Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь

— Рота! До салюту! Готуйсь!

Шеренга вирівнялася, напружилася.

— Рота! Рівняння наліво! Салют!

Він ударив правицею в груди й відшукав очима хлопця. Хотів дивитися йому в очі, хотів… вибачитися, але кривава каша, в яку перетворилося обличчя в’язня, взагалі не нагадувала нічого людського.

І все ж хлопець мав його почути. Раптом диким ривком він звільнився з лаписьк Навера й встав майже прямо. Його права долоня, затиснувшись у кулак, торкнулася скривавленого плаща.

Він салютував. Є речі, які ламають навіть найтвердіших із солдатів.

Наступної миті почувся скрегіт витягнутого клинка, і хлопець зігнувся навпіл, із ножем, встромленим у бебехи. Крикнув коротко, страшно й поволі опустився на коліна, зісковзуючи з клинка. Навер Та’Клав із викликом повів поглядом по залі й неспішним театральним рухом витер зброю об сорочку в’язня. Нахилився й сплюнув на вигаптувані спереду дві шістки, а потім одним рухом зірвав із хлопця плащ і легковажно закинув його собі на плече.

— У мого коня буде непогана попона на зимову ніч, — він випростався зі штучною посмішкою, дивлячись на лейтенанта. — Здається, він думав, що є солдатом. А я ж просив лише…

Його перервав звук відсунутого стільця.

— Навер Та’Клав, — голос тахґа нісся по залу, хоча володар, здавалося, просто шепотів. — Ти витягнув зброю в моїй присутності без жодного на те приводу. Забереш своїх людей та залишиш замок ще до сходу сонця. Не візьмете із собою нічого, крім того, що ви принесли, і повернетеся сюди не раніше, ніж за рік, незважаючи на те, яка доля спіткає вас у дорозі. Під загрозою смерті. Негайно.

Молодий бандит виконав насмішкуватий уклін до тахґа.

— Авжеж, дядьку. Я й так уже збирався від’їжджати. За три дні в Ґавен’ле має відбутися щорічний ярмарок, будуть учти, танці, розваги. Буде веселіше, ніж тут, де трохи крові на плащі викликає в декого млості, — цього разу він скривився в паскудній, жорстокій посмішці. — Сподіваюся, що декого з вас я ще колись зустріну… У горах.

Він рушив до виходу, тягнучи плащ підлогою й не зводячи погляду із солдатів. Прибічні рушили слідом. Вийшли в абсолютній тиші. Жрець за своєю звичкою кудись зник.

Кеннет підійшов до хлопця першим. За ним — решта роти. Відразу було видно, що рана — смертельна. Клинок увійшов нижче пупка й розпоров живіт майже до сонячного сплетіння. Лейтенант встав навколішки. «Боги, — подумав, — вибачте мені, я навіть не пам’ятаю, як там його звали».

— Ти був мужнім, — прошепотів нарешті.

Навколо зібралися його люди. Він ледве їх помічав. Делікатно торкнувся обличчя вмираючого, хтось зняв свій плащ і подав йому. Кеннет сунув скручений матеріал хлопцю під голову.

— Ти справжній солдат, малий. Найсправжнісінький вартівник.

Він встав, проштовхався крізь солдатів і зійшов на підвищення. Зупинився біля столу тахґа.

— Графине, скажіть, ми матимемо мирний договір?

— Так, лейтенанте. Ми підпишемо відповідні умови, — вона зуміла глянути йому в обличчя. Він не думав побачити сльози.

— Добре. Тахґу, посольство отримає відповідний супровід на зворотному шляху?

— Авжеж. Ви хочете вже повернутися?

— Я мав наказ доставити делегацію сюди. Виконав його. Одного з моїх людей… з моїх солдатів треба якнайшвидше поховати вдома. Принаймні це я йому завинив. Принаймні стільки йому завинила Імперія.

Він відвернувся. Графиня різко ворухнулася.

— Лейтенанте, я… напишу рапорт, в якому в подробицях розпишу все про справу, — прошепотіла вона й додала голосніше, — всі… подробиці. Це не повинно погано скінчитися. Ваша рота…

— Моя рота — це моя справа, графине. Він катував цю дитину, а потім наплював на плащ і вийшов звідси живим, забравши плащ із собою. Що ти зробив би, тахґу, якби він не був твоїм племінником?

— Відірвав би йому голову, вартівниче. За ганьбу, яку він стягнув на мій дім, — вони зустрілися поглядами. Кеннет не сподівався знайти на обличчі володаря Винде’канна такого похмурого, первісного в своїй глибині жадання справедливості. — Я обіцяв його матері… — прошепотів він.

— Чи його кров стане між нами?

Здивування. Очі Аерисса стали дуже холодними.

— Я обіцяв, що не виступлю проти нього, а не що стану його захищати на кожному кроці. Особливо коли він намагається видерти мені трон з-під заду… У нього триста людей, — додав за мить.

— Знаю, — лейтенант кивнув і спустився до своїх солдатів. Вони мали поспішати.