують земні кімнатні температури. Це дають про себе знати гарячі надра гігантської планети, котрі випромінюють тепла вдвічі більше, ніж сама планета одержує від Сонця.

Юпітер-газово-рідинне тіло. На думку вчених, він на 82 проценти за вагою складається із водню і на 17 — із гелію. Решта — більш важкі хімічні елементи, розплавлені до десятків тисяч градусів. Тим-то щільність Юпітера трохи більша від щільності води.

Юпітер іноді називають згаслим сонцем, або навпаки — таким, що не народилося. Планета всього в тисячу разів легша від головного світила. Якби вона була хоча б у 100 разів важчою, то стала б не планетою, а зіркою, і над нами сяяло б не одне, а два світила, і був би наш планетний дім системою двох сонць.

Незважаючи на свою «повнотілість», Юпітер обертається навколо своєї осі, як дзига — повний оберт він здійснює всього за 9 годин 50 хвилин і 30 секунд, найшвидше від усіх планет. Парадокс? Ні, чим більша планета, тим швидше вона обертається, тим коротша на ній доба. Свого часу директор Королівської обсерваторії в Австрії, пізніше професор Казанського університету, лекції якого слухав майбутній геніальний математик Микола Лобачевський, Йоганн Літтров журився з приводу шаленого темпу життя на Юпітері: «…особливо скрутно доводиться охочим поїсти, котрі протягом п’яти годин мають встигнути три чи чотири рази сісти за стіл. А наші дами, як вони були б незадоволені такими короткими ночами і ще коротшими балами!..»

Запаморочлива круговерть Юпітера зумовлює велику екваторіальну швидкість руху його поверхневих шарів. Якби ми потрапили туди, нас би підхопив «вітер» із швидкістю 43 000 кілометрів за годину. Коли б так крутилася наша Земля, доба на ній тривала б всього 56 хвилин. Справді, ні поспати, ні поїсти і тим паче ні відвідати вечірній концерт!

Ми вже зазначали, що Юпітер «збудований» переважно з водню і гелію. В останні роки в юпітеріанській атмосфері зафіксовано метан, аміак, а також воду у всіх трьох формах. Нещодавно американські дослідники повідомили про наявність в атмосфері цієї планети кисню, що входить до складу водяної пари. У газовій шубі Юпітера виявлена навіть вода кімнатної температури. Це дає підстави говорити про наявність на п’ятій планеті найпростіших форм життя.

Чи не є носієм незвичайних форм життя знаменита юпітеріанська Червона Пляма? Космічні апарати передали її кольорове зображення. Вона справді нагадує налите кров’ю око доісторичного монстра. Вчені настійно прагнуть розгадати таємниці цього дивовижного утворення. НайвірогІднІшою є гіпотеза відомого радянського геофізика й астронома Г. С. Голіцина, основні праці якого присвячені фізиці планет і їхніх атмосфер. Так ось, на його думку, Червона Пляма — це велетенське завихрення в атмосфері Юпітера. Його довжина — 35 000 кілометрів, а ширина — 14 000. Справді, прямі спостереження показали, що Око Юпітера повертається, завершуючи повний оборот за шість земних діб. Над ним атмосферні гази рухаються в один бік, а під ним-їв інший. Між ними й утворюється вихор, що крутиться немов колесо. Що криється в цій пекельній кушпелі, покажуть ґрунтовніші дослідження загадкової планети.

Юпітер — друга після Землі планета, котра має потужне магнітне поле. Воно в 50 разів сильніше від земного. Його сфера поширена на мільйони кілометрів. У ній утворюються надзвичайно концентровані радіаційні пояси, в 40 тисяч разів інтенсивніші від радіаційного поясу, що оточує нашу планету. Доза радіації в них у 100 разів згубніша від земної. Можна тільки уявити, який захист має бути в космічного корабля, котрий з людьми на борту наблизиться до Юпітера.

У 1967 році американські астрономи Берк і Франклін, випробовуючи новий радіотелескоп, вловили загадкові сигнали. Їхнє джерело було локальним, воно рухалося по небу і «пульсувало» так, ніби хтось гарячково натискав на телеграфний ключ, посилаючи у Всесвіт короткі сигнали морзянки на частоті 20 мегагерц. Сигнали йшли від… Юпітера. На думку вчених, це «пролунав» один із сплесків юпітеріанської радіації.

Ще один штрих до портрета планети верховного бога. Виявляється, Юпітер має… кільце! Так-так, цілком реальне — з каміння і пилу. Все правильно. Що ж це за бог без корони?

Існування кільця навколо Юпітера передбачив відомий київський астроном С. К. Всехсвятський, автор багатьох фундаментальних праць з проблем космогонії. У 1960 році, пояснюючи походження тонкої темної смуги вздовж екватора Юпітера, він висловив думку, що це тінь від велетенського кільця над планетою. Більшість учених визнала цю гіпотезу неспроможною. Та ось у 1979 році, пославши у район великих планет космічні апарати, земляни подивилися на Юпітер «зблизька», і гіпотеза українського вченого повністю підтвердилася. Гігант Сонячної системи виявився справді окільцьованим. Товщина кільця сягає кілометра, його зовнішній радіус дорівнює 126 000 кілометрів, внутрішній — 113 000. Виявлено також ще одне кільце, котре майже торкається верхніх шарів атмосфери планети.

Відкриття камінного обруча навколо Юпітера стало науковою сенсацією. Хоч владика Олімпу Зевс і був багатоженцем, постійно зраджував свою дружину Геру, обручку він все-таки носив. А на якій руці — це вже не мало значення.